Transcription
1 «УКРАЇНСЬКА ГЕОГРАФІЯ: СУЧАСНІ ВИКЛИКИ» Том ІІ Київ
2 УДК ( (477) ББК 26.8(4 Укр) У 45 У 45 Українська географія: сучасні виклики. Зб. наук. праць у 3-х т. К.: Прінт- Сервіс, Т. ІІ. 363 с. У збірнику наукових праць розглядаються теоретичні та прикладні проблеми сучасної географії, подаються результати географічних досліджень, проведених у різних регіонах України. Для науковців, виклидачів, вчителів,студентів, учнів та усіх, хто цікавиться географією. РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ. Олійник Я.Б. член-кор. НАПН України, д-р ек. наук, проф. (відповідальний редактор) Бортник С.Ю. д-р геогр. наук, проф. (заступник відповідального редактора) Балабанов Г. В. д-р геогр. наук, проф. Воровка В.П. канд. геогр. наук, доц. Гожик П.Ф. акад. НАН України, д-р геол.-мін. наук, проф. Гродзинський М.Д. член-кор. НАН України, д-р геогр. наук, проф. Денисик Г.І. д-р геогр. наук, проф. (заступник відповідального редактора) Зеленська Л.І. д-р геогр. наук, проф. Ковальчук І.П. д-р геогр. наук, проф. Лісовський С.А. д-р геогр. наук, проф. Масляк П.О. д-р геогр. наук, проф. Мезенцев К. В. д-р геогр. наук, проф. Мельнійчук М.М. канд. геогр. наук, доц. Муніч Н.В. канд. пед. наук, доц. Ободовський О.Г. д-р геогр. наук, проф. Олещенко В.І. заслужений юрист Украъни, канд. геогр. наук, доц. Осадчий В.І. член-кор. НАН України, д-р геогр. наук, проф. Нємець К.А. д-р геогр. наук, проф. Палієнко В.П. д-р геогр. наук, проф. Пересадько В. А. д-р геогр. наук, проф. Петлін В.М. д-р геогр. наук, проф. Поп С.С. д-р фіз.-мат. наук, проф. Руденко В.П. д-р геогр. наук, проф. Руденко Л.Г. акад. НАН України, д-р геогр. наук, проф. Сосса Р.І. д-р геогр. наук, проф. Топчієв О.Г. д-р геогр. наук, проф. Черваньов І.Г. д-р техн. наук, проф. Шаблій О.I. д-р геогр. наук, проф. Шищенко П.Г. член-кор. НАПН України, д-р геогр. наук, проф. Цвелих Є.М. відповідальний секретар. Друкується за постановою Вченої ради Українського географічного товариства. Рекомендовано до друку Вченою радою Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Українське географічне товариство, 2016 ~2~
3 РОЗДІЛ 3 РОЛЬ ГЕОГРАФІЇ У ВИРІШЕННІ ПРОБЛЕМ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ АЛЬТГАЙМ Любов Тернопільський відділ ЗАВДАННЯ І ФУНКЦІЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ЕКСКУРСІЙНИХ ПОСЛУГ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ РІДНОГО КРАЮ Організація екскурсійних послуг є важливим засобом формування світогляду екскурсанта. Одні екскурсії розширюють кругозір, дають можливість краще пізнати географію рідного краю, пробуджують глибоку повагу до минулого та любов до природи, поглиблення теоретичних знань географічної науки. Екскурсії це не тільки використання вільного часу, але і фізичний розвиток, бадьорість, відновлення сил, а також відмінний засіб виховання у нашої молоді цілеспрямованості, зібраності, прагнення до пізнання. Романтика пізнання - чи не найцінніша особливість організації екскурсійних послуг. Вона є великою школою життя для становлення свідомості підростаючого покоління. Крім виховання високих моральних якостей та естетичних почуттів, екскурсії розвивають спостережливість, уяву. Збагачуючи свій розум географічною теорією і практикою пізнання дійсності, екскурсанти пізнають життя у всій його різноманітності. Особливо важливим є для географічної науки вирішення важливих завдань за допомогою екскурсійних послуг і подорожей, а саме: - сприяння відродження духовності, національної свідомості, любові до рідної країни, краю у підростаючого покоління; - виховування поваги до людини та її праці; - підвищення результативності навчання й виховання за допомогою яскравих прикладів із навколишнього оточення; - збагачення досвідом спільної діяльності, спілкування; - здійснення особистісного розвитку учня, студента, дорослої людини; - сприяння оздоровлення, підвищення рівня фізичної підготовки дітей, підлітків і молоді; - вміння раціонально, без заподіяння шкоди природі збирати колекції, цінні природні матеріали; - вдосконалення вміння поповнювати зібраними під час походів і екскурсій матеріалами краєзнавчі музеї чи куточки, створювати нові; - досвіду постійного стеження за екологічним станом довкілля та вчасно ознайомлювати із результатами досліджень громадськість. Загалом, екскурсійні послуги своїм основним завданням мають популяризацію знань для всебічного вивчення рідного краю, збирання та узагальнення краєзнавчого матеріалу. Краєзнавчий принцип у підготовці і проведення екскурсій передбачає систематичне встановлення зв'язків між вивченням географії і тими знаннями, які здобувають екскурсанти під час безпосереднього дослідження краю. Обов'язкове використання у характеристиці екскурсійних об єктів здобутих краєзнавчих знань це є одним із головних завдань під час підготовки і проведення екскурсій. Тому під час розробки екскурсійних маршрутів, підготовки і безпосереднього проведення та реалізації екскурсійних послуг є можливим також вирішити такі завдання: 1) освітні: формування загальноосвітніх, культурних, соціальних знань екскурсантів та збільшення їхнього обсягу, формування світогляду; 2) оздоровчі: забезпечення відпочинку, відновлення психологічних і фізичних життєвих сил, здоров я споживачів даних послуг; ~3~
4 3) соціальні: надання нематеріальних благ споживачу у вигляді екскурсійних послуг; розширення міжнаціональних, міждержавних, міжособистісних стосунків; узгодження інтересів окремих груп населення і збереження сприятливого екологічного, соціального і культурного середовища; 4) пізнавальні: вивчення географії краю, ознайомлення із різноманітними краєзнавчо-туристичними, історико-культурними, природними та іншими ресурсами; 5) виховні: відродження духовності, моральності, формування свідомості нашого підростаючого покоління. Для вирішення зазначених завдань, крім екскурсійних послуг можна також використовувати і інші засоби: походи, подорожі, туристичні вечори, змагання, виставки, заняття у туристично-краєзнавчих секціях, гуртках, клубах тощо. Практичну реалізацію значної частини названих завдань можна покласти не тільки на організаторів екскурсійних послуг, їх можуть вирішувати і виконувати також вчителі географії, географи-науковці та громадські активісти низових туристично-краєзнавчих організацій. Передусім від їхньої принципової позиції і подвижницької праці залежатиме, у якому стані перебуватимуть українські замки і фортеці (чи їх атракційні фрагменти), музеї історії і природи під відкритим небом, заповідні урочища та поля археологічних розкопок чи історичних битв тощо, а також те, кого ми виховуємо із дитячого садочка - нігілістів-космополітів чи поціновувачів національної етнокультурної спадщини, що знатимуть пересічні громадяни про ці об'єкти національної спадщини, із яких джерел матимуть вони змогу черпати туристично-краєзнавчу інформацію, наскільки туристично "розкрученими" й готовими до організованого туристичного відвідування будуть ці об'єкти. Крім виконання важливих завдань, слід не забувати про функції екскурсійних послуг. Перш за все важливою є функція інформації. Екскурсія залежно від своєї теми містить велику кількість інформації про: природу, історію, населення різних регіонів, територій і країн; досягнення і відкриття різних наук; новини у дослідженнях і відкриттях археологів, геологів; звичаї традиції, побут та інші культурні особливості різних народів. Адже, розповідь екскурсовода являє собою досить повну й ретельно вивірену інформацію із однієї теми чи переліку різних тем під час однієї екскурсії. Важливою, у наш час, є реалізація під час екскурсійних послуг функції національної пропаганди, яка допомагає поширювати національні політичні, філософські, наукові, художні й інші погляди, ідеї та теорії. Вона також пробуджує зацікавленість у екскурсантів більше дізнаватися про своє коріння, національні здобутки нашого народу, а це, у свою чергу, сприяє позитивним тенденціям у формуванні української нації поваги до своїх надбань, звичаїв і традицій, свого минулого та надії на майбутнє нашої держави. Функція розширення кругозору є не менш важливою під час проведення екскурсії. Вона сприяє розширенню знань екскурсантів у різних напрямках і галузях життя і діяльності людського суспільства і природи, починаючи від знань про географію та історію нашої Батьківщини, про твори мистецтва, архітектури, скульптури, містобудування, літератури, природознавства, економіки й організації виробництва. Як наслідок чи паралельно із виконанням попередньої функції іде функція формування інтересів людини, яка відвідала екскурсію. Екскурсії не тільки дають знання, але й можуть пробудити зацікавленість людини до якоїнебудь науки, до конкретних галузей знань, до певних проблем, до всього того, чим раніше екскурсант не тільки не цікавився, але і не здогадувався про існування таких явищ, об єктів чи проблем. Побувавши на такій екскурсії, деякі екскурсанти надалі виявляють цікавість до різних напрямків у науці, мистецтві, літературі, вивчення історикокультурних, архітектурних, археологічних пам яток, життя і діяльності видатних людей, часто забутих у наш час. Надалі вони досліджують, читають спеціальну літературу, відвідують презентації, виставки, лекції, ознайомлюються із експозиціями саме тих музеїв, де можна ще більше дізнатися про обраний напрямок, про те, що може перерости, навіть, у повсякденне заняття. Таким чином, екскурсії стають для людей початком роботи ~4~
5 із самоосвіти. Не менш важливим є виконання екскурсії функції організації культурного дозвілля у вільний від основного заняття час, що залишається у розпорядженні людей під час відпусток та канікул. Крім того, що екскурсія належить до тієї групи занять, що визначається терміном "навчання й самоосвіта", систематичне повідомлення знань під час її проведення зацікавлює екскурсантів для до організації свого культурного дозвілля із користю. Це стає популярним тільки при великій можливості вибору тематики відповідно до інтересів і смаків кожного екскурсанта. Особливо помітна роль екскурсій в організації культурного дозвілля у тих містах, де екскурсійні установи й музеї перейшли від проведення епізодичних заходів до заходів циклічних, не тільки на рівні своїх закладів і організацій, а із переходом на рівень міських, районних, обласних заходів і програм, які мають бути пов'язані між собою єдністю поставлених завдань і тем, подій і дат. Цикл екскурсій допускає регулярність і систематичність у повідомленні цікавої інформації, її постійного оновлення, дозволяє вести екскурсійну національну пропаганду від простого до більше складного, від нижчого до вищого рівня, від молодшого до старшого покоління. Завдання такого циклу екскурсійних заходів - дати екскурсантам вичерпну інформацію про, наприклад, рідне місто чи край, його географію, історію, культуру. У більших містах цикл із 5-6 екскурсій може присвячуватися якійсь одній тематиці, наприклад, архітектурним пам ятникам. У менших містах чи районах екскурсанти можуть відвідати, наприклад, міську оглядову й дві-три тематичні, одну-дві заміські екскурсії, декілька музейних екскурсій. Це найкраще буде сприяти вивчення рідного краю, що також є важливим і для географічної науки на сучасному етапі її розвитку. АНДРУСЯК Наталя Чернівецький відділ ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СПОРУДЖЕННЯ ПЕРЕПАДІВ НА МАЛИХ РІЧКАХ ПРИРОДООХОРОНИХ ТЕРИТОРІЙ Актуальність проблеми охорони та відтворення природного біорізноманіття іхтіофауни гірських річок природоохоронних територій у наш час постійно зростає, особливо в умовах збільшення природного та антропогенного впливу на водні екосистеми. Саме зміни у природному середовищі є головною причиною зниження біорізноманіття гідроекосистем та чисельності представників іхтіологічного комплексу, а саме форелі річкової. Запаси цієї риби відтворюються в осінньо-зимовий період, а гірські притоки річок сприятливе середовище для нересту струмкової форелі. Вона стає об єктом варварського вилову місцевими жителями і туристами. А середовище її проживання руйнує нераціональна господарська діяльність людини в Карпатах. Через вирубку лісів відбувається посилений змив ґрунту зі схилів. Річки, струмки, потоки замулюються та міліють. З лісопереробкою пов язане ще одне лихо трелювання деревини потоками, яке завдає шкоди кладкам риб ячої ікри, знищує їх. У воді залишаються шматки кори, тріски та гілля, які згодом починають розкладатися. Вода вимиває з деревини дубильні та інші стійкі органічні речовини, які негативно впливають на життєдіяльність водних організмів. Форель надто чутлива до забруднення води. Цю рибу використовують як лакмусовий папірець у системах фільтрації стічних вод. Після очистки запускають форель. І варто лише просочитися невеликій кількості токсичних речовин, як ці риби гинуть першими. Щоб зберегти середовище перебування та забезпечити природне відтворення форелі струмкової та іншого біорізноманіття гідроекосистем небхідне застосування та інженерне моделювання біотехнічних засобів, а саме спорудження річкових перепадів на малих річках. Перепади застосовуються як шлях відновлення запасів форелі покращення природних умов її життя. Суть полягає в тому, що на ріках встановлюються перепади, які розміщені каскадним порядком в руслі потоку. Вони являють собою споруду з деревини, ~5~
6 укріплених поперек русла з допомогою кам яних насипів. Призначення перепадів слугувати укріпленням для форелі під час сильних та раптових паводків. Спорудження перепадів веде за собою утворення вимоїн, які поступово збільшуються у розмірах. Через кілька років після будівництва перепадів русло річки перетворюється в каскад проточних продовгуватих водойм зі сприятливими умовами для життя форелі. Спорудження штучних перепадів на гірських річках ефективний засіб підвищення природного відтворення гідроекосистем, покращення кисневого режиму водотоків. Їх основне призначення створення на водотоках відповідних екологічних умов для життя гідробіонтів. Конструкція перепадів залежить від умов місцевості, об єму води, швидкості течії і ширини русла річки. Вони бувають різної конструкції: одноярусні та багатоярусні; прямі, косі, з боковими кашицями. Сама споруда може бути із кам яних плит або деревних порід (хвоя, дуб). Для цього використовують будівельний ліс (круглий, очищений від кори), а також гілки дерев, каміння, місцеву гравійно-піщану суміш та інший матеріал (скоби, цвяхи). На річках штучні перепади встановлюють на відстані м один від одного, висотою від 0,50 м до 1 м. Їх споруджують так, щоб у нижній частині створити штучні печери (схованки) для мешканців водойм особливо підчас паводків і нересту риб. Вибираються місця із спокійною течією і, по можливості обома високими берегами та із виступами коріння дерев чи великих кам яних брил. Вони будуть слугувати споруді підпорою й утримають її від руйнування підчас паводків. Спорудження штучного перепаду відбувається наступним чином. Спочатку у визначеному місці розчищають площадку. Вкопують через русло річки в береги поперечну балку довжиною 6 м, діаметром від 18 до 25 см; вона повинна бути довша за ширину русла річки. На нижній балці сокирою роблять заруби на відстані 0,5 1 м для поздовжніх балок. Поздовжня балка довжиною 4 6 м, діаметром від 15 до 20 см. Товстішим кінець вставляють у заруби, а тонший вкопують в дно русла. Між ними по довжині суцільно простеляють менші в діаметрі балки (8 10 см). Всі балки прибивають цвяхами (двохсоткою). Потім накладають другу поперечну балку і скріплюють її з нижньою скобами або металевими штирями. На поздовжні балки верхнього ярусу накладають фашину товщиною см, на яку щільно укладають каміння та гравійнопіщану суміш до 1 м. Задній кінець перепаду, вкопується в дно русла річки настільки, наскільки дозволяє її природний стан. Такі конструкції можуть складатися з 1 5 поперечних балок. Це залежить від їх товщини та потрібної висоти перепаду. Поздовжні балки такого спорудження в нижньому ярусі мають бути довжиною менші (3 4 м) від верхнього, між ними, простелені діаметром 6 10 см. При необхідності, даний біотехнічний засіб встановлюється із боковою кашицею, лівого або правого берега. Принцип будови той же самий. Для конструкцій штучних перепадів необхідно використовувати свіжу деревину, тому що вона у воді довше зберігається і краще піддається обробці сокирою. Основними очікуваними результатами встановлення штучних перепадів є наступні: покращення екологічного стану малих річок; покращення умов життєдіяльності форелі струмкової; відновлення біорізноманіття гідроекосистеми малих річок та відновлення фонових гідрохімічнх показників; відновлення та покращення харчової бази для форелі струмкової; проведені заходи можуть бути застосовані як рекомендації для покращення умов функціонування водойм рибогосподарського призначення; запобігання знищення форелі струмкової та порушення стабільності гідроекосистеми під час різких паводків; використання отриманих експериментальних даних для проведення подальших наукових досліджень. 1. Коржик В. П. Наукові записки Буковинського товариства природодослідників. Чернівці : ДрукАрт, Т. 1., вип с. 2. Коржик В.П., Чорней І. І., Скільський І. В. та ін. Національний природний парк «Вижницький»: природа, рекреаційні ресурси, менеджмент. Чернівці : Зелена Буковина, ~6~
7 с. 3. Літопис природи Національного природного парку «Вижницький» Т. 1, кн с. 4. Оновлений подих річок: посібник по спорудженню перепадів. Банилів-Підгірний, с. 5. Проект організації території, охорони, відтворення та рекреаційного використання природних комплексів і об єктів національного природного парку «Вижницький». Т. 1, кн. 1 : Пояснювальна записка. Ірпінь, с. АНІПКО Наталія Чернівецький відділ ТУРИСТИЧНА АНІМАЦІЯ В СЕРЕДНЬОВІЧНИХ ЗАМКАХ ТА ФОРТЕЦЯХ УКРАЇНИ Пам ятки архітектури вже декілька десятиліть є об єктом туристичної анімації в світі. З кожним роком все активніше в цей процес залучаються і пам ятки України. Серед них одними з найпривабливіших для туристичної анімації є середньовічні замки та фортеці. В них туристична анімація представлена різними фестивалями, святами, театралізованими дійствами, шоу. Мета цих заходів різна, проте кожному з них властиві основні функції анімації: адаптаційна, яка дозволяє перейти від повсякденної обстановки до дозвілля (наприклад поринути в атмосферу доби Середньовіччя на фестивалі середньовічної культури); компенсаційна, яка звільняє людину від психічної та фізичної втоми повсякчасного життя; стабілізаційна, яка створює позитивні емоції та стимулює психічну стабільність; оздоровча, яка направлена на відновлення та розвиток фізичних сил людини, ослабленої в повсякденному трудовому житті; інформаційна, яка дозволяє отримати нову інформацію про країну, регіон, людей; освітня, яка дає можливість набути та закріпити нові знання про навколишній світ; функція вдосконалення, яка приносить інтелектуальне та фізичне вдосконалення; рекламна, яка дає можливість через анімаційні програми зробити туриста носієм реклами про країну, регіон, туристичний об єкт тощо. Більша частина середньовічних замків та фортець України сконцентрована у Карпато-Подільському регіоні, до складу якого входять сім областей України (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька, Тернопільська, Хмельницька та Вінницька). Всього у регіоні налічується 87 середньовічних замків або фортець, з них 66 у руїнах. Одними з найбільш привабливих видів видовищно-розважальних та масових заходів, що сьогодні відбуваються в замках або фортецях України є фестивалі. Кількість туристів на цих заходах є значно більшою, ніж на святах, театралізованих дійствах або шоу. За показником частоти проведення фестивалі також на першому місці. Ще одне лідерство за фестивалями це кількість середньовічних замків та фортець об єктів туристичної анімації. Тематика цих заходів різна, проте переважають фестивалі військово-історичної реконструкції та середньовічної культури. Також у замках та фортецях проходять музичні, мистецькі та етнографічні фестивалі. Фестивалі, які сьогодні відбуваються на територіях середньовічних замків або фортець, різної тематики, проте переважають фестивалі військово-історичної реконструкції та середньовічної культури. До них належать: Фестиваль середньовічної культури «Ту стань» (руїни наскельної фортеці «Тустань» IX XIII ст., с. Урич, Сколівський район, Львівська область, територія заповідника Тустань ), Фестиваль середньовічної культури «Срібний татош» (замок Сент-Міклош ХVІІ ст., смт. Чинадійово, Мукачівський район, Закарпатська область), Міжнародний фестиваль військово-історичної реконструкції «Terra Heroica», Міжнародний фестиваль середньовічної культури «Форпост», Фестиваль військово-історичної реконструкції «Остання столиця», Міжнародний історичний фестиваль «Porta Temporis» (Кам янець- ~7~
8 Подільська фортеця ХІ-ХVІІІ ст., м. Кам янець-подільський, Хмельницька область), Міжнародний фестиваль історичної реконструкції Середньовіччя «Битва націй», Міжнародний військово-історичний фестиваль «Хотинська твердь», Міжнародний історичний фестиваль «Середньовічний Хотин» (Хотинська фортеця ХІІІ-ХVІІІ ст., м. Хотин, Чернівецька область) та інші. Прикладами музичних фестивалів можуть бути: Всеукраїнський фестиваль козацької пісні «Байда» (Вишневецький замок ХV ст., смт. Вишнівець, Збаразький район, Тернопільська область), Міжнародний музичний фестиваль «STARE SELO» (руїни замку XVI-XVII ст., с. Старе Село, Пустомитівський район, Львівська область), Фестиваль духовно-патріотичної пісні «Стежками героїв» (Підгорецький замок-палац рр., с. Підгірці, Бродівський р-н, Львівська область) тощо. До мистецьких відносяться: Всеукраїнський мистецький фестиваль «Смарагдові витоки», Міжнародний фестиваль німецької культури «Карпатенланд» (Мукачівський замок Паланок ХІV-ХVІІІ ст., м. Мукачево, Закарпатська область) та інші. Найменше на територіях середньовічних замків та фортець сьогодні проходить етнографічних фестивалів. Зокрема, це такі як: етнофестиваль «Дженджур Фист» (руїни замку другої половини XVI ст., с. Пнів, Надвірнянський р-н, Івано-Франківська обл.), Регіональний етнофестиваль «Олеський замок» (замок ХІV ХVIІ ст., смт. Олесько, Бродівський р-н, Львівська область). Лідером за кількістю проведених фестивалів є Кам янець-подільська фортеця. Крім вже згаданих фестивалів, на території цієї пам ятки були проведені: Фестиваль «Весільна фортеця», Військово-історичний фестиваль «Кам'янець Земля героїв», Фестиваль сучасного вуличного мистецтва «Re$publica», Міжнародний фестиваль національних культур «Острів семи скарбів», Фестиваль сучасної молодіжної музики «Фортеця Фест» тощо. Традиційно місцем проведення фестивалів є комплекс споруд замка-фортеці ХІІ, ХIV ХVІ ст. Меджибіцький замок (м. Меджибіж, Летичівський р-н, Хмельницька область). З 2003 р. у літній період на території цієї пам ятки проходить Міжнародний історико-музичний фестиваль «Стародавній Меджибіж», а з 2010 р. фестиваль середньовічної культури «Стародавній Меджибіж Зимова вежа»). Щороку розширюється географія фестивалів в середньовічних замках та фортецях України, проте повільнішими темпами, ніж збільшення їх кількості. За останні п ять років, кількість середньовічних замків та фортець, де почали проходити фестивалі, зросла удвічі. Об єктами туристичної анімації сьогодні стають як добре збережені середньовічні замки або фортеці, так і ті, що перебувають у руїнах. Вагома частка «нових» об єктів фестивального туризму це руїни середньовічних замків та фортець, які потребують проведення ремонтно-реставраційних робіт. Тому започатковані фестивалі, мають на меті привернути увагу громадськості до проблем таких пам яток. Прикладами є руїни наскельної фортеці «Тустань» IX XIII ст. в селі Урич Сколівського району Львівської області, руїни замку XII ст. в місті Кременець Тернопільської області, руїни замку XVI- XVII ст. в селі Старе Село Пустомитівського району Львівської області та інші. Сучасний стан збереження середньовічних замків та фортець України різний. Проте більшість цих пам яток повністю не збереглись та дійшли до нашого часу в руїнах. На території Карпато-Подільського регіону, де розташована більшість середньовічних замків та фортець України, майже ¾ цих об єктів сьогодні не охоплені туристичною анімацією. Головна причина пам ятки перебувають у руїнах. Стан багатьох з них критичний. Це зумовлює низький рівень їхньої туристичної привабливості. Чи є привабливими для туристів руїни цих пам яток? Відповідь однозначна: так. Але наявності тільки напівзруйнованої пам ятки для сучасного туриста не завжди достатньо, щоб задовольнити свої потреби. Для цього кожний об єкт має бути прилаштований для туристичного огляду. Крім цього пам ятка має охоронятись, а на її території має бути проведений комплекс ремонтно-реставраційних робіт, щоб припинити її подальше ~8~
9 руйнування. Однією з особливостей туристичного використання замків та фортець України є проведення заходів туристичної анімації на територіях тих пам яток, що збереглись, а також і тих, що дійшли до нашого часу в руїнах. Головною метою заходів, які сьогодні відбуваються на територіях руїн замків або фортець, є привернення уваги громадськості до проблем збереження та охорони цих унікальних оборонних пам яток доби Середньовіччя. АНТОНЮК Олег Вінницький відділ СТАН УКРАЇНСЬКОГО РИНКУ РЕКЛАМНИХ ПОСЛУГ В УМОВАХ КРИЗИ Протягом останніх років рекламна діяльність в Україні посіла важливе місце в соціально-економічному житті населення. У зв язку з потребою суспільства в рекламі, розвивається і рекламний ринок України, де з являються нові ідеї, розробки, стратегії. Практика використання такого інструменту ведення бізнесу в Україні нараховує менш ніж два десятиліття. Проте, незважаючи на невеликий проміжок часу, ринок реклами сформувався й ефективно функціонує [1, с. 108]. Сучасний розвиток ринку реклами в Україні відбувається на фоні кризи економіки, а також політичної нестабільності, з 2014 року спостерігається відтік рекламодавців та звільнення рекламних майданчиків, рекламодавці переходять на більш дешеві види реклами. Наприклад, відтік рекламодавців із медійної реклами згодом виливається у збільшенні сектора ринку інтернет реклами. Ринок реклами в період кризи переживає складні потрясіння, відбувається відтік клієнтів, перерозподіл сил і пріоритетів, зміна лідерів. Рекламодавці змушені скорочувати рекламні бюджети. Криза спровокувала скорочення витрат на рекламу, і бюджет став визначатися виходячи з ефективності роботи. Маленькі бюджети обмежили рекламодавців у експеременту з новими форматами реклами. Вони змушені відмовитися від досліджень і переключитися на вже перевірені формати реклами, щоб скоротити ризики. На нашу думку, можливі сценарії кризи на ринку реклами будуть розвиватися наступним чином. Перший варіант, скорочення витрат в тих галузях бізнесу, які збиткові, в тому числі це стосується і витрат на рекламу, таким чином, є можливість перечекати кризу і зберегти накопичений потенціал, який дуже знадобиться коли настане сприятлива атмосфера. Другий варіант передбачає активні дії в момент кризи, які спрямовані на захоплення областей ринку, з яких йдуть конкуренти [2]. В умовах кризи сила бренду перестала бути ключовим показником при виборі товару, тому що увага споживачів переключилася на дешеві товари. Зараз саме той самий час, коли з'явилася можливість зміцнитися більш слабким маркам. Необхідно застосувати комплекс заходів, які дозволять слабким маркам не зникати з поля зору. Після кризи люди звернуться до тих марках, які були активні в період кризи. Деяким компаніям краще призупинити рекламу взагалі, якщо марка ще не сформована, то домогтися гарних результатів практично неможливо. Попит, що знижується, посилює конкуренцію, а це призводить до необхідності знижувати ціни. В результаті у власників слабких брендів немає грошей на розвиток і підтримку марки, і вони йдуть із ринку. Експерти Всеукраїнської рекламної коаліції підвели підсумки 2015 року та зробили прогноз розвитку ринку в наступному році. Традиційно для останніх кількох років у прогнозу на наступний, 2016, рік є маса умов і припущень. Експерти виходять з реалій поточного моменту, що стосуються загальної політичної та економічної ситуації (з усіма плюсами і мінусами). А також з існуючої правової бази, що регулює рекламу (табл.) [3]. ~9~
10 Таблиця Обсяг медійного рекламного ринку України 2015 і прогноз розвитку ринку в 2016 році Підсумки Підсумки Відсоток Прогноз, Відсоток зміни 2014 р., млн грн р., млн грн зміни 2015 р. до 2014 р р., млн грн р. до 2015 р., прогноз ТВ-реклама % % Преса % % Радіо реклама % % Зовнішня реклама % % Реклама в % % кінотеатрах Інтернет-реклама % % ВСЬОГО МЕДІА РИНОК % % В цілому, рекламний медіа ринок України в 2015 році в порівнянні з 2014 роком залишився практично при своїх гривнях (падіння в 0.6 % не береться до уваги). Експерти ВРК сподіваються, що наступний рік буде більш врожайним, дозволивши підрости за сумарними бюджетам мінімум на 12% і досягши круглої цифри в 10 мільярдів гривень. Отже, у цій галузі за останні роки відбулись кількісні та якісні зміни: ринок став непередбачуваний, на ньому все більше з являється професіоналів як з боку рекламодавців, так і з боку рекламних агентств. Реалізувати зростання показників обсягів реалізації послуг та розвиток підприємництва можливо тільки за допомогою інтенсивної реклами та грамотної політики. 1. Миронов Ю. Б., Крамар Р. М. Основи рекламної діяльності. Дрогобич : Посвіт, с. 2. Сайт Всеукраїнської рекламної коаліції [Електронний ресурс]. Режим доступу: 3. Сайт Мегасайт - Реклама в умовах глобальної кризи [Електронний ресурс]. Режим доступу: АРСЕНЕНКО Ірина, БАЙТЕРЯКОВ Олег, ДОНЕЦЬ Ірина Мелітопольський відділ СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО ТУРИЗМУ В СВІТІ На початку ХХІ століття розвиток міжнародного туризму в світі свідчить про його сталу та позитивну динаміку, незважаючи на природні катаклізми, політичні проблеми, економічні кризи та ін. У деяких країнах міжнародний туризм є практично єдиним джерелом валютних надходжень, завдяки якому підтримуються високий рівень економічного розвитку й добробут громадян. Основний обмін туристами здійснюється між економічно розвинутими країнами - постачальниками туристів, в той же час з тих же країн формується основний потік туристів до країн, що розвиваються. Окрім того, сучасний міжнародний туризм, як суспільно-соціальне та економічне явище підпорядковується закономірностям геопросторової організації, тому актуальності набувають дослідження основних тенденцій його розвитку в туристичних макрорегіонах світу. У 2000 р. туристичну діяльність в світі здійснили 674 млн. осіб, причому на високо розвинуті країни приходилось 420 млн. туристичних прибуттів, а на країни, що розвиваються 254 млн. подорожей. У розрізі туристичних макрорегіонів світу провідні позиції посідав Європейський туристичний макрорегіон, його відвідало 386,6 млн. туристів. Друге місце за показниками туристичної активності належало Американському туристичному макрорегіону, туристичні прибуття складали 128,2 млн. осіб. Третє місце займав Азіатсько-Тихоокеанський туристичний макрорегіон, тут зафіксовано 104,3 млн. ~10~
11 туристів. Четверту позицію посідали Африканський і Близькосхідний туристичні макрорегіони, туристичні прибуття до яких складали 26,2 млн. осіб і 22,4 млн. туристів відповідно. На частку туристичного макрорегіону Південна Азія приходилось 6,1 млн. туристичних прибуттів (Рис. 1) [1, 2]. У 2005 р. показник туристичних прибуттів у світі дорівнював 809 млн. туристів, з них високо розвинуті країни відвідало 466 млн. осіб, а країни, що розвиваються відповідно 343 млн. осіб. Європейський туристичний макрорегіон продовжував лідирувати за туристичними прибуттями 453,2 млн. осіб. Натомість як Американський туристичний макрорегіон поступився туристичним прибуттям Азіатсько- Тихоокеанському туристичному макрорегіону, дані показники дорівнювали 133,3 млн. осіб і 145,8 млн. туристів. Африканський туристичний макрорегіон відвідало 34,8 млн., Південноазійський 8,2 млн. туристів. З 2005 р. спостерігається збільшення туристичних потоків до Близькосхідного туристичного макрорегіону, що складало до 33,7 млн. осіб (Рис. 1) [1, 2]. 700 млн. осіб Європейський туристичний макрорегіон Азіатсько-Тихоокеанський туристичний макрорегіон Південноазійський туристичний макрорегіон Американський туристичний макрорегіон Африканський туристичний макрорегіон Близькосхідний туристичний макрорегіон 0 Рис. Динаміка туристичних прибуттів за туристичними макрорегіонами світу ( рр.) [1, 2] Згідно світовій статистиці, в'їзний туристичний потік у 2010 році складав 950 млн. туристів, на високо розвинуті країни приходилось 513 млн. туристичних прибуттів, а на країни, що розвиваються 437 млн. подорожей. Європейський туристичний макрорегіон ~11~ 2000 рік 2005 рік 2010 рік 2015 рік 386,6 453,2 489, ,3 145,8 188,4 258,7 6,1 8,2 12,1 18,3 128,2 133,3 150, ,2 34,8 50, ,4 33,7 54,7 54
12 відвідало 489,4 млн. туристів. Азіатсько-Тихоокеанським туристичним макрорегіоном подорожувало 188,4 млн. осіб. Збільшується туристична активність і в Американському туристичному макрорегіоні до 150,2 млн. туристів. В межах туристичного макрорегіону Близький Схід туристичну діяльність здійснило - 54,7 млн. осіб. Туристичні прибуття до Африканського континенту зросли до 50,4 млн. осіб. Показники міжнародного туризму в Південній Азії складали 12,1 млн. туристів. Зростання в міжнародному туристичному секторі, пов'язано з активністю Азіатсько-Тихоокеанського і Близькосхідного туристичних макрорегіонів (Рис. 1) [1, 2]. Згідно з останніми даними Барометра міжнародного туризму UNWТО в 2015р. кількість міжнародних туристичних прибуттів склало 1 млрд. 184 млн. осіб, на високорозвинуті країни приходилось 648 млн. туристичних прибуттів, а на країни, що розвиваються 536 млн. подорожей [1, 2]. Європейський туристичний макрорегіон залишається лідером за темпами зростання в абсолютному і відносному виражена. Кількість прибуттів досягла 609 млн. туристів. В Азіатсько-Тихоокеанському туристичному макрорегіоні туристичні подорожі здійснили 258,7 млн. осіб. У Південній Азії кількість міжнародних туристичних прибуттів досягло 18,3 млн. осіб (Рис. 1) [1, 2]. Міжнародні туристичні прибуття до Американського туристичного макрорегіону склало 191 млн. осіб. Міжнародні туристичні прибуття до Близькосхідного туристичного макрорегіону зменшились до 54 млн. туристів. Африканським туристичним макрорегіоном подорожувало 53 млн. осіб. Отже, діяльність міжнародного туристичного сектору за результатами активності туристичних напрямків виглядають неоднозначно, у зв'язку з надзвичайно різкими коливаннями валютних курсів, падінням цін на нафту, антропогенними кризами, а також внаслідок зростанням стурбованості з приводу безпеки подорожей та ін. Проведені дослідження дозволяють визначити, що уряди багатьох країн (як країн, що розвиваються так і економічно розвинених країн) створюють найсприятливіші умови для здійснення туристичної діяльності, туристичні напрямки у всьому світі прагнуть стимулювати попит на подорожі, але стикаються із скрутним економічним становищем. Для вирішення даних питань необхідно: подальше вдосконалення функціонування підприємств туристичної індустрії; розширення асортименту і поліпшення якості туристичних послуг; залучення активних інвестицій до туристичної сфери для підвищення рівня її конкурентоздатності на світовому ринку; здійснення модернізації наявних туристичних об єктів; освоєння нових територій, які мають туристичний потенціал та розробка нових туристичних маршрутів; подальше спрощення туристичних формальностей; широке використання сучасних інформаційних і комунікативних технологій для організації і розвитку міжнародного туризму у туристичних макрорегіонах світу. 1. UNWTO World Tourism Barometer. Advance Release, January / UN World Tourism Organization / БАГМЕТ Олег, КУЧМА Ганна Київський відділ ОЦІНКА РОЛІ РЕЛЬЄФУ ПРИ БУДІВНИЦТВІ ТА ЕКСПЛУАТАЦІЇ АВТОШЛЯХІВ Головними природними факторами, що мають найбільше значення при проектуванні, будівництві і експлуатації автошляхів, є: рельєф місцевості від якого залежить рішення багатьох питань проектування і будівництва; характер протікання екзогенних процесів; геологічні умови (літологічний склад, фізико-механічні властивості порід); ґрунти і рослинний покрив (структура і породний склад насаджень), що ~12~
13 визначають обмеження, пов язані з надмірним навантаженням на територію; гідрологічні умови (наявність рік, озер, плавунів, боліт). У прямій залежності від рельєфу є: план дороги, її поперечний і поздовжній профілі; показники коефіцієнтів безпеки та аварійності доріг; площа вилучення земельних угідь та загальний обсяг земляних робіт; кошторисна вартість земляних робіт з урахуванням витрат на укріплення земляного полотна (видалення слабкої основи, дренажні споруди, укріплення укосів, підпірні стінки тощо). Рельєф території також має бути сприятливим для відведення поверхневих вод, прокладення інженерних споруд, забезпечувати оптимальні умови для руху транспорту. Тому рельєф є одним з найважливіших показників, що впливає на планування, забудову, економіку будівництва. Аналіз і оцінку рельєфу проводять за такими показниками: формами рельєфу; ухилами поверхні;орієнтацією схилів; станом активності екзогенних рельєфоутворювальних процесів. Дослідження морфологічних і морфометричних особливостей рельєфу регіону допомагає у: виборі оптимального напрямку траси, місць мостових переходів через річки і розміщення тунелів; вивченні умов спорудження земляного полотна; забезпечення будівництва автошляхів будівельними матеріалами. Саме аналіз рельєфу, його морфометричних характеристик, сприяє вибору оптимального варіанту траси майбутніх автошляхів в техніко-економічному і інженерногеоморфологічному відношенні. Досягається це за умов: максимальної відповідності ухилів автошляхів природним ухилам місцевості; мінімізації перетинів дороги з болотами, річками, озерами, ярами і т.і.; уникнення місць, де інтенсивний прояв природних процесів може перешкоджати будівництву чи нормальній експлуатації автошляхів [1]. З цією метою відбувається збір і всебічний аналіз геоморфологічної, геологічної, гідрологічної та гідрогеологічної інформації в районі майбутньої траси, що охоплює зону від 5 до 15 км по обидва її боки. До головних завдань інженерно-геоморфологічних вишукань з метою оцінки території на етапі проектування належать:оцінка складності інженерно-геоморфологічних умов території; прогнозування змін цих умов під дією природних і техногенних факторів; оцінювання ризику прояву небезпечних процесів на конкретних територіях та розробка проектів захисту територій та окремих об єктів від впливу цих процесів [2]. При розробці проектів планування і будівництва автошляхів слід передбачати заходи з інженерної підготовки території, які визначаються з урахуванням прогнозу зміни інженерно-геологічних та гідрогеологічних умов, впливу сейсмічних явищ тощо. Показники, що характеризують інженерно-геоморфологічні умови, повинні визначатись з урахуванням постійних, сезонних і вікових змін внаслідок зовнішніх впливів, господарської діяльності (техногенезу), змін гідрогеологічного режиму тощо. В умовах України до територій зі складними інженерно-геологічними та сейсмонебезпечними умовами, за умовами будівництва та проявами несприятливих геологічних чи техногенних процесів відносять: - ділянки, де основи складені ґрунтами з особливими властивостями, які збільшують небезпеку виникнення нерівномірних деформацій поверхні (структурно-нестійкі лесові, біогенні, елювіальні, засолені, техногенні насипні, пролювіальні, делювіальні тощо); - території розвитку небезпечних екзогенних процесів (карстових, суфозійних, зсувних, абразійних тощо); - ділянки на території дії техногенних факторів - підроблені підземними камерними виробками, тунелями та іншими підземними спорудами; ділянки в зоні динамічних впливів, у т.ч. з виникненням коливань від техногенних джерел вібраційних хвиль, наприклад, в районах гірничих підприємств, які проводять вибухові роботи; міські території щільної забудови; площі затоплення або підтоплення; - сейсмонебезпечні території, де можливі негативні сейсмічні впливи. Меншою мірою детальні геоморфологічні дослідження проводяться на стадії експлуатації дороги з метою дослідження деформації шляхів та різноманітних шляхових ~13~
14 споруд. Однак будівництво і подальша експлуатація автошляхів здатні значно впливати на хід прояву екзогенних процесів. Одним з шляхів встановлення ступеню антропогенного навантаження в районах функціонування автошляхів може бути оцінка трансформації рельєфу внаслідок їх будівництва (обчислення суми довжин автошляхів в межах певних кластерів). Так, для території України, найбільша щільність автошляхів спостерігається в межах пристоличного регіону, північної частини Івано-Франківської, південних частин Тернопільської, Хмельницької, а також в межах центральних частин Львівської, Полтавської та Донецької областей 1. Симонов Ю.Г., Кружалин В.И. Инженерная геоморфология. М.: Изд-во МГУ, с. 2.. Палієнко В.П., Матошко А.В., Барщевський М.Є. та ін. Сучасна динаміка рельєфу України / відп. ред. В. П. Палієнко. К.: Наук. думка, с. БАЙДІКОВ Іван Київський відділ ВСТАНОВЛЕННЯ ОПТИМАЛЬНОЇ ПОТРЕБИ ТЕРИТОРІЇ В СПОЛУЧНИХ ЛАНДШАФТНИХ УТВОРЕННЯХ ПРИ ОБГРУНТУВАННІ ЕКОМЕРЕЖІ РЕГІОНАЛЬНОГО РІВНЯ Багатовіковий, постійно зростаючий у своїх темпах антропогенний вплив на ландшафти та переважно регресивний зміст такого впливу призвели до значних змін природних ландшафтних комплексів на значних територіях. Незмінені (умовно) та малозмінені природні ландшафтні комплекси (ЛК) збереглися у вигляді окремих, переважно невеликих за площею, ділянок на непридатних або малопридатних для господарського, насамперед сільськогосподарського, використання елементах рельєфу та у межах заповідних об єктів. Це зумовило уривчасте острівне поширення [2] сучасних природних ландшафтів, що утворюють так звані ядра (екоядра), взаємне розташування яких, включно з відстанями між ними (екоядрами), залежить від ступеня і масштабності перетвореності ландшафтів. Саме специфіка розташування таких ядер при створенні регіональної екомережі зумовлює необхідність обґрунтування сполучних структуроформуючих територіальних (аквальних) складових коридорів (екокоридорів). Повноцінне функціонування екомережі можливе насамперед за умови оптимального співвідношення в її структурі лінійних (тих що поєднують) та ізометричних (тих, що концентрують ландшафтне різноманіття) складових. Оптимальним вважаємо таке співвідношення зазначених складових, в разі якого всі наявні в межах об єктного регіону екоядра максимально поєднані екокоридорами з утворенням просторового каркасу екомережі. Для визначення оптимальної потреби в сполучних складових екомережі доцільно здійснити всебічний моніторинг регіону дослідження з метою визначення масштабів і специфіки перетвореності ландшафтів. При цьому важливо залучити методи картографічного аналізу, аналізу даних аерофото- і космічних знімань, ландшафтно-індикаційний метод. Це дає можливість визначити ареал (ареали) впливу трансформаційних чинників на ландшафт, а також виокремити в межах таких ареалів змінені ЛК регіону дослідження з урахуванням специфіки їх рис, зумовлених дією різних трансформаційних чинників. Визначення потреби в сполучних екомережних складових можна здійснити з урахуванням: загальної зміненості ландшафтів (площа змінених ландшафтів) у межах регіону, км²; ступеня зміненості ландшафтів як співвідношення між різною мірою порушеними ландшафтними комплексами та (або) частки значно перетворених ландшафтних комплексів від загальної площі регіону, пов язаних з цим особливостей (характеру) змін у ландшафтах та поширеності і взаємного розташування в межах регіону дослідження потенційних екоядер. Важливим моментом є також врахування особливостей біотичного компоненту ландшафтів території дослідження, зокрема ступеня придатності ландшафтів для життєдіяльності місцевої біоти. ~14~
15 Загальна зміненість ландшафтів, що зазнали впливу чинників антропогенної трансформації, визначається з використанням методів аналізу картографічних матеріалів, в тому числі методу картографічного синтезу, зокрема шляхом зіставлення карт зміненості складових ЛК: еродованості, засолення, підтоплення ґрунтів; промислової освоєності території: поширення місць видобутку корисних копалин відкритим способом, відвалів, териконників, шламових полів тощо. На цій основі, з урахуванням даних аеро- та космічних зйомок, здійснюється визначення та картографічне відображення ареалу (ареалів) впливу трансформаційних чинників, яке накладається на карту ландшафтів регіону дослідження, що дає можливість визначити попередні межі змінених ландшафтів. Слід зазначити, що у межах кожного ареалу буде спостерігатися різноступенева зміненість ЛК внаслідок одночасного впливу на них різних за потужністю трансформаційних чинників. Ступінь зміненості ландшафтів визначається за рівнем перетвореності їх компонентів, який пов язаний з особливостями трансформаційних, в тому числі антропогенних, впливів. Використовується ландшафтно-індикативний метод, а також враховуєтся показник інтенсивності прояву антропогенних та природно-антропогенних процесів. Так, в роботі (В. Т. Гриневецький, В. С. Давидчук, А. М. Маринич та ін.) [1] визначення цього показника здійснюється за формулою: A m/ i де А показник антропогенного перетворення, умовн. од.; m показник антропогенного впливу (т/га, м³/га та ін.); і середньостатистичне значення показника антропогенного впливу. Результат сумісної дії різних антропогенних чинників визначається за сумарним індексом антропогенної перетвореності (ландшафтів). Загалом, можна виділити наступні ступені зміненості ландшафтів: 1) значний за зміненістю літокомпоненту ландшафту: кар єри, шахти, шламові поля, терикони, території зайняті населеними пунктами тощо; 2) середній зміненість ґрунтового покриву розораність ґрунтів, ступінь еродованості ґрунтового покриву; 3) незначний зміненість рослинного покриву різноступенева пасквальна дигресія. Кожен із зазначених ступенів зміненості ландшафтів може мати певну градацію. У відповідності зі ступенем зміненості ландшафту і на основі аналізу картографічних матеріалів, аерофото- і космознімків та результатів польових досліджень можна виокремити ландшафтні виділи з різним ступенем зміненості, визначити їх просторове розташування в досліджуваному регіоні. Важливим при цьому є визначення відсоткового співвідношення між різними за ступенем зміненості ландшафтними виділами. Отримані показники корелюються з попередніми даними щодо виділу змінених ландшафтних комплексів, доповнюючи та уточнюючи їх. Кореляція властивостей антропогенізованих і техногенних ландшафтів із життєвими властивостями біоти. Виходячи з того, що при обґрунтуванні екомережі одним з головних критеріїв при відборі її складових виступає ступінь зміненості ЛК і враховуючи значення екомережі як основи збереження ландшафтного та пов язаного з ним біотичного різноманіття, логічно провести паралель між ступенем зміненості ландшафту та його придатністю для існування тварин. Визначення придатності ландшафтів для існування тварин здійснюється шляхом поєднання методів натурного спостереження щодо кожного з типів ЛК і картографічного синтезу. При цьому зіставляються карти (картосхеми) ареалів поширеності тварин з картами (картосхемами) зміненості ландшафтів регіону, чи їхніх екостанів. На цій основі можна отримати показники щодо співвідношення чисельності тварин зі ступенем і формою зміненості та забрудненості ландшафту. У таблиці 1 представлено ступені придатності ландшафтів для життєдіяльності тварин. Виходячи з цього, доцільним є визначення прохідності кожного із зазначених ландшафтів регіону. Під прохідністю ландшафту ми розуміємо ступінь придатності умов ландшафту для перетинання його тваринами (враховуючи специфіку різних видів) в залежності від особливостей ландшафту, зокрема ступеня перетвореності. Показник прохідності ландшафту тісно корелює зі ~15~
16 ступенем його придатності для існування тварин і може бути одним з важливих критеріїв визначення оптимальної потреби регіону в сполучних територіях. Ступінь зміненості ландшафтів Високий Таблиця 1 Ступінь придатності ландшафтів щодо життєдіяльності тварин Форма зміненості ландшафтів Порушена (змінена) літооснова ландшафтів Поширеність тварин Бали Загальна оцінка придатності ландшафтів Незначна, або повна 1 Низька відсутність тваринних поселень Середня 2 Середня Середній Порушено верхній шар ґрунту Незначний Порушений рослинний Відносно висока 3 Достатня покрив Незмінений Висока 4 Висока Таким чином, визначення потреб регіону в сполучних складових екомережі екокоридорах передбачає врахування значного спектру властивостей ландшафтів, зокрема ступеня їх зміненості та (або) перетвореності загалом та в окремих ЛК, придатності для існування тварин тощо. Це дозволить обґрунтувати необхідність створення екокоридорів як важливих елементів екомережі регіонального рівня. 1. Гриневецкий В. Т., Давыдчук В. С., Маринич А. М. О современной эколого-географической обстановке на Украине и методах еѐ изучения // География и природные ресурсы С Уилкокс Б.С. Островная экология и охрана природы // Биология и охрана природы. М. : Мир, БАКАЛО Олена Тернопільський відділ АНТРОПОГЕННІ ЗМІНИ ЛАНДШАФТІВ В БАСЕЙНІ РІЧКИ ДЖУРИН Вплив суспільства на довкілля все більше зростає, тому навколишній світ потребує проведення комплексних досліджень з метою аналізу та оцінки антропогенних змін в басейнах малих річок. В останні пів століття зазнали суттєвого погіршення екологічного стану природного середовища басейни малих рік у зв язку з антропогенним впливом, який обумовлюється широкомасштабними гідротехнічними меліораціями, збільшенням розораності земель, інтенсифікація сільськогосподарського і промислового виробництва, площі ріллі досягли критичних показників, концентрація тваринницьких підприємств, урбанізація, будівництво водосховищ перевищили допустиму норму, активно почали проводитись агротехнічні, гідротехнічні і хімічні меліорації земель, вирубка лісів, ерозія ґрунтів, забруднення радіонуклідним речовинами внаслідок Чорнобильської катастрофи та інше. Сукупність цих факторів не тільки суттєво вплинула на режим малих річок, їх водний і хімічний баланси, але і призвела до порушення природної рівноваги. Вплив факторів антропогенної діяльності проявляється неоднозначно і з різною інтенсивністю. Вилучення стоку для господарсько-побутових, сільськогосподарських і промислових цілей, його регулювання, перерозподіл, скидання стічних і зворотних вод спричинюють прямий вплив на режим, якість та об єм стоку. Розорювання території, агротехнічні, гідротехнічні та інші меліорації, вирубка лісу, застосування важкої сільськогосподарської техніки тощо, діють опосередковано, бо призводять до зміни фізичних властивостей ґрунту, теплового і водного балансу, порушення зв язків поверхневих і підземних вод. В результаті змінюються умови формування стоку в басейні річки, а отже, і його режим, величина [4]. ~16~
17 Розгалужена мережа рік України, при погляді на карту, одразу ж кидається в очі. Сміливо виділяємо великі артерії, такі, як Дніпро, Дунай, Дністер, Південний Буг і численні маленькі їхні ланки. Басейн Дністра, що складає 8,7% від площі України, охоплює малі річки східних схилів Українських Карпат і річки південно-західної частини Подільської височини. У басейні налічується малих річок сумарною довжиною 32,3 тис. км. Джурин річка, що протікає по території Україні, в межах Чортківського і Заліщицького районів Тернопільської області. Ліва притока Дністра (басейн Чорного моря). Вона бере початок на Подільській височині у місті злиття Лужника з іншими притоками біля села Джуринська Слобідка. Довжина річки складає 51 км, площа басейну 301 км2. Абсолютна висота витоку становить 358 м, гирла 153 м. Падіння річки складає 205 м, середній похил 4,02 м/км. За шкалою класифікації річок Джурин відноситься до малих рік довжиною від 26 до 100 км. За особливостями середнього похилу Джурин наближається до гірських річок, що обумовлює значні гідроенергетичні ресурси. Потрібно пам ятати, що басейн малої річки є індикатором стану довкілля, що обумовлюється рівнем антропогенного навантаження, якого зазнають ландшафти, ґрунти, ліси, поверхневі і підземні води, рослинний і тваринний світ та атмосфера. Впродовж своєї течії річка приймає 10 приток довжиною 2-8 км, найбільшу із приток ріка приймає у верхів ї, яка впадає південніше с.джуринська Слобідка; в пониззі між селами Нагоряни і Устечко впадає річка Поросячка. За морфологічними особливостями і в тому числі геоекологічною ситуацією річкову долину умовно поділимо на 3 відрізки: від витоку річки до с.полівці; від с.полівців і до с. Кошилівці; від с. Кошилівці до гирла р.дністер (каньйоноподібна). Геоекологічна ситуація долини ріки Джурин обумовлена високим ступенем сільськогосподарської освоєності території, більше 54% зайнято орними землями, під природною рослинністю в межах басейну даної річки знаходиться 38% площ, болота і луки 2%. Також варто відмітити значну частку забудованих земель 8% [2]. Вагомим чинником є приуроченість 11 сільських населених пунктів до річкової долини, Джуринська Слобідка, Джурин, Полівці, Палашівка, Базар, Буряківка, Кошилівці, Поділля, Садки, Нирків, Устечко; відсутністю чітко виділених водоохоронних зон на окремих ділянках долини. На околицях і в межах населених пунктів спостерігається найбільша розораність долини річки, водночас частка залужених земель тут є низькою. За межами населених пунктів розораність річкової долини істотно зменшується і зростає її залуженість. Від витоку річки до с.полівці, через відсутність глибокого врізу річища в прилеглі території сприяли масштабному осушенню верхів я річки і лівобережної частини басейну, а також за своєю структурою землекористування вирізняється нечіткістю річкової долини. Права притока р.джурин на витоках поблизу селища Криволуки меліорована. Межиріччя р.джурин, р.черкаска і р.типи повністю меліороване і меліоративні канали виведені до річки в північній частині с.полівці. До екологічних проблем верхнього відрізку річки Джурин необхідно віднести значну забрудненість води мінеральними та органічними добривами, отрутохімікатами, що змиваються з прилеглих полів, а також побутове забруднення, яке пов язане із життєдіяльністю населення, а саме: стихійні сміттєзвалища, смітники, стоки приватних господарств. Не варто забувати про різке скорочення органічних забруднювачів, яке зв язане з ліквідацією великих тваринницьких комплексів с.с. Джуринська Слобідка, Джурин, Полівці тощо. Варто зазначити, що ставкове господарство, яке діє у с. Джуринська Слобідка істотно не впливає на загальну екологічну ситуацію верхів я річки. Другий відрізок знаходиться між с.кошилівці і с.полівці, в околицях с.слобідка і с.буряківка землі сильно меліоровані, меліоративні канали впадають в русло річки і в своїй воді несуть значну кількість побутового забруднення. За межами населених пунктів річкова долина слабо розорана і практично повністю залужена. Частина орних земель на ~17~
18 схилах річкової долини вилучена із сільськогосподарського обробітку через низьку продуктивність і еродованість грунтів. В межах долини зустрічаються 4 діючих кар єри з видобутку пісковика, а також 2 цегельні заводи у с.с. Базар і Слобідка, де функціонують глиняні кар єри. Значна частина кар єрів, які знаходилися на крутому лівому березі річки рекультивована і виведена з експлуатації. Між с.кошилівці та гирлом річки знаходиться третій відрізок, що характеризується покращеною геоекологічною ситуацією, яка обумовлена залісненістю терасованих схилів і залуженістю заплави каньйоноподібної частини річкової долини. Проте, фактично середня і нижня течія р.поросячки в районі с.ниркова і с.нагорян, а також в околицях с.солоне меліорована. Водні меліоративні канали мають безпосередній вихід на річку. Права притока в районі с.кошилівці на витоках меліорована, тобто колись на цьому місці знаходилась заболочена долина, яка на сучасному етапі ліквідована. Населені пункті винесені за межі річкової долини, за винятком с. Устечко, що зменшило безпосередній антропогенний вплив у річковій долині. До особливостей структури землекористування цього відрізка річкової долини необхідно віднести її високу залісненість та залуженість, низьку розораність в межах с. Устечко. Отже, в ході досліджень антропогенних змін ландшафтів в басейні річки Джурин, встановлено, що надмірною є розораність меліоративних угідь водозбірних територій, що в свою чергу, збільшило ступінь розораності річкового басейну; в першому і другому відрізку річки майже відсутня лісова рослинність, існує досить високий рівень побутового забруднення долини в межах населених пунктів; геоекологічна ситуація середньої частини річкової долини визначається надмірним антропогенним впливом поселенських ландшафтів; невпорядкованість водоохоронних зон; спостерігається тенденція до її покращення за останні роки завдяки вилученню з орного клину земель схилових місцевостей, ліквідації тваринницьких комплексів сільськогосподарських підприємств, істотному зменшенню внесення мінеральних та органічних добрив при обробітку земель. Отже, проаналізувавши матеріали, можемо підвести підсумок, що в межах басейну річки Джурин ландшафт середньозмінений розорювання та зміщення природної рослинності коливається від 20 до 80 %. 1. Вендров С. Л., Коронкевич Н. И., Субботин А. И. Проблемы малих рек // Вопросы географии Вып С Cокіл К. Структура землекористування та заповідності річкових систем Тернопільщини // Наук. записки ТНПУ. Серія Географія С Царик П. Л., Вітенко І. М. Перспектива створення заповідних територій у долинах річок Гнізда, Джурин та Вільховець // Наукові записки ТНПУ. Серія Географія С Яцык А. В. Экологические основы рационального водопользования. К. : Генеза, с. БАРАНОВСЬКИЙ Микола Ніжинський відділ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНА РЕФОРМА В УКРАЇНІ: ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ, ПЕРШІ РЕЗУЛЬТАТИ, МІСІЯ СУСПІЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ Побудова ефективної держави, як переконливо свідчить досвід провідних країн світу, неможлива без реформування територіальної організації влади. Процес децентралізації, який розпочався в Україні і передбачає перерозподіл повноважень, відповідальності та фінансових ресурсів на користь органів місцевого самоврядування, потребує реорганізації адміністративно-територіального устрою країни з метою створення самодостатніх територіальних громад. Донедавна в Україні налічувалося понад 11,5 тисяч міських, сільських і селищних громад, з яких майже половина налічує менше 1000 жителів. Їхній соціально-економічний та людський потенціал є незначним, вони неспроможні забезпечити надання якісних публічних послуг. Відтак очевидним є той факт, що реалізація основних завдань децентралізації влади можлива лише у разі реформування нині діючого адміністративно-територіального устрою країни. Правовою ~18~
19 основою для проведення реформи стали Закон України Про добровільне об єднання територіальних громад та Методика формування спроможних територіальних громад. Наразі триває лише перший етап адміністративно-територіальної реформи, який полягає у створенні самодостатніх територіальний громад. Цей процес проходить досить складно, оскільки, по-перше, зачіпає інтереси широкого прошарку населення, по-друге, у його реалізації не зацікавлені чиновники регіональних органів влади та органів місцевого самоврядування; по-третє, існує ціла низка питань, які потребують урегулювання на законодавчому рівні. Найбільш активно перша фаза адміністративно-територіальної реформи тривала упродовж травня-серпня 2015 р. За цей час майже всі обласні ради розробили та затвердили перспективні плани нових територіальних громад. Проте далеко не всі з них знайшли схвалення на рівні Кабінету Міністрів України. При затвердженні проектів територіальних громад особлива увага приділялася їх фінансовій самодостатності. Водночас, намагаючись пришвидшити процес формування нових територіальних громад, КМ України затверджував навіть ті з них, які не відповідали критеріальним вимогам. Станом на р. в Україні розроблено проектний план, який передбачає формування 983 територіальних громад (табл. 1). Найбільшу їх кількість планується створити у Львівській (88 громад), найменшу у Кіровоградській (21 громаду) областях. Невизначеною доки-що залишається ситуація із кількістю громад у Закарпатській області. Лише близько 16 % із запланованих громад (159 од.) пройшли процедуру юридичного оформлення і у них були проведені вибори керівників місцевого самоврядування. Першість за темпами формування самодостатніх територіальних громад утримують Тернопільська та Хмельницька області. Табл. 1 Результати реформування адміністративно-територіального устрою України (2015) Регіони Кількість громад, од. Регіони Кількість громад, од. України Затверджених КМ України Об єднаних України Затверджених КМ України Об єднаних АР Крим 0 0 Миколаївська 29 1 Вінницька 37 2 Одеська 24 8 Волинська 52 5 Полтавська Дніпропетровська Рівненська 54 5 Донецька 38 3 Сумська 49 1 Житомирська 37 9 Тернопільська Закарпатська 0 2 Харківська 54 0 Запорізька 52 6 Херсонська 41 1 Ів.-Франківська 52 3 Хмельницька Київська 29 1 Черкаська 45 3 Кіровоградська 21 2 Чернівецька Луганська 24 2 Чернігівська 48 5 Львівська Україна Складено за даними НДІ Інститут геодезії і картографії Аналіз перспективного плану та вже створених територіальних громад, перших кроків їхнього самостійного розвитку, дає підстави визначити низку особливостей протікання адміністративно-територіальної реформи в Україні. По-перше, у своїй більшості центрами об єднаних територіальних громад стали сільські населені пункти (майже 59 %), які зазвичай не володіють належним економічним та інфраструктурним потенціалом для забезпечення самодостатнього розвитку підконтрольних територій; подруге, значна частка територіальних громад не відповідає розрахунковим критеріям за розмірами, кількістю жителів, дітей шкільного та дошкільного віку; по-третє, практично в жодному із регіонів центрами об єднаних громад не стали обласні центри та міста обласного підпорядкування, що мають відносно значну кількість жителів; по-четверте, міжрегіональні та внутрішньорегіональні відмінності між об єднаними територіальними ~19~
20 громадами за площею, кількістю жителів, іншими нормативними параметрами є дуже значними (максимальні значення можуть перевищувати мінімальні у разів); поп яте, простежується тенденція до порушення нині діючих кордонів адміністративних районів, тобто окремі громади були сформовані із сільських рад сусідніх районів; пошосте, у процесі обговорення проектних планів формування громад періодично виникало питання про бажання окремих громад перейти до сфери впливу певного поселення сусідньої області; по-сьоме, частина об єднаних громад сформувалася не у тому складі, який був офіційно затверджений КМ України. Виокремленні особливості мають бути враховані управлінцями, експертами та практиками при розробці пропозицій щодо удосконалення нормативно-законодавчої бази та внесення змін до мережі затверджених проектних планів формування територіальних громад. Давно відомо, що процеси регіонального розвитку, інші аспекти територіального управління входять до сфери наукової компетенції суспільної географії. Адміністративнотериторіальна реформа, яка триває тепер і набула значного розголосу, також належить до наукових інтересів суспільної географії. Уже накопичений певний досвід вирішення зазначених питань, адже ще в середині 2000-х років було захищено кілька дисертацій з тематики реформування адміністративного-територіального устрою, окремі її аспекти обговорювалися на наукових конференціях (Тернопіль, 2005), опубліковані у роботах Л. Заставецької, М.Пістуна, А. Мельничука. Наразі склалася ситуація, що за певних обставин адміністративно-територіальна реформа нарешті може бути зреалізована. Відтак представники суспільної географії мають активно долучитися до розв язання її ключових завдань. Зважаючи на перші результати реформи, особливості її проведення у різних регіонах країнах, на проблеми, що постануть перед громадами після завершення процесу їхнього об єднання, можна сформулювати перелік завдань, вирішення яких буде ефективнішим за участі фахівців-географів. До них належать: 1) удосконалення проекту мережі територіальних громад областей України, у т.ч. і за рахунок внесення змін до нормативно-законодавчих актів, які регламентують питання проведення адміністративно-територіальної реформи; 2) науковий супровід робіт із формування профілів об єднаних територіальних громад; 3) надання консультативної та експертної допомоги територіальним громадам у створенні стратегій їхнього розвитку, які мають ґрунтуватися на детальному аналізі природного, людського та економічного потенціалу громад; 4) визначення фінансової самодостатності територіальних громад на основі аналізу їхньої податкоспроможності; 5) визначення найбільш доцільних для кожної з громад видів і сфер економічної діяльності, спроможних забезпечити їхній сталий розвиток; 6) розробка пропозицій з оптимізації мережі освітніх, медичних та інших закладів соціальної інфраструктури, маршрутів руху шкільних автобусів і громадського транспорту. У кількох регіонах України представники суспільної географії хоча б частково, але долучилися до вирішення завдань адміністративно-територіальної реформи. Так, науковці кафедри економічної та соціальної географії КНУ ім. Тараса Шевченка беруть участь у роботі офісу реформ Київської області, а товариством дослідників України у березні 2016 р. проведено всеукраїнський форум Децентралізація: перший рік об єднання територіальних громад. Адміністративно-територіальна реформа лише розгортається, у подальшому постане широке коло проблем, розв язання яких має відбуватися за активної участі представників суспільної географії. Фактично це той вид науково-практичної діяльності, де фахівці географічної науки спроможні підтвердити свій професійний рівень, набуті знання і долучитися до вирішення конкретних прикладних завдань. Сумарно це сприятиме зростанню авторитету суспільної географії як науки, посиленню конкурентоздатності випускників географічних факультетів на ринку праці. ~20~
21 БЕЗЛАТНЯ Любов, ШЕВЧУК Оксана Уманський відділ ДОСЛІДЖЕННЯ КУЛЬТУРНИХ ЛАНДШАФТІВ В УКРАЇНІ З моменту офіційного визнання ландшафтознавства в Україні (50-ті роки ХХ ст.) більше уваги приділялось пізнанню натуральних ландшафтів. З 80-х років ХХ ст., у зв язку з активним розвитком антропогенного ландшафтознавства, географи України більше уваги почали приділяти й питанням стосовно культурних ландшафтів. Особливо це стосується науковців вінницької школи антропогенного ландшафтознавства, де культурний ландшафт розглядається як упорядковане утворення, різновид антропогенного ландшафту. Розвиваються також напрями які трактують культурний ландшафт як індустріальний [4, 6, 8]; як гірничопромисловий (за В.Л. Казаковим «історичний» [5, 6]. Вивчаються «вернакулярні» ландшафти регіонів України [3], активізувалось пізнання етнокультурних ландшафтів [1, 2]. Напрям гуманістичної географії, що перетинається з культурною географією формується у працях В.М. Пащенка [9]. О.О. Любіцева розглядає ландшафт як індикатор культури і основу розвитку рекреації і туризму [7]. Серед сучасних оригінальних праць де розглядаються ті чи інші аспекти культурних ландшафтів варто зазначити дві монографії: М.Д. Гродзинського [3] та Ю.Г. Тютюнника [10]. М.Д. Гродзинський обґрунтовує власне визначення поняття «культурний ландшафт», простежує етапи його формування у різних географічних школах, дає характеристику груп інтерпретацій культурного ландшафту: «антропогенний ландшафт може інтерпретувати як різновид культурного, якщо ця інтерпретація охоплює не тільки уречевлені результати діяльності людини у ландшафті, а й духовну основу цієї діяльності» [3, с. 94 ]. У 2010р. на базі кафедри фізичної географії Вінницького педагогічного університету проведено Міжнародну науково-практичну конференцію: «Культурний ландшафт: теорія і практика» де були розглянуті питання формування концепцій культурного ландшафту в Україні та за кордоном, спадщина у культурному ландшафті, туризм і культурний ландшафт, його реконструкція тощо. З погляду пізнання регіональних особливостей культурних ландшафтів, цікавою є монографія В.М. Воловика, присвячена етнокультурним ландшафтам містечок Поділля [1]. У монографії розглянуто особливості формування культурних і етнокультурних ландшафтів переважно Східного Поділля, їх специфічні ознаки та прогнозовано можливі шляхи удосконалення і охорони. Загалом, спостерігається тенденція до локального й часткового регіонального пізнання культурних ландшафтів (Поділля, Галичина, Криворіжжя, Наддніпрянщина). Досліджень стосовно культурних ландшафтів міжзональних геоекотонів, зокрема «лісостеп-степ» майже немає. 1. Воловик В. М. Етнокультурні ландшафти містечок Поділля. Вінниця : ВНТУ, с. 2. Воловик В. М. Етнокультурні ландшафти: регіональні структури і природокористування. Вінниця : Вінницька міська друкарня, с. 3. Гродзинський М. Д. Пізнання ландшафту: місце і простір : у 2-х т. К. : Київ. університет, Т С , 18-20, Т 2 С Денисик Г. І., Ярков С. В., Казаков В. Л. Сингенез рослинного покриву в ландшафтах зон техногенезу. Вінниця : Едельвейс і К, с. 5. Денисик Г.І., Козинська І. П. Промислові ландшафти регіону видобутку уранових руд в Україні. Умань : Візаві, с. 6. Казаков В.Л. Антропогенні ландшафти Кривбасу // Проблеми ландшафтного різноманіття України. К. : Карбон Лтд, С Любіцева О.О. Культурологічний підхід географії і ландшафт як індикатор культури // Культурний ландшафт: теорія і практика. Вінниця: Едельвейс і К, С Малахов І.М. Техногенез у геологічному середовищі. Кр. Ріг : Октан-Принт, с. 9. Пащенко В. М. Гуманізація, етнокультура й географія // Людина в ландшафті XXI століття: Гуманізація географії. Проблеми постнекласичних методологій. К. : Знання, С Тютюннык Ю.Г. Онаслеживание ландшафта. К. : ИПКУ «Украина», с. ~21~
22 БЕЙДИК Олександр, МЕЛЬНИЧУК Анатолій, Київський відділ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ АДАПТИВНОГО ТУРИЗМУ В НАЦІОНАЛЬНИХ ПРИРОДНИХ ПАРКАХ УКРАЇНИ Національний туризм, як і більшість секторів «базису» та «надбудови» України, переживає не найкращі часи. Більшість показників як промислового, так і суспільного секторів держави, характеризується зниженням якісних та кількісних характеристик. Однак, незважаючи на несприятливий для розвитку українського туризму фон, останній перебуває у пошуку привабливих сегментів як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Однією з перспективних туристських гілок слід вважати адаптивний (маломобільний, безбар єрний) туризм. Слід зазначити, що цей сектор національного туризму в Україні практично відсутній і лише окреслює свою конфігурацію. У теоретичній площині стосовно адаптивного туризму географами розроблено його класифікацію, ряд структурно-логічних та картографічних моделей, поглиблено термінологічний апарат проблематики, що розширило уявлення про предмет-об єктну сутність адаптивного туризму, в практичній площині відкрито кілька скеледромів для осіб з ознаками інвалідності, розроблено та впроваджено десятки туристськоекскурсійних маршрутів, проведено ряд акцій, орієнтованих на реабілітацію та психокорекцію учасників АТО та ін. категорій з ознаками інвалідності. Слід нагадати і про низку робіт, в яких був реалізований наступний алгоритм: якісна оцінка природних рекреаційно-туристських ресурсів та суспільно-географічного положення регіону оцінка інфраструктурної забезпеченості рекреаційно-туристських ресурсів для розвитку адаптивного туризму оцінка ступеня залучення цих ресурсів в сферу адаптивного туризму Сучасна ситуація в адаптивному туризмі (європейський та національний вимір) свідчить про невпинне зростання як частки інвалідів в загальній кількості населення, так і збільшення кількості людей з обмеженими можливостями учасників руху адаптивного туризму. Одним з перспективних напрямів розвитку туристсько-екскурсійної діяльності щодо маломобільної категорії населення, замотивованої саме на таку діяльність, є впровадження туристських маршрутів на території національних природних парків (НПП), яких в Україні близько 50 деякі регіони мають по кілька НПП, а деякі не мають жодного (табл.). Нами проведена оцінка 9 основних чинників, знакових для розвитку адаптивного туризму в розрізі 21 регіону України (на території 4-х регіонів НПП відсутні). Розглянемо відповідний аналіз на прикладі НПП «Бузький Гард» (загальна площа 6138 га): рослинний покрив (загальна характеристика): флора НПП налічує більше ніж 1000 видів рослин: 861 вид покритонасінних рослин, 2 види голонасінних, 10 видів папоротей, 4 види хвощів, 76 видів мохоподібних, 46 видів лишайників та 141 вид водоростей; 34 представники місцевої флори занесені до Червоної книги України, 6 до Європейського червоного списку, 5 до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи, 2 до Бернської конвенції; цим видом ресурсу можуть скористатися всі групи інвалідів (сліпі/сліпоглухонімі, глухі/глухонімі, візочники (спинальники), з ДЦП, із синдромом Дауна, з вадами опорно-рухового апарату), оскільки до рослини можна доторкнутися, відчути її запах та роздивитися; рослинний покрив (дерева): у парку налічується близько 200 видів дерев, серед яких вишня Клокова, що занесена до «Зеленої книги України»; на відміну від трав яного покриву, шелест листя дерева можна почути, що є важливим для людей з проблемами зору; ~22~
23 Рослинний покрив (загальна характеристика) Рослинний покрив (дерева) Рослинний покрив (квіти) Орографія Гідрологічна характеристика Орнітофауна Екологічні стежки, туристські маршрути Інфраструктура Тваринний світ Таблиця Чинники розвитку адаптивного туризму в НПП України Чинники розвитку адаптивного туризму Регіони України, НПП, рік заснування АР Крим «Прекрасная Гавань», 2009 Вінницька область «Кармелюкове Поділля», 2009 Волинська область «Шацький», 1983 Дніпропетровська область Донецька область «Святі Гори», 1997 Житомирська область Закарпатська область «Синевир», 1989 Запорізька область «Великий Луг», 2006 Івано- Франківська область «Карпатський», 1980 Київська область «Голосіївський», 2007 Кіровоградська область Луганська область Львівська область «Північне Поділля», 2009 Миколаївська область «Бузький Гард», 2007 Одеська область «Нижньодністро вський», Н 46 Н 230 Н В 1 Н 59 Н 3 Н 49 Н 1500 В 430 Н 190 Н 210 Н С 2 Н 20 Н 6 Н 69 Н 112 С 1245 С 795 С 450 Н Н 27 Н 145 С 2 Н 8 Н 333 С С 160 Н 273 Н С 2 Н 194 В 2 Н 20 Н 11 Н В 735 С 648 С В 935 В 210 В 11 Н 236 С 81 Н 247 Н 32 Н 150 Н С 65 Н 218 В 9 Н 3 Н 1229 В 2000 В 80 Н 1260 В В 450 С 114 С 198 В 198 С 84 Н 637 Н 220 Н 380 Н Н 8 Н 121 С 4 Н 212 С 550 С В 200 Н 150 Н В 4 Н 127 С 3 Н 1 Н 41 Н 1000 С 200 Н 792 С Н 4 Н 26 Н 5 Н 5 Н 176 С 802 Н 700 С 504 С Н 2 Н 58 Н 4 Н 51 Н 50 Н ~23~
24 Полтавська область «Пирятинський» 700 Н 300 Н 160 Н Н 2 Н 80 Н 2 Н 2 Н 300 С 2009 Рівненська область «Дермансько- 527 Н 150 Н 377 Н Н 4 Н 128 С 1 Н 1 Н 189 С Острозький», 2009 Сумська область «Гетьманський», 300 Н 120 Н 180 Н С 1 Н 98 Н 2 Н 70 Н 60 Н 2007 Тернопільська область «Дністровський 1100 С 150 Н 950 В С 3 Н 190 В 2 Н 1 Н 175 С каньйон», 1977 Харківська область «Гомільшанські 1000 С 132 Н 250 Н С 3 Н 130 С 4 Н 3 Н 370 С ліси», 2004 Херсонська область «Азово- 308 Н 100 Н 150 Н Н 11 Н 197 В 4 Н 31 Н 5000 В Сиваський», 1993 Хмельницька область «Подільські 210 Н 70 Н 140 Н С 8 Н 214 В 6 Н 366 В 398 С Товтри», 1996 Черкаська область «Нижньосульськ 600 Н 500 Н 200 Н С 5 Н 121 С 1 Н 3 Н 343 С ий», 2010 Чернівецька область «Хотинський», 520 Н 45 Н 90 Н В 3 Н 176 В 12 Н 55 Н 1000 В 2010 Чернігівська область «Ічнянський», В 1700 В 250 Н Н 2 Н 70 Н 2 Н 5 Н 286 С Умовні позначення: «Н» - низький рівень; «С» - середній рівень; «В» - високий рівень. рослинний покрив (квіти): головними властивостями квітки є наявність запаху і зовнішня привабливість, що робить їх корисними для всіх груп інвалідів; орографія і рельєф: на території НПП «Бузький Гард» надзвичайно мальовничими є каньйоноподібні долини річок Південний Буг і Мертвовод; цим ресурсом не в повній мірі зможуть скористатися люди із слабким зором, бо не зможуть милуватися краєвидами та люди з обмеженою рухливістю; гідрологія: по території парку протікають 4 річки Південний Буг, Великий Ташлик, Велика Корабельна та Мертвовод, воду можна відчути на дотик, почути, як тече річка, відчути прохолоду та запах; орнітофауна: на території парку поширені 26 видів птахів (у т.ч. співучі та рідкісні: орел-карлик, підорлик малий); наявність співучих види птахів є чинником, який стимулюватиме на відвідування парку туристами з вадами зору; екологічні стежки, туристські маршрути: територія НПП має обмежені можливості для розвитку туристсько-екскурсійних маршрутів для адаптивних туристів; в НПП діє близько 10 туристських маршрутів для традиційних туристів, основний потік ~24~
25 яких припадає на р. Південний Буг водні маршрути по порогах II III категорії на плавзасобах різних класів (рафти, катамарани, каяки); особливою популярністю користується ділянка річки від с.мигії до с. Богданівки, урочище «Протич» та гирло р. Велика Корабельна, зважаючи на це найбільш доцільною категорією адаптивних туристів можуть вважатися особи з вадами слуху та вимови; інфраструктура: адаптивна інфраструктура на території НПП практично відсутня, тому маломобільні туристи можуть використовувати лише ті ділянки території, які адекватні їх фізичним характеристикам (м які перепади рельєфу, зручні місця для стоянок, пересування, користування питною водою), наявний сучасний зв'язок, медичне обслуговування, транспортне забезпечення; тваринний світ: загальна кількість видів тварин 176, на території парку мешкає 22 види хребетних тварин, що занесені до Червоної книги України, 5 до Європейського червоного списку, 5 до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи; тваринний світ цікавий всім групам інвалідів, адже тварин можна роздивитися та почути. Адаптивних туристів можна поділити на 4 групи (група дотику, запаху, слуху, зору) за способом використання, які слід врахувати в контексті розвитку адаптивного туризму у національних парках. Цей поділ дозволить зосередити потрібну увагу на особливостях туристських груп, згідно з їх особливими потребами. Наприклад, глухонімим людям слід приділити увагу об єктам зорового і дотичного властивостями. Відповідно до цієї групи належать природні ресурси парку, що досліджувався. Група дотику: дерева, квіти, гідрологія, тваринний світ; група запаху: дерева, квіти; група слуху: дерева, гідрологія, орнітофауна, тваринний світ; група зору: дерева, квіти, орографія та рельєф, гідрологія, орнітофауна, тваринний світ. Таким чином, національні природні парки можуть розглядатись як перспективні території для обґрунтування мережі екологічних стежок і розвитку туристськоекскурсійної діяльності, спрямованої на залучення осіб з ознаками інвалідності. БЕЙДИК Олександр, Київський відділ, ТОПАЛОВА Олеся, Мелітопольський відділ ОРГАНІЗАЦІЯ АДАПТИВНОГО ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ В Україні постійно зростає чисельність осіб з інвалідністю (за даними Міністерства соціальної політики в 2013 р. їх кількість склала 2,8 млн. осіб або 6,1% населення країни). В результаті бойових дій на сході країни ці показники постійно зростають, а отже зростає потреба в організації спеціалізованих заходів щодо соціальної та фізичної реабілітації населення та воїнів зони АТО. Тому актуальним є впровадження спеціалізованих програм для занять різними видами туризму та адаптування їх до потреб людей з обмеженими можливостями з метою їх абілітації (система заходів, спрямованих на опанування особою знань та навичок, необхідних для її незалежного проживання в соціальному середовищі: усвідомлення своїх можливостей та обмежень, соціальних ролей, розуміння прав та обов'язків, уміння здійснювати самообслуговування) та реабілітації. Метою публікації є аналіз сучасного стану організації та розвитку адаптивного туризму в Україні. При зборі та обробці матеріалів застосовувались експедиційний (робота в фондах організацій та установ), статистичний, соціологічний, картографічний методи, використовувались сучасні комп ютерні технології. Проблема інвалідності набуває актуальності через те, що у сучасному розвиненому світі українці з інвалідністю не можуть існувати без допомоги інших, вони ізольовані від суспільства, зазнають фактичної дискримінації, не мають інформації про свої права та пільги. Вони обмежені в доступі до об єктів соціальної інфраструктури, а також через тотальні «архітектурні» перешкоди, більшість з них не може відвідувати громадські місця, ~25~
26 установи культури, крамниці, аптеки, користуватись транспортом, працювати вести активне та повноцінне життя [1]. Перевірити можливості свого організму, позбутись негативних емоцій, приймати активну участь в суспільному житті, долучитись до загального соціального простору людям з особливими потребами допоможе туризм. Туризм для такої категорії людей в нашій країні є порівняно новим напрямом діяльності, його соціальна значимість обумовлена, зокрема, тим, що відносна та абсолютна кількість осіб з різними видами обмеження фізичних та психофізичних можливостей безперервно зростає. «Інвалідна» проблематика знайшла своє віддзеркалення в ряді наукових праць та науково-практичних розробок. Організацією адаптивного туризму в Україні займаються різні інституції - реабілітаційні установи, громадські та церковні організації, бюро подорожей, навчальні заклади. Серед громадських організацій (ГО), які надали інформацію щодо організації туризму для неповносправних осіб в Україні - ГО «Зелений хрест» (м. Львів), ГО інвалідів зору «Дивосвіт» (м. Ужгород), ГО «МАРТ» (м. Чернівці), ГО інвалідів «СЛІД», ГО людей з обмеженими можливостями «День» та ін. [2]. Рис. Регіональні відмінності співвідношення інституцій, що організовують туристські заходи для неповносправних людей Аналіз картографічної моделі вказує на те, що в показниках чисельності соціальної категорії населення переважним є середній показник, який за даними Статистичної служби України на 1 січня 2013 р. склав осіб на 1 тис. населення та охоплює 15 областей, далі йдуть АР Крим та Луганська область з показниками вище середнього, у Львівській, Одеській та Харківській областях зафіксовані високі показники, дуже високим рівнем інвалідизації вирізняються Донецька та Дніпропетровська області, низький рівень інвалідизації притаманний Кіровоградській, Чернівецькій та Чернігівській областям. Викладене вище свідчить, по-перше, про достатньо високий рівень інвалідизації країни в цілому і, по-друге, про нерівномірність її територіального поширення. Аналіз «спектру» інституцій, що організовують туристські заходи для неповносправних осіб, свідчить про ~26~
27 домінування категорії щодо осіб, які подорожують самостійно (виключенням є Закарпатська та Одеська області, де до організації туристських заходів долучились церковні організації та громадські об єднання). Аналіз кількості задіяних в туристських заходах за 2014 р. дозволяє виділити Хмельницьку та Херсонську області, що характеризуються найбільшими показниками (близько 200 чол. на рік) та Кіровоградську, Чернігівську та Чернівецьку області, що характеризуються найменшими показниками (50 чол. на рік). Такі показники вказують на відсутність спеціалізованих структур адаптивного туризму (спеціалізованого туристського бюро, центру тощо), тому значна кількість осіб з інвалідністю здійснює подорожі в колі родини та знайомих або самостійно. Передусім, це пояснюється відсутністю державної політики (рис.). Висновки. Вузьким питанням дослідження адаптивно-інвалідної проблематики є доступ та вдосконалення об єктивних статистичних даних, що характеризують її стан. Зважаючи на те, що найбільші реабілітаційні установи залишились на території тимчасово анексованої території Криму, нагальною потребою є організація закладів з надання відповідних послуг поза межами АР Крим (наприклад, на території Запорізької та Херсонської областей). 1. Холостова Е. И., Дементьева Н. Ф. Социальная реабилитация. М. : Дашков и К, с. 2. Громадські організації інвалідів України [Электронный ресурс]. - Режим доступа: soiu.com.ua. БЕРЧАК Вікторія Уманський відділ ДОЛИНИ МАЛИХ РІЧОК ЯК ОСНОВА СТВОРЕННЯ ЗАПОВІДНИХ ТЕРИТОРІЙ (НА ПРИКЛАДІ р. АФІЇ) Водоохоронна діяльність є одним із пріоритетних напрямів географічних досліджень. Вона передбачає впровадження комплексу заходів, спрямованих на зменшення негативного впливу антропогенізації на долинно-річкові ландшафтні комплекси, покращення екологічного стану річкових долин, створення сприятливих умов для функціонування річкових систем та збереження тих об єктів і територій, які призведуть до позитивної динаміки у функціонуванні річок. Створення заповідних територій у межах річкових долин є одним із дієвих способів оптимізації стану малих, а відповідно, і великих річок. У першу чергу охороні повинні підлягати наближені до натуральних долинно-річкові урочища. Одним із таких є урочище «Павлівка» в межах долини малої річки Афії. Афія (народна назва з 2015 р.) ліва притока річки Південний Буг у межах села Степашки та хутора Павлівка Гайсинського району Вінницької області. Довжина річки становить 4,2 км, площа басейну 2,78 км 2. Долина трапецієподібна, ширина коливається від 250 м (у верхів ї) до 186 м (у середній течії). Схили долини увігнуті, зарослі кущовою та чагарниковою рослинністю. Заплава шириною до 5 м, подекуди заболочена. Річище пряме, шириною до 1 м, глибиною до 0,5 м, швидкістю течії 0,8 м/с. Річка Афія бере початок із джерел, які виходять на денну поверхню у схиловому лісі, на північ від села Степашки. Тече, переважно, на північний захід, у пригирловій частині на південний захід. Впадає до Південного Бугу на захід від хутора Павлівка. Долина річки Афії унікальний куточок природи. У її верхів ї розташоване урочище «Павлівка», в межах якого гранітно-земляною греблею сформований став площею 0,8 га. Водойма утворена при злитті р. Афії і її правої притоки. Крім цього повноводність ставу і, відповідно, річки Афії наповнюють близько 11 джерел, які виходять на денну поверхню у межах витоку, утворюючи каскад. Деревостан схилів долини річки Афії формують: дуб звичайний (Quercus robur), клен гостролистий (Acer platanoides), клен татарський (Acer tataricum), верба ламка (Salix fragilis). Чагарникова та кущова рослинність представлена акацією білою (Robinia ~27~
28 pseudoacacia), калиною звичайною (Viburnum opulus), бузиною чорною (Sambucus nigra), черемхою звичайною (Prunus padus). У рослинному покриві заплави переважають різні види осок (Cárex), м ята перцева (Mentha piperita), вероніака лікарська (Veronica officinalis), лопух великий (Arctium lappa ), кропива дводомна (Urtica dioica), глуха кропива біла (Lamium album), кропива пурпурова (Lamium purpureum), чистотіл великий (Chelidonium majus), тонконіг лучний (Poa pratensis), тимофіївка лучна, (Phléum praténse) костриця лучна (Festuca pratensis), чина лучна (Láthyrus praténsis), конюшина лучна (Trifolium pratense), горошок мишачий (Vicia cracca). Дослідження долинно-річкових ландшафтів річки Афії здійснені в ході проведення щорічних посезонних експедицій співробітників науково-дослідної лабораторії «Екологія і освіта» Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. Отримані результати дали змогу виявити джерела, які наповнюють річку, очистити їх та підготувати наукове обґрунтування на створення гідрологічного заказника «Каскад джерел». Це зумовлено потребою оптимізації водності Афії та, відповідно, річки Південний Буг і збереження долинно-річкових ландшафтних комплексів стан, яких наближений до натурального. Для оптимального функціонування долинно-річкових ландшафтів у межах проектованого заказника доцільно дотримуватися наступних положень: провести дослідження території заказника для знаходження раніше невиявлених джерел; для покращення екологічного стану річища, а саме: покращення водності річки, сприяння вимиванню мулу з дна річища, очищення водного потоку від зайвої біомаси періодично проводити розчистку джерел та розглянути питання доцільності існування ставка; для впорядкування заплави сприяти збереженню злаково-різнотравних луків і вербових заростей та натуралізації заплавних луків у нижньому б єфі ставка; заборонити будь-які гірничопромислові розробки, сільськогосподарські роботи та випас худоби у межах заплавного типу місцевості; встановити межі оптимальної прибережної захисної смуги та дотримуватись їх; для оптимізації стану схилових місцевостей заборонити вирубку схилових деревостанів та розорювання схилів; провести ренатуралізацію схилових лісів та, за необхідності, створити протиерозійні насадження на лівосторонньому схилі річки Афії; рекомендувати місцевій владі вести постійний контроль за дотриманням природоохоронного режиму у межах долинно-річкового ландшафтного комплексу; завершити підготовку необхідної документації для оголошення долини річки Афії гідрологічним заказником та сприяти вилученню його території із господарського використання; проводити постійну агітаційну та пропагандистську роботу з метою збереження долинно-річкових ландшафтів річки Афії. Визначені положення передбачають комплекс водоохоронних заходів, що спрямовуються на максимальне відновлення натуральних долинно-річкових ландшафтів, досягнення оптимального співвідношення натуральних і антропогенізованих урочищ у межах долини річки та упорядкування водоохоронних зон, що призведе до природного поєднання їх із існуючим ландшафтом і сприятиме у майбутньому найбільшій ефективності з погляду виконання цими територіями водо- та природоохоронних функцій. ~28~
29 БЕСЄДІНА Катерина Київський відділ СІЛЬСЬКА МІСЦЕВІСТЬ АР КРИМ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМИ ЇЇ СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ Вивчення сільської місцевості є одним з важливих напрямів суспільно-географічних досліджень АР Крим. Актуальність вивчення цих питань пов язана з кризовим станом сільського господарства, соціальною напругою на селі, безробіттям, гостротою демографічних, медичних та екологічних проблем. Істотні зміни відбуваються в АРК, у т.ч. в сільській місцевості у зв язку з анексією цього регіону Російською Федерацію. На сільські райони припадає 32,1% населення, хоча за площею вона займає 69% території. У сільському господарстві виробляється (2012 р.) 17,4 % ВВП регіону. Одним з важливих напрямів дослідження сільської місцевості є виявлення чинників, що впливають на її розвиток. Головними з них є: ґрунтово-кліматичні умови і ландшафтні особливості регіону; економіко-географічне положення півострова і зокрема сільської місцевості; особливості розселення населення; економічна система господарювання; розвиток рекреації; етнічний чинник. Їх вивчення дає змогу визначити характерні риси розвитку сільської місцевості, напрями господарської діяльності і зайнятості населення у сільських районах, можливості диверсифікації виробництва, регіональні відмінності в розвитку сільської місцевості. Основна увага має бути звернена на сільське господарство і розвиток АПК, зважаючи на особливості ґрунтово-кліматичних умов і великий попит населення на продовольчу продукцію місцевого населення і в районах рекреації. Великий вплив на розвиток сільської місцевості і зайнятості населення справляє етнічний чинник. Головними етносами, що формують виробничий профіль і спеціалізацію господарської діяльності в сільській місцевості АРК, є український, кримськотатарський і російський. Господарська діяльність українців пов язана з розвитком землеробства, особливо у степовому Криму, зокрема вирощуванням зернових культур, соняшнику, овочів та фруктів, виробництвом продукції тваринництва. Кримськотатарське населення надає перевагу виноградарству, садівництву, овочівництву, а також вівчарству. Найважливішими для сільської місцевості є земельні ресурси. Землі цього регіону, особливо у степовій частині є родючими (чорноземи південні), однак через посушливий клімат потребують зрошення. Площа сільськогосподарських угідь становить 69% загального земельного фонду АРК. Площа зрошуваних земель у 2012 році становила 7,3%, останнім часом вона скоротилася до 0,8 %, що істотно вплинуло на спеціалізацію сільського господарства, його економічну ефективність та зайнятість сільського населення. Важливим об єктом суспільно-географічних досліджень АРК з позицій розвитку сільської місцевості є рекреаційні ресурси і розвиток рекреаційних послуг. Ця сфера діяльності впливає на формування попиту на сільськогосподарську продукцію, від чого залежить зайнятість сільських мешканців, що особливо важливо в сезонний рекреаційний період. Одним з головних напрямів суспільно-географічного дослідження сільської місцевості АР Крим є демографічна ситуація. У сільській місцевості проживає 32,1 населення, воно розміщується у 980 сільських населених пунктах. Демографічна ситуація у сільській місцевості характеризується негативними тенденціями. Впродовж 5 років ( рр.) сільське населення зменшилось на 20%, смертність перевищує народжуваність, продовжується процес постаріння населення. Відбувається відтікання сільських мешканців у міста та інші облатсті України, що пов язано з безробіттям і обмеженими можливостями працевлаштування тощо. Ситуація значно ускладнилася у зв язку з анексією АР Крим Російською Федерацією. Особливо це стосується кримськотатарського населення і українців. Одним із ключових напрямів дослідження сільської місцевості є аграрна діяльність. У структурі сільського господарства переважає рослинництво, на яке припадає 50,9% ~29~
30 валової продукції, на тваринництво 49,1%. Галузями спеціалізації сільського господарства є зернове господарство, виноградарство, садівництво, овочівництво. Слід зазначити, що традиційною галуззю для АРК є виробництво ефіроолійної та лікарської сировини (шавлія, лаванда, троянда та ін.). У тваринництві виділяються молочно-м`ясне скотарство, птахівництво, свинарство. Екологічні проблеми сільської місцевості пов язані зі зменшенням родючості ґрунтів, на якість яких значно вплияє вирощування такої ґрунтовиснажливої культури як соняшник, площі якої займають 70,6 тис. га. На екологічний стан півострова значно впливають геологічні небезпеки, серед яких найбільше значення мають зсуви, селі, абразія морського узбережжя, можливі землетруси та карст. До небезпечних гідрометеорологічних явищ належать оледеніння, що призводть до обривання повітряних ліній електропередач та ліній зв язку (центральні та північні райони), снігові заметілі (Ангарський перевал), зливи з можливим підтопленням (Ленінський, Бахчисарайський райони), випадіння граду та весняні заморозки з можливістю загибелі ярових культур на площі понад 14 тис. га, а також нанесення значних збитків для садів та виноградників на площі понад 29 тис.га. Слід зазначити, що значно впливають на якість сільськогосподарської продукції процеси засолення ґрунтових вод та підтоплення. Важливим критерієм розвитку сільської місцевості є життєвий рівень населення, який характеризується низкою соціальних проблем, серед яких виділяються міграція молоді, відсутність сфер прикладання праці, зменшення чисельності працездатного населення, відсутність якісного медичного обслуговування. Рівень безробіття в сільській місцевості складає 49,6 %, в окремих сільських районах з кожним роком зростає через відтікання працездатного населення. Через нестачу робочих місць та міграцію населення відбувається знелюднення поселень (за 2012 рік зникло 11 сіл). Важливими об єктами дослідження сільської місцевості є центри сільських районів, це переважно селища і малі міста. У цих містах здійснюється промислова переробка сільськогосподарської продукції. Вони є важливими центрами зайнятості навколишнього сільського населення, особливо у несільськогосподарських сферах зайнятості (транспорт, будівництво, рекреація та ін.), які забезпечують жтиттєдіяльність сільського населення. Дослідження основних чинників і особливостей розвитку сільської місцевості АР Крим, спеціалізації господарської діяльності, стану демографічної ситуації, зайнятості населення, міграційних процесів дає можливість виявити тенденції змін у розвитку сільської місцевості, обгрунтувати з суспільно-географічних позицій напрями її подальшого розвитку. БЄЛОВА Наталія Івано-Франківський відділ ЕКОЛОГО-ГОСПОДАРСЬКА НАПРУЖЕНІСТЬ ТЕРИТОРІЇ ПЕРЕДКАРПАТТЯ Передкарпаття один із сільськогосподарських регіонів України, територія якого характеризується історично давньою господарською освоєністю ландшафтів, що супроводжувалось упродовж століть суттєвими змінами їх екологічного стану, порушенням природної цілісності та рівноваги. На цей час, більше половини території використовується в якості сільськогосподарських угідь, площа яких у регіоні сягає понад 59%. Природної рослинності збереглось відносно мало. Показник лісистості у регіоні є значно нижчим від оптимальної його величини та становить близько 30%. Це призвело до формування ряду негативних екологічних наслідків. Оцінка сучасного екологічного стану території Передкарпаття проводилась згідно методики [1]. У табл. 1 наведені дані, які дають змогу конструктивніше виявити ступінь трансформації та тип території сільськогосподарського природокористування. ~30~
31 з/п Екотип території Таблиця 1 Оцінка екологічного стану території Передкарпаття Природний Співвідношення Екологічний Оцінка, район орних земель та стан бал еколого-стабілізуючих угідь 1. Надсанський 1,2 : 1 Критичний 3 ІІ 2. Сансько-Дністровський 1,2 : 1 Критичний 3 ІІ 3. Верхньодністровський 1 : 1,2 Критичний 3 ІІ 4. Дрогобицький 1 : 1,5 Задовільний 2 І 5. Стрийсько-Жидачівський 1 : 1,4 Критичний 3 ІІ 6. Присвіцький 1 : 1,3 Критичний 3 ІІ 7. Лімницько-Болехівський 1 : 1,7 Задовільний 2 І 8. Прилуквинський 1 : 1,7 Задовільний 2 І 9. Бистрицький 1,1 : 1 Критичний 3 ІІ 10. Бистрицько-Прутський 1 : 1,4 Критичний 3 ІІ 11. Верхньопрутський 1 : 1,3 Критичний 3 ІІ 12. Прутсько-Черемоський 1 : 1,8 Задовільний 2 І 13. Прутсько-Сіретський 1 : 1,2 Критичний 3 ІІ 14. Буковинський 1 : 3 Задовільний 2 І Середні показники для регіону 1 : 1,3 Критичний 3 ІІ Територія Передкарпаття характеризується двома екологічними станами задовільним (5 районів) із І-им, досить стійким, екотипом території, у яких питома частка ріллі коливається від 20 до 36% та критичним (9 районів) із ІІ-им екотипом, при розораності угідь від 37 до 55%. Проведено групування земель досліджуваного регіону за інтенсивністю їх використання [2]. У табл. 2 наведені сумарні площі цих земель та визначено кількісний бал трансформації. Наявність таких категорій земель дає можливість оцінити коефіцієнти абсолютної (К а ) та відносної (К в ) напруженості території. Таблиця 2 Класифікація земель Передкарпаття за ступенем антропогенного навантаження Категорія земель Ступінь антропогенного навантаження Бал Площа земель, тис. га Землі промисловості, транспорту, житлової забудови, порушені та відпрацьовані землі Найвищий 6 41,12 Осушувані землі Дуже високий 5 348,96 Землі сільськогосподарського призначення Високий 4 791,46 Багаторічні насадження та рекреаційні землі Середній 3 20,99 Землі лісового фонду, пасовища, що мають обмежене використання Низький 2 548,05 Природоохоронні та невикористовувані землі Дуже низький 1 64,80 Коефіцієнт абсолютної напруженості території Передкарпаття становить 0,9 і характеризує направленість господарського освоєння земель із застосуванням техногенних комплексів і систем, які завдають значного антропогенного впливу ландшафтам. Величина коефіцієнта відносної напруженості складає 1,6 і вказує, що його зниження веде до відновлення природної рівноваги у ландшафтах. Чим вищими є показники наявності природоохоронних та непорушених ділянок, тим значно стійкішими є геосистеми. Розрахунок коефіцієнтів напруженості для природних районів регіону наведено в табл. 3. ~31~
32 Таблиця 3 Еколого-господарська напруженість території Передкарпаття з/п Природний район Коефіцієнт абсолютної напруженості Коефіцієнт відносної напруженості 1. Надсанський 2,1 2,4 2. Сансько-Дністровський 1,9 2,6 3. Верхньодністровський 1,5 2,5 4. Дрогобицький 1,8 1,7 5. Стрийсько-Жидачівський 1,3 1,8 6. Присвіцький 1,2 1,9 7. Лімницько-Болехівський 1,6 1,3 8. Прилуквинський 1,1 1,5 9. Бистрицький 2,1 2,4 10. Бистрицько-Прутський 1,6 1,7 11. Верхньопрутський 0,7 1,4 12. Прутсько-Черемоський 0,8 1,3 13. Прутсько-Сіретський 0,4 1,4 14. Буковинський 0,4 0,7 Середні показники для регіону 0,9 1,6 У міру вирубування лісів і розорювання земель екологічна стабільність території порушилась, значного розвитку набули деградаційні процеси ґрунтового покриву, зокрема водної ерозії. Серед змитих ґрунтів найбільш поширеними по території Передкарпаття є слабозмиті ґрунти, які приурочені до схилів крутизною 3-5 о, меншою мірою середньозмиті відміни, що трапляються на схилах крутизною більше 7 о, ще рідше зустрічаються ділянки з сильнозмитими ґрунтами. Тобто, існує прямий зв язок між збільшенням крутизни схилів та інтенсифікацією цих негативних явищ. Аналізуючи ландшафтно-ерозійну небезпеку території Передкарпаття слід відзначити окремі територіальні відмінності у ступені еродованості орних земель [3]. Критична ерозійна ситуація складається у районах із часткою сільськогосподарських угідь понад 65%, де площа таких земель становить більше 15%, сягаючи місцями 25-35%. При її показниках менше 40% ерозійні процеси мінімізуються до 2-5%. Загалом оптимальний показник сільськогосподарського освоєння земель Передкарпаття знаходиться у межах 45-55%. Найменшою площею еродованих земель характеризуються райони з лісистістю 35-40%. При площі лісів більше 30%, на кожні 5% їх приросту, прослідковується зниження еродованості земель на 1,2%. В умовах розчленованого рельєфу Передкарпаття оптимальним показником лісистості є 35-40%. Вміст гумусу в орних землях регіону досить неоднорідний, що пояснюється його вимиванням та руйнуванням унаслідок інтенсивних водно-ерозійних процесів. Обсяги застосування органічних добрив щорічно скорочуються, відповідно й процеси дегуміфікації набувають все більшого розвитку. Площа ріллі з низьким (0-2%) вмістом гумусу в регіоні займає 0,32%, задовільним (2-3%) 45% і середнім (3-4%) 54,68%. У Передкарпатті ґрунтам третього (задовільного) класу з бонітетом від 60 до 40 балів належить 49% площі, решту території займають ґрунти четвертого (несприятливого) класу з середнім бонітетом балів. 80% площі регіону характеризується досить низькими показниками урожайності зернових культур, картоплі та овочів. Висновок. Еколого-господарський стан території Передкарпаття значною мірою розбалансований через високу сільськогосподарську освоєність земель та інтенсивне використання лісових ресурсів. Якісний стан сільськогосподарських земель характеризує їх невисоку продуктивність для ведення господарської діяльності та одержання високих урожаїв. Інтенсифікація деградаційних процесів ґрунтового покриву в Передкарпатті зумовлює лісомеліоративний пріоритет захисту земель серед інших заходів. 1. Макаренко Н. А., Ракоїд О. О., Москальов Є. Л. Агроекологічний стан орних земель Київщини: комплексна оцінка та заходи поліпшення. Методичні рекомендації / за ред. О. І. Фурдичка. К., с. 2. Кочуров Б. И. Устойчивость и сохранение ландшафтов при их сельскохозяйственном освоении // Вопросы ~32~
33 географии С Олійник В. С., Бєлова Н. В. Еродованість земель в агроландшафтах Передкарпаття // Геополітика і екогеодинаміка регіонів Т. 10, вип. 2. С БИКОВА Марія Київський відділ СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ІТ-ГАЛУЗІ УКРАЇНИ В сучасних умовах ІТ-галузь як одна з найбільш динамічних досить істотно впливає на соціально-економічний розвиток країн світу. Вона є пріоритетною в умовах формування нової парадигми економічного розвитку та забезпечує наступні види ефекту: економічний, науково-технічний, фінансовий, ресурсний, соціальний, екологічний та політичний [2]. Тому досить актуальним в науковому плані є дослідження ІТ-галузі України не лише з метою констатації особливостей розвитку на сучасному етапі, а й з ясування шляхів її подальшого функціонування та удосконалення. ІТ-галузь включає виробництво, просування на ринку, обслуговування та використання: а) програмного забезпечення та відповідних сервісів; б) комп'ютерного та телекомунікаційного обладнання (апаратне забезпечення); в) ІТ-послуг (підтримка та сервіс, телекомунікації, консалтинг, системна інтеграція, аутсорсинг тощо) [1]. У 1989 році одну з перших ІТ-компаній в Україні, Miratech, було створено в Інституті кібернетики. З 2004 року функціонує асоціація «ІТ України», засновниками якої стали шість компаній-розробників програмного забезпечення: Miratech, Mirasoft, ProFIX, SoftLine, SoftServe і Ukrsoft. У рр. на українському ІТ-ринку почали з являтися іноземні інвестори, поява яких була зумовлена високим рівнем кваліфікації українських фахівців. Стратегія їх роботи на українському ринку була наступною: відомий міжнародний розробник програмного забезпечення стає власником однієї або декількох невеликих чи середніх місцевих компаній, використовуючи їх як основу для створення великих центрів розвитку в Україні [4]. ІТ-галузь є прикладом безперервного зростання загального обсягу виробництва. Так, частка інформаційних та комунікаційних технологій у структурі ВВП країни в 2015 році досягла 3,4% і продемонструвала значне перевищення показника 2012 року, який складав лише 0,8%. У 2015 році в Україні частка ІТ-галузі у загальному обсязі експорту продукції сфери послуг склала 15,9%, а імпорту 10,4%. Варто зазначити, що показники частки експорту та імпорту продукції цієї ж галузі в місті Києві в цей же період становили відповідно 39,1% та 18,6%. На українському ІТ-ринку функціонує понад 8500 компаній. За кількістю представництв великих ІТ-організацій провідні позиції належать 25 найбільшим ІТкомпаніям, з яких 22 представлені підрозділами в столиці, а 9 у Львові. Доцільно зазначити, що за даними дослідження Exploring Ukraine IT Outsourcing Industry Україна посідає четверте місце в світі за кількістю сертифікованих ІТ-спеціалістів після США, Росії, Індії. В 2015 році в ІТ-галузі працювало близько 90 тисяч фахівців, з яких 46,6% було сконцентровано у Києві; 16,2% - у Харкові; 9,9% - у Львові; 7,9% - у Дніпропетровську; 5,5% - в Одесі; 13,9% - в інших містах України. Чисельність спеціалістів в 25 найкрупніших ІТ-компаніях України склала осіб, що становило 34,5% зайнятих в галузі. Очолює список лідерів ІТ-ринку компанія EPAM з загальною чисельністю співробітників в Україні 4400 осіб, а дещо поступаються їй за кількістю фахівців SoftServe, Luxoft, Global Logic, Ciklum. В цілому ж ці п ять найкрупніших ІТкомпаній країни за даними профільного сайту DOU.ua концентрують 18,9% всіх зайнятих на ІТ-ринку [3]. В сучасних умовах найбільш розвиненим та динамічним порівняно з іншими сегментами ІТ-ринку в Україні є аутсорсинг, що зумовлено зростанням ролі інтелектуальної праці, необхідністю використання нових методів та підходів до організації бізнесу. Свідченням цього є те, що в структурі ІТ-галузі 90% ринку належить аутсорсингу. За різними оцінками в Україні налічується понад 800 аутсорсингових ІТ- ~33~
34 компаній, з яких 106 з чисельністю понад 80 спеціалістів кожна. Варто зазначити, що загальна кількість співробітників ІТ-аутсорсингових компаній в нашій країні перевищила 50 тис. осіб. Нині 63% цих компаній мають штаб-квартири в Україні (переважно в Києві, Львові, Харкові, Дніпропетровську, Одесі), а офіси в більш, ніж в 50 країнах світу (22% в Північній Америці, 13% в Європі та 2% - в Ізраїлі) [5]. Найбільшим центром аутсорсингу в Україні є Київ, в якому знаходяться 52 крупні компанії та працює понад 10 тис. висококваліфікованих ІТ-фахівців. В Києві мають офіси такі ІТ-гіганти як Ciklum, DataArt, DIOSoft, EPAM, GlobalLogic, Infopulse, Intro-Pro, Miratech, Lohika, Softtheme.У 2009 році Київ увійшов в Топ-50 нових центрів міжнародного аутсорсингу. Львів також має значні можливості для надання послуг ІТаутсорсингу, що зумовлено особливостями економіко-географічного положення, безвізовим режимом для європейських представників, концентрацією висококваліфікованої та порівняно з європейськими країнами дешевої робочої сили, розвиненою ІТ-інфраструктурою та наявністю понад 50 місцевих ІТ-компаній та 5 тис. фахівців. Це дозволило міжнародним консалтинговим фірмам визнати Львів як і Київ найперспективнішими містами України для розвитку ІТ-аутсорсингу. Крім того зазначимо, що незважаючи на несприятливу економічну ситуацію, недосконалість законодавчої бази, недостатні інвестиції, експорт продукції ІТаутсорсингу лише протягом рр. зріс з 1,0 до 2,5 млрд. дол., що дозволило даному сектору посісти провідні позиції серед таких українських експортерів продукції як металургійна промисловість та агросектор. Зважаючи на те, що ІТ-аутсорсинг демонструє позитивну динаміку зростання, яка за даними Світового Банку та міжнародних консалтингових компаній складає 25% щорічно, залучення іноземних інвестицій дозволить досягнути обсягу експорту продукції в розмірі до 10 млрд. дол. у 2020 році. Досить актуальним для розвитку аутсорсингу і залучення уваги до ІТ-галузі України не лише на внутрішньому, а й на міжнародному рівнях, є створення українськими компаніями за підтримки держави ІТ-кластерів у великих містах. Позитивним в цьому плані є досвід Львова, в якому асоціація провідних ІТ-організацій створила кластер Інформаційних технологій та Бізнес Послуг. В Києві також функціонують Hi Tech Cluster та перший в Україні некомерційний інкубатор для потреб агробізнесу, енергетики, інфраструктурних проектів і розпочато підготовчу роботу зі створення Kyiv Smart City з метою перетворення колишньої ВДНГ в ІТ-кластер та центр культури. Кластери, які презентують нові проекти для розвитку ІТ-галузі в Україні та проведення системних змін в ІТ-середовищі міст, створені в Харкові (Kharkiv IT-Cluster), Луцьку (Lutsk IT-Cluster), Одесі (Odessa IT-Cluster), Дніпропетровську (DniproTech Cluster). Важливою складовою ІТ-галузі є міжнародні науково-дослідні центри (Research & Development center), які на даному етапі в Україні представлені недостатньо. Незважаючи на те, що в країні функціонує понад 100 таких міжнародних R&D, світові технологічні гіганти представлені лише компаніями Samsung (Південна Корея), NetCracker (США), Aricent (США), Materialise (Бельгія), Plarium Global (Ізраїль), Teleperformance (Франція), Wargaming (Білорусь), Playtech (Великобританія), Playtika (Ізраїль), Oracle (США), Siemens (ФРН), Maxymiser (США), ABBYY (Росія), Huawei (Китай), Boeing (США). В свою чергу такі компанії як Apple, Microsoft, Intel своїх науково-дослідних центрів не мають. Київ як основний інноваційний осередок, що має добре розвинену бізнесінфраструктуру, транспортну систему та залучає значну частку національних і міжнародних інвесторів, концентрує більше половини науково-дослідних центрів України. На тлі ситуації, що відбувається в сфері ІТ-галузі, досить істотними є зміни і в просторовій організації міст. Так, в Києві понад 28% компаній ІТ-сегменту орендують приміщення в бізнес-центрах: Gulliver (компанія Ciklum), Євразія (компанія EPAM Systems), 101 Tower (компанія Samsung), Форум Вікторія Парк (компанія Panasonic) тощо. Одночасно слід зауважити, що за нашими розрахунками близько 20% ІТ-компаній ~34~
35 орендують приміщення на території колишніх промислових підприємств. Таким чином, в просторовій організації ІТ-сфери столиці прослідковується не лише тенденція формування нових центрів росту в центральних районах міста, а й вздовж транспортних магістралей та на периферії, що в цілому проявляється у формуванні радіально-дисперсної моделі локалізації даної галузі. Розвиток ІТ-сектора є пріоритетним у економічній стратегії України, оскільки його потенціал дозволяє збільшити ВВП, створити нові робочі місця з високим рівнем заробітної плати, розширити виробництво та експорт інноваційної ІТ-продукції і сприяти виходу на глобальні ІТ-ринки, ліквідувати відставання України за рівнем технологічного розвитку від розвинутих країн. 1. Актуальні питання та перспективи кадрового забезпечення ІТ-сфери в Україні. Аналітична записка [Електронний ресурс]. Режим доступу: Загол. з екрану Толубко І.Є., Поленок С.П., Ткачов І.І. Перспективи та методологічні засади нового етапу розвитку вітчизняного ІТсектору [Електронний ресурс]. Режим доступу: Загол. з екрану. 3. ТОП-25 крупнейших ИТ-компаний Украины [Електронний ресурс]. Режим доступу: Загол. з екрану. 4. Українська ІТ індустрія 20 років розвитку [Електронний ресурс]. Режим доступу: Загол. з екрану. 5. IT Ukraine. IT services and software R&D in Europe s rising tech nation/ From A to Z. February 2016 [Електронний ресурс]. Режим доступу: Загол. з екрану. БІРЮКОВА Надія Вінницький відділ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ БЕЛІГЕРАТИВНИХ ЛАНДШАФТІВ НА БАЗІ РАКЕТНИХ КОМПЛЕКСІВ ТЕРИТОРІЇ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ Ландшафтні комплекси воєнного походження є невід ємною і характерною ознакою сучасних антропогенних ландшафтів України, виділених в особливий клас белігеративні ландшафти, які характеризуються значною різноманітністю. У результаті наукових досліджень Ф. М. Мількова, Г. І. Денисика частково розроблена їх класифікація, вивчена структура, розглянуто питання збереження та раціонального їх використання. Зокрема це стосується таких груп комплексів як фортеці, кургани, оборонні вали і городища [1]. Однак, до цього часу відсутні комплексні дослідження техногенних ландшафтів, які сформувалися в місцях дислокації ракетних комплексів (РВСП) території Правобережної України. На наш погляд, їх доцільно розглядати як ландшафтно-техногенні системи в яких провідну роль відіграє технічний блок, функціонування якого спрямовується та контролюється людиною. Внаслідок цього ландшафтно-техногенні системи на відміну від власне антропогенних ландшафтів не здатні до природного саморозвитку. Потужні інженерно-технічні споруди, які складали основу утворення техногенних ландшафтів залишилися на сьогодні поза увагою всіх рівнів управлінців від локального до державного, що в свою чергу, призводить до нераціонального їх використання, впливає на погіршення екологічної ситуації регіонів. Нагально постає питання, по-перше, як зберегти, оптимізувати і використати в економіці країни інженерно-технічну складову утворених ландшафтних комплексів; по-друге, необхідно відслідкувати динаміку змін у покомпонентній структурі ландшафтів, на базі яких вони формувалися і з ясувати до яких наслідків це призвело, оцінити їх сучасний стан. На сьогодні, ця проблема надзвичайно актуальна і багатоаспектна, тому «науковий світ» не повинен стояти осторонь її вирішення. З метою комплексного і системного підходу до наукового дослідження зазначеної проблеми, доцільно розглянути історію створення та провести виділення основних ключових етапів у формування «потужної імперії» ВПК, Ракетних військ стратегічного призначення (РВСП), на базі дислокації яких і сформувався окремий підклас сучасних белігеративних ландшафтів. ~35~
36 Історія зародження ракетних військ стратегічного призначення в межах території колишнього СРСР сягає набагато раніше, ніж 17 грудня 1959 року. Однак, саме тоді, з метою забезпечення стратегічної стабільності РВСП визначилися, як самостійний вид збройних сил колишнього СРСР. Шлях РВСП був непростим, бо в короткий термін в Ракетних військах були забезпечені розробки і наступна реалізація програми розвитку озброєння і військової техніки, освоєння їх військовими, широко розгорнуто капітальне будівництво бойових ракетних комплексів та облаштування військ у нових позиційних районах. Підготовчим етапом створення РВСП вважається період з 1946 до 1959 року, коли почалося формування спеціалізованих закладів орієнтованих на створення ракетної зброї, був затверджений комітет з ракетної техніки, а в районі Капустинного Яру розпочато будівництво першого випробного ракетного полігона Міноборони СРСР. Водночас створювалася принципово нова галузь військової промисловості ракетобудування. Якщо розглядати історико-географічні аспекти розгортання груп ракетних військ на території України, то варто розпочати з 50-х років минулого століття. Їх можна визначити як підготовчий етап саме в цей час розпочалося створення потужного ракетнокосмічного науково-промислового комплексу, у м. Дніпропетровську, де в 1951 році був створений конструкторський відділ Південного машинобудівного заводу з виробництва військових ракет. У 1954 році конструкторський відділ заводу під керівництвом М. К. Янгеля було перетворено на самостійне особливе конструкторське бюро 586. Для вирішення стратегічних завдань були залучені найкращі «розуми» того часу. Стратегічні ракетні комплекси, розроблені ДП, КБ «Південне» стали технічною базою для створення ракетних військ стратегічного призначення СРСР і у подальшому склали основу могутності РВСП. Серед них, не маючи аналогів у світовій практиці, комплекси на базі важких рідинних ракет з моноблочними, роздільними та орбітальними головними частинами, а також бойовий залізничний ракетний комплекс з твердопаливною ракетою, які відіграли важливу роль у досягнення стратегічного паритету з США та сприяли початку переговорного процесу з обмеження та скорочення стратегічних озброєнь для ядерних держав.[3] Стратегічно необхідним було налагодження тісної співпраці КБ ім. М.Янгеля з АН УРСР, зокрема Інститутом електрозварювання ім. Є.О.Патона, науководослідними установами, провідними підприємствами міст Києва, Харкова, Запоріжжя тощо. Усе це дало можливість в 60-х роках ХХ-го розгорнути капітальне будівництво бойових ракетних комплексів, провести облаштування військ у нових позиційних районах України. Значна дислокація ракетних військ на території нашої держави була зумовлена низкою чинників: сприятливими фізико-географічними умовами, соціально-економічним розвитком, зокрема розвиненою інфраструктурою, концентрацією висококваліфікованих кадрів (наукових та військових), достатньою близькістю території (з позицій швидкого дольоту) до Туреччини, Італії, ФРН держав де були розміщенні стратегічні об єкти основного, на той час, супротивники СРСР, Сполучених Штатів Америки. Варто зазначити, що не випадкове було розміщення 90-та ракетно-пускових установок поблизу Первомайська, і 86-ти поблизу Хмельницького, де у 80-тих роках були збудовані атомні електростанції (Південноукраїнська, Хмельницька). Одна із причин, значне споживання електроенергії холодильним обладнанням ракетно-пускових установок, а також живлення трьох смуг колючого дроту. Все вищезазначене давало можливість в свою чергу, знизити собівартість створення ракетних комплексів, обсяги затрат на спорудження яких значно перевищували капіталовкладення у будівництво найпотужніших на той час гідровузлів Братська та Красноярська. На території України, з 1960 р. на базі 43-ї повітряної армії формувалися частини ракетних військ стратегічного призначення, зокрема, 43-тя ракетна армія, зі штабом у м. Вінниця (тут знаходився і штаб повітряної армії) мала у своєму складі: 19-ту ~36~
37 (м. Хмельницький), 37-му (м. Луцьк), 36-ту (м. Первомайськ), 50-ту (м. Білокоровичі), 44- ту (м. Коломия), 43-тю (м. Ромни) ракетні дивізії. Здобувши незалежність Україна проголосила про добровільну відмову від потужного потенціалу стратегічних ракет, чим визначила подальшу долю 43-ї ракетної армії, яка дислокувалася на її території. Усі боєздатні ракетно-пускові установки, на момент 1994 року потрапили під програму роззброєння і були або залиті бетоном, або підірвані. Вціліли лише шахти, котрі слугували для запуску ракет середньої та малої дальності. Їх врятували інша програма, яка у 80-ті роки ХХ-го ст. після взяття на озброєння мобільного ракетного комплексу «Тополь» (РС-12) передбачала ліквідацію ракет класу РСД 19 («Піонер»), Р-12 («Сандал») та Р ні роки стали завершальним етапом функціонування РВСП: 30- го жовтня 2001 р. була підірвана остання шахтно-пускова установка, а остання ракета в Україні була знищена на початку березня 2002 року[2]. Проте одну із шахт разом з уніфікованим пунктом було збережено і створено єдиний у світі за своєю унікальністю музей ракетних військ стратегічного призначення, де всі експонати музею колись були бойовими. Отже, 20 серпня 2002 р. стало датою завершення багаторічної бойової історії першого ракетного формування, яке ліквідувало ядерну зброю. Уже понад десять років пройшло після знищення останньої ракети в Україні, однак «пам ятки» ракетних комплексів залишилися розкиданими всією територією, суттєво змінивши місцеві ландшафти. Це переважно занедбані шахтно-пускові установки з комплексом наземних та підземних споруд. Земельні ділянки, де вони розміщені відносяться до земель лісового фонду, самі ж шахти ніде на балансі не значаться. На сьогодні викликає занепокоєння інформація про незаконний демонтаж шахт. З кожної шахти виймається сотні тон високоякісної сталі та кольорових металів, а тисячі бетонних конструкцій продаються як вторинний залізобетон. Крім того, розриваються військові могильники, що може призвести до екологічного лиха, отруєння токсичними речовинами, компонентами ракетного палива гептилу, знищення ґрунтового та рослинного покриву місцевості. Не у повній мірі виконана урядова «Програма реабілітації територій забруднених унаслідок військової діяльності на р.р.». З нашого погляду, наукові дослідження сучасного стану утворених белігеративних ландшафтів на базі ліквідованих ракетних комплексів є надзвичайно актуальними і своєчасними. 1. Денисик Г. І. Антропогенні ландшафти Правобережної України. Вінниця : Арбат, с. 2. Мильков Ф. М. Человек и ландшафты. М. : Наука, с. БОНДАР В ячеслав Київський відділ ВПЛИВ НАЙБІЛЬШИХ СУБРЕГІОНАЛЬНИХ ЦЕНТРІВ КРАЇНИ НА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ЇХ ПРИЛЕГЛОЇ ТЕРИТОРІЇ У вітчизняних суспільно-географічних дослідженнях значна увага приділяється вивченню регіональних особливостей соціально-економічного розвитку великих міст, в тому числі субрегіональних центрів переважно других за людністю міських поселень регіону, які відіграють роль місцевих ядер тяжіння. Актуальність їх дослідження полягає в тому, що вони поляризують регіональний простір, стимулюючи при цьому розвиток своєрідних ареалів міського розселення, формують субрегіональні ринки праці, забезпечують покращення соціально-побутових умов життя населення їх приміських зон тощо. В Україні окремі питання дослідження соціально-демографічних й економічних аспектів розвитку регіонів та вище зазначеної категорії міст у їх складі, останнім часом були висвітлені в наукових працях Г. Дудкіної, С. Пугач, С. Покляцького, І. Прибиткової, В. Сайчука та ін. [1-5]. Метою ж нашого дослідження є вивчення просторових особливостей впливу субрегіональних центрів на соціально-економічний розвиток їх прилеглих територій. ~37~
38 Найважливішим індикатором цього впливу є населення, яке в тій чи іншій мірі реагує на покращення/погіршення соціальних, економічних та екологічних умов життєдіяльності відповідно, позитивними або ж негативними значеннями сальдо міграції. Саме тому ми взяли до уваги середньорічні значення даного показника впродовж рр., досліджуючи сучасні прояви розвитку міграційних процесів у межах територій окремих міських агломерацій. Їх ядрами виступають найбільші субрегіональні центри країни, людність яких перевищує 100 тис. осіб, за винятком мм. Дрогобича й Мукачево. Як показали розрахунки із 40 адміністративно-територіальних одиниць (районів та міст обласного підпорядкування), лише 20 характеризується позитивною динамікою середньорічного міграційного приросту населення за раніше окреслений період часу. Це здебільшого адміністративно-територіальні одиниці першого агломерованого порядку, серед яких максимальними значеннями наявного показника відзначаються Білоцерківський та Дрогобицький адміністративні райони, а також деякі міста-супутники Кременчука й Нікополя (табл.). Таблиця Територіальний розподіл міграційного приросту населення впродовж рр. серед адміністративно-територіальних одиниць міських агломерацій найбільших субрегіональних центрів * Центр Середньорічні значення міграційного приросту населення, осіб агломерації понад до 50 Біла Церква Білоцерківський Сквирський Бердянськ Бердянський, Приморський Дрогобич Дрогобицький м. Борислав Кам янець- Подільський Кам янець- Подільський Кривий Ріг Криворізький Апостолівський Кременчук м. Комсомольськ м. Світловодськ, Онуфріївський Мукачево Мукачівський Берегівський Нікополь м. Марганець Нікопольський, Томаківський Павлоград м. Тернівка, Павлоградський, Юр ївський Всього * Розраховано за даними Державної служби статистики України До того ж проведені нами статистичні розрахунки (CurveExpert V. 1.3) між середньорічними значеннями показника міграційного приросту населення цих адміністративно-територіальних одиниць та коефіцієнтами їх соціально-економічного розвитку, засвідчили доволі високий рівень залежності (R=0,60), яка визначається поліноміальною лінією тренда. У соціально-економічному відношенні особливо атрактивними є приміські адміністративно-територіальні одиниці, які загалом характеризуються: інтенсивним розвитком маятникових міграційних процесів, як правило, за рахунок сільських жителів. Так, значна частка (понад 50%), в структурі трудової маятникової міграції рурального населення притаманна передмістям Дрогобича та Кременчука [3, с. 100]; максимальними темпами зростання чисельності населення, впродовж рр., деяких міських поселень Дрогобицького (смт Підбуж 7,4%), Криворізького (смт Радушне 1,3 %) та Мукачівського (смт Чинадійово 1,9 %) районів [6; 7]. Це зумовлено головним чином внутрішньорегіональним міграційним переміщенням населення в напрямку село місто або селище міського типу ; ~38~
39 високими значеннями розвитку показників соціальної сфери, насамперед, оптово-роздрібної торгівлі, реалізованих населенню послуг та житлового будівництва; розміщенням в межах території окремих адміністративних районів низки спільних підприємств з іноземною часткою капіталу; будівництвом тут нових або ж винесенням за межі міської смуги конкретно взятого субрегіонального центру окремих підприємств, здебільшого харчової промисловості та машинобудування. Отже, найбільші субрегіональні центри країни здійснюють вплив на соціальноекономічний розвиток прилеглих до них територій, особливо адміністративнотериторіальних одиниць першого агломерованого порядку. Просторовим проявом даного впливу в соціально-демографічному аспекті виступає посилений розвиток внутрішньорегіональних міграційних процесів, які сприяють перерозподілу трудових ресурсів між різними галузями господарства у межах локальних міжрайонних систем розселення, зростанню чисельності населення приміських зон великих та середніх за людністю субрегіональних центрів. Натомість в економічному аспекті прилеглі території відповідних центрів є доволі інвестиційно привабливими, що в свою чергу обумовлює розміщення тут нових виробничо-промислових об єктів. 1. Дудкіна Г. Є. Суспільно-географічні особливості інвестиційної діяльності Луганської області: автореф. дис. канд. геогр. наук / ХНУ ім. В. Н. Каразіна. Харків, с. 2. Покляцький С. А. Умови життя населення великих міст України (суспільно-географічне дослідження) : автореф. дис. канд. геогр. наук / ІГ НАН України. К., с. 3. Прибиткова І. М. Еволюція міської цивілізації і післяміські форми розселення в Україні // Український соціум (52). С Пугач С. О. Міграції населення Волинської області (суспільно-географічне дослідження) : автореф. дис. канд. геогр. наук / КНУ ім. Т. Шевченка. К., с. 5. Сайчук В. С. Регіональний ринок праці Хмельницької області (суспільно-географічне дослідження) : автореф. дис. канд. геогр. наук / КНУ ім. Т. Шевченка. К., с. 6. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2013 року / Держслужба статистики України ; відп. за випуск Тимошенко Г. М. К., с. 7. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2014 року / Держслужба статистики України ; відп. за випуск Тимошенко Г. М. К., с. БОРТНИК Сергій, ЛАВРУК Тетяна, ПОМАЗАН Олександра Київський відділ ГЕОПЛАНУВАННЯ ТА ЛАНДШАФТНА ОРГАНІЗАЦІЯ ТЕРИТОРІЙ ЯК НОВИЙ НАУКОВО-ПРИКЛАДНИЙ НАПРЯМОК СУЧАСНОЇ ГЕОГРАФІЇ Серед сучасних проблем геопланування в Україні є: - відсутність єдиної методики та підходів до сучасного геопланування; - відсутність чіткої ієрархії рівнів територіального планування; - відсутність єдиної державної стратегії геопланування на різних рівнях та відповідної координації цих планів; - невпорядкованість та плутанина у термінологічно-понятійному апараті, що дуже ускладнює взаєморозуміння науковців, законодавців та виконавчих структур у цій галузі; - відсутність єдиної геоінформаційної бази для створення багаторівневих планів розвитку територій; - відсутність теоретичної та практичної підготовки спеціалістів у сфері геопланування на рівні вищих навчальних закладів України (у той час, коли вже навіть для дітей давно існують комп ютерні ігри у цій сфері!) Мабуть саме тому майбутні політики і бізнесмени не вважають за доцільне вчитися на українських географічних кафедрах за вже неактуальними сьогодні програмами. У зв язку із цим, давно вже назріла невідкладна потреба введення у вищих навчальних закладах, за зразком європейських вузів, відповідних спеціальностей та курсів з просторового розвитку, планування та моделювання. Такі кроки відкриють для ~39~
40 географії в Україні нове бачення простору як особливого об єкту і спеціального предмету її пізнання. Не можуть українські географи залишатися осторонь від вивчення зарубіжного досвіду геопланування. Адже, як відомо, більшість сучасних міст Європи та світу розвиваються за інноваційною програмою «Smart Cities», започаткованою в рамках нової галузі Urban Systems (міські системи), яку успішно застосовують у таких містах як Барселона, Відень, Дублін, Лондон, Манчестер, Ніцца, Нью-Йорк, Міннеаполіс, Чикаго, Сан-Франциско, Ріо-де-Жанейро, Сантьяго, Пекін, Шанхай, Токіо та ін. Як показує досвід, такий підхід допомагає містам покращити якість життя своїх мешканців, врахувати всі їхні потреби і досягти оптимальних умов розвитку міста з найменшими витратами, зокрема, при формуванні системи енергозабезпечення, інфраструктури, рекреації та туризму, дозволяє регулювати викиди в атмосферу та очищення стічних вод тощо. В Україні проект «Smart City» стартував рік тому у Львові під керівництвом одного з найкращих сучасних експертів з урбаністики почесного професора Carnegie Mellon University (США), співзасновника компанії Urban Systems Collaborative (NY) Юрія Паращака. Як заслужений директор IBM Research Smarter Cities, він відповідає за об єднання десятьох науково-дослідних лабораторій навколо «smarter cities» можливостей, що виникають по всьому світу. Особливо актуальним є залучення проекту «Smart City» і для розвитку Києва. Однак, не варто забувати, що дана інноваційна програма не може вирішити всіх проблем геопланування. Щоб використовувати європейський та світовий досвід, спочатку необхідно підготувати спеціалістів, створити єдину геоінформаційну базу, розробити генеральні плани для всіх українських міст та сіл, з врахуванням їх природних, культурних та історичних особливостей. Розроблена база одразу покаже проблеми поселень та їхнього довкілля, які тоді вже можна вирішувати за допомогою різних інноваційних програм та технологій. Наприклад, багатий методичний і практичний досвід, набутий у світі у сфері ландшафтного планування: Велика Британія, Нідерланди, Німеччина, Японія, Канада та багато інших держав активно втілюють найновітніші технології впорядкування простору на ландшафтних засадах. Тому першочергове завдання українських географів поглиблено розвивати нові науково-прикладні напрямки, використовуючи світовий та європейський досвід просторового розвитку, планування та моделювання у системі багаторівневого управління. БРИЧУК Марія Київський відділ МЕТОДИКА ЗАПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ У ВЕЛИКОМУ МІСТІ Вирішення проблем управління та сталого розвитку великого міста потребує створення інтеграційних наукових концепцій та підходів для розв язання соціальноекономічних, геоекологічних та архітектурно-містобудівних проблем. На сьогодні існує значний науковий доробок у сфері комплексного ландшафтознавчого та системного геоекологічного вивчення міст: Дорфман (1966); Геренчук (1972, 1975); Глазичев (1973); Перцик (1973); Ріхтер (1983); Пойкер (1987); Круглов (1990, 1992); Стольберг та ін. (2000); Шищенко (1988, 1999); Дмитрук (1993, 1998, 2000, 2004); Денисик (1998, 2001); Петлін (2008, 2010); Гавриленко (2008); Владіміров та ін. (1996); Голубець (1997); Кучерявий (1999); Савицька (2003). Історичному розвитку урболандшафтів присвячені праці Романчука, Щура, Шищенка (1987); Круглова (1992), Дмитрука (1993, 1998); Денисика (1998). Поряд з тим недостатньо наукових праць, які б розкривали механізми та методику використання практичних та теоретико-методологічних засад конструктивної географії для розробки нових парадигм управління, в тому числі екологічного управління. ~40~
41 В управлінні великого міста створюється ряд проблем, які виникають за рахунок того, що територіальне управління не враховує ландшафтно-архітектурну структуру і геоекологічні проблеми. Мета дослідження - на основі конструктивно-географічного підходу до організації системи територіального управління великим містом розробити методику запровадження екологічного управління у великому місті, яка враховує ландшафтно-архітектурну структуру та геоекологічні умови міста і відповідає міжнародним екологічним стандартам. Це дасть змогу комплексно проаналізувати територію міста, використовуючи різноманітні матеріали (ландшафтні, планувально-архітектурні, нормативно-правові, картографічні та інші) і створити на основі отриманих даних інформаційну систему для прийняття ефективних управлінських рішень. Під екологічним управлінням ми розуміємо діяльність з підготовки, прийняття і реалізації рішень щодо раціонального використання території та ефективного урбанізаційного природокористування за умов сталого розвитку з використанням різних адміністративних, економічних та інформаційних методів. Суб єктами екологічного управління є організації та особи, які приймають і реалізовують організаційноуправлінські рішення щодо природокористування в межах певних територій, в тому числі виконують інформативні функції, а саме: адміністративні органи державної виконавчої влади різного рівня, органи контролю та обліку, органи громадського самоврядування та ін. Об єктами екологічного управління є території, які зазнають організаційноуправлінських впливів та реагують на них. Концептуальна модель запровадження екологічного управління у великому місті на основі ландшафтно-архітектурного підходу є цілісним, послідовним процесом дослідження, що має наступні складові: геоекологічний аналіз міста для потреб управління, аналіз організаційно-економічних методів оптимізації екоуправління та контролю, аналіз інформаційного забезпечення екоуправління із застосуванням інформаційних методів, необхідних та достатніх для обґрунтування та прийняття ефективних управлінських рішень щодо оптимізації урбанізаційного природокористування та розвитку міста. Особливої уваги заслуговує інформаційне забезпечення як основа прийняття управлінських рішень та забезпечення взаємодії органів місцевого управління та громадськості. Удосконалення методів контролю за станом ландшафтно-архітектурних систем міста реалізується засобами екологічного моніторингу та екологічної експертизи. Виконання організаційно-економічних методів екоуправління, а саме: запровадження екологічного менеджменту та екологічного аудиту, застосування міжнародних стандартів є основою ефективного екоуправління за умов сталого розвитку [1]. Недоліком сучасної системи управління великим містом є те, що населення безпосередньо не бере участі в управлінні. Здебільшого мешканці подають до органів управління заяви та скарги щодо якості та обслуговування житла, якості надання комунальних та адміністративних послуг, діяльності чи бездіяльності правоохоронних органів, функціонування навчальних та медичних закладів та інші. Завдяки запровадженню геоінформаційних систем налагоджується зв'язок між міськими мешканцями та управлінськими структурами, які впливають на рівень надання послуг та організаційно-управлінські дії. Метою таких систем є збір і обробка інформації про урболандшафти, передача результатів органам управління, надання інформації населенню міста про роботу системи управління, геоекологічні проблеми, перспективи розвитку міської території та її функціонального використання, раціонального природокористування. У подальшому геоінформаційні системи повинні надавати органам управління міста підтримку в підготовці та реалізації управлінських рішень, а населенню міста інформацію про ефективність управлінських рішень. Висновки: Використання конструктивно-географічних підходів до управління містом як особливою ландшафтно-архітектурною системою на основі геоекологічних принципів ~41~
42 визначає концепцію екоуправління у великому місті через запровадження системи екологічного управління та використання міжнародних екологічних стандартів. 1. Бричук М. С. Конструктивно-географічні засади екологічного управління у великому місті (на прикладі м. Києва): автореф. дис. канд. геогр. наук: К., с. БУЛИЧЕВА Тамара, БУТКАЛЮК Катерина, ГРИНЮК Тетяна, ХАРЕНКО Іван Київський відділ ГЕОГРАФІЧНА ЕКСПЕРТИЗА ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНО- РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ У ТУРИСТСЬКО-РЕКРЕАЦІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ Прискорення соціально-економічного розвитку, збільшення масштабів взаємодії суспільства і природи має значний вплив на удосконалення теорії і практичну реалізацію географічних знань. Разом з вирішенням загальних питань взаємодії суспільства і природи все більшої актуальності набуває розробка проблем регіонального рівня. Ефективним напрямом розв язання поставлених завдань є використання географічної експертизи, що є по суті одночасним екологічним, економічним, соціальним аудитом території. На нашу думку, головною метою цієї специфічної форми аудиту є з ясування причин виникнення екологічних, економічних, соціальних суперечностей, конфліктів, ризиків, а також комплексна оцінка їх важливості, термінів настання та обґрунтування конкретних рекомендацій щодо їх унеможливлення або послаблення. Важливим є також вироблення досконаліших форм і засобів управління економічними та соціальними явищами і процесами раціонального природокористування. Комплексна географічна експертиза процесу господарського освоєння території дає можливість визначити його суть у конкретному регіоні, з ясувати основні напрями, форми та закономірності розвитку. В умовах динамічного розвитку туристсько-рекреаційної діяльності, яка стає феноменом регіонального і глобального масштабу, зростаючого антропогенного навантаження на природні ландшафти різко посилюється необхідність вивчення рівня рекреаційної освоєності території. Це зумовлено тим, що первісною основою виникнення туристсько-рекреаційної діяльності є саме природні умови та ресурси. З розгляду взаємозв'язку цієї діяльності та довкілля слідує, що вони один без одного існувати не можуть, так як природні ресурси входять до складу туристсько-рекреаційних ресурсів нарівні з іншими складовими. Взаємопов язаність довкілля та туристсько-рекреаційної діяльності є одним із визначальних моментів регіонального розвитку, оскільки на економічному рівні ця діяльність являє собою потужну індустрію і може претендувати на структуроформуючий рівень. З одного боку, ця діяльність розвивається у регіонах із сприятливою екологічною ситуацією і унікальними природними ресурсами, залучаючи їх до туристськорекреаційного використання. Це часто призводить до деградації та дигресії вразливих екосистем і необхідності впроваджувати заходи щодо їх охорони і розвивати альтернативні види туристсько-рекреаційної діяльності, розвиток яких базується на принципах сталості (збалансованості), зокрема екологічного, наукового, сільського зеленого, пригодницького туризму тощо. З другого численні техногенні аварії і катастрофи в районах традиційного відпочинку виводять їх із рангу популярних і створюють низку проблем для розвитку. Об єктом дослідження обрано територію Черкаської області регіону, порівняно невеликого за розмірами, але такого, що вирізняється зручним географічним положенням в центрі країни, потужним природно-ресурсним і в тому числі природно-рекреаційним потенціалом, диференціацією природних умов та ресурсів, тривалим періодом господарського освоєння, особливостями структури господарства, значним рівнем ~42~
43 розвитку туристсько-рекреаційної діяльності. Область має унікальне поєднання різноманітних природних та історико-культурних рекреаційних ресурсів, які мають територіальну прив язку і характеризуються територіальним зосередженням. Це дає можливість в перспективі стати важливим туристсько-рекреаційним регіоном держави. У кожному з природно-господарських регіонів держави сформувався цілком специфічний особливий тип природно-ресурсного потенціалу, диференційованість ознак якого наростає в міру наближення до рівня адміністративних районів, а тим більше до рівня окремих господарств-природокористувачів [5]. Завданням наукового пошуку було виявлення територіальної диференціації процесу рекреаційного освоєння території області та виділення рекреаційних районів. Таке дослідження дасть можливість визначити науково обґрунтовані методи та заходи раціонального використання території. На основі проведеного експертного дослідження природно-ресурсного потенціалу Черкаської області нами були виділені на її території наступні рекреаційні райони: 1. Придніпровський у складі 6 адміністративних районів Черкаського, Чигиринського, Канівського, Золотоношського, Драбівського та Чорнобаївського площею 8,4 тис. кв. км. Район має сприятливі умови для організації відпочинку і туризму на узбережжі Канівського і Кременчуцького водосховищ, а також в долинах річок Тясмин і Рось, каскаду лісових озер. 2. Середньочеркаський у складі 8 адміністративних районів Корсунь- Шевченківського, Городищенського, Смілянського, Кам янського, Лисянського, Звенигородського та Шполянського площею 7,0 тис. кв. км. Рекреаційний потенціал району складають великі гідрологічні ресурси малих річок (Рось, Гнилий Тікич, Тясмин, Шполка, Гнилий Ташлик, Сірий Ташлик, Сухий Ташлик) з геологічними відслоненнями долин. Пересічний та розчленований рельєф дає змогу розширити мережу гірсько-лижних курортів (Водяники). Мальовничі ландшафтні пейзажі, наявність великої кількості джерел мінеральних вод створюють перспективу розвитку сільського зеленого туризму та бальнеологічного курорту. 3. Уманський у складі 6 адміністративних районів Уманського, Христинівського, Монастирищенського, Жашківського, Маньківського і Тальнівського площею 5,5 тис. кв. км. Район має велику кількість ландшафтних парків ( одне з перших місць в країні). Серед них виділяється знаменитий дендрологічний парк «Софіївка». Унікальне значення має каньйонний рельєф берегів р. Гірський Тікич з її стрімкою течією, сприятливою для розвитку водного туризму та спорту. Природно-ресурсний потенціал регіону доповнює велика кількість якісних мінеральних джерел. Висновки. Черкаська область має достатній природно-ресурсний потенціал для розвитку туристсько-рекреаційної діяльності, сприятливе розташування між основними постачальниками рекреантів містами-мільйонниками Києвом, Харковом, Дніпропетровськом та Одесою. Область в значній мірі здатна забезпечити потреби рекреантів з інших регіонів України. Вигідне географічне положення області в центрі України, рівновіддаленість від основних рекреаційних регіонів-конкурентів Карпат та Чорноморсько-Азовського узбережжя дає змогу в перспективі створення ще одного рекреаційного регіону Черкаського. 1. Географічна енциклопедія України: у 3-х т. К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, Природа Черкащини / за ред. С. Л. Самарського. К. : Урожай, Гончаренко Л. В. Туристичні шляхи Черкащини. Черкаси : Інлес, Мороз П. І., Лукянець В. Л., Косенко І. С., Мороз О. К. Природа Черкащини. Стан проблеми раціонального природокористування та охорони в контексті виживання. Миколаїв : СІМАО, Одеса : ОКФА, Руденко В. П. Український природно ресурсний потенціал. Серія оцінкових картосхем. К., с. 6. Черкаська область: Географічний атлас: Моя мала Батьківщина. К.: Мапа, ~43~
44 БУРЯНИК Олеся Львівський відділ ОСОБЛИВОСТІ ДЕМОГРАФІЧНОГО НАВАНТАЖЕННЯ В ЛАНДШАФТАХ СКОЛІВСЬКИХ БЕСКИДАХ Аналіз та оцінку демографічного навантаження є важливою складовою екологоландшафтознавчого аналізу, оскільки ступінь заселеності території вказує на сприятливість природних умов для життєдіяльності людей та є прямим показником антропогенного навантаження. Ступінь антропогенного навантаження відображає величину антропогенного тиску на природу, що супроводжується змінами екоумов проживання населення. Тому, дослідження демографічного навантаження дасть можливість визначити найбільш заселені ландшафти та з'ясувати в яких екологічних умовах проживає населення Сколівських Бескид. Перший крок оцінки демографічного навантаження полягав у реєстрі усіх населених пунктів Сколівських Бескид. За допомогою програмного забезпечення ArcGIS був створений Shapefile який відображав інформацію про межі всіх населених пунктів. Межі були отримані з кадастрових карт (nadoloni.com) та уточнено по космознімках роздільної здатності 5*5 отриманих з програми SAS Рlanet, після чого накладені на ландшафтну карту та обраховано їх площі. Дані про кількість населення отримали в обласному управлінні статистики станом на роки. Так, як багато населених пунктів розташовані у межах 2 і більше ландшафтів, то кількість населення яка припадає на той чи інший ландшафт приблизна (наприклад: населений пункт розміщений у 3 ландшафтах, у співвідношенні площ 2/4, 1/4 та 1/4, а кількість населення становить 1000 осіб з яких 2/4 осіб припадає на один ландшафт і відповідно 1/4 та 1/4 на інші два). Основними показниками для оцінки демографічного навантаження були густота населення в ландшафті та кількість жителів. Демографічне навантаження визначалося за 5 категоріями: нульове, слабке, помірне, сильне, дуже сильне. Демографічне навантаження Густота населення, чол./км² Нульове 0 Слабке 1-26 Помірне 26,1-51,7 Сильне 51,8-77,4 Дуже сильне >77,5 В Сколівських Бескидах нараховується 33 населені пункти, з яких 32 села та одне місто. За нашими підрахунками тут проживає осіби, з яких сільські жителі, 6312 міські, середня густота населення 20,3 чол./км². Показники розміщення населення по ландшафтах свідчать, що демографічне навантаження нерівномірне. Найбільш заселеними є Добжанський ландшафт, тут нараховується 4 населених пунктів, з яких 3 села та одне місто Сколе, середня густота населення по ландшафту 204,4 чол./км², тобто демографічне навантаження характеризується як дуже сильне. Шість із 25 ландшафтів мають помірне навантаження, це Студено-Гірський, Креміннянський, Магурський, Спароський, Кобилецький та Лужківський. Слабким демографічним навантаженням відзначаються Шимонецький, Яворищенський, Скубенецький, Магійський, Буківський, Липовальський, Виднохідський, Парашківський, Зелем'янський, Сукільський та Яворинський ландшафти. Інші ландшафти відзначаються нульовим демографічним показником. Аналіз ступеня заселення ландшафтів Сколівських Бескид дає підстави стверджувати, що район вцілому зазнає незначного демографічного навантаження, адже більша половина ландшафтів мають слабке навантаження і тільки Добжанський ландшафт дуже сильне. Просторовий аналіз розміщення населених пунктів дає підстави стверджувати, що ті ландшафти які межують з низькогір ям мають помірне і дуже сильне ~44~
45 демографічне навантаження. Така ситуація спричинена сприятливістю природних умов для життєдіяльності населення. Отже, основна частка населення Сколівських Бескид проживає у сприятливих екоумовах, за винятком жителів Добжанського ландшафту екоумови проживання яких відносяться до категорії несприятливих. Ландшафти Густота населення в межах ландшафту, чол/км² Чисельність населення Демографічне навантаження Студено-Гірський 48, Помірне Шимонецький 5, Слабке Похарський Нульове Старо-Шебельський Нульове Кжеменецький Нульове Кропивницький Нульове Яворищенський 9, Слабке Скубенецький 14, Слабке Магійський 5, Слабке Буківський 19, Слабке Липовальський 10, Слабке Перекіпський Нульове Яблоновецький Нульове Кремінянський 26, Помірне Магурський 27, Помірне Спароський 38, Помірне Виднохідський 0,40 32 Слабке Парашківський 14, Слабке Зелем'янський 4, Слабке Чорно-Сихленський Нульове Кобилецький 40, Помірне Добжанський 204, Дуже сильне Сукільський 22, Слабке Лужківський 31, Помірне Яворинський 0,30 15 Слабке БУЧКО Жанна Чернівецький відділ ТРАНСКОРДОННІ ГЕОГРАФІЧНІ СТРУКТУРИ У ФОРМУВАННІ ТУРИСТИЧНОГО РЕГІОНУ БУКОВИНИ Дослідження феномену транскордонності - питання обґрунтування геополітичних та національних інтересів держави Україна, саме тому вивченню транскордонних територій приділяється нині все більше уваги. Соціально-економічні реформи, що активно втілюються зараз в Україні, повинні враховувати соціальні, культурні (зокрема й етнокультурні) особливості населення, особливо в полікультурних контактних регіонах. Прикладом такого регіону є Буковина. В Україні впродовж останніх 20-ти років проведено ряд заходів з транскордонного співробітництва. Під ним, відповідно до Закону України, розуміють спільні дії, спрямовані на встановлення і поглиблення економічних, соціальних, науково-технічних, екологічних, культурних та інших відносин між територіальними громадами, їх представницькими органами, місцевими органами виконавчої влади України та територіальними громадами, відповідними органами влади інших держав у межах компетенції, що визначена їх національним законодавством [6]. Транскордонний туризм, ~45~
46 відповідно, слід вважати одним із важливих напрямів транскордонного співробітництва. Підтримка транскордонного співробітництва прикордонних регіонів є інструментом соціально-економічного розвитку регіонів та пом'якшення територіальних диспропорцій [3]. На формування міжнародних транскордонних територій насамперед впливає континуальність природних геосистем, які перетинаються державним кордоном, а також тісні взаємозв'язки між прикордонними територіями сусідніх країн: природно-ресурсні, екологічні, економічні та культурні. Залежно від їхнього змісту виділяють типи транскордонних географічних структур: природні, природно-ресурсні, природоохоронні, соціально-економічні (зокрема інфраструктурні), етнокультурні, геополітичні [1], освітні. 1. Природні - цілісні геосистеми, що перетинаються державним кордоном. Щодо Буковини, то такими є річкові басейни Пруту, Серету й Сучави. Верхів'я Серету належать українській частині Буковини (110 км на території України та 596 км на території Румунії). Бере початок у межах Покутсько-Буковинських Карпат біля села Долішній Шепіт (утворюється від злиття потоків Бурсуки і Лустун). Перетинає українськорумунський кордон на південний схід від села Новий Вовчинець. Річка ж Сучава у верхній течії є цілком транскордонною географічною структурою (уздовж 32 км по ній пролягає державний кордон між Україною та Румунією). Решта басейну Сучави (від східної околиці села Руська) в Румунії (частково на українській етнічній території). Транскордонний вплив р. Прут ще відчутніший. Упродовж 40 км він є державним кордоном між Україною та Румунією, 695 км - між Молдовою та Румунією. Транскордонний вплив басейну Пруту об'єднав зусилля України, Румунії та Молдови для створення в 2000 році Єврорегіону Верхній Прут. 2. Природно-ресурсні - територіальні чи акватериторіальні поєднання природних ресурсів з тісними міжресурсними зв'язками - природно-ресурсні системи, які перетинаються державними кордонами. Можливе перетинання державним кордоном родовища корисних копалин, яке стає транскордонною географічною структурою [1]. Стосовно Буковини, то транскордонними є родовища нафти Передкарпаття, що експлуатуються переважно на півночі Сучавського повіту. 3. Особливим типом транскордонних географічних структур є міжнародні природоохоронні території - заповідники, заказники, національні природні парки, що розташовані в прикордонних регіонах сусідніх країн. Такі території мають взаємоузгоджені природоохоронні функції. На Буковині нема заповідних об'єктів міжнародного рівня. Безпосередньо до державного кордону прилягає Черемоський національний природний парк, що створений у 2009 р. у межиріччі річок Сарата й Перкалаб (витоки Білого Черемошу). Наразі розглядається можливість створення на його базі міждержавного природного українсько-румунського заповідника з залученням Чивчино-Гринявського ландшафтного заказника Івано-Франківської області та частини національного парку Родна Сучавського повіту Румунії. 4. Економічні - ланки територіально-господарських структур, що перетинаються державним кордоном. Насамперед це транспортні транскордонні структури (шляхи сполучення), пункти пропуску через державний кордон, територіальні поєднання кооперуючих підприємств. На транскордонних територіях формуються транскордонні кластери, зокрема туристичні. Приділяється увага питанням вивчення можливостей функціонування та реалізації туристичних маршрутів на транскордонній території Чернівецької області України та Сучавського повіту Румунії 5. Етнокультурні транскордонні географічні структури являють собою частини єдиного етнокультурного простору, що відокремлений державним кордоном та містить цілісні територіально-культурні спільності населення [4]. Територія Буковини розміщена в межах двох держав: України (Північна) та Румунії (Південна). Упродовж багатьох років цей поліетнічний регіон мав спільну історію. ~46~
47 6. Геополітичні транскордонні структури - муніципальні утворення, адміністративні одиниці сусідніх країн, що прилягають до державного кордону та взаємодіють в економічній, гуманітарній, політичній сферах. Така діяльність реалізовується через програми транскордонної співпраці, індикаторами якої є ряд реалізованих проектів в галузі охорони довкілля, розбудови інфраструктури, розвитку туризму. 7. Освітні транскордонні структури формуються шляхом укладання угод про співпрацю й реалізації такої співпраці між закладами освіти. Прикладом є багаторічна співпраця між Чернівецьким національним університетом та університетом Штефана Великого в Сучаві та ряд спільних транскордонних проектів. Питання транскордонної співпраці на Буковині набувають особливою актуальності в контексті прийнятих за останній рік "Стратегії розвитку Чернівецької області до 2020 року", "Інтегрованої концепції розвитку середмістя Чернівців", "Стратегії розвитку туризму Буковинсько-Бессарабського транскордонного субрегіону на період до 2020 року". Організація транскордонного туристичного простору і процеси, що його формують, визначаються складними взаємозв'язками природних, соціально-економічних та ментальних чинників. Природні забезпечують географічну цілісність простору і формують територіальні рекреаційно-туристські комплекси. Соціально-економічні підтримують однорідність транскордоння синхронним розвитком туристичної інфраструктури та активними туристичними потоками. Ментальні визначають особливості попиту на ресурси й продукти сусідніх регіонів. Успішний розвиток транскордонного туризму визначається взаємними інтересами сусідніх країн у розвитку міждержавних та міжрегіональних зв'язків, що сприятимуть координації спільної діяльності з реалізації туристичних проектів, гарантії безпеки туристів, покращення системи прикордонного контролю. 1. Бакланов П. Я., Ганзей С. С. Трансграничные территории: проблемы устойчивого природопользования. Владивосток : Дальнаука, с. 2. Бучко Ж. Географічні аспекти транскордонного туризму в контексті євроінтеграції України // Туризм як пріоритетний напрям соціальноекономічного розвитку регіону : Мат міжнар. наук.-практ. конф. Чернівці : ЧТЕІКНТЕУ, С Василиха Н. В. Розвиток ринку туристичних послуг у контексті транскордонного співробітництва// Вісник Чернівецького торг.-економ. ін-ту Вип. 3. С Герасименко Т. И. Гладкий Ю. Н. Трансграничность как фактор этнокультурного и экономического развития // Изв. РГО Т. 137, вып. 6. С Горб К.М. Транскордонний туризм і проблеми його митного забезпечення // Вісник Академії митної служби України. Серія Економіка С Про транскордонне співробітництво: Закон України // Відомості Верховної Ради України (ВВР) Ст ВАЛЬЧУК-ОРКУША Оксана Вінницький відділ ОРИГІНАЛЬНІ ДОРОЖНІ ЛАНДШАФТНІ КОМПЛЕКСИ На кожному типі місцевостей формуються лише притаманні йому стежки. Однак, часто навіть у межах одного й того ж типу місцевостей, стежки суттєво відрізняються між собою, що зумовлено їх приуроченістю до відповідних урочищ. Заплавні стежки. У межах заплавного типу місцевостей стежок багато. Це зумовлено не лише їх активним господарськими освоєнням, але й складністю будівництва доріг різноманітного призначення. У заплавах стежки здебільшого тягнуться вздовж русел річок і приурочені до руслового валу, кам янистих або слабко зволожених поверхонь. Їх ширина до 0.5 м, розгалужень мало, проективне покриття рослинністю від 40 до 90 %. Заплавні стежки часто зволожені, а там, де вони перетинають зволожені луки або притерасні пониження заболочені. На піщаних ділянках заплави Південного Бугу та його приток, стежки заглиблені (до см) у поверхню і їх покриття рослинністю не перевищує 42 %. Заплавні стежки часто примикають до або об єднують мікроосередки поблизу русел річок, сформовані рибаками, місця одно- і дводенного відпочинку, стоянки ~47~
48 туристів. Кількість і щільність стежок зростає на ділянках заплав, що примикають до таборів відпочинку або інших рекреаційних комплексів, розташованих у межах терас або на схилах долин річок. Активне використання родючих заплавних ґрунтів для вирощування сільськогосподарських і городніх культур, а також житлове будівництво, призводять до поступової перебудови окремих стежок у типові ґрунтові або підсипні заплавні дороги. Терасові стежки. За структурою і станом терасові стежки відрізняються від заплавних. Здебільшого вони ґрунтові, рівні, шириною до 1 м, часто оконтурюють сади, розорані поля, лісові масиви. Їх кількість і ускладнення конфігурації зростають в околицях сіл і містечок. Так, у примістечковій зоні (3 5 км) Турбова (Вінницька область) протяжність стежок у 2,7 рази більша, ніж доріг, а їх площі майже одинакові [1]. У межах терас чіткіше прослідковується поділ стежок на ті, що постійно використовують і тимчасові. Стежки постійного використання, особливо у місцях розгалуження, часто подібні до ґрунтових доріг: їх ширина до 2,0 2,5 м, проективне покриття рослинністю не перевищує 40 %, вони чітко виокремлюються в структурі терасового ландшафту. Тимчасові стежки, задерновані переважно подорожником, пирієм повзучим, конюшиною повзучою. Вони часто «губляться» серед лучно-пасовищних ландшафтів або в околицях лісових масивів. І постійні, і тимчасові стежки інколи використовуються як межі польових угідь, городів і садів надзаплавно-терасових місцевостей. Схилові стежки. Схилові стежки суттєво відрізняються від охарактеризованих раніше заплавних і терасових, а саме: - приурочені здебільшого, до крутих (35-45º) схилів, де часто їх нараховується від 1-2 до десятка, що тягнуться паралельно і зливаючись формують мікроступінчату поверхню, або прокладені схилом під кутом 30-40º переважно рівно, інколи зигзоподібні; - поверхня схилових стежок представлена корінними породами місцевостей,де вони сформовані, а тому їх проективне покриття рослинністю не перевищує 20 25%; - у формуванні схилових стежок беруть участь не лише люди, але й свійські тварини, що часто призводить до неконтрольованого їх розвитку; - схилові стежки інколи формують мікроосередки розвитку небажаних процесів на схилах: зсувів, ярів, карсту тощо; - у структурі схилових стежок частіше присутні техногенні елементи: підпірні стінки, підсипки, містки, виїмки корінних порід тощо. Інколи схилові стежки це своєрідні мікротераси шириною до 1 1,2 м. Плакорні й вододільні стежки розповсюджені менше і часто подібні до надзаплавнотерасових. Це, здебільшого, тимчасові стежки на краю поля або між лісовим масивом і полем, шириною до 0,6 м, частково задерновані. Однак, на плакорних полях вони інколи стимулюють розвиток ерозійних процесів, зокрема і ярів. Товтрові та горбисто-грядові стежки подібні між собою. Перші формуються у межах Подільських та Мурафських товтр, другі на північно-західній окраїні Тернопільської області Подільській гряді. І товтрові і горбисто-грядові стежки мають спільні ознаки зі схиловими. Зокрема їх об єднує наявність корінних порід в основі стежки, слабка задернованість, ці стежки є осередками розвитку несприятливих процесів на схилах товтр, горбів та гряд. Різноманіття та характерні ознаки стежок зумовлені не лише їх приуроченістю до відповідних типів місцевостей, але й просторовим розташуванням у межах того чи іншого класу антропогенних ландшафтів, тривалістю функціонування, походженням тощо. 1. Денисик Г. І. Природнича географія Поділля. Вінниця : ЕкоБізнесЦентр, с. ~48~
49 ВИШНЯ Маргарита Київський відділ ПЕРСПЕКТИВИ АІС ТЕХНОГЕННИХ НЕБЕЗПЕК У ВИРІШЕННІ ПРОБЛЕМ РЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ (НА ПРИКЛАДІ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ) Основними напрямами державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій є: формування нормативно-правової бази з техногенної безпеки; розширення сфери досліджень та розробок методів, моделей, методик аналізу та оцінки виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру, прогнозування їх розвитку; удосконалення системи моніторингу небезпечних техногенних об`єктів у напрямку забезпечення інформаційної бази для оцінки надзвичайних ситуацій; впровадження нових дієвих форм аналізу, оцінки, експертизи і контролю безпеки небезпечних техногенних об`єктів; вдосконалення системи освіти в галузі управління надзвичайними ситуаціями техногенного характеру. Київська область це цілісна система зі своїми структурою, функціями, зв язками із зовнішнім середовищем, історією, культурою, умовами життя населення. Як і кожна адміністративна одиниця характеризується високою розмірністю та кількістю взаємопов язаних підсистем різних типів з власними локальними цілями, багатоконтурністю управління, ієрархічністю структури, динамічністю елементів, невизначеністю станів елементів, значним запізненням управлінських рішень. В системі державного управління в Київській області як і в Україні в цілому, процеси прийняття рішень в управлінні надзвичайними ситуаціями мають певну невизначеність: неповнота знань всіх параметрів, обставин, альтернативних варіантів для вибору оптимального рішення, наявністю імовірнісних характеристик поведінки навколишнього середовища; наявністю фактору випадковості, тобто реалізація факторів, які неможливо передбачити, та спрогнозувати із урахуванням імовірності реалізації; впливом суб єктивних факторів протидії осіб, що приймають рішення. Автоматизована інформаційна система техногенних небезпек дозволить забезпечити інформаційну підтримку процесів прийняття управлінських рішень, аналізу та прогнозування надзвичайних ситуацій регіону в галузевому та територіальному розрізах, формування та відпрацювання управлінських рішень на основі картографічних творів. Система орієнтована на осіб, що беруть участь у процесі формування та прийняття управлінських рішень органами державного і місцевого апарату. Використання засобів ситуаційного прогнозування, багатофакторного статистичного аналізу, комп ютерної обробки даних і картографічного представлення результатів дозволяє в зрозумілій формі візуалізувати значні обсяги інформації і представляти їх в агрегованому вигляді керівництву регіону для прийняття остаточного рішення. Відображення об єктів техногенної небезпеки може відбуватися на трьох рівнях: державному, регіональному, локальному. Територія картографування різних рівнів передбачає різну ступінь детальності відображення об єктів та використання різних масштабів які забезпечують певну деталізацію інформації. Для загальнодержавного рівня це масштаби 1: , 1: , 1: і дрібніші, регіонального рівня 1: , 1: , 1:50 000, локального рівня 1:50 000, 1:25 000, 1: і більше. Картографування потенційних об єктів техногенної небезпеки передбачає відображення на локальному рівні територій окремих поселень з адресною прив язкою об єктів і характеристикою техногенних об єктів. ~49~
50 Картографування на даному рівні являється мультимасштабним, з максимально можливим масштабом 1: 30 м, з розпізнанням окремих будинків з визначеною адресою. АІС техногенних небезпек Київської області удосконалить систему моніторингу небезпечних техногенних об`єктів, а саме дозволить спростити та стандартизувати статистичні дані у напрямку забезпечення інформаційної бази для оцінки надзвичайних ситуацій. Також вона дозволить представити нові дієві форми аналізу, оцінки, експертизи і контролю безпеки небезпечних техногенних об`єктів. 1. Капля А. М., Чубань В. С., Снісар О. Г. Удосконалення державного управління систем запобігання і реагування на надзвичайні ситуації в Україні з використанням досвіду зарубіжних країн: проблеми та перспективи // Пожежна безпека: теорія і практика С Руденко Л.Г., Бочковська А.І., Поливач К.А., Западнюк С.О. Регіональний аналіз потенційних небезпек і ризиків у життєдіяльності людини в Україні // Укр. географ. журнал С ВОЛОВИК Володимир Вінницький відділ НАТУРАЛЬНО-ЛАНДШАФТНИЙ СТРАТ Починаючи з античного періоду, дослідники розглядали історичний процес у зв язку з регіоном, а характеристику географічного середовища прагнули аналізувати, врахувавши вплив місцевих етносів на цю територію. Е. А. Араб-Огли зазначає: «Не дарма географію іноді називають історією в просторі, а історію географією в часі» [за 5, с. 15]. Багато авторів підкреслюють важливість різноманітності ландшафтів. За Л. М. Гумільовим, зародження етносів пов язане тільки з поєднанням ландшафтів (за Ф. Клементсом, з екотонами), з якими найтіснішим чином переплетені історичні долі людства [3]. Народи, які населяють монотонні ландшафти, стабільні і в етнічному, і в соціальному планах. У регіональних геоекотонах (фронтирах) формуються нові етноси, нові культури. К. П. Іванов, як і Л. М. Гумільов, зазначає, що ландшафт діє на етнос примусово. В. М. Пащенко, аналізуючи проблеми гуманістичного підходу, розглядає гуманістичний ресурсний потенціал ландшафтів та проблеми їх збереження, зазначаючи, що «кожний етнос набув певного досвіду природокористування, позитивного і негативного, виробив ставлення до стихій, свої традиційні впливи на ландшафтні комплекси та на їхні окремі складові» [4, с. 90]. Натурально-ландшафтний страт формує природний шар майбутнього етнокультурного ландшафту [2]. Природний шар є не тільки основою наступного монокультурного (полікультурного) ландшафту, але через геолого-геоморфологічні, кліматичні, геохімічні умови може сприяти збереженню пам яток спадщини у відповідних стратах. Наприклад, регіон поширення бузько-дністерської культури представлено лісостепом з ґрунтами чорноземного типу. На основі археологічних даних відомо, що, у неолітичний час територія цієї культури входила до природної смуги широколистих лісів (дібров), де відкриті лучні простори не займали значних площ. У дібровах було багато оленів та диких кабанів, тому ці ландшафти були сприятливими мисливськими угіддями. Відкриті простори (острови та заплава) річкової долини Південного Бугу були придатні для землеробства. Під землеробство використовували родючі лесові ділянки, які виникали поблизу річкових порогів. Топографічне розташування угідь неолітичної культури зумовило розташування селитебних ландшафтів, хоча значну частину річкової долини займали лісові масиви. Поселення розташовували переважно біля порогів, що зумовлено причинами: а) тут швидше, ніж в інших місцях утворювались прибережні та острівні відмілини, які використовували під мотижні поля; б) придорожні райони були зручними для рибальства. Річкова долина Південного Бугу через значну кількість порогів була відносно ізольованою територією, зручною для осілого життя і розвитку бузько-дністерської культури. Стратифікація Поділля зумовлена специфікою його заселення. Географічний чинник формування етнокультурного середовища. Е. Ц. Семпл зазначив: «Людина є продуктом діяльності землі земля створила людину, вигодувала її, задала їй головні ~50~
51 завдання і направила її бажання» [за 7, с. 11]. Засобом соціокультурної адаптації Homo sapiens до відповідних природно-географічних і соціальних умов є етнокультура. Етнокультура регіонального рівня сформувала відповідний цивілізаційний генотип, який з явився в результаті взаємодії «етнос-ландшафт-етнос». М. М. Чебоксаров зазначає: «кожний народ мав свою територію формування» [8, с. 12], і це вплинуло на відмінності у регіональних проявах історичного процесу і тривалості окремих стратів [2]. Для вивчення регіонального аспекту історичного процесу використовують терміни «історична область» або «історикоетнографічна область», які мають спільні риси історичного розвитку та заселення (формування) місцевих етносів. Зазвичай, такий регіон територія давнього освоєння, ландшафти якої сформувались у зв язку з неодноразовими змінами історико-етнографічних аспектів. При переході в інший регіон відбувається зміна аспектів. Внутрішні та зовнішні регіональні міграції етносів вносили зміни, при цьому виникали нові аспекти, які були анклавами у структурі етнокультурних ландшафтів регіону. Вплив географічних компонентів та природних умов на етнічну диференціацію регіону. Формування та розвиток етносу відбувається у двох просторах: ширшому природному середовищі, вужчому ландшафтах. Перший представлений взаємодією етносу з природними компонентами та умовами, другий з еволюційно поєднаними натуральними і етнокультурними ландшафтами. Безперечно, вплив між етнокультурою і природним середовищем є, і вплив цей взаємний: «...взаємодія людини як носія певної культури й природи... розглядається як двосторонній процес, як взаємний вплив», а «глибші дослідження припускають не детермінізм, а дослідження впливу людини на середовище» [6, с. 87]. Додамо, і середовища на людину. Для цього складного взаємного процесу характерні прояви зональності і регіональності. Природне середовище є одним з найважливіших чинників виникнення, функціонування та еволюції етносу, істотно впливає на формування культурного стереотипу, риси характеру й ментальність. Також, географічні умови та компоненти визначають духовну культуру етносу, його психічний склад, що у свою чергу впливає на стереотип поведінки. Виділяють чотири групи чинників, які впливають на розвиток етносу: клімат, їжа, ґрунт і загальний образ природи. При характеристиці чинників, потрібно враховувати не тільки кількість «корисних» природних ресурсів для розвитку етносу, а й легкість їх видобутку і використання. Клімат визначає особливості одягу та житла, види сільськогосподарських культур; структура місцевих рослинних формацій може визначати матеріал, з якого будують житло. С. Ф. Маркхем у праці «Клімат й енергія націй» розкрив взаємозв язок стану націй від енергії, яка у свою чергу залежить від клімату. Автор вважає ідеальним клімат, який формується поблизу ізотерми 70 0 F, при вологості % [1]. Зазначимо особливу роль річок і річкових долин у формуванні етнокультури. Річкова мережа дозволяла обмінюватись товаром та досвідом, здійснювати міграції у зимовий період. Річка є аналогом наземного дорожнього ландшафту. Їжу отримують з рослинного та тваринного компонентів регіону.поширення лісового типу рослинності у доетнічному страті (ранньослов янський період) призвело до формування мисливського типу природокористування. Діброви і букові ліси частково були сприятливими для скотарства і зовсім непридатними для рільництва. Винищення лісових масивів регіону призвело до еволюції типів природокористування: від мисливства до рільництва і скотарства. Ліс, який годував місцеві етноси (дичина, мед, дубові та букові жолуді, деревина для будівництва осель) і надавав захист від військової колонізації, втратив позиції у XV-XVI сторіччях. Якщо проаналізувати ланку «клімат ґрунт їжа», помітний тісний кореляційний зв язок. Тому потрібно аналізувати їх не окремо, а впливи, які вони формують загалом. При такій постановці питання виходимо на заміну компонентної характеристики на ландшафтну. Особливості середовища перебування впливають на багато сторін життя етноспільноти. Наприклад, форми господарського укладу життя поряд з іншими факторами формуються під безпосереднім впливом місцевих ландшафтів регіону. Північна частина лісостепової смуги подібна до мішано-лісової, південна до степової. Господарський уклад життя, який створюється під впливом особливостей ландшафтних комплексів, у свою чергу детермінує всю систему ~51~
52 соціально-економічних факторів формування й розвитку етносу. Отже, заперечувати значення географічного чинника у формуванні й житті етносу неможливо. Разом з тим, географічний чинник є не тільки єдиним, але й головним фактором у житті етносу. Можна нарахувати десятки етносів, яким у силу певних збігів обставин доводилося кілька разів змінювати середовище свого перебування. Наприклад, розселення руського етносу у ХІІ-ХІІІ сторіччях пов язане з типами природокористування (землеробство, мисливство, бортництво, рибальство) і зумовило розселення у прирічкових лісах лісостепової зони [2]. Натурально-ландшафтний страт формує природний шар майбутнього етнокультурного ландшафту. Природний шар є не тільки основою наступного монокультурного (полікультурного) ландшафту, але через геолого-геоморфологічні, кліматичні, геохімічні умови може сприяти збереженню пам яток спадщини у відповідних часових зрізах. 1. Баранский Н. Н. Рецензия на книгу С. Ф. Маркхэма «Климат и энергия наций» // Избр. труды. Научные принципы географии. М. : Мысль, С Воловик В. М. Етнокультурні ландшафти: регіональні структури і природокористування. Вінниця : Вінницька міська друкарня, с. 3. Гумилев Л. Н. Этногенез и биосфера Земли. М. : АСТ, с. (Серия «Историческая библиотека»). 4. Пащенко В. М. Землезнання. Кн. перша. Методологія природничо-географічних наук. К., с. 5. Пушкарьов Л. М. Географічне середовище та історичне джерело // Укр. історичний журнал С Туровский Р. Ф. Культурная география: теоретические основания и пути развития // Культурная география. М. : Институт Наследия, С Хоррабин Дж. Ф. Очерк историко-экономической географии мира. М., Л. : ОГИЗ - «Московский рабочий», с. 8. Чебоксаров Н. Н., Чебоксарова И. А. Народы. Расы. Культуры : [Издание второе исправленное, дополненное]. М. : Наука, с. ВОЛОШИН Іван, ЦЕСЬЦІВ Діана Львівський відділ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО ЗЕЛЕНОГО ТУРИЗМУ У ВІННИЦЬКІЙ ОБЛАСТІ Сільський зелений туризм у Вінницькій області - новий, але дуже перспективний напрямок внутрішнього туризму. Для Вінниччини сільський туризм має потужній потенціал і може стати однією з найбільш прибуткових галузей економічного зростання. Важливою складовою сільського туризму є природні ресурси, до складу яких входять ландшафти, компоненти природи, які використовують у сфері рекреації та туризму (геологічні, орографічні, кліматичні, гідрологічні, грунтово рослинні, фауністичні). Важливим фактором, що сприятиме розвитку сільського туризму, є рельєф. Рельєф Вінницької області сформувався під дією ендогенних та екзогенних факторів. Особливе значення у створенні рельєфу відіграють річки. Тому сучасна поверхня області це хвиляста, подекуди горбиста рівнина. Південна і центральна частина Вінницької області лежать у межах Подільської, а північна Придніпровської височин. Загальний похил території на південний схід. В цьому напрямку тече головна річкова артерія області Південний Буг. На території Вінницької області знаходяться найбільші висоти Подільської (370 між м. Жмеринкою і с. Рахнами) і Придніпровської (323 м с. Перемога Козятинського району) височин. Середня висота височини в межах області становить300 м. Низовин, у повному розумінні цього визначення, в межах області немає. Але долини та заплави річок області придатні для полювання, збирання ягід, грибів та лікарських рослин. Важливе значення для рекреації має естетична цінність території, можливість її залучення для потреб рекреації. Визначивши коефіцієнти горизонтального і вертикального поділу рельєфу Вінниччини, можна зробити висновки, що територія області характеризується високими естетичними якостями, виразністю рельєфу. Незважаючи на незначні відносні перевищення є можливість панорамного огляду ближніх та середніх планів пейзажу, вибору найбільш вигідних точок огляду, що збільшує естетичну цінність території області в рекреаційному відношенні. Кліматичні особливості області також сприяють створенню клімато-терапевтичних закладів та проведенню відпочинку і оздоровлення з використанням кліматичних ресурсів. ~52~
53 Цікавими природними об єктами для розвитку сільського зеленого туризму в межах області є Дністровський каньйон, який утворений тектонічними рухами та водними потоками. Найбільший каньйон утворений в районі Могильова- Подільського глибиною м. В каньйоноподібних долинах протікають також ліві притоки Дністра Лядова, Коропець, Жван, Немия. Придністров я відноситься до найбільш атрактивних природних об єктів, що дає можливість розширювати водні туристичні маршрути. У Вінницькій області на високому рівні розвивається сільське господарство, що сприяє розвитку сільськогосподарського (зеленого) туризму, високоякісним та екологічно чистим харчуванням. Цей вид діяльності пов'язаний з організацією відпочинку туристів у сільській місцевості, їх перебуванням у будинку сільського господаря й використанням природних і культурних ресурсів місцевості. Центральною фігурою в організації відпочинку на селі є сільська родина, яка веде особисте селянське господарство в селі та здійснює надання послуг у сфері сільського туризму забезпечує туристів житлом, харчуванням, знайомить із місцевою культурою і традиціями. Сільський туризм дозволяє реалізувати: відпочинок міських жителів у сільській місцевості; популяризацію української сільської культури; поширення знань та інформації про історичні, природні, етнографічні особливості окремих сільських поселень; комплексний розвиток сільських територій і сільської інфраструктури, створення нових джерел доходів сільського населення. Нами складена картосхема, на якій відображено 24 агротуристичні оселі та природно-заповідний фонд Вінницької області (рис.1). Встановлено, що розподіл сільських садиб обумовлений наявністю природних об єктів, серед яких: Регіональні ландшафтні парки: «Дністер»; «Мурафа»; «Середнє Побужжя». Гідрологічні заказники: «Багринівський»; «Осична»; «Початок». Ботанічні заказники: Урочище «Шиянецький»; «Іллінецький»; Урочище «Сестринівська дача»; «Буго-Деснянський» загальнозоологічний заказник; «Тростянецький» орнітологічний заказник. Ландшафтні заказники: «Коростовецький»; «3аповідне урочище «Біля вапняків»; «Гопчиця»; «Бутова»; «Марусине». Лісові заказники: «Сосновий бір»; «Марксова дубина». Гідрологічні пам'ятки природи: «Жорнавські криниці»; «Криничка котовців»; Група джерел «Ізвір»; «Джерело «Сонячне»; «Джерело «Циганське». Ботанічні пам'ятки природи: «Ясени»; «Гайсинська горішина»; «Ялина срібляста»; Урочище «Дубина»; «Дуб пірамідальний»; «Плисківські каштани»; «Гікорі білий». Зоологічні пам'ятки природи: «Боброве поселення»; Урочище «Рибчинецька дубина». Геологічні пам'ятки природи: «Пісковики Бернашівки»; «Ломазівські шари». Заповідні урочища: «Лиса гора»; «Вільхове». Національний природній парк: «Кармелюкове Поділля». Також важливе значення для розміщення агросадиб є розвиток народних промислів (різьблення по дереву, гончарство, вишиванка, писанкарство, теслярство, лозоплетіння, кам янотесний промисел, живопис, кераміка, флористика, лялька-мотанка, гобелен, плетіння). Великий інтерес викликає в туристів особливість одягу Подільського чоловічого і жіночого строю. Отже, сільський туризм корисний як для відпочиваючих, так і для господарів селян, сільських громад, регіонів і держави в цілому, сприяє розвитку багатьох пов язаних з ним галузей економіки. Його розвиток також сприятиме збереженню селянства як носія української ідентичності, культури і духовності, це додаткові можливості для популяризації культури Поділля, поширення знань та інформації про історичні, природні, етнографічні особливості Вінницької області, що заслуговує на всіляку підтримку з боку держави. ~53~
54 ~54~
55 ВОЛОШИН Іван, ЧЕТИРБУК Ольга Львівський відділ ГЕОПРОСТОРОВЕ ПОШИРЕННЯ ПРИРОДНИХ ТУРИСТИЧНИХ РЕСУРСІВ У МЕЖАХ УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКОГО ПРИКОРДОННЯ Туристичний попит в межах будь-якого турстичного регіону створюють наявні туристичні ресурси. Природні туристичні ресурси не виключення у цьому випадку. Вони відіграють важливу роль у формуванні позитивного іміджу та створюють передумови розвитку туристичної інфраструктури. В межах українсько-польського прикордоння зосереджена значна кількість природних туристичних об єктів. Групування цих ресурсів лежить в основі багатьох наукових класифікацій, зокрема, відомі класифікації О. О. Бейдика, П. О. Масляка, В. І. Смаля, О. Я Любінцевої. На нашу думку природні туристичні ресурси це сукупність об єктів природного походження, які знаходяться на певній території і можуть бути використані для туристичної діяльності. Поділяються на: кліматичні, ландшафтні, водні, лісові та бальнеологічні. Прикордонна зона багата природними туристичними ресурсами. Через українськопольський кордон протікають дві великі річки Зх.Буг та Сян. Західний Буг річка в Україні, Білорусі та Польщі, ліва притока Нарева (басейн Вісли). Довжина становить 772 км, площа басейну км². Західний Буг рівнинна річка (заболочена заплава, стариці, звивисте річище); у басейні річки багато озер, зокрема Шацькі. Судноплавна в нижній течії. Сян річка в Україні (Турківський район, Львівська область) та Польщі. Найбільша карпатська (права) притока Вісли (басейн Балтійського моря). Довжина 444 км, сточище км² ( км² в Польщі, 2471 км² в Україні). У пониззі (90 км) судноплавна. У гірській частині на Сяні збудовані водоймища Солинське і Мичковське та ГЕС. На річках здійснюються різні види туризму, зокрема, на Зх. Бузі відбуваються щорічні змагання на байдарках. Це дає змогу розвивати туризм на річках та підтримувати їх рівень збереженості. Важливим складником природних ресурсів є природно-заповідних фонд. В межах прикордоння він представлений єбіосферними резерватами. Біосферний резерват це територія, на яку поширюється міжнародна програма охорони навколишнього середовища ЮНЕСКО «Людина і біосфера»,спрямована на забезпечення збалансованих відносин між людиною і природою. Біосферні резервати були створені для збереження біологічного різноманіття та можливості відслідковування змін у навколишньому середовищі в планетарному масштабі. Транскордонний біосферний резерват «Західне Полісся» (ТБР Західне Полісся) розташований на території Польщі, України і Білорусі та займає площу км2. Це другий в Європі і третій у світі тристоронній Транскордонний біосферний резерват. Він охоплює три об єкти, які з початку десятиліття існували на території польськоукраїнсько-білоруського прикордоння. У Польщі це створений у 2002 році БР «Західне Полісся», що охоплює територію Ленчинсько-влодавського поозер я і Поліської Долини Західного Бугу. В Україні-це створений в тому ж році Шацький біосферний резерват, що включає територію Шацького національного природного парку, а в Білорусі територію Республіканського заказника «Прибузьке Полісся», де в 2004 році був створений БР «Прибузьке Полісся». У перехідній зоні Біосферного резервату «Західне Полісся» знаходяться міста: Влодава, Шацьк, Парчев і Ленчна, які мають цікаві історичні пам ятки та місцеві культурні традиції. Ці міста виступають центрами обслуговування для всього Резервату. Транскордонний біосферний резерват «Західне Полісся» був і залишається місцем багатьох проектів і науково-дослідних програм, особливо в галузі геоморфології, гідрології, гідробіології, Ґрунтознавства, фітосоціології, геоботаніки, екології, збереження довкілля та управління. ~55~
56 Для збереження біологічного та ландшатного різноманіття, природної, культурноісторичної спадщини, забезпечення сталого розвитку регіону створюється міжнародний біосферний резерват Розточчя. Він формується на базі вже існуючих природоохоронних територій України та Польщі. На території польського Розточчя функціонують один національний парк (8481,76 га) та чотири крайобразові (ландшафтні) парки загальною площею га. На території Розточчя (в межах України) створено природоохоронні території Яворівський національний природний парк, Природний заповідник «Розточчя», Регіональний ландшафтний парк «Равське Розточчя», Завадівський заказник, заказник «Гряда», Заповідне урочище «Журі». Ще один біосферний резерват знаходиться в пд. частині прикордонної зони і носить назву Міжнародний біосферний резерват «Східні Карпати» природоохоронна територія, розташована в Східних Карпатах. Складається з трьох національних парків і трьох ландшафтних (природних) парків у трьох країнах: Україні, Поьщі та Словаччині. В межах Польщі до нього входить: Бещадський національний і два ландшафтних парки, які оточують його Ландшафтний парк «Цісна-Ветліна» і Ландшафтний парк «Долина Сяну». В Україні до його складу належать Національний природний парк «Ужанський» і Регіональний ландшафтний парк «Надсянський». ~56~
57 Резерват є частиною програми охоплює територію в 2 080,89 км² (1 087,24 км² польська частина, 407,78 км² словацька і 585,87 км² українська). Спочатку був заснований як польсько-словацький транскордонний резерват (1992 р.). У 1998 році був розширений за рахунок українських парків, ставши першим у світі тристороннім біосферним заповідником. У межах вищезгаданих резерватів відбувається туристична діяльність, яка направлена на пізнання, дослідження і збереження заповідних територій. Туризм в природоохоронних територіях є основою екологічного туризму. Проте, не всі природоохоронні території добре оснащені туристичною інфраструктурою,тому необхідно залучити всі можливі засоби для вирішення цієї проблеми. Адже, наявність туристичної інфраструктури дасть змогу збільшити туристичні потоки в заповідні території. Природні туристичні ресурси являють собою значну цінність для туристичної галузі та дають змогу розвивати її на міжнародному рівні. Транскордонні туристичні ресурси створюють міцне підґрунтя для облаштування туристичної інфраструктури та залучення іноземних інвесторів. В межах прикордонної зони прокладено туристичні маршрути та створені екостежки. Для розвитку та популяризації природного фонду регіону слід включати його об єкти у розробку туристичних продуктів. Також необхідно створювати нові туристичні маршрути та туристичні дестинації природного походження. ГЕТЬМАН Володимир Київський відділ РОЗВИТОК ЛАНДШАФТНОЇ ОБОЛОНКИ ЯК РЕЗУЛЬТАТ ПРОСТОРОВО ЧАСОВОЇ ВЗАЄМОДІЇ У ПРИРОДІ Загальні географічні закономірності традиційно злободенна тема наукових природознавчих досліджень. На сьогодні особливо значимими стали екологічні залежності, що існують у природі і суспільстві: взаємодія метаболізм процес (явище); різноманіття (природне, культурне) стійкість (екосистеми, ландшафту, людини) продуктивність (бонітет, урожай, здоров я) тощо [2]. Актуальним предметом досліджень таких закономірностей (залежностей) у загальному землезнавстві виступає ландшафтна оболонка (ЛО), її нинішні антропогенні зміни, що відображаються на еволюційному розвитку Землі. Діалектичний розвиток природних матеріальних систем, до яких віднесено ЛО як суперсистему, реалізується в єдності та боротьбі внутрішніх протиріч (протилежностей), у взаємодії неоднорідних компонентів природи (між собою і з навколишнім середовищем). Відповідно до одного з основних законів діалектики закону переходу кількості в якість, розвиток це складний процес, внаслідок якого накопичення непомітних і поступових кількісних змін зумовлює стрибкоподібний перехід до змін якісних, нової якості. Розвиток природи це поступальний рух (умова існування матерії) від нижчої ступені до вищої, рух не по колу, а по висхідній лінії. Загалом, відбувається він у трьох визначальних іпостасях: саморозвиток ритмічність поступальність [2]. Саморозвиток природи. В основі розвитку ландшафтної оболонки лежить саморозвиток один з шляхів розвитку; внутрішньо необхідна, самодовільна зміна ландшафту (в загальному його трактуванні), яка виникає у відповідь на вплив зовнішніх факторів та умов [5]. Саморозвиток, у причинно-наслідковому зв`язку, зумовлений кількісною зміною взаємодії компонентів природи (прямих і зворотних зв язків). У свою чергу він є однією з суттєвих причин відособлення структурних елементів ландшафтної оболонки ландшафтних комплексів (ЛК). Ідея про саморозвиток природних систем присутня в роботах В.В. Докучаєва, В.М. Сукачова, С.В. Калесника, Ф.М. Мількова та інших природознавців. Так, Ф. М. Мільков ~57~
58 вважав, що внутрішні протиріччя у межах ландшафтної оболонки та її ЛК існують завдяки контрастності середовищ : Контрастність середовищ носить характер повсюдної закономірності Контрастність середовищ як умову розвитку ландшафтних комплексів не можна ототожнювати з джерелом розвитку. В основі розвитку ландшафтних комплексів лежить взаємообмін речовиною та енергією, який можливий тільки при наявності певної контрастності [4]. Ритмічність ландшафтної оболонки. З діалектичних позицій проявом спіралеподібного характеру розвитку ландшафтної оболонки правомірно розглядати ритміку властивих їй явищ. Ритмічність (як вид мінливості) закономірна повторюваність природних процесів в ЛО, і в космосі взагалі. С.В. Калесник виділяє дві форми ритміки: із неоднаковою тривалістю ритмів циклічна; з однаковими періодами періодична. Ритмічність, за словами цього вченого, це форма своєрідного дихання ландшафтної оболонки як цілісної системи [3]. Джерело ритмічності пульсуючий характер розвитку небесних тіл, куди входять всі види їх рухів. Земля одночасно бере участь в 11-ти рухах, включаючи обертання навколо вісі, спільного центра ваги з Місяцем, Сонця, центра Галактики [1]. Основоположником вчення про ритміку природних процесів вважається Є. Брікнер (1890), (35-річні брікнерівські ритми). В розробку цієї концепції великий вклад внесли такі вчені як В.Б. Шостакович (1934), М. Міланкович (1939), А.В. Шнітніков (1949, 1957) та ін. Поступальність розвитку в природі. Поступальність (еволюційність) закономірно-часові зміни, що призводять до перебудови корінної системи. Природний розвиток ландшафту від "ембріонального" саморозвитку через ритмічність до поступальності можна зобразити графічно, у вигляді стиснутої пружини, яка з плином часу розтискується. Кожний виток спіралеподібної ритміки є кількісно та якісно вищим, щодо попереднього, етапом розвитку (чи новою стадією сукцесії). Природа Землі цілісна та єдина (закон цілісності). Системність у природі, цілісність ландшафту як системи, виражається у взаємодії між нижчими рангом природними комплексами (підсистемами), у зв`язку ландшафту з навколишнім середовищем. В.М. Солнцев цілісність розглядає як результат специфічного для даного місця та часу способу взаємодії геокомпонетів [6]. Єдність ландшафтної оболонки виступає у двох формах: єдність всередині ЛО (комплексність) і єдність ЛО з навколишнім середовищем [2]. Ландшафтна оболонка, як просторово-часове утворення природи, одночасно континуальна (безперервна) і дискретна (перервна). Континуальність зумовлена обміном речовини та енергії, що проявляється у фізико-географічних процесах. Дискретність природи спричинена неоднорідністю просторово-часової взаємодії природних компонентів і проявляється в існуванні окремих ЛК. На думку більшості вчених ЛО більш континуальна, ніж дискретна. Крім зазначених, розвиток ландшафтної оболонки реалізується ще за такими закономірностями: гетерохронність розвитку ландшафтної оболонки; зростання консервативності (стабільності) зон від полюсів до екватора і зростання абсолютного віку природних зон від полюсів до екватора (закономірності еволюційного розвитку природних зон); біологічний кругообіг як природний речовинний синтез і розклад (їх єдність), форма взаємодії (розвитку) в природі [2]. Закономірність гетерохронності розвитку ландшафтної оболонки. Ландшафтна оболонка в різних своїх частинах може розвиватися неоднаково. Виходячи з асиметрії ЛО (теж важливої її закономірності), таке явище пояснюється неоднаковою швидкістю обертання навколо вісі південної та північної півкуль [3]. Зростання консервативності (стабільності) зон від полюсів до екватора. Проявляється ця закономірність у більшій вразливості до зовнішніх (антропогенних) впливів природних зон вищих широт порівняно з зонами, розміщеними ближче до екватора. ~58~
59 Зростання абсолютного віку природних зон від полюсів до екватора. Ця закономірність розвитку ЛО є наслідком попередньої і зумовлена перш за все активними подіями антропогену (материкові покривні зледеніння). Так, наймолодшою ландшафтною зоною, що сформувалася після останнього зледеніння, є тундра. Лісостеп виник у пліоцені, степи та пустелі в олігоцен-міоцені, лісова зона (тайга) у пліоценчетвертинному періоді і т. д.. Біологічний кругообіг як закономірність природного синтезу і розкладу (їх єдності), форма взаємодії (розвитку) у природі. Як форма вираження ландшафтної взаємодії та необхідна умова існування життя, біологічний кругообіг складається в основному з двох протилежних, але невіддільних один від одного процесів: біогенної акумуляції (фотосинтезу та хемосинтезу) і деструкції (мінералізації і гуміфікації). Одночасно з кругообігом (біогенною міграцією) хімічних речовин і елементів відбувається передача енергії (у вигляді потоку). Висновки. Природа Землі у просторовому вимірі одночасно континуальна й дискретна. У часі її розвиток виступає як саморозвиток ритмічність поступальність. Ландшафтна оболонка матеріальна, історично зумовлена, якісно своєрідна, відкрита, динамічна, саморегулююча суперсистема. Діалектичний розвиток ландшафтної оболонки та її ландшафтних комплексів є результатом взаємного обміну речовиною, енергією (та інформацією), що здійснюється в процесі боротьби внутрішніх протиріч, властивих цим матеріальним системам, і в умовах взаємодії останніх з навколишнім середовищем. Закономірності розвитку ландшафтної оболонки, природних компонентів та ландшафтних комплексів, методика їх вивчення до сих пір досліджені ще недостатньо. Пізнання цих закономірностей - необхідна умова прогнозування розвитку геосистем, що становить одне з найбільш актуальних завдань сучасної фізико-географічної науки. 1. Гангнус А. А. Ритмы нашего мира (О цикличности природных процесов). М. : Мысль, с. 2. Гетьман В. І. Екологічні субстанції: закономірності, ландшафти, рельєф. К. : ВПЦ «Київський університет», с. 3. Калесник С. В. Общие географические закономерности Земли. М. : Мысль, с. 4. Мильков Ф. Н. Ландшафтная сфера Земли. М. : Мысль, с. 5. Охрана ландшафтов. Толковый словарь. М. : Прогресс, с. 6. Солнцев В. Н. Системна организация ландшафтов (Проблемы методологии и теории). М. : Мысль, с. ГІЛЬБЕРГ Тетяна, ШОРОБУРА Інна Хмельницький відділ ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РЕКРЕАЦІЙНОГО РАЙОНУВАННЯ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ Забезпечення зростаючого впливу туризму на соціально-економічні умови функціонування регіону вимагає вирішення низки конкретних завдань, серед яких першочерговими є: оцінка ресурсної забезпеченості і туристських можливостей регіону, виявлення особливо цінних та унікальних об єктів туристського інтересу, визначення напрямків розвитку ресурсної бази для досягнення бажаного соціально-економічного результату. Питанням розвитку туризму присвячені роботи A. Абукова, В. Азара, М. Ананьєва, П. Зачіняєва, В. Клюшкіна, Е. Котлярова, Н. Крачило, Н. Мироненко, Л. Мухіної, B. Преображенського, Н. Фальковича, Ю. Хромова та ін. Серед праць сучасних науковців виділяються роботи Г. Балабанова, А. Здорова, Н. Кабушкіна, Г. Карпової, В. Квартальнова, В. Обозного, Г. Папіряна, А. Романова, В. Сапрунової, В. Сеніна, В. Серебрія, С. Танана, О. Тімець, Д. Ушакова, В. Храбовченко, А. Чудновського. Розвиток туризму у Хмельницькій області є одним із пріоритетних напрямків розвитку регіону в цілому. На території області знаходиться 269 територій та об єктів природно-заповідного фонду: 30 заказників (15 державного значення), 198 пам яток ~59~
60 природи (4 державного значення), Кам янець-подільський ботанічний сад, 7 заповідних урочищ, 24 парки-пам ятки садово-паркового мистецтва (8 державного значення), а також найбільший у Європі Національний природний парк «Подільські Товтри». Регіон має потужні запаси лікувальних і столових вод [2]. Хмельницька область також багата на середньовічні пам ятки оборонної та церковної архітектури замки, фортифіковані церкви, костели і палаци. Значна частина цієї спадщини зосереджена у м. Кам янці-подільському історичній столиці Поділля. На території області розташовано: 256 пам яток археології (з них 11 національного значення), 2431 пам ятка історії (з них 4 національного значення), 341 пам ятка архітектури та містобудування (з них 230 національного значення), 144 пам ятки монументального мистецтва (з них 1 національного значення) [4]. Сучасні процеси регіонального розвитку об єктивно свідчать про те, що вирішення складних управлінських завдань неможливе без комплексного дослідження регіонів [3]. Хмельницька область має всі необхідні передумови для розвитку туризму і його виділення як однієї з провідних галузей економіки. Рекреаційне районування необхідне для територіального управління та регулювання, проведення внутрішньо регіональної рекреаційної політики, посилення рекреаційної спеціалізації, яка дасть поштовх до вирівнювання соціально-економічної ситуації в усіх адміністративних районах області. В основу рекреаційного районування покладено принципи змістовності, комплексності, системності, однорідності, перспективності, динамічності. Критеріями рекреаційного районування є аналіз територіальної структури сучасного стану та організації рекреаційної галузі; аналіз галузевої структури та питома вага рекреаційної галузі в ній; питома вага зайнятих в рекреаційному господарстві від загальної чисельності працюючого населення; рівень кооперування рекреаційної галузі з іншими галузями господарства; рівень розвитку рекреаційної інфраструктури; рекреаційні ресурси як основа формування рекреаційних районів та фактор, що визначає їх спеціалізацію; економіко-географічне положення; сучасна і перспективна потреба населення в рекреаційних послугах. Економічна доцільність вимагає прив язки до адміністративних районів з точки зору вдосконалення процесів управління рекреаційною сферою області, поєднанні галузевого і територіального планування і управління, підвищення його ефективності. Це все сприятиме оптимізації рекреаційної діяльності в адміністративній області в цілому і розвиватиме ефективні, раціональні зв язки та взаємовигідні позиції на міжрайонному рівні. На території Хмельницької області можна виділити наступні рекреаційні райони: Північний, Хмельницький, Придністровсько-Збручанський, Віньковецький. Враховуючі вищезазначені принципи особливо системності, кожен із рекреаційних районів поділяють на підрайони. Північний рекреаційний район (Білогірський, Ізяславський, Полонський, Славутський та Шепетівський райони Хмельницької області) добре забезпечений лісовими ресурсами, проте рекреаційно-туристичними закладами забезпечений погано. Він поділяється на наступні три підрайони: Полонсько-Шепетівський, Славутський, Білогірсько-Ізяславський. Рекреаційне навантаження Полонсько-Шепетівського підрайону низьке, ресурси використовуються недостатньо. Даний підрайон представлений родовищами мінеральних лікувальних вод, має значний історико-культурний потенціал. Другий підрайон Славутський володіє значними лісовими, мисливськими ресурсами. Як і в попередньому підрайоні рекреаційне навантаження незначне, ресурси використовуються недостатньо. Даний підрайон представляє також історичну цінність. Білогірсько-Ізяславський підрайон погано забезпечений рекреаційними ресурсами, тому стає гострим питання пошуку можливостей для розвитку рекреаційної діяльності. Для цього потрібно провести дослідження території, і на основі цього виявити туристичнорекреаційний потенціал підрайону. ~60~
61 Хмельницький рекреаційний район (Волочиський, Красилівський, Летичівський, Старокостянтинівський, Старосинявський, Теофіпольський, Хмельницький райони) має різноманітні рекреаційно-туристичні ресурси. На території Теофіпольсько-Волочиського підрайону розташовані значні родовища мінеральних лікувальних вод. Найбільш забезпеченим та придатним для розвитку туристично-рекреаційної сфери даного району є Хмельницько-Летичівський підрайон. Тут знаходяться місця, присвячені Богдану Хмельницькому, Устиму Кармалюку. Селище Меджибіж є центром релігійного паломництва. В підрайоні виділяється Хмельницько-Летичівська природна рекреаційна місцевість, яка може використовуватися як центр мисливського туризму, риболовлі. Найбільшим туристичним центром району є місто Хмельницький із музеями, архітектурними пам ятками, культурними і розважальними закладами, готелями. Перспективи підрайону пов язані із розвитком приміського короткострокового, пізнавального, релігійного та оздоровчого туризму. Центральний підрайон є найбільшим за територією підрайоном Хмельницького рекреаційного району. Даний підрайон характеризується багатою історико-архітектурною цінністю. Цей значний рекреаційний район має великі потенційні лікувально-оздоровчі можливості. Перспективи двох підрайонів пов язані із розвитком мисливського туризму. Придністровсько-Збручанський рекреаційно-туристичний район (Городоцький, Дунаєвецькмй, Кам янець-подільський, Чемеровецький райони) є одним із найрозвинутіших у даному регіоні. Тут наявні прекрасні природні умови, унікальні історичні та культурні пам ятки, значний резерв трудових ресурсів для розвитку рекреаційно-туристичного комплексу. Поділ Придністровсько-Збручанського рекреаційного району на дрібніші підрайони є недоцільним. У Віньковецькому рекреаційному районі (Віньковецький, Деражнянський, Новоушицький, Ярмолинецький райони) виділяють два підрайони: Ярмолинецько- Деражнянський та Віньковецько-Новоушицький. Обидва підрайони характеризуються значним потенціалом архітектурних пам яток, розміщених у сільській місцевості. Перспективи двох підрайонів пов язані із розвитком мисливського туризму. Рекреаційне районування відображає сформовану, з перспективою на подальший розвиток, функціонально-територіальну структуру рекреаційно-туристичної системи Хмельницької області. Районування показує забезпеченість району (підрайону) рекреаційними ресурсами, туристично-рекреаційний потенціал складових регіону, можливості для подальшого розвитку як складових, так і комплексу в цілому [6]. Актуальним є туристична промоція Хмельниччини; формування позитивного іміджу області; розвиток зеленого туризму; відновлення історичних пам яток; розбудова туристичної інфраструктури; збереження екології. Розвиток туристичної галузі сприятиме диверсифікованій економічній діяльності області; створенню нових робочих місць; збільшенню інвестицій; збереженню та примноженню історико-культурної спадщини; збереженню екології; розвитку малого та середнього бізнесу; покращенню якості життя на селі та збереження традиційного села [1]. 1. Биржаков М. Б. Введение в туризм. СПб. : Тера, с. 2. Гільберг Т. Г. рекреаційне господарство Хмельницької області // Географія та основи економіки в школі С Мисько В. З., Мисько Т. О. Рекреаційні ландшафтні ресурси національного природного парку «Подільські Товтри» // Ландшафтне різноманіття Хмельниччини: дослідження, збереження та відтворення : зб. статей за матеріалами всеукр. наук.-практ. конф. Кам янець-под. : Абетка-НОВА, С Крачило М.П. Краєзнавство та туризм. К. : Вища школа, с. 5. Фоменко Н.В. Рекреаційні ресурси та курортологія. К. : Центр навч. літ-ри, с. 6. Щепанський Е.В. Рекреаційне районування Хмельницької області // Вісник Хмельницького ін.-ту регіонального управління та права С ~61~
62 ГНАТЮК Олексій Київський відділ ТЕРИТОРІАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ НАСЕЛЕННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ВДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ ПОДІЛЛЯ В Україні триває перший етап адміністративно-територіальної реформи, який передбачає утворення базових адміністративно-територіальних одиниць громад. Наступним етапом реформи повинне стати утворення нових адміністративних районів (повітів). Не виключено, що у майбутньому буде реформовано обласний рівень та / або утворено адміністративно-територіальні одиниці вищого рівня регіони (інші можливі назви краї, провінції, губернії тощо). Врахування територіальної ідентичності населення при реформуванні адміністративно-територіального устрою дозволить привести його у відповідність до історично сформованих просторових суспільних зв язків. Адміністративно-територіальні одиниці не матимуть внутрішніх та зовнішніх чинників дезорганізації і будуть органічно сприйматися мешканцями, що радикально знизить вірогідність розвитку протистояння на міжетнічному, релігійному чи політичному ґрунті. Потенційні джерела напруженості із сусідніми адміністративно-територіальними одиницями також будуть знижені до мінімуму. Такий підхід дозволяє забезпечити стабільність кордонів новоутворених адміністративних одиниць та уникнути проявів міжрегіонального сепаратизму в майбутньому. Фактично, елемент добровільності на поточному етапі реформи, передбачений Законом України «Про добровільне об єднання територіальних громад», вже передбачає врахування думки людей, наділених свободою волі, про територіальну організацію суспільства. Дослідження територіальної ідентичності населення Подільського суспільногеографічного району на субетнічному, регіональному та субрегіональному рівнях дало змогу виявити низку її просторових відмінностей, які можуть бути враховані у процесі реформування адміністративно-територіального устрою. Зокрема, за структурою субетнічної ідентичності населення в межах Подільського суспільно-географічного району можна виділити 3 групи адміністративних районів: подільську (у складі подільського, східно-подільського, галицько-подільского, волиноподільського і полісько-подільського типів), галицьку (у складі галицького, подільськогалицького і волино-галицького типів) та волинську (представлену подільсько-галицьковолинським типом). Регіональна ідентичність (тобто, ідентичність з областю та/або обласним центром) послаблюється на територіях, де існує значне тяжіння населення до регіональних субцентрів, а також на територіях, де субетнічна самоідентифікація населення не співпадає з домінуючою субетнічною самоідентифікацією у відповідному обласному центрі. Було виявлено явище міжрегіонального сепаратизму, тобто прагнення відокремитись від своєї області та приєднатися до сусідньої або новоствореної області. Зокрема, це північна частина Хмельницької області, де присутні ідеї щодо приєднання до Рівненської області (Славутський, Ізяславський, Шепетівський райони) та Житомирської області (Полонський район); південно-східна частина Вінницької області, де у Гайсинському, Бершадському, Теплицькому та Чечельницькому районах 20 30% населення підтримали ідею приєднання свого району до гіпотетичної Уманської області; північна частина Тернопільської області, де до 20% населення Шумського та Кременецького районів підтримали ідею про приєднання свого району до Рівненської області Ареали субрегіональної ідентичності сформувалися: на Тернопільщині навколо міст Кременець, Бережани, Заліщики, Бучач, Гусятин; на Хмельниччині навколо Кам янця-подільського, Шепетівки та Старокостянтинова; на Вінниччині навколо Хмільника, Жмеринки, Могилева-Подільського, Гайсина, Бершаді, Козятина, Тульчина та ~62~
63 Тростянця. Зауважимо, що територія Борщівського району входить до ареалу субетнічної ідентичності, що сформувався навколо міста сусідньої Хмельницької області Кам янця- Подільського. Також вивчалося ставлення населення до ідеї об єднання трьох областей Подільського суспільно-географічного району у єдину область з центром у Вінниці, Хмельницькому або Кам янці-подільському. Виявлено такі факти: трохи більше половини населення схвально оцінює ідею укрупнення своєї області зі збереженням її адміністративного центру; приблизно четверта частина населення негативно оцінює ідею укрупнення своєї області зі збереженням її адміністративного центру; приблизно дві третини населення негативно оцінюють ідею перенесення обласного центру до іншого міста у сусідній області; на ставлення до ідеї об єднання областей суттєво впливає субетнічна ідентичність. Жоден із запропонованих центрів гіпотетичної Подільської області не задовольняє більшість населення Подільського СГР. Найбільші симпатії та найменші застереження серед респондентів викликала ідея щодо розташування центру у Вінниці. Варіант із об єднанням з центром у Кам янці-подільському загалом є найменш популярним, проте дозволяє більш-менш рівномірно задовольнити населення усіх трьох областей, зокрема є найбільш вдалою альтернативою для населення Тернопільської області. Спираючись на отримані результати дослідження, можна сформулювати такі рекомендації стосовно зміни адміністративно-територіального устрою Подільського суспільно-географічного району. При формуванні територіальних меж нових районів (повітів) слід враховувати виділені ареали поширення субрегіональних ідентичностей населення. У Тернопільській області доцільно виділити 5 повітів (Тернопільський, Кременецький, Бережанський, Заліщицький, Гусятинський), у Хмельницькій області 4 повіти (Хмельницький, Кам янець-подільський, Шепетівський, Старокостянтинівський), у Вінницькій області 9 повітів (Вінницький, Хмільницький, Козятинський, Жмеринський, Могилів-Подільський, Тульчинський, Гайсинський, Бершадський). Крім того, субрегіональну ідентичність населення доцільно враховувати вже сьогодні при визначенні меж територіальних громад. Наприклад, не слід об єднувати у складі однієї громади території, населення яких ментально тяжіє до різних субрегіональних центрів. Якщо базовою адміністративно-територіальною одиницею залишаються області та АРК (відповідно до чинної Конституції України станом на квітень 2016 року), межі областей доцільно адаптувати із врахуванням структури субетнічної та регіональної ідентичності населення. Наприклад, Гайсинський, Теплицький, Бершадський і Чечельницький райони доцільно вилучити зі складу Вінницької області і передати до складу новоутвореної Уманської області; Шумський район Тернопільської області та Славутський район Хмельницької області доцільно передати до складу Рівненської області; Полонський район Житомирської області пропонується передати до складу Житомирської області. У випадку формування гіпотетичної Кам янець-подільської області можна рекомендувати включення до її складу Кам янець-подільського, Чемеровецького, Дунаєвецького, Новоушицького районів Хмельницької області та Борщівського району Тернопільської області. У разі запровадження мережі нових адміністративно-територіальних одиниць вищого рангу (регіону, краю, губернії тощо) варто спиратися на субетнічну ідентичність населення. Доцільним виглядає об єднання більшості територій Подільського СГР, а саме Вінницької області (за винятком Гайсинського, Теплицького, Бершадського і Чечельницького районів), Хмельницької області (окрім Славутського і Полонського районів) та Борщівського району Тернопільської області у єдиний Подільський регіон із центром у Вінниці або Кам янці-подільському. Територія Тернопільської області (окрім Борщівського, Кременецького та Шумського районів) повинна увійти до Галицького регіону з адміністративним центром у місті Львові. Кременецький та Шумський райони ~63~
64 Тернопільської області і Славутський район Хмельницької області доцільно включити до складу Волинського регіону з центром у Луцьку або Рівному, Полонський район Хмельницької області до складу Поліського регіону з центром у Житомирі, Гайсинський, Теплицький, Бершадський і Чечельницький райони Вінницької області до складу Наддніпрянського регіону з центром у Києві. Крім того, можливий більш «жорсткий» варіант реформування, коли до складу Волинського регіону передається також територія Шепетівського, Ізяславського, Теофіпольського та Ямпільського районів. ГОРМІЗ Ольга Київський відділ СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНЕ ОЦІНЮВАННЯ ВПЛИВУ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Незаперечним є той факт, що людина разом із навколишнім природним середовищем становить єдине ціле і більшість екологічних проблем зумовлені прямим або ж опосередкованим антропогенним впливом на довкілля. У географічних дослідженнях прийнято розрізняти поняття «вплив на навколишнє середовище» як форму впливу діяльності людини на природу та «наслідки для навколишнього середовища» як результат цього впливу [1]. Незважаючи на величезну кількість робіт, присвячених темі взаємодії природи і суспільства, сутність цього процесу залишається до кінця не розкритою. В даний час цілісність системи «природасуспільство» дисгармонійна внаслідок переважання неузгодженого розвитку господарської і природної підсистем [2]. Взаємодія людини з природою є складним і неоднозначним процесом, у якому велику роль відіграють розуміння свого місця в природі, мета та принципи діяльності. Головними причинами виникнення проблем у цих взаємовідносинах є порушення взаємодії природи і господарської діяльності людини; в тому числі - на рівні регіонів різного таксономічного рівня; недостатнє наукове обґрунтування практики природокористування; порушення вимог щодо належного рівня екологічності виробництва; незбалансованих характер суспільно-природної взаємодії на глобальному, регіональних та локальному рівнях. В 1992 р. міжнародна конференція ООН в Ріо-де-Жанейро проголосила, як основу для розвитку світової спільноти, концепцію сталого розвитку, однією з умов якого є забезпечення коеволюції природи і суспільства. Практичне впровадження принципів сталого розвитку є складним завданням, яке вимагає поєднання спільних зусиль науки, виробництва, широкого залучення представників усіх верств суспільства. Використання поновлюваних природних ресурсів не повинно перевищувати рівень їх природного відновлення, а краще з невеликим запасом для природного приросту. В той же час, прибуток від експлуатації невідновлюваних ресурсів повинен вкладатися в розробку їх замінників, еквівалентних поновлюваних ресурсів. Науково обґрунтоване природокористування на засадах сталого розвитку дозволить: забезпечити раціональне ресурсоспоживання, відтворення природних ресурсів, достатню якість компонентів навколишнього середовища, можливість тривалого та безпечного розвитку суспільства та його взаємовідносин з природою. Однією з умов практичного переходу до сталого (збалансованого) розвитку є відповідна науково обґрунтована оцінка антропогенного впливу, який здійснює людина в процесі освоєння та використання ресурсів природи на стан і якість навколишнього природного середовища та його компонентів. Особливо важливим в цьому плані є здійснення комплексної оцінки антропогенного впливу в межах окремих територій, що зумовлює важливу роль у такому оцінюванні суспільно-географічних досліджень. ~64~
65 Суспільно-географічне оцінювання антропогенного впливу на навколишнє природне середовище регіонів має стати однією з базових основ подальшого планування і реалізації планів соціально-економічного розвитку регіонів країни. З урахуванням цієї оцінки мають розроблятись індикативні параметри розвитку господарства регіонів, пріоритетні напрями та масштаби регіонального природокористування, а також здійснюватись подальші роботи щодо екологічної експертизи та оцінки можливого впливу на природу конкретних проектів будівництва окремих господарських об єктів, розвитку населених пунктів та територій тощо. Важливим аспектом забезпечення механізмів практичної реалізації рекомендації щодо соціально-економічного розвитку території, розроблених в результаті суспільногеографічного оцінювання антропогенного впливу на навколишнє середовище регіонів, є створення їх відповідного нормативно-правового забезпечення. На сьогоднішній день в Україні існує нормативно-правова база здійснення екологічної експертизи. В 1995 році Верховна Рада ухвалила Закон України «Про екологічну експертизу» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1995, N 8, ст.54). Згідно з Законом, відносини в галузі екологічної експертизи, регулюються цим Законом, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» та іншими актами законодавства України. Серед цих документів можна назвати Земельний, Водний, Повітряний кодекси, Кодекс «Про надра», Закон України «Про екологічний аудит», та інші. Вітчизняна методика ОВНС, як і рівень комплексної екологічної оцінки і, відповідно, експертизи аж ніяк не відповідають сучасним вимогам. Причини: це відсутність чіткого методичного підходу до комплексної оцінки негативних економічних, екологічних і соціальних наслідків, спричинених антропогенними навантаженнями на довкілля; відсутність у практиці прийняття рішень ефективних алгоритмів, що запобігають негативним трансформаціям у природному середовищі; недосконалість процедур екологічної експертизи і, як наслідок, неможливість приймати ефективні, обов язкові для виконання господарське рішення. Вивченням питань проблематики сталого розвитку та оцінки антропогенного впливу на навколишнє природне середовище в Україні займалось багато вчених, зокрема: Багров М. В., Буркінський Б. В., Волошин В. В., Герасимчук З. В., Голіков А. П., Голубець М. А., Горленко І. О., Гродзинський Д. М., Данилишин Б. М., Долішній М. І., Дорогунцов С. І., Кухар В. П., Лісовський С. А., Міщенко В. С., Нудельман В. І., Паламарчук М. М., Пирожков С. І., Руденко Л. Г., Топчієв О. Г., Харічков С. К., Хлобистов Є. В., Шапар А. Г., Шевчук В. Я., Шеляг-Сосонко Ю. Р., Шищенко П. Г. та інші. В їх наукових працях здійснений широкий спектр розробок з різних аспектів збалансованого розвитку та оцінювання антропогенного впливу на навколишнє природне середовище. Однак, до цього часу питання комплексного суспільно-географічного оцінювання антропогенного впливу на навколишнє природне середовище та оцінювання конкретних наслідків цього впливу ще не знайшло свого вирішення. Окрім того, намітилися негативні тенденції і в сфері нормативно-правового регулювання екологічної експертизи в Україні та оцінки наслідків антропогенного впливу на природу. В своїх дослідженнях ми опрацьовували методику суспільно-географічної оцінки антропогенного впливу на природне середовище в процесі регіонального природокористування, вивчали розробки з цього питання різних вітчизняних та зарубіжних авторів. На основі цього нами було здійснено дослідження особливостей антропогенного впливу на стан навколишнього природного середовища та на його компоненти Чернігівської області. Основою дослідження була обрана методика DPSIR: рушійна сила (Driving force) тиск (Pressure) стан (State) вплив (Impact) відповідь (Response), яка була певною мірою модифікована нами. ~65~
66 Здійснення роботи дало змогу розробити рекомендації щодо пріоритетних напрямків та масштабів соціально-екологічного розвитку регіону в контексті забезпечення його збалансованого розвитку та мінімізації негативних наслідків антропогенного впливу на навколишнє природне середовище. 1. Географический энциклопедический словарь. Понятия и термины. / Под ред. А.Ф.Трешникова. М.: СЭ, с. 2. Позаченюк Е. А. Введение в геоэкологическую экспертизу. Междисциплинарный подход, функциональные типы, объектные ориентации. Симферополь : Таврия, с. ГРИНАСЮК Анастасія Волинський відділ ЛАНДШАФТНО-ПЕЙЗАЖНІ КОМПЛЕКСИ ШАЦЬКОГО-ЛЮБОМЛЬСЬКОГО РЕКРЕАЦІЙНОГО РАЙОНУ Аналіз природних, культурно-історичних ресурсів, соціально-економічних чинників та територіальних аспектів їх розміщення дозволили виділити на території Волинської області такі рекреаційні райони: Шацько-Любомльський, Луцько-Ківерцівський, Ковельсько-Турійський. Шацько-Любомльський рекреаційний район поділяють на два підрайони Шацький та Любомльський. В основі формування Шацького рекреаційного підрайону лежить унікальне поєднання високобонітетних, фітонцидних лісів, мальовничих, зі сприятливими умовами для купання, рибалки, водних видів спорту озер, особливого лікувального мікроклімату, сприятливого екологічного фону, родовищ сапропелів, лікарських рослин, іхтіо- та мисливської фауни. В Любомльському підрайоні особливо актуальним є створення мережі закладів для короткочасного відпочинку (кемпінгів, мотелів, готелів, автостоянок, рекреаційних куточків) для транзитних, закордонних та вітчизняних туристів. В Шацько- Любомльському рекреаційному районі чітко виділяються Пісоченський, Шацький, Світязький та Згоранський рекреаційні вузли. Рекреаційними центрами району є смт. Шацьк і м. Любомль. На основі проведених польових і камеральних досліджень, спираючись на візуальні особливості природних комплексів, враховуючи домінантні компоненти пейзажу, які мають суттєвий вплив на його пейзажно-естетичні властивості та взявши за основу геолого-геоморфологічну будову території Шацько-Любомльського рекреаційного району виділено 2 типи ландшафтно-пейзажних комплексів, що включають 4 види пейзажних комплексів, які характеризуються специфічними рисами та особливостями. До ландшафтно-пейзажного комплексу поліських річкових долин алювіальних рівнин віднесено долинно-річкові пейзажі річок Прип ять та Західних Буг. Долинно-річкові пейзажі річки Прип ять. Домінантним елементом пейзажного комплексу є річка Прип'ять. Вона бере початок з болота біля с. Гупали, по заболоченій широкій заплаві тече у північно-східному напрямку. Сьогодні ця річка змінена, русло перетворено у численні канали, а заплава осушена з метою сільськогосподарського використання. Пейзажний комплекс сформований завдяки рівнинному рельєфу через що у пейзажі добре простежуються сільськогосподарські угіддя, яких в долині річки Прип ять досить багато. Важливу візуальну роль відіграють селитебні ландшафти. Автентичні будинки у селах Полісся створюють своєрідний місцевий колорит. Долинно-річкові пейзажі річки Західний Буг. В основі пейзажного комплексу лежить долина річки Західний Буг, яка є прикордонною смугою між Україною та Польщею, що обмежує рекреаційну діяльність. Характерною рисою рельєфу є незначна відносна висота, але добре виражені морфоскульптури, які представлені дюнами, грядами, западинами. Велика кількість опадів зумовлює прояв ерозійних процесів, площинний змив, заболочування території. На території домінує лісова, лучна та болотна рослинність. У видовому складі лісової рослинності переважають чисті соснові та дубово-соснові ліси. Візуальна привабливість пейзажного комплексу формується завдяки меандруючому руслу ~66~
67 річки Західний Буг, лісовим масивам, які є природними «кулісами» вздовж річки та заплавними озерами. Особливо цікавою ця територія є у літній та осінній періоди. Ландшафтно-пейзажний комплекс межиріч водно-льодовикових рівнин включає верхньоприп ятські озерно-лісові пейзажі та аграрні пейзажі бузько-турійського межиріччя. Верхньоприп ятські озерно-лісові пейзажі. Серед домінуючих форм рельєфу на території зустрічаються льодовикові, водно-льодовикові, флювіальні, озерні та еолові. Також поширені й антропогенні форми представлені кар єрами та меліоративними каналами. Важливою складовою частиною пейзажів є озерний комплекс, який включає 24 озера (Шацьке Поозер я). Особливі природні умови пейзажного комплексу зумовлюють і характер розподілу рослинного покриву. Цікавими є болота, різні за типом торфових відкладів та характером рослинного покриву. Територія має високий естетичний потенціал: природні малозмінені ландшафти, де гармонійно поєднані ліси з болотами, різноманітність рослинного покриву створює своєрідний колорит місцевості, а привабливість чисельних озер з чистою прозорою водою підсилює рельєф, кожне озеро має різну конфігурацію берегів, площу водної поверхні, своєрідну форму улоговин. Значна частина території входить до Шацького національного природного парку. Аграрні пейзажі бузько-турійського межиріччя розташовані на межиріччі річок Західний Буг і Турії. У рельєфі значне місце займають водно-льодовикові і льодовикові форми. Велика частина пейзажного комплексу зайнята сільськогосподарськими угіддями. Район добре освоєний, найбільше площ зайняті під сіножаті та пасовища. Головним місцем прийому відпочиваючих у літній період є узбережжя Згоранських озер. В цілому регіон характеризується високою пейзажною різноманітністю. Поєднані тут відкриті простори зайняті під сільськогосподарські угіддя та невеликі лісові масиви створюють гармонійну комбінацію природних та антропогенних об єктів. Отже, на території Шацько-Любомльського рекреаційного району виділено чотири ландшафтно-пейзажних комплекси, такий поділ дозволить провести подальшу естетичну оцінку та виділити найбільш привабливі ландшафти. ГРИЦЕВИЧ Володимир Львівський відділ ФОРМИ МІНЛИВОСТІ, ЯК ОДИН З АСПЕКТІВ СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНОГО ВИВЧЕННЯ Суспільно-географічне пізнання світу передбачає розгляд його в аспектах кількох головних категорій, одною з яких є мінливість. Мінливість це категорія, що позначає здатність дійсності до різноманітності свого прояву. Сьогодні відомі три форми мінливості: простір, час, соціум. Мінливість у просторі викликана взаємним розташуванням, локалізацією, розміщенням, неоднорідних об єктів. Мінливість у часі спричинена рухом, зміною, трансформацією і т.д. Мінливість у соціумі це диференціація суспільних оцінок, усвідомлення, освоєння, суспільна стратифікація, суспільний поділ праці, суспільні шкали оцінювання явищ. Питання вивчення мінливості має особливе значення в зв язку із давньою дискусією про предмет вивчення географічної науки. У попередні часи географії намагались нав язати вивчення якоїсь специфічної географічної форми руху матерії, однак така постановка питання не витримує критики. Набагато логічніше вважати рух лише одною з форм мінливості (часовою), а географію визначати як науку, що вивчає просторову форму мінливості (а за сучасними уявленнями не лише мінливості, але й геопросторової організованості). Сучасне суспільно-географічне дослідження обов язково передбачає вивчення функціональних сторін територіальних об єктів. Функціональна мінливість може мати як просторовий, так і часовий характер. Просторова функціональність часто виявляється у ~67~
68 функціональному зонуванні території. Часова функціональність може виражатись у динамічній поведінці ознак досліджуваного об єкта. Ці функціональні аспекти загалом вивчені недостатньо, тому актуальною є розробка методів їхнього суспільногеографічного дослідження та картографування. Глобальне вивчення форм мінливості є достатньо складною справою, тому тут зосередимося на вивченні локальних форм мінливості. Розглянемо чотири головних види локальної просторової мінливості для кількісної ознаки. Локальний мінімум (A.Min) це вид просторової мінливості кількісної ознаки, який полягає в тому, що значення ознаки для досліджуваного географічного місця є меншим від значень цієї ознаки для усіх сусідніх географічних місць. Локальний максимум (A.Max) - це вид просторової мінливості кількісної ознаки, який полягає в тому, що значення ознаки для досліджуваного географічного місця є більшим від значень цієї ознаки для усіх сусідніх географічних місць. Локальний градієнт (A.Grd) - це вид просторової мінливості кількісної ознаки, який полягає в тому, що мінімальне та максимальне значення ознаки спостерігаються в сусідніх (відносно досліджуваного) географічних місцях, причому значення ознаки монотонно зростають від мінімального до максимального кожним топологічним шляхом. Локальне коливання (A.Osc) - це вид просторової мінливості кількісної ознаки, який полягає в тому, що мінімальне та максимальне значення ознаки спостерігаються в сусідніх (відносно досліджуваного) географічних місцях, однак нема монотонного зростання значень ознаки різними топологічними шляхами. Запропонована якісна класифікація видів просторової мінливості кількісних ознак суспільно-географічних явищ зручна тим, що дає змогу ефективно (і ефектно) зображати види просторової мінливості картографічно за територіальними елементами. Аналогічно розглянемо чотири головні види локальної часової мінливості для кількісної ознаки. Стабілізація (T.St) це вид часової мінливості кількісної ознаки, який виділяється за характером її динаміки і полягає у незмінності значення ознаки. Спадання (T.De) це вид часової мінливості кількісної ознаки, який виділяється за характером її тренду і полягає у монотонному зменшенні значення ознаки. Зростання (T.Gr) це вид часової мінливості кількісної ознаки, який виділяється за характером її тренду і полягає у монотонному збільшенні значення ознаки. Коливання (T.Os) це вид часової мінливості кількісної ознаки, який виділяється за характером її динаміки і полягає у почерговому спаданні та зростанні значення ознаки. Можна розглянути взаємодію названих форм часової мінливості, яка полягає в їхній послідовній появі. В цьому випадку така взаємодія є подібною до логіко-математичної операції диз юнкції, причому роль значення хиба відіграє стабілізація, роль значення істина відіграє коливання, а спадання і зростання взаємно заперечують одне одного. Запропонована якісна класифікація видів часової мінливості кількісних ознак суспільно-географічних явищ зручна тим, що також дає змогу ефективно (і ефектно) зображати види часової мінливості картографічно за територіальними елементами. Описаний підхід дає змогу вивчати, класифікувати і картографувати локальну просторову та часову мінливість суспільно-географічних явищ за досліджуваними кількісними ознаками, здійснювати зонування характеру такої мінливості з метою змістовної інтерпретації. ~68~
69 ГРИЦКУ Вероніка, ГРИЦКУ-АНДРІЄШ Юлія Чернівецький відділ СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНА ОЦІНКА ТА АНАЛІЗ ЧИННИКІВ ПРИРОДНОГО ТА ЕКОЛОГІЧНОГО НАПРЯМУ, ЩО ВИКЛИКАЮТЬ СТРУКТУРНІ ЗРУШЕННЯ В РЕГІОНАЛЬНИХ АПК Становлення та розвиток агропромислового комплексу (АПК) відображає природноісторичний процес розвитку продуктивних сил, економічних, технологічних та організаційно-технічних відносин у сільському господарстві та взаємозв'язаних з ним галузях і сферах господарської діяльності. Перехід до ринкових відносин ставить нові вимоги та завдання суспільно-географічних досліджень АПК. Все це стосується і методичних засад їх вивчення. Так, нового методичного обгрунтовування потребують насамперед: розвиток і розміщення, співіснування на певній території різноманітних форм власності та організації виробництва (селянських фермерських господарств, асоціацій, колективних підприємств, акціонерних товариств, особистих підсобних господарств населення тощо); формування нових організаційно-економічних структур, характерних для агропромислового ринку і повністю відсутніх у минулому - сировинних, товарних, фондових бірж, посередницьких фірм, комерційних банків, рекламних агенцій, лізингових компаній, екологічних фундацій та ін.; зміна інтенсивності та спрямованості структурних зв'язків і речовинно-енергетичних потоків в АПК та його регіональних підрозділах; розширення зовнішньоекономічних зв'язків агропромислової сфери; посилення уваги до вирішення не тільки економічних, але й соціальних та екологічних проблем АПК; формування в економічному просторі України взаємозв'язаних територіально та функціонально агропромислових ринків засобів виробництва, оптової та роздрібної реалізації продукції, зайнятості; фондового; зміна пріоритетів регіонального розвитку у напрямі розширення місцевого самоврядування. Враховуючи зниження показників ефективності функціонування АПК практично у всіх сферах діяльності, особливо актуальним стає обгрунтування методики оцінки структурних зрушень, їх аналізу, тенденцій, напрямів, інтенсивності, основних причин, які викликають такі зрушення. При досить обгрунтованих методах оцінки структури АПК, структурні зміни та якісно нові причини, що їх викликають, потребують більш обгрунтованої методики. При цьому необхідно відмітити, що географічні методи використовуються в управлінні АПК на недостатньому рівні. Зазначимо, що саме територіальні відмінності природних аграрних ресурсів території того або іншого регіону найбільшою мірою диференціюють аграрне виробництво і виступають найбільшим обмеженням структурних змін. У регіонах, де відсутні оптимальні агрокліматичні умови виробництва для тих або інших сільськогосподарських культур, налагодити їх товарне виробництво практично неможливо. З іншого боку, саме природні властивості (якість) агроресурсного потенціалу мають істотний вплив на формування диференціальної ренти у сільському господарстві, отже, й на структуру доходів сільськогосподарських виробників. Оцінка агрокліматичних ресурсів має найважливіше значення при обгрунтуванні територіальної структури та розміщення галузей рослинництва. Об'єктами оцінки у структурі агрокліматичних ресурсів виступають насамперед запаси тепла, вологи, особливості сезонності та небезпечні явища погоди, можливі циклічні коливання клімату за багаторічний період. Показниками кількісної оцінки виступають: показники загальної теплозабезпеченості як суми активних та позитивних температур; дати переходу температур через критичні для рослин температурні точки (0, 10, 15 С); тривалість періодів: безморозного, вегетаційного, інтенсивного розвитку рослин; найбільшої теплозабезпеченості. Принципове значення має також визначення показників сонячного світла: кількість ясних днів, днів з туманами або хмарних, якісний склад сонячного світла (пряма і розсіяна радіація). ~69~
70 Для оцінки запасів вологи використовують наступні показники: річна кількість опадів, їх сезонність; забезпеченість вологою рослин у найвідповідальніші періоди розвитку. У наукових публікаціях з суспільної географії АПК недостатня увага приділяється оцінці повторюваності небезпечних явищ, повторюваності дощових та посушливих років. Між тим саме вони істотно впливають на величину збору урожаю та урожайність сільськогосподарських культур. Важливо знати ймовірність і повторюваність негативних явищ влітку та навесні (заморозків, злив, граду, посух, суховіїв). Це дозволить прогнозувати можливі структурні зміни в обсягах та асортименті вироблюваної продукції, планувати обсяги сховищного господарства, виробничих потужностей переробної промисловості. Оцінка агрокліматичних ресурсів, крім того, має важливе значення для планування та прогнозування агротехнічних заходів і видів обробітку грунту, застосування для цього тих або інших машин і механізмів, мінеральних добрив, поливу тощо. Територіальною одиницею оцінки землі на невеликій території є сільськогосподарські типи земель. Тип землі акумулює ті особливості, які в умовах даного регіону визначають виробничий напрям господарства. Найповніша інформація про землю міститься у кадастрових картах. Важливими показниками оцінки рельєфу є крутизна схилу, мікрорельєф. Вплив рельєфу проявляється головним чином через розміщення і конфігурацію сільськогосподарських угідь, на способи оранки (поперек схилів, терасування); мікроклімат та освітленість; родючість грунту; конфігурацію та розміщення промислових майданчиків переробних підприємств; шляхової мережі; розміщення сільських населених пунктів. Безпосередній та опосередкований вплив на структурні зрушення в АПК мають лісові насадження (показники площі, розміщення їх у динаміці, темпи збільшення лісових площ; лісозабезпеченість території та її динаміка); природні кормові угіддя та їх аналогічні динамічні і статистичні характеристики; мисливські угіддя. Вагомим чинником структурних зрушень АПК регіону є екологічна ситуація та її складники. Якщо розміщення товарного виробництва сільськогосподарських культур можна планувати, виходячи із особливостей промислових підприємств (технологічний процес, ступінь впливу на довкілля, підприємства, радіус поширення забруднення тощо), то екологічні катастрофи викликають непередбачувані структурні зрушення в АПК. Наочний приклад цього аварія на ЧАЕС, наслідки якої відчутні практично у всіх регіонах України. Серед екологічних катастроф, які впливають на структуру АПК, слід вказати аварійні викиди та скиди екологічно небезпечними підприємствами. Нарешті, третя група екологічних чинників структурних зрушень, які підлягають оцінці - це негативні показники стану агроландшафтів, які викликані різними видами антропогенної діяльності, у т.ч. агропромислової. Найзагальнішим терміном для всіх процесів, які визначають погіршення умов життєдіяльності населення, є детеріорація. Серед їх складників в регіональних АПК України тією або іншою мірою поширені агропромислова інтоксикація, контамінація, деструкція, ерозія, пейторизація. Безумовно, функціонування агропромислового виробництва супроводжується не тільки негативними екологічними наслідками. Позитивні структурні зрушення викликає покращення властивостей грунтів; обводнення або зрошення сільськогосподарських угідь, здійснення сукупності меліоративних заходів. Заключним етапом суспільно-географічної оцінки та аналізу чинників природного та екологічного плану, які викликають структурні зрушення в АПК, є здійснення природного, агроресурсного та екологічного районування території. Воно відбувається на основі інтегральних показників - поширення та ступеня впливу на структурні зрушення (фактичні і потенційні), а також їх картографічне моделювання і прогнозування. ~70~
71 ГРИЦКУ-АНДРІЄШ Юлія, ГРИЦКУ Вероніка Чернівецький відділ ТРАНСКОРДОННЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ ПРИКОРДОННИХ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ Метою розвитку транскордонного співробітництва в Європі стали значні диспропорції у розвитку регіонів, особливо це відображалося на різниці між розвитком столичних регіонів, агломерацій та віддалених від центру регіонів. У 70-х роках ХХ століття виникли ідеї щодо покращення зв язків між прикордонними регіонами європейських країн задля розвитку економічної співпраці, розвитку соціальних проектів та проектів захисту навколишнього середовища, які, як відомо, не мають кордонів. Транскордонне співробітництво в Україні також здійснюється в умовах суттєвих диспропорцій соціально-економічного розвитку прикордонних регіонів, рівня зайнятості населення зазначених територій України і прикордонних регіонів сусідніх держав, що призводить до соціальної нестабільності серед суб'єктів транскордонного співробітництва. Транскордонне співробітництво є одним з інструментів прискорення процесів наближення рівня життя населення прикордонних регіонів до середньоєвропейського та забезпечення вільного переміщення людей, товарів і капіталів через кордон. Таке співробітництво сприяє об'єднанню зусиль суб'єктів транскордонного співробітництва для розв'язання спільних проблем прикордонних регіонів, здійсненню євроінтеграційних заходів на регіональному рівні. Україна має сухопутний кордон із сімома країнами. Із 27 адміністративнотериторіальних одиниць 19 є прикордонними. На території таких прикордонних областей, як Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Луганська, Одеська, Сумська, Харківська, Чернівецька, Чернігівська створено вісім єврорегіонів Буг, Верхній Прут, Дніпро, Карпатський, Нижній Дунай, Слобожанщина, Донбас та Ярославна. Вивчається питання щодо створення єврорегіонів Азов на території АР Крим, Запорізької та Донецької областей і Дністер на території Вінницької області. Особливістю транскордонного співробітництва України є те, що воно відбувається як на кордоні України з країнами Європейського Союзу, так і на кордонах з Російською Федерацією, Республікою Білорусь та Республікою Молдова. Згідно із Законом України «Про транскордонне співробітництво» фінансування проектів (програм) транскордонного співробітництва здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів на відповідний рік, а також інших джерел, не заборонених законом. Для спільного фінансування проектів (програм) транскордонного співробітництва можуть використовуватися кошти міжнародної технічної допомоги, кредитні ресурси міжнародних фінансових організацій. Виконання програм сприяє консолідації зусиль щодо розвитку транскордонного співробітництва, подальшого поглиблення співпраці в рамках єврорегіонів та активізації роботи з розширення сфер такого співробітництва, ліквідації інфраструктурних перешкод та сприяння спільній підприємницькій діяльності прикордонних регіонів у сфері малого і середнього бізнесу. Метою Спільної операційної програми (СОП) Румунія-Україна-Республіка Молдова був розвиток соціально-економічних, науково-технічних, екологічних, культурних та інших зв'язків між суб'єктами та учасниками транскордонного співробітництва на основі таких принципів: - повага до державного суверенітету, територіальної цілісності та непорушності кордонів держав; - врахування під час укладення угод про транскордонне співробітництво повноважень суб'єктів та прав учасників транскордонного співробітництва; Розглянемо основні питання, що стосуються СОП Румунія-Україна-Республіка Молдова ~71~
72 Програма в своїй основі мала 3 пріоритети: 1. Формування конкурентоздатної економіки на прикордонній території; 2. Екологічні виклики і готовність до надзвичайних ситуацій; 3. Співпраця Людина до людини. Фонди Європейського союзу, виділені на реалізацію даної програми становили мільйонів Євро (включаючи технічну підтримку). Під час реалізації програми було підписано 140 грантових контрактів: Загальна вартість затверджених проектів: мільйона Євро. На 1-й пріоритет припало 36 проектів загальною вартістю мільйона Євро, з них 5 великих інфраструктурних проектів вартістю мільйона Євро. На 2-й пріоритет 20 проектів загальною вартістю мільйона Євро, з них, 3 великих інфраструктурних проектів вартістю мільйона Євро. 3-й пріоритет пов'язаний з соціальними проектами тому було реалізовано 84 проекти загальною вартістю 11.2 мільйона Євро. Розподіл проектів та фондів ЄС можна порівняти на наступних рисунках. Кількість проектів фонди ЄІСП % 25% 32% Romania Ukraine Republic of Moldova Romania Ukraine Republic of Moldova Як показав аналіз економічного потенціалу, територія дії Програми складається з регіонів з низьким рівнем розвитку, у порівнянні до центрів економічного розвитку Румунії та Україні. Основною детермінантою є несприятлива економічна структура - з високою часткою зайнятих у сільському господарстві і традиційних галузях промисловості. Це веде до неефективного використання трудових ресурсів та перешкод притоку зовнішнього капіталу. Туристичний потенціал також відносно незначний (за винятком окремих локальних систем). Потенціал ендогенного розвитку, що полягає у розвитку підприємництва та дослідно-наукового сектору, диференційований в межах території дії Програми (доволі високий в Румунії і низький в Україні). Однак, регіон має велике транзитне значення, хоча вузькі місця у транспортній та прикордонній інфраструктурі є бар'єром подальшого розвитку. Ситуація у прикордонних областях, з точки зору людського і соціального капіталу, не краща, ніж на решті територій. З української та румунської сторони кордону відбувається скорочення кількості населення (як результат міграції і невеликий природний приріст). Аналіз природного капіталу території вказує на наявність цінних природних активів, пов'язаних із наявністю добре збережених гірських, лісових, та річкових екосистем. Багато з них мають транскордонний характер і потребують спеціальних міжнародних програм захисту, з огляду на виклики, пов'язані з впливом людини на навколишнє середовище, забруднення води, зниканням окремих видів тварин. Вагомими загрозами для навколишнього середовища на досліджуваній території є забруднення води, меншою мірою - викиди в атмосферне повітря та забруднення постіндустріальних територій. Кордон та прикордонний режим є найбільш вагомими бар'єрами транскордонної співпраці на румуно-українському кордоні. Слід зазначити, що це стосується не тільки інфраструктури прикордонних пунктів перетину але й способу їх функціонування та законодавства, що регулює перетин державного кордону. Транскордонне співробітництво на зовнішніх кордонах Європейського Союзу як і раніше являє собою найвищий пріоритет для ЄС у програмному періоді рр. У ~72~
73 рамках цього, Спільна операційна програма Румунія-Україна Європейського Інструменту Сусідства та Спільна операційна програма Румунія - Республіка Молдова Європейського Інструменту Сусідства - обидві були прийняті Європейською комісією 18 грудня 2015 року. Обидві нові програми пропонують спадкоємність колишньої тристоронньої програми, Румунія-Україна- Республіка Молдова рр. У цьому контексті, нові програми будуть зосереджені на консолідації попередніх результатів і показників, досягнутих протягом усього попереднього періоду програми. Загальні цілі включають в себе обидві програми та представлені зростанням економічного розвитку і поліпшенням якості життя людей, що живуть в межах території Програми. Це означає спільні інвестиції в галузі освіти, економічного розвитку, культури, інфраструктури та охорони здоров'я, в той же час забезпечуючи безпеку громадян у всіх трьох країнах. Проте, поділ колишньої тристоронньої програми на дві двосторонні програми тільки забезпечуватиме всебічну участь зацікавлених осіб, які приймають рішення на програмному рівні, і також великі можливості для зацікавлених сторін і потенційних бенефіціарів. Було багато засвоєних уроків під час програми Румунія Україна Молдова, що оцінюють рішення і бажання кращого управління на користь обох нових програм. ГРИШКО Світлана Мелітопольський відділ З ІСТОРІЇ ПІЗНАННЯ ВЗАЄМОЗВ ЯЗКІВ МІЖ ЛІСОМ І СТЕПОМ: ОСНОВНІ ЕТАПИ Проблема безлісся степів завжди була тісно взаємопов язана з проблемою взаємовідносин між лісом і степом. І навпаки: «вирішення проблеми походження лісостепу тісно взаємопов язане з розглядом двох інших проблем: взаємодії лісу і степу та безлісся степів» [1, с. 6]. В результаті того, що під впливом господарської діяльності людини природа степу докорінно перебудована, з другої половини ХІХ ст. проблема взаємодії та взаємовідносин між лісом і степом почала поступово переростати у проблему взаємозв язків між лісокультурами і полем. Це внесло суттєві зміни в основні аспекти досліджень і вивело цю проблему з області теорії в практику, особливо на початку ХХІ ст. Загалом проблеми походження лісостепу і безлісся степів настільки тісно пов язані між собою, що у більшості праць їх досліджували сумісно. В історії пізнання взаємозв язків між лісом і степом та безлісся степів виокремлюється кілька етапів. Зазначимо найбільш характерні ознаки кожного з них. За основу виділення етапів взято підходи і принципи розроблені Г.І. Денисиком, які використані при обґрунтуванні часових зрізів пізнання лісостепу [1]. Початковий етап (друга половина ХVІІІ середина ХІХ ст.). Упродовж цього часу зароджується та ставиться в географічній літературі проблема взаємодії між лісом і степом та безлісся степів. Присвячені їм праці П.С. Палласа, І.У. Палімпсестова, А. Грізебаха, К. Бера, О. Міддендорфа, Ф. Тецмана та інших не втратили свого значення і в теперішній час. У цих дослідженнях безлісся степів і наступ лісу на степ пояснювали, здебільшого, одним чинником: кліматичним або гідрологічним. Поряд з натуральними П.С. Паллас вперше виділив антропогенний чинник і показав його роль у формуванні безлісся степів. Етап активного розгляду проблеми безлісся степів та взаємодії лісу і степу (друга половина ХІХ початок ХХ ст.). У цей час активно розвиваються комплексні дослідження природи, які тісно взаємопов язані з господарськими та культурними запитами. Суспільством усвідомлюється необхідність у наукових географічних знаннях. Географічні дослідження активізувало й те, що у 1891 р. всю чорноземну смугу (південні райони тодішньої Росії й України) охоплює посуха, неврожай і, як результат цих явищ, голод. У зв язку з цим, впродовж цього етапу було запропоновано найбільшу кількість ідей та ~73~
74 гіпотез вирішення проблем взаємодії лісу і степу, безлісся степів. Ідеї та гіпотези опубліковані у класичних працях С.І. Коржинського, В.В. Докучаєва, А.М. Краснова, Г.І. Танфільєва, В.І. Талієва, Г.М. Висоцького, Б.О. Келлера, П.М. Крилова та багатьох інших. Характерним є те, що в дослідженнях переважає комплексний підхід до вирішення проблем взаємодії лісу і степу та безлісся степів. Проте і це не призвело до формулювання єдиної думки щодо походження лісостепу, хоча показало, що неспівпадання висновків ще не є свідченням помилковості різних поглядів на одне і теж явище і тепер [1]. Ще однією характерною рисою ідей та гіпотез цього періоду пов язаних з вирішенням проблеми взаємодії лісу і степу та безлісся степів, є їх направленість на реалізацію практичних завдань у сільському господарстві, створення полезахисних лісосмуг, окремих ділянок лісів (перші лісокультури) та охорону природи степу. Розвиток поглядів на природу степу був стимульований виходом у 1883 р. книги В.В. Докучаєва «Русский чернозѐм» [3] та у 1892 р. праці «Наши степи прежде и теперь» [2]. Етап детальної розробки наявних та нових гіпотез безлісся степів (20-30-ті рр. ХХ ст.). Упродовж цього періоду продовжуються активні дослідження проблеми взаємодії лісу і степу, формулюються нові гіпотези походження степу, що враховують відкритий В.В. Докучаєвим закон зональності. Ці ідеї та гіпотези опубліковані у працях Г.Е. Гроссета, І.В. Тюріна, О.О. Ізмаїльського, Й.К. Пачоського, Є.М. Лавренка, В. Шафера та ін. Проте і в цей час в історії поглядів на розвиток степу переважають ідеї й гіпотези, які пояснюють не лише причини безлісся степів. Лісостеп і степ два різних за своєю суттю ландшафти. Окремі географи й геоботаніки [4, 5] це визнають, однак дальше цього розуміння не йдуть й залишають без уваги інші питання розвитку степового ландшафту. Більшість авторів, віддаючи дань минулому, продовжують розглядати степ як самостійний зональний безлісий ландшафт. Етап досліджень пов язаний з активним господарським освоєнням степу ( ті рр. ХХ ст.). Дослідження степу пов язані з повним активним господарським освоєнням його природних ресурсів у післявоєнні роки, зокрема обводненням, створенням нових лісових насаджень та лісосмуг, а також із розквітом ландшафтознавства. Разом з тим, нових гіпотез безлісся степів та можливостей формування тут лісових масивів не було запропоновано, але активно використовувалися минулі наукові розробки та набутий досвід степового лісорозведення. На особливу увагу заслуговує неоправдано забутий так званий «Сталінський план перетворення природи» [6] розроблений провідними на той час (1948 р.) географами, ботаніками, ґрунтознавцями, зоологами та іншими науковцями. Окремі оригінальні наробки цього плану можна з успіхом використовувати і тепер. Набутий досвід дав змогу зробити висновок про необґрунтованість гіпотез, котрі стверджували, що степи були споконвіку безлісі і в межах цієї природної смуги неможливе лісорозведення. Праці С.І. Коржинського, А.М. Краснова, Г.І. Танфільєва, Г.Ф. Морозова, Г.М. Висоцького, В.М. Сукачова, П.С. Погребняка та успіхи вирощування лісонасаджень у Великоанадольському, Старобердянському, Богатирському та інших лісництвах цьому підтвердження. Сучасний етап (90-ті рр. ХХ початок ХХІ ст.). У зв язку з успішним вирощуванням лісових культур в степах, зокрема і в межах південно-західної, найбільш посушливої частини Приазов я, нових гіпотез щодо безлісся степів та можливостей вирощування лісокультур у степах не запропоновано. Разом з тим продовжується детальне вивчення наявних лісокультур, їх структури, можливостей розширення площ, раціонального використання, зокрема рекреаційного, лісогосподарського тощо, охорони, особливо створення на їх основі заповідних об єктів та структурних елементів національної екомережі в Приазов ї. Отже, взаємозв язки і взаємозалежність між лісом і степом, особливо в степовій зоні цікавлять науковців більше двох століть. У процесі пізнання цієї взаємодії виділено п ять етапів, що дає змогу зберегти вже існуючі лісові насадження й створювати, раціонально використовувати та охороняти нові. ~74~
75 1. Денисик Г.І. Лісополе України. Вінниця : Тезис, с. 2. Докучаев В.В. Наши степи прежде и теперь. М. : Селхозгиз, с. 3. Докучаев В. В. Русский чернозѐм. Отчѐт Императорскому Вольному экономическому обществу. СПб : Имп. Вольн. эконом. общ-во, С Лавренко Е.М. Характеристика степей как типа растительности // Растительность Европейской части СССР. Л. : Наука, С Лавренко Є.М. Нариси рослинності України. Харків : Рад. селянин, С Постановление Совета Министров СССР и ЦК ВКП(б) «О плане полезащитных лесонасаждений, внедрении травопольных севооборотов, строительства прудов и водоѐмов для обеспечения высоких и устойчивых урожаев в степных и лесостепных районах Европейской части СССР» от г ГУСЄВА Наталія Харківський відділ ТЕНДЕНЦІЇ ПРОСТОРОВОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ (НА ОСНОВІ КОЕФІЦІЄНТУ ПЕРШОСТІ) Одним зі стратегічних пріоритетів для України після підписання Угоди про асоціацію з ЄС є перехід від традиційної моноцентричної моделі територіального розвитку до поліцентричної. В цілому поліцентричність територіального розвитку можна визначити як спосіб соціально-економічного розвитку певної території, за якого населення та економічна активність концентруються в декількох (двох та більше) близьких за розміром територіально відокремлених та функціонально взаємопов'язаних центрах [6]. Такими центрами в регіонах стають міста. Поліцентричність можна досліджувати на різних рівнях внутрішньоміському, міжміському (регіональному) та національному. На регіональному рівні досліджується взаємне розташування та функціональні зв'язки між містами певного регіону [6]. Існує цілий ряд показників і методик визначення моделі просторового розвитку регіону. Одним з таких показників є так званий «коефіцієнт першості», що виражається як питома вага населення найбільшого міста регіону від загальної чисельності населення регіону (табл. ). Найбільшими містами в усіх регіонах України є їхні адміністративні центри. Середній коефіцієнт першості за регіонами нашої держави на р. становив 28 %, тобто в середньому в адміністративних центрах проживає кожний четвертий мешканець регіону. Проте, порівнявши коефіцієнти першості всіх регіонів країни, можна пересвідчитись, що існують значні регіональні відмінності. Так, амплітуда коливання питомої ваги найбільшого міста в населенні регіонів на початок 2015 р. складала від 9,2 % в Закарпатській області до 62,5 % у Київській та 53,2 % в Харківській областях. Враховуючи це, всі регіони України за коефіцієнтом першості на р. можна поділити на 4 групи: 1) регіони з найнижчим коефіцієнтом першості (менше 20,0 %): Закарпатська, Івано-Франківська, Луганська області, АР Крим (за даними на р.); 2) регіони з коефіцієнтом першості нижче середнього (20,0-27,9 %): Вінницька, Донецька, Житомирська, Кіровоградська, Волинська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська області; 3) регіони з коефіцієнтом першості вище середнього (28,0-35,9 %): Дніпропетровська, Львівська, Чернівецька області; 4) регіони з найвищим коефіцієнтом першості (36,0 % і вище): Київська, Харківська, Запорізька, Миколаївська, Одеська області (табл.). Зрозуміло, що найвиразніші ознаки моноцентричної моделі просторового розвитку мають регіони з найвищим коефіцієнтом першості, а найбільшою поліцентричністю відрізняються регіони з найнижчим коефіцієнтом першості. ~75~
76 Таблиця Динаміка питомої ваги найбільшого міста в населенні регіонів України протягом рр., % (підраховано автором за даними [1-5, 7]) Зміни 2 Вінниця 5,7 9,9 15,4 19,4 20,1 20,9 22,5 23,1 4,1 Дніпропетровськ 26,3 27,5 29,7 30,4 29,9 30,3 30,3 30,2 1,1 Донецьк 17,1 18,4 20,3 20,9 21,0 21,4 21,8 21,8 1,3 Житомир 6,6 9,9 15,3 18,9 20,4 20,7 21,3 21,5 3,3 Запоріжжя 29,7 37,1 40,1 42,3 42,2 42,7 43,4 43,2 1,5 Івано-Франківськ 6,1 8,4 11,2 15,0 15,5 15,7 16,2 16,6 2,7 Кіровоград 10,3 15,0 19,2 21,8 22,4 22,8 23,4 23,7 2,3 Київ 4 39,0 47,1 52,7 57,3 58,8 60,0 61,9 62,5 1,6 Луганськ 11,2 14,8 17,4 17,4 18,2 18,6 19,0 18,8 1,7 Луцьк 6,4 9,9 13,9 18,7 19,7 19,4 20,3 20,8 3,3 Львів 20,0 23,7 26,8 28,8 27,9 28,3 28,8 28,7 1,4 Миколаїв 22,3 28,8 36,8 39,4 40,6 41,4 42,3 42,5 1,9 Одеса 33,1 38,6 41,1 42,2 41,7 41,7 42,3 42,4 1,3 Полтава 8,7 12,9 16,0 18,0 19,5 19,7 20,2 20,4 2,3 Рівне 6,4 11,0 16,0 19,5 21,2 21,4 21,7 21,5 3,4 Сімферополь 15,6 14,1 14,2 16,7 16,9 17,1 17,2 3 Суми 6,5 11,1 15,6 20,3 22,5 22,7 23,4 23,9 3,7 Тернопіль 4,8 7,3 12,3 17,6 20,0 19,7 20,1 20,4 4,3 Ужгород 5,2 6,1 7,9 9,3 9,3 9,4 9,3 9,2 1,8 Харків 37,1 43,3 47,2 50,4 50,4 51,4 52,7 53,2 1,4 Херсон 19,2 27,7 30,2 28,6 27,9 28,0 28,0 27,7 1,4 Хмельницький 3,9 7,0 11,0 15,5 17,8 18,4 19,7 20,6 5,3 Черкаси 5,8 10,3 14,7 18,9 21,0 21,6 22,4 22,8 3,9 Чернівці 18,3 22,1 24,6 27,4 26,1 26,5 27,9 29,0 1,6 Чернігів 5,8 10,2 15,9 20,9 24,5 25,3 27,0 27,9 4,8 Київ 5 2,6 3,5 4,3 5,0 5,4 5,6 6,1 6,7 2,6 Середньорегіональний коефіцієнт першості (без урахування Києва) 14,8 18,9 22,6 25,4 26,2 26,6 27,3 28,0 1,9 1 за даними Всесоюзних переписів населення 1959, 1970 та 1979 рр. взяті дані про чисельність населення міськрад, а не міст 2 зміна коефіцієнту першості показує у скільки разів збільшився показник в 2015 р. в порівнянні з 1959 р. 3 немає даних про чисельність населення через тимчасову окупацію території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя 4 Київ як адміністративний центр Київської області 5 Київ як столиця України (обрахована питома вага Києва в населенні всієї України) 9,2 регіони України з найнижчим коефіцієнтом першості 53,2 регіони України з найвищим коефіцієнтом першості Визначений і проаналізований нами коефіцієнт першості регіонів України є важливим показником визначення моделі їх просторового розвитку. Проте він має суттєвий недолік статичність (оскільки обрахований на конкретний період часу, в нашому випадку на р.). Проте саме поняття розвитку як процесу якісних змін містить динамічну складову. Оцінювання моделі просторового розвитку має передбачати розуміння не тільки територіальної структури поселень, але і тенденцій її змін. Необхідні відповіді на питання, чи прямує територія у бік моноцентризму, чи навпаки, під впливом відцентрових сил перетворюється на більш поліцентричну [6]. Враховуючи це, нами був обрахований коефіцієнт першості регіонів країни протягом рр. (табл.). З табл. видно, що протягом останніх 55 років цей показник в усіх регіонах України має тенденцію до збільшення, що свідчить про закріплення та посилення моноцентричності регіонального розвитку держави. Проте темпи збільшення коефіцієнту ~76~
77 першості в різних регіонах держави значно відрізняються. Найбільше коефіцієнт першості зріс в агропромислових регіонах України: в 5,3 разів у Хмельницькій, в 4,8 разів у Чернігівській, в 4,3 разів у Тернопільській областях та ін. В той же час в індустріально розвинених областях держави питома вага найбільшого міста в населенні регіону зросла незначно: в 1,1 разів у Дніпропетровській, в 1,3 разів у Донецькій та Одеській, в 1,4 разів у Львівській та Харківській областях та ін. Це можна пояснити досить високим значенням коефіцієнту першості цих регіонів вже в 1959 р. В процесі індустріалізації, що відбувалася в Україні в першій половині ХХ ст., було збудовано ряд промислових підприємств-гігантів у Дніпропетровську, Запоріжжі, Донецьку, Луганську, Харкові, Одесі та ін. містах, у зв язку з чим швидко зросло промислове значення і населення цих міст. Подальше збільшення населення індустріальних міст України відбувалося повільно, оскільки потенціал їх росту був уже значно вичерпаний. Аналіз темпів приросту коефіцієнтів першості регіонів України протягом рр. дозволяє зробити наступні висновки: 1) найбільші темпи приросту характерні для рр., а з 1989 р. вони значно вповільнюються; 2) з 1989 р. для ряду регіонів в окремі періоди характерно зменшення коефіцієнту першості (Дніпропетровська, Запорізька, Львівська області , рр.; Луганська, Рівненська рр.; Волинська, Тернопільська рр.; Одеська, Чернівецька рр., Закарпатська рр.; Херсонська , рр.); 3) найвищі темпи приросту протягом останніх 5-ти років характерні для Хмельницької (4,6 %), Чернівецької, Чернігівської (3,0-3,9 %), Вінницької, Івано- Франківської, Волинської, Сумської, Черкаської (2,0-2,9 %) областей. Отже, у зв язку з тим, що в Дніпропетровській, Запорізькій, Луганській, Львівській, Рівненській, Закарпатській та Херсонській областях останніми роками ( рр.) коефіцієнт першості зменшується, можна стверджувати, що ці регіони «рухаються» в бік поліцентризму. В усіх інших адміністративно-територіальних одиницях України спостерігається зростання питомої ваги найбільших міст у населенні регіонів, особливо в Хмельницькій, Чернівецькій, Чернігівській, Вінницькій, Івано-Франківській, Волинській, Сумській та Черкаській областях, що говорить про посилення моноцентричності цих регіонів. 1. Всесоюзная перепись населения 1959 г. Численность наличного населения городов и других поселений, районов, районных центров и крупных сельских населенных мест на 15 января 1959 года по регионам союзных республик (кроме РСФСР) [Электронный ресурс]. Режим доступа : 2. Всесоюзная перепись населения 1970 г. Численность наличного населения городов, поселков городского типа, районов и районных центров СССР по данным переписи на 15 января 1970 года по республикам, краям и областям (кроме РСФСР) [Электронный ресурс]. Режим доступа : 3. Всесоюзная перепись населения 1979 г. Численность наличного населения союзных и автономных республик, автономных областей и округов, краев, областей, районов, городских поселений, сел-райцентров и сельских поселений с населением свыше 5000 человек (кроме РСФСР) [Электронный ресурс]. Режим доступа : 4. Всесоюзная перепись населения 1989 г. Численность населения союзных республик СССР и их территориальных единиц по полу [Электронный ресурс]. Режим доступа : 5. Голвазін О. М. Вимірювання динаміки та якісна оцінка поліцентричності територіального розвитку // Молодий вчений. Економічні науки. 7 (22). Ч. 1. липень, С Офіційний сайт Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. Режим доступу : 7. Про кількість та склад населення України за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року [Електронний ресурс]. Режим доступу : ~77~
78 ДАНІЛОВА Ольга, ЗАБЛОТОВСЬКА Наталія Чернівецький відділ ФОРМУВАННЯ ЕКОТУРИСТИЧНОГО КЛАСТЕРУ В КОНТЕКСТІ ЗБАЛАНСОВАНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ (НА ПРИКЛАДІ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ) У контексті збалансованого розвитку регіону особливе місце відводиться екологоорієнтованим видам людської діяльності, зокрема, екотуризму - інтегруючому напряму рекреаційної діяльності спрямованому на гармонізацію відносин між туристами, туроператорами, природним середовищем і місцевими громадами, що реалізується через екологізацію всіх видів туричної діяльності. Позитивний вплив екологічного туризму на економічну, екологічну та соціальнокультурну сфери регіону забезпечується його діяльністю, що має опиратися на такі основні пріоритети: орієнтувати туристів на споживання екологічних ресурсів та послуг; зберігати та відтворювати природне середовище; відновлювати та зберігати етнокультурне середовище. Основою для цього має бути розробка спеціальної державної та регіональних програм із розвитку екологічного туризму та застосування підходу кластерного розвитку регіону в екотуристичній сфері. Питання формування екотуристичних кластерів поки що мало досліджені, хоча в цілому підхід кластерного розвитку регіонів поширюється на всі галузі економіки країни, в т.ч. і на туристичну сферу [2, 3]. Все частіше, сконцентрована на певній території група взаємопов язаних підприємств і структур туріндустрії та інших пов язаних з нею галузей (транспорту, зв язку, охорони здоров я та ін.), які взаємодіють і взаємодоповнюють один одного об єднуються у туристичний кластер для створення комплексного турпродукту території. У контексті зазначеного, екологічні туристичні кластери кластерні об єднання, що забезпечують організацію туристичної діяльності відповідно до міжнародних та європейських документів сталого розвитку туризму, принципів збалансованого природокористування, репрезентують нові підходи у зацікавленості підприємств туристичної галузі у підвищення якості навколишнього середовища, що в подальшому дає змогу використовувати його як конкурентну перевагу, створюючи імідж екотуристичного регіону на ринку туристичних послуг. Аналізуючи методичні підходи до дослідження і формування кластерних утворень слід акцентувати увагу на тому, що ідентифікація і формування кластеру передбачає реалізацію чотирьох етапів: на першому етапі формується інформаційний масив для проведення дослідження та оцінюється потенціал кластеризації - це наявність можливості кооперування підприємств різних галузей та інфраструктурних організацій, що знаходяться на території регіону, а також можливості об єднання їх конкурентних переваг і використання цих переваг для підвищення конкурентоспроможності регіону; на другому етапі виділяється, ядро кластеру, яке утворюють компанії (фірми)-виробники основної продукції кластеру. Вони мають вузьку спеціалізацію, географічно сконцентровані, між ними існує взаємозалежність та налагоджені зв язки на ринках. Ядро кластеру, як правило, формують підприємства, які мають сильні конкурентні позиції на ринку; на третьому етапі розробляється механізм забезпечення реалізації кластерного підходу, що включає організаційне, фінансово-економічне та інформаційне забезпечення функціонування кластеру; на четвертому етапі оцінюється результативність функціонування кластеру та здійснюється розробка основних напрямів щодо його подальшого розвитку. Відповідно до зазначених етапів нами було проаналізовано потенціал кластеризації екотуризму у Чернівецькій області який вказує на те, що у регіоні сформувались достатньо сприятливі умови та чинники, що позитивно впливатимуть на процес кластеризації. Визначальним чинником для розвитку екотуристичного кластеру в Чернівецькій області є: наявність значної кількості об єктів природно-заповідного фонду, загальною площею ,06 тис. га, найважливішими серед яких є національні природні ~78~
79 парки - «Вижницький», «Черемоський» та «Хотинський», які функціонально найбільш сприятливі для розвитку екотуризму і можуть бути в поєднанні з іншими структурними складовими «точками росту» екотуристичного кластеру; велика концентрація закладів розміщення, що в майбутньому можуть перейти в ранг екологоорієнтованих у зв язку з загальнодержавною тенденцією стимулювання та заохочення впровадження енергоощадних технологій; приуроченість закладів розміщення до основних екотуристичних регіонів області; загальносвітова і національна тенденція зростання попиту на екопослуги та відпочинок у сільській місцевості. Учасники кластеру структурно можуть бути згруповані у сектори - виробництва туристичних послуг, сервісний, допоміжний, забезпечення життєдіяльності туристичного кластеру. Основними учасниками сектора виробництва туристичних послуг є: 1) турооператори, що спеціалізуються на екотуризмі та сільському зеленому туризмі; 2) НПП «Вижницький», «Черемоський», «Хотинський», де зосереджені основні місця проведення дозвілля у екотуристичному кластері. У межах зазначених об єктів у даний час функціонують екостежки та розроблені туристичні маршрути, що складають інтерес для екотуристів. Регіони Чернівецької області (гірські та передгірські райони Покутсько-Буковинських Карпат, райони Подністер я, окремі райони Прут-Сіретського межиріччя), що пропоновані до кластеру екотуризму знаходиться на великій відстані від центрів промислової активності, що суттєво відобразиться на комфорті та безпечності відпочинку з огляду на екологічний стан; 3) заклади розміщення - екоготелі, екосадиби, садиби сільського зеленого туризму та агросадиби, які в подальшому за рахунок впровадження екологічних ініціатив можуть бути трансформовані в еколого-орієнтовані заклади розміщення [1]; 4) заклади харчування. Відповідно до загальноприйнятих правил, харчування організовується на базі закладів проживання, але для підвищення рівня комфорту та сервісу, для задоволення індивідуальних потреб туристів можуть створюватись додаткові заклади харчування, особливо актуальними будуть заклади екологічного спрямування за типом «органічні ресторани», «екоресторани»; 5) транспортні фірми-перевізники. Сервісний сектор об єднує банківсько-кредитні та страхові установи, навчальні заклади (вузи, що спеціалізуються на підготовці фахівців у галузі туризму Чернівецької області, спеціалізовані заклади), наукові установи, а також бізнес-центри. Допоміжний сектор включає: різноманітні підприємства з виробництва сувенірів, туристичного спорядження, специфічних для певної місцевості товарів; поліграфічні підприємства, періодичні видання, телерадіокомпанії; органи державної влади (селищні, районні, обласні ради, Депратамент екології та туризму Чернівецької ОДА), громадські організації - Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму, організація працівників туристичної сфери «Туристична Буковина», європейські та міжнародні фонди сприяння розвитку місцевих територіальних громад, агенції регіонального розвитку. Сектор забезпечення життєдіяльності туристичного кластеру зв язує між собою інші сектори та координує їх діяльність. Як управлінська структура може бути сформована Координаційна рада екотуристичного кластеру, що включатиме маркетинговий, рекламно-інформаційний, логістичний та юридично-аудиторський відділи. Наявність всіх вищеперерахованих елементів туристичного кластеру не є обов язковою. Склад його учасників може розширюватись залежно від зв язків, рівня сформованості кластеру. З частиною компаній сервісного та допоміжного секторів туристичний кластер може укладати угоди про співробітництво, що не передбачають їх входження до кластеру. Кластер екотуризму має реальні можливості стати генератором розвитку ряду інших сфер економіки регіону, і в першу чергу, органічного сільського господарства, народних промислів, інформаційно-учбового сектору, транспортної і будівельної індустрії тощо. ~79~
80 Функціонування кластеру, відвідування туристами регіону створить мультиплікативний ефект від зростання зайнятості та доходів місцевих жителів, сприятиме розширенню господарств та об єктів екотуризму, сільського зеленого туризму, подальшій інтенсифікації діяльності учасників кластеру, а також зробить вагомий внесок у збереження довкілля за рахунок екологізації всіх видів туристської діяльності. 1. Данілова О.М., Погинайко І. В. Екомаркетингові тенденції в розвитку готельного господарства // Наук. вісник ЧНУ Вип : Географія. С Кизим М., Хаустова В. Український досвід формування кластерних структур // Економіка та управління національним господарством С Кластери та інноваційний розвиток України [Електронний ресурс]. Режим доступу : URL : ДЄДОВ Олександр Вінницький відділ ҐРУНТИ В УМОВАХ КЛІМАТИЧНИХ ЗМІН (НА ПРИКЛАДІ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ) Homo, сама назвавши себе sapiens, злукавила. Зухвалим відбиранням милостей у природи вона виснажила та погіршила її стан, чим ускладнила і своє існування. Тривале екстенсивне та виснажливе використання земель, надмірне їх розорювання, розпорошення, ущільнення, зменшення у них вмісту органіки тощо при одночасному зведенні лісів, лук, боліт привело до деградації ґрунтів і аграрних ландшафтів, зниження їх продуктивності й здатності до самовідновлення. На сьогодні, як відзначено у Національній доповіді про стан родючості ґрунтів України (2010), втрати ними органічної речовини становлять біля 20 %, біля третини ріллі еродовано. Недоврахування причин усіляких негараздів з ґрунтовим покривом є реальною загрозою для теперішнього і майбутніх поколінь. Адже не зважаючи на прийняття законів Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на роки (2000 р.), Про охорону земель (2003 р.), Концепції збалансованого розвитку агроекосистем в Україні на період до 2025 року (2003 р.) та інших нормативних документів через відсутність розроблених механізмів їх реалізації вони не працюють і стан ґрунтів продовжує погіршуватися. Так, у Вінницькій області тільки за період 1996 р. по 2013 р. гумусованість ґрунтів знизилася з 2,81 % до 2,77 % [1]. Гумус це похідний, інтегральний комплекс кожного ґрунту, який водночас визначає його структуру, стійкість до механічного порушення, ерозії, водопроникність, вологоємність тощо та головну властивість здатність забезпечувати умови родючості рослин, звідки і наслідки дегуміфікації земель. Особливої актуальності ця проблема набуває в умовах сучасних змін клімату, прогнози яких для ґрунтів є несприятливими. Так, згідно зі сценаріями СДСВ [7] м яким В1, помірним А1В і жорстким А2, на території обмеженій координатами 43,5-53,5 північної широти і 21,25-41,25 східної довготи, очікується підвищення температури повітря у період рр. порівняно з періодом рр. на 0,3 С (за сценарієм В1), 0,1 С (А1В) та 0,2 С (за сценарієм А2). На кінець ХХІ ст., за прогнозом МЗЦАО, на всій території України стане тепліше у порівнянні з періодом рр. на 0,7-3,0 С (модель В1), 2,4-4,2 С (А1В) та 2,6-4,6 С (А2). Зміни кількості опадів на ХХІ ст. по відношенню до рр. будуть несуттєвими. За сценарієм В1 очікується зменшення їх у середині століття на 0,3 %, а у всі інші десятиріччя вони будуть незначно збільшуватися до 2,3 % [4]. У результаті підвищення температури, навіть при прогнозованому одночасному збільшенні кількості опадів (за період з температурою вищою + 10 С) з 367 до 460 мм, гідротермічний коефіцієнт (ГТК) зменшиться з 1,3 до 1,1, коефіцієнт загального вологозабезпечення (КЗВ) з 0,84 до 0,70 [5], що, при передбаченому збільшенні частоти і сили посух, суховіїв та інших екстремальних кліматичних явищ, негативно позначиться на ~80~
81 вологозабезпеченні ґрунтів і рослин. З метою попередження та зведення до мінімуму цього негативного впливу на них необхідне вжиття превентивних заходів з підвищення їх стійкості до кліматичних чинників, тому що запізніла реакція (її називають адаптацією) буде малоефективною і потребуватиме значно більше затрат. Для цього не потрібно винаходити велосипед, а передбачливо підготувати його до дороги враховуючи її характер. Серед першочергових заходів (П яте Національне повідомлення України з питань зміни клімату, 2009) є: реалізація системи ґрунтозахисних, протиерозійних заходів; еколандшафтне проектування і планування сільськогосподарської діяльності та землевикористання на усіх ієрархічних рівнях; оптимальна екогумусна система агротехнічних заходів обробітку ґрунтів при індивідуальному господарському підході; та ін.[4]. Зважаючи на сучасну дійсність, реалізація цих заходів (внаслідок багатьох відомих чинників) у найближчому майбутньому нереальна, проте вжиття окремих з них, чи їх елементів, цілком можливе. Такими є зменшення розораності території, впровадження екогумусних та водозберігаючих обробітків ґрунту мінімального (Mini-till), смугового (Strip-till) і нульового (No-till) (технології вже розроблені), редукція у сівозмінах частки просапних культур зі збільшенням у них долі одно- і багаторічних трав, тощо. Технології мінімального і нульового обробітку ґрунту забезпечують: підвищення упродовж 5-7 років родючості ґрунту до 45 %; покращення (що важливо в умовах наростання посушливості) його водопроникності до рівня цілини, зменшення залежності урожайності культур від опадів; відсутність ущільнення; зменшення кількості проходів техніки (при відповідному заощадженні пального) на % та ін. [2]. Важливим також є зменшення у структурі посівів просапних культур і збільшення площ під багаторічними травами. Вони сприяють збільшенню органіки в ґрунті, поліпшенню його структури, фізичних та інших властивостей тощо. Експериментально встановлено, що при насиченні сівозміни % багаторічними травами кількість гумусу в шарі ґрунту см повністю відновлюється за рахунок гуміфікації залишків цих культур [6]. Однак, цього, на жаль, також доведеться чекати довго. На сьогодні аграрії, як у країні так і у Вінницькій області, для виживання в складних економічних умовах вимушені виснажливо використовувати їх зі збільшенням посівів потребуючих значно більше від інших культур поживних речовин соняшнику та ріпаку при зменшенні площ одно- і багаторічних трав (табл.). Таблиця Структура посівних площ окремих сільськогосподарських культур у Вінницькій області у 2010 та 2015 рр. [за 3] Назва культур Площа, тис. га 2010 р. Площа, тис. га 2015 р. +/-, % по відношенню до 2010 р. Пшениця (яра і зимова) 371, ,8 Кукурудза на зерно 189,6 309, Цукрові буряки 76,4 51,7-32,3 Соняшник 163,7 187,1 + 14,2 Ріпак озимий 29,3 65, ,9 Картопля та овоче- баштанні 119,4 131, культури Однорічні трави 19,2 11,7-39 Багаторічні трави посіву 27,7 23,3-15,9 поточного і минулого року Укісна площа багаторічних трав посіву минулих років 72,7 60,8-16,4 За такого відношення до ґрунтів (національного багатства України!) при відсутності дієвого контролю за виконанням чинного законодавства з їх використання та охорони надія хоча б на припинення деградації земель стає все меншою. Ми ризикуємо, вже в недалекому майбутньому, опинитися у ситуації коли від ґрунтів уже не буде що брати, а відновлювати їх буде занадто важко. ~81~
82 1. Доповідь про стан навколишнього природного середовища у Вінницькій області (2013 рік). Вінниця : Департамент екології та природних ресурсів ОДА, С Золенко Т. А. Отвальный плуг, Mini-Till, No-Till. Плюсы и минусы трех технологий какая технология перспективней? 3. Посівні площі с.-г. культур під урожай 2010, 2015 років [Електронний ресурс] Режим доступу: _posiv_bl.htm. Назва з екрана. Дата перегляду: П яте Національне повідомлення України з питань зміни клімату підготовлене на виконання статті 4 та 12 Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та статті 7 Кіотського протоколу [Електронний ресурс]. К., 2009 С. 13. Режим доступу: Назва з екрана. 5. Степаненко С. М., Польовий А. М., Школьний Є. П. та ін. Оцінка впливу кліматичних змін на галузі економіки України / за ред. С. М. Степаненка, А. М. Польового. Одеса : Екологія, с. 6. Цвей Я. П. Регулювання і відтворення родючості чорноземних ґрунтів / Я. П. Цвей // Агроном С Special Report of Working Group III of the Intergovernmental Panel on Climate Change / N. Nakićenović et al.(eds.). Cambridge Univ. Press, p. ДЖАМАН Василь, КОВБАС Іван Чернівецький відділ ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО СТАНОВИЩА СІЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ СУБУРБАНІЗОВАНИХ І ПЕРИФЕРІЙНИХ ТЕРИТОРІЙ (ГЕОГРАФІЧНІ АСПЕКТИ НА ПРИКЛАДІ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ) В умовах економічної кризи перехідного періоду серед інших загострилася проблема економічного і соціального становища сільської місцевості: зменшується кількість об єктів господарської діяльності (особливо виробничої сфери), соціальної інфраструктури, відповідно зменшується кількість зайнятих у суспільному виробництві та зростає кількість безробітних і зайнятих тільки в особистих підсобних господарствах, знижується рівень матеріального забезпечення селян, збільшується кількість нелегальних трудових емігрантів, продовжується депопуляція і міграційний відтік населення тощо. І якщо явища депопуляції й деградації спочатку охопили тільки малі села і периферійні сільські території, то з часом вони розширилися й поглибили сферу свого впливу на середні та великі сільські населені пункти, охоплюють все більші сільські простори і, як наслідок, зростають депресивні території. Мета даного дослідження розкрити територіальні відміни сільського поселенського потенціалу, демографічної ситуації, економічного та соціального становища сільського населення на прикладі Тисменицького субурбанізованого і Рогатинського периферійного районів Івано-Франківської області, звернувши увагу на диспропорції в просторовій системі «центр-периферія». Для порівняння обрано два адміністративні райони, які мають подібні фізикогеографічні умови, тому відмінності поселенського потенціалу, демографічної ситуації, особливостей зайнятості населення тощо зумовлені головним чином суспільногеографічним положенням: Тисменицький район яскравий приклад субурбанізованої території, в центрі якої розміщений обласний центр Івано-Франківськ; Рогатинський район периферійний, віддалений від обласних центрів і міст міжрайонного значення ( див.табл.1). Поселенський потенціал. Середня людність сільських населених пунктів Тисменицького району (1447 осіб) в 3,2 рази більша за села Рогатинського району (452 особи). Великих сіл (з людністю понад 1 тис. осіб) у Тисменицькому районі 60,4% від загальної їх кількості, що значно перевищує аналогічний показник у Рогатинському районі (8,0%). Натомість у Рогатинському районі переважають малі та дрібні села з людністю менше 500 осіб 62,1% (у Тисменицькому районі таких сіл лише 18,8%). 3 / 4 житлових будинків у селах Рогатинського району старі побудовані до 1970р., а у Тисменицькому тільки половина. Житловий фонд у субурбанізованій смузі значно новіший кожний четвертий будинок побудований після 1980р., у периферійному районі кожний дванадцятий. Депопуляція і міграційний відтік селян призвів до того, що у ~82~
83 Рогатинському районі кожна дев ята хата пустує або використовується сезонно як дача, у приміському 3,7%. Таблиця Поселенський потенціал, демографічна ситуація та рівень зайнятості сільського населення Рогатинського і Тисменицького районів [1; 2] Показники Рогатинський район Тисменицький район І. Поселенський потенціал: 1) середня людність села (осіб) ) частка великих сіл (%) 8,0 60,4 3) частка малих і дрібних сіл (%) 62,1 18,8 4) частка житлових будинків побудованих до 1970р. (%) 75,1 51,4 5) частка житлових будинків побудованих після 1980р. (%) 8,5 24,5 6) кількість житлових будинків що пустують або 11,3 3,7 використовуються сезонно (%) ІІ. Демографічна ситуація: 7) народжуваність ( ) 8,6 9,9 8) смертність ( ) 22,0 13,7 9) депопуляція ( ) -13,4-3,8 10) частка населення у віці: а) допрацездатному (%) 16,8 18,5 б) 60 років і більше (%) 32,0 20,3 ІІІ. Зайнятість сільського населення: 11) частка працюючих до населення працездатного віку (%) 45,7 51,9 12) частка зайнятих за межами свого населеного пункту (%) 67,9 74,5 13) кількість зайнятих в особистому підсобному господарстві на осіб працюючих у суспільному виробництві 14) кількість не зайнятих на 100 осіб працюючих у суспільному виробництві (осіб) Демографічна ситуація повністю корелює з поселенським потенціалом: у приміській зоні відчутно більша народжуваність (на 15,1%), значно нижча смертність (у 1,6 рази) і депопуляція (у 3,5 рази). Демографічні процеси взаємопов язані з віковою структурою населення. Вища народжуваність зумовлює більшу частку молоді в субурбанізованому районі, а більші показники смертності у периферійному Рогатинському районі (22,0 ) викликані значною часткою населення похилого віку 32,0% населення старше 60 років (у приміському районі відповідні показники становлять 13,7 і 20,3%). Зайнятість населення. Важливою умовою матеріального забезпечення населення виступає рівень зайнятості. За умов економічної кризи рівень зайнятості у Тисменицькому районі зменшився (за даними обстеження 1996р. і 2005р.) на 22,8%, у Рогатинському на 46,4%. Як наслідок, у суспільному виробництві задіяно тільки близько половини населення працездатного віку. Тут теж дещо краща ситуація в субурбанізованій зоні у порівнянні з периферійною. Переважна більшість із числа зайнятих працює за межами свого населеного пункту переважно в Івано-Франківську. Наявність великого міста забезпечує бажання працювати поруч 95% селян Тисменицького району, які працюють за межами свого населеного пункту, знайшли роботу на місці і тільки 0,3% за кордоном і 4,7% в інших областях України. У периферійних районах ускладнені можливості працевлаштування, тут більша кількість зайнятих тільки в особистому підсобному господарстві, більше не зайнятих, а частина змушена виїжджати на роботу за кордон та в інші регіони України. Отже, соціально-економічне становище сільського населення субурбанізованих зон краще, ніж периферійних територій, проте також спостерігається занепад галузей матеріального виробництва, зменшується кількість працюючих у суспільному ~83~
84 виробництві, збільшується чисельність зайнятих в особистому підсобному господарстві і кількість безробітних, що стимулює трудову еміграцію. 1. Соціально-економічна характеристика сільських населених пунктів Рогатинського району: Стат. зб. ІФ, с. 2. Соціально-економічна характеристика сільських населених пунктів Тисменицького району: Стат. зб. ІФ, с. ДНІСТРЯНСЬКА Наталія, ДНІСТРЯНСЬКА Ірина Львівський відділ ПРОСТОРОВО-ЧАСОВІ ТРЕНДИ ДЕПОПУЛЯЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У СІЛЬСЬКІЙ МІСЦЕВОСТІ УКРАЇНИ Сільську місцевість України на початок 2014 року формувало сільських поселень, в яких проживало 14 млн 132,14 тис. мешканців [1, c ]. За останні 24 роки ( ) кількість сільських населених пунктів зменшилася на 371 поселення, а порівняно з 1995 роком (у цьому році кількість сіл і селищ була найбільшою 28864) на 467 поселень. Тобто, починаючи з 1995 року, щороку з адміністративно-територіального обліку знімали в середньому близько 25 поселень. Найбільше поселень (36) було знято з обліку в 2008 році. Кількість сільського населення за період з 1989 по 2013 рік також зменшилася дуже суттєво на осіб, тобто аж на 17,1%. Показово, що кількість населення загалом за той період знизилася на 12,1%, що свідчить про те, що зменшення сільського населення відбувалося дещо вищими темпами, ніж міського. Отже, сільська місцевість України загалом є в стані глибокої демографічної кризи. Враховуючи те, що темпи урбанізації населення впродовж означеного періоду були порівняно невисокими (частка міського населення за цей період зросла на 1,99 % [1, c ], а вплив зовнішніх міграцій також відносно незначним (впродовж років міграційний приріст навіть був додатнім і становив осіб), можна зробити висновок про те, що зменшення кількості сільського населення відбулося внаслідок його депопуляції, тобто природного скорочення. Для кращого розуміння чинників, тенденцій й регіональних відмінностей депопуляції сільського населення важливо з ясувати передумови наростання кризових демографічних явищ в сільській місцевості. Аналізуючи динаміку значень коефіцієнта природного приросту, можна зробити висновок, що депопуляційні процеси в сільській місцевості деяких регіонів України(Чернігівська, Сумська, Полтавська області) розпочалися в другій половині 70-х років минулого століття, а вже з 1979 року коефіцієнт природного приросту став від ємним і по сільській місцевості загалом. Поряд з загальними тенденціями демографічного переходу, депопуляцію сільського населення підштовхувала прискорена урбанізація у поєднанні із старінням сільського населення. Отже, насамперед в тих регіонах, де молоде населення сільської місцевості мігрувало до Києва і Харкова, відбулося обвальне старіння сільського населення і відповідно різке зменшення народжуваності, закладаючи підстави демографічної кризи. Так, у 1980 році при середньому по Україні коефіцієнті природного приросту сільського населення (-0,7 ) у Чернігівській області його значення опустилося до (-7,6 ), у Сумській до (-7,5 ), а у Полтавській (-7,3 ). В процесах депопуляції сільського населення непрямим чином позначились і демографічні втрати 30-х і 40-х років минулого століття внаслідок голодомору, політичних репресій, масового виїзду молоді на т. зв. новобудови п ятирічок. Разом з тим, у західних областях України, з огляду на більш оптимальну вікову структуру сільського населення, коефіцієнт його природного приросту ще тривалий час залишався додатним і лише на зламі ХХ і ХХІ ст. демографічний перехід до депопуляції сільського населення відбувся і в цих областях. В сучасних умовах в сільській місцевості більшості регіонів зберігаються негативні тенденції демографічного розвитку. Так, у 2013 році внаслідок депопуляції сільське населення скоротилося на особи, а коефіцієнт його природного скорочення ~84~
85 становив -5,4. Для порівняння зазначимо, що в міських поселеннях того року демографічна ситуація була відносно кращою (коефіцієнт природного скорочення становив -2,7 [1, c. 71]. Водночас, якщо розглянути динаміку коефіцієнта природного скорочення сільського населення, то можна побачити деяке зниження темпів його депопуляції, адже на початку ХХІ ст. значення коефіцієнта природного скорочення були вищими -10. Разом з тим, в кількох регіонах демографічна ситуація в сільській місцевості має особливо загрозливий характер. Так, коефіцієнт природного скорочення в 2013 році в Чернігівській області становив -18,5, а у Сумській (-13,5 ). Ще в чотирьох регіонах (Київська, Полтавська, Хмельницька і Черкаська області) значення цього показника є меншими -10 [1, c. 71]. Отже, як бачимо, найгірша демографічна ситуація зберігається в сільській місцевості північно-східної та центральної України. Водночас в деяких західноукраїнських областях (Закарпатській й Рівненській), а також в АР Крим (насамперед завдяки вищому природному приросту серед кримськотатарського населення) значення природного приросту в 2013 році були додатними. Аналіз вікової структури сільського населення України та її регіонів свідчить про збереження об єктивних передумов поглиблення негативних тенденцій та ще більшого зростання диференціації в демографічному розвитку українських областей. Це стосується, зокрема, прискореного старіння сільського населення, збільшення демографічного навантаження на населення працездатного віку, зростання відхилень в демографічних показниках за різними групами областей. Так, при середньому віці сільського населення (40,7 років) на початок 2014 року в Чернігівській області цей показник становив 46,6 років, а в Закарпатській і Рівненській областях 36,6 років [1, c. 57]. З регіональними значеннями показника середнього віку тісно корелює і показник частки осіб пенсійного віку, розкриваючи всебічний характер демографічної кризи сільського населення, що своєю чергою вимагає нової якості в регіональній демографічній політиці. Зокрема, в сільській місцевості Чернігівської і Сумської областей доцільно запровадити «надзвичайний демографічний стан», який передбачав би широкий набір заходів соціально-економічного впливу. 1. Населення України за 2013 рік. Демографічний щорічник. К.: Держслужба статистики України, с. ДОМАРАНСЬКИЙ Андрій Кіровоградський відділ ПРОБЛЕМИ ТОПОНІМІЧНОГО ПОЛЯ КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ Ухвалення у квітні 2015 року Верховною Радою України та підписання Президентом держави у травні того ж року низки законів, що отримали спільне означення «закони про декомунізацію», спровокували в країні нову хвилю загального зацікавлення топонімічною проблематикою окремих регіонів. В процесі пошуку шляхів реалізації законодавчих ініціатив парламенту, виявилася ціла низка задавнених і нових труднощів топонімічного змісту, властивих багатьом краям держави. При тому, цілком очевидно, що лише невелика їх частина, може бути вирішена у разі виконання згаданих вище законодавчих ініціатив. Типовою у цьому відношенні є ситуація, що склалася в топонімічному полі Кіровоградської області, компонентам ландшафтів якої властиві описані далі проблеми. Втрата відомостей про власні назви об єктів. З огляду на низку причин, (встановлення яких, потребує окремого дослідження) натепер, фактично безповоротно втрачено автентичні означення багатьох важливих складових ландшафтів: балок, ярів, курганів, скель, островів, лісів, джерел, струмків і навіть невеликих річок. Локалізаційна невизначеність відсутність відомостей про точне місце розташування об єктів зі встановленими назвами. На жаль, в традиції природоописів територій, від часу їх появи і дотепер, домінують словесні форми. Як наслідок, ґрунтовні краєзнавчі праці без детальної локалізаційної складової з часом стають складними ~85~
86 головоломками для читачів. Такими є більшість історичних джерел від владних наказів до подорожніх щоденників мандрівників, такими є сучасні переліки природоохоронних територій, пам яток історико-культурної спадщини, небезпечних об єктів тощо. Прикладом плутанини, породженою такого роду обставинами, може бути процес встановлення дійсного місця народження всесвітньовідомого українського художникапейзажиста кінця ХІХ поч. ХХ ст., уродженця центральноукраїнських земель Івана Похитонова. Відомості про його рідне село містились хоч і в поважних ( скажімо, «Список населенных мест Херсонской губернии» 1896 року видання) проте, позбавлених необхідної локалізаційної точності працях. Відтак, дотепер на сторінках більшості видань, місце народження художника вказано з правильною назвою (Мотронівка), але неточною локалізацією (теперішнє село Трепівка, замість околиць Малої Помічної, відстань між якими становить близько 90 км). Найбільш актуально, окреслена проблема є для назв багатьох лісів, балок, скель, млинів, курганів, колишніх поселень і особливо, старих шляхів області. Виведення інформації про власні назви об єктів з побутового, професійного, офіційного, медійного та ін. ужитку. Найкраще цю тезу ілюструють, порівняння історичних і сучасні карт подібних масштабів. Так, кількість назв балок, річок, ставків і курганів на аркушах триверстової військово-топографічної карти Російської імперії ( рр) є неспівставною з більшістю сучасних топографічних карт масштабів 1: , 1: чи й інших. При цім, теперішні карти фактично не містять назв лісів, джерел, курганів тощо. Доволі бідним є обсяг професійного топонімічного словника в багатьох галузях господарства, що є вкрай небажаним і небезпечним явищем. Спотворення автентичних назв об єктів протягом часу їхнього використання та закріплення спотворених назв в офіційних документах, на картах, вказівниках тощо. Вочевидь, головними причинами появи топонімічних покручів було (і є) недостатнє розуміння особами, відповідальними за фіксацію власних назв об єктів, мови корінного населення та семантичної сутності топонімів; недбалість у фіксації назв чи технічні помилки. Якби там не було, а сучасне топонімічне поле області містить доволі багато спотворень, що офіційно введених в ужиток. На спеціальних картах-схемах лісонасаджень державних лісогосподарських підприємств України маємо дрімоніми Речное (рос.) замість Редьчине, Гнилище замість Глинище та ін. В офіційному обігу маємо назви залізничних станцій: Євградківка чи Єградівка (спотворення від назви сусіднього села Єлизаветградка), Акимівка (від с. Якимівка), Аліївка (від с. Оліївка), Болеславчік (від с. Болеславчик) та ін. Прикладом покручів серед гідронімів може бути означення «Кривохоткива», що є спотворенням топоніму «Кривохаткова балка». Відсутність одностайності в означені об єктів у різних джерелах інформації як історичних так і сучасних. Характерним прикладом є ситуація з означенням доволі великої річки області правої притоки Інгулу, що в різних джерелах означується як: Сугоклія, Сугайлія, Сугоклея, Сугаклея, Сугоклей, Саваклей, Сухоклея тощо. Це ж властиво багатьом лісовим урочищам: Нерубай, Нерубайка, Нерубаївський; Бобешка, Бобошка; Журавка, Журівське тощо. «Топонімічні нашарування» - проходження природних та суспільних компонентів ландшафтів області через низку найменувань-перейменувань, результатом чого стала поява багатьох топонімів на означення одних і тих самих об єктів, плутанина у їх вживанні та, зрештою, спотворення і втрата багатьох з них. Засміченість колонізаційними назвами часів Російської імперії та СРСР. Нестача інформаційних джерел з адекватною фіксацією актуальної топонімічної інформації, першочергово картографічних творів, онлайн продуктів, детальних таблиць тощо. Особливої ваги, ця проблема набуває в умовах нової хвилі перейменувань, відомості про які, як правило, фіксуються виключно у текстовій формі, що призводить до передбачуваних незручностей і непорозумінь. ~86~
87 Недостатня лінгвістично-топонімічна вивченість семантичних значень, походження, часу виникнення, періодів топонімічних трансформацій назв об єктів ландшафтів області тощо. Неадекватні найменування нового часу. З різних причин (загальна некомпетентність виконавців, їх політична заангажованість, відсутність концептуального підходу до перейменувань тощо) багато перейменувань останніх років наповнили непросте топонімічне поле Кіровоградської області новими назвами, що не відповідають нормам українського словотворення і правопису. Найяскравішим прикладом такого роду дій, стало перейменування центральної вулиці міста Кіровограда у жовтні 2011 року, коли за ініціативи місцевого осередку Партії регіонів, сесія Кіровоградської міської ради, перейменувала вулицю Леніна на Дворцову. Підґрунтям для цього стала історична назва вулиці, що російською мовою означувалася як «Дворцовая». З огляду на викладене, мусимо констатувати доволі невтішну топонімічну ситуацію, що є далекою від свого вирішення, хоч певні кроки у цьому напрямку вже зроблені. Ними є низка ґрунтовних наукових праць (роботи лінгвістично-топонімічного спрямування Лободи В. В. (1976), Желєзняка І. М. (1992, 2004), Лучика В. В. (1996, 1999), Громко Т. В., Лучика В. В. та Поляруш Т. І. (1999), Громко Т. В. (2000)та ін., праці просторовотопонімічного змісту Кривульченка А. І. (2011), Домаранського А. О. й Міленіної Є. Д. (2014, 2015) та ін.), законодавчих та громадських ініціатив. ДУДАРЧУК Катерина Тернопільський відділ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ВИСОКОЯКІСНОГО ТУРПРОДУКТУ В АГРАРНИХ РЕГІОНАХ У всіх регіонах України туризм визнано галуззю пріоритетного розвитку. Особливо це стосується аграрних регіонів, які зазнали різкого падіння виробництва у роки соціально-економічної кризи, і які володіють потужним природним та історикокультурним рекреаційним потенціалом. Дослідження українських вчених (О. Бейдик, С. Кузик, О. Любіцева, М. Крачило, І. Смаль, М. Мальська, В. Мацола, В. Іванунік, Т. Божук, Ж. Бучко, Г. Круль, Л. Нємець та ін.) свідчать про високі можливості розвитку різних видів туризму. За сучасних умов у аграрних регіонах України, що мають унікальні ландшафтні, лісові, гідрологічні ресурси, густу мережу природно-заповідних об єктів та об єктів культурно-історичної спадщини, а також відзначаються невисоким забрудненням території, існує необхідність забезпечення різноманітності та унікальності туристичних послуг для внутрішніх потреб і зовнішнього туристичного ринку. Це може бути реалізовано на основі всебічного вивчення і оцінки туристичного потенціалу території, дослідження стану його використання у різних видах туристичної діяльності. Особлива роль туризму у соціально-економічному розвитку тих територій, які мають зручне туристично-географічне положення (віддалені від зони військових дій, знаходяться на транспортних магістралях поблизу кордону з країнами ЄС) та сприятливу екологічну ситуацію. До таких регіонів відноситься і Тернопільська область, яка лежить у Західній частині України на шляхах Київ-Львів, Луцьк-Чернівці і має добре сполучення з іншими обласними регіонами, знаходиться поблизу кордону України з розвиненими європейськими країнами. Ця область є традиційно аграрною з переважанням сільського розселення, наявністю багатьох невеликих старовинних містечок, із мальовничими ландшафтами і «чистим» довкіллям. Аналіз наявних в регіоні складових рекреаційного потенціалу свідчить про об єктивні передумови розвитку на території регіону як традиційних, так і нових видів туризму, а саме: ~87~
88 - пізнавального (на всій території області природні, соціально-економічні та історико-культурні об єкти; важливе значення мають музеї нині на території області функціонують 26 державних музеїв, 7 із них обласного підпорядкування: Тернопільський краєзнавчий музей, Тернопільських художній музей, Борщівський краєзнавчий музей, Велеснівський етнографічно-меморіальний музей В. Гнатюка, меморіальний музей-садиба Леся Курбаса (с. Старий СкалатПідволочиського району), меморіальний музей Богдана Лепкого (м. Бережани), меморіальний музей Юліуша Словацького (м. Кременець). Вагому роль відіграють меморіальні музеї історикомеморіальні музеї «Зборівська битва» та «Молотківська трагедія», Підгаєцький музей героїв УПА, музей Переслідуваної церкви у м. Бережани); - наукового (геологічні та геоморфологічні об єкти світового значення відслонення у Придністер ї, понад 100 гіпсових печер, в т.ч. Оптимістична найдовша гіпсова печера у Європі, Товтровий кряж (унікальне рифтове утворення), а також археологічні пам ятки раннього палеоліту, трипільської та черняхівської культур (таких 2,2 тисячі), розкопки давніх лесів поблизу міста Тернопіль та ін.), матеріали, що містяться у краєзнавчих та меморіальних музеях, архівах, національних заповідниках тощо); - замкового (34 замкових і палацевих об єкти, або третя частина від кількості оборонних твердинь України; з них найбільше збереженими є Збаразький, Вишнівецький, Язловецький комплекси, багато із замків не підлягає музеєфікації через занедбаний вигляд, 11 замків включено до складу Національного заповідника «Замки Тернопілля», вони підлягатимуть реставрації, замки включені допізнавальних та екскурсійних турів, а Збаразький, Вишнівецький, Язловецький та Золотопотоцький замки включені до туру «Шляхами Гедиміновичів», частину Микулинецького палацу планують пристосувати під музей пивоваріння, а частину під заклад розміщення, у одній із веж Скалатського замку також облаштовують під заклад розміщення для любителів сільського зеленого туризму); - сакрального (наявність понад 650 старовинних церков і 150 костелів, духовних центрів православного Почаївського і греко-католицького Зарваницького, наявність давньоруських святилищ та печерних храмів на берегах річок Збруч та Дністер); - сільського зеленого (мальовничі ландшафти на всій території області, належне облаштування садиб для такого туризму, аграрна спеціалізація області); - подійного (є умови для проведення фестивалів, в області щорічними є етнографічні фестивалі: фестиваль Борщівської вишиванки, «Горошівська маланка» у с. Горошова Борщівського району, Галицька дефіляда (м. Тернопіль), Лемківська ватра (смт. Монастириська), гастрономічні фестивалі КоропФест, Борщ їв, вареників у Збаражі, історичні: фестиваль стрілецької пісні «Дзвони Лисоні» у м. Бережани, фестиваль козацької пісні «Байда» у м. Збараж, фестиваль готичної культури «Чорна ліра» у м. Збараж, «Стара фортеця» у м. Кременець, «Братина» у с. Стіжок Шумського району, «Забави у княжому місті» у м. Теребовля); - екологічного (заповідні об єкти, яких На Тернопільщині нараховується п ята частина від усіх пам яток природи України 542 одиниці, серед яких: 14 регіональних ландшафтних парків, 117 заказників місцевого та загальнодержавного значення, 9 дендрологічних парків, 1 зоологічний парк, 13 парків - пам яток садово-паркового мистецтва, 3 ботанічних сади, національні природні парки Дністровський каньйон, Кременецькі гори, заповідник Медобори. Цікавими об єктами туризму є парки у місті Тернопіль, які можуть нести важливі туристичні функції за умови визначення їх функціонального призначення. Наприклад, визначення їхньої тематики розважальні, музичні, етнічні тощо); - спортивного (сплави річкою Дністер та нижніми течіями річок Збруч та Серет; спелеотуризм на території печер Оптимістична, Млинки, Вертеба та ін., кінний туризм (с. Кутківці та м. Тернопіль), велотури мальовничим місцевостями області); ~88~
89 - лікувально-оздоровчого (мінеральними водами типу «Нафтуся» лікують у санаторії «Збруч» в смт. Гусятин та санаторії «Медобори», що у с. Конопківка Теребовлянського району); Для розвитку туризму в регіоні необхідний розвиток туристичної інфраструктури, забезпечення її відповідності європейським стандартам якості. Важливо також сформувати інноваційний механізм просування туристичного продукту на внутрішній і міжнародний туристичні регіони, створити сприятливі умови для залучення вітчизняних та іноземних інвестицій. Як бачимо, туристичний потенціал області дозволяє розвивати на її території різноманітні види туризму, що сприятиме її соціально-економічному розквіту в умовах тяжкої економіко-політичної ситуації, що сталася в країні. ДУДКА Мар яна Київський відділ CHALLENGES OF TOURISM: ON THE WAY FROM DISABILITY TO ACCESSIBILITY The international community pays attention to the problems connected with disabled people. Governments of developed countries make special emphasis on the analysis of the important issues of social barriers, legal protection of invalid persons, receiving education and employment and other aspects of their integration into society. Today the amount of the disabled people with physical, mental or sensory impairments is about 650 million, or 15% of the world's population (for comparison, in Ukraine - 6, 1%). Considering their families and the number of people who connected with disabled persons the finger of people with limited opportunities will reach 2 billion, that is almost a third of the world s population. The first international legal document which intended to invalid people was the resolution 37/52 The World Programme of Action concerning Disabled Persons adopted by General Assembly of the United Nations 3 December years later, in 1992, General Assembly of the UN proclaimed the 3rd of December as International day of persons with disabilities [4]. In this act there was emphasized that one of the important way of the invalid s rehabilitation is tourism activities. In the scientific word there are a lot of synonyms of this kind of tourism, such as accessible tourism, adaptive tourism, rehabilitation tourism, special tourism, correctional tourism, and disabled tourism. Accessible tourism is the ongoing endeavor to ensure tourist destinations, products and services are accessible to all people, regardless of their physical limitations, disabilities or age. It encompasses publicly and privately owned tourist locations. The term has been defined by Darcy and Dickson (2009) as: accessible tourism enables people with access requirements, including mobility, vision, hearing and cognitive dimensions of access, to function independently and with equity and dignity through the delivery of universally designed tourism products, services and environments. This definition is inclusive of all people including those travelling with children in prams, people with disabilities and seniors [1]. Accessible tourism brings growth and jobs. Investing in it can open up a market of some 140 million people across Europe, including an estimated 80 million Europeans with disabilities. Accessible tourism is a very big market. And, as the population ages, it will get even bigger. By 2020, on some estimates, 25 % of travel and leisure spending will come from people who have some form of disability. There is also a multiplier effect here: people who are elderly or who have a disability often take other people along when they are travelling. Accessible tourism helps to reduce seasonality. People with disabilities and older people are more willing and able to travel for leisure out of season. This off-peak business is a boon for the tourism industry [3]. ~89~
90 Depend on the physical and mental impairments of people the consumers of tourism product are divided into two categories: - Category 1 the tourists with limited mobility (including wheelchair); - Category 2 the tourists with disabilities based on the perception of the world(low vision, blind, deaf). The leading non-profit organization in disabled tourism is the European Network for accessible tourism (ENAT) which established in January ENAT members can be found in more than 30 countries and 5 continents. The mission of the European Network for Accessible Tourism is to make European tourism destinations, products and services accessible to all travellers and to promote accessible tourism around the world [2]. 1. Darcy, S., Dickson, T. A Whole-of-Life Approach to Tourism: The Case for Accessible Tourism Experiences. Journal of Hospitality and Tourism Management, 16(1), p офіційний сайт Європейської мережі для доступного туризму електронні матеріали конференції з нагоди відзначення Дня інвалідності та Дня туризму в Європі. 4. офіційний сайт ООН. ЗАКУТИНСЬКА Ірина, СЛИВКА Роман Івано-Франківський відділ ГОЛОВНІ НАПРЯМКИ І ПРОБЛЕМИ ВИВЧЕННЯ ВІЙСЬКОВОГО УРБІЦИДУ В УКРАЇНІ Явище «урбіциду» недостатньо досліджене вітчизняною географічною науковою спільнотою. При цьому прояви урбіциду ми бачимо впродовж всієї історії України. Територіально-політичні конфлікти в Україні зумовлюють практичну необхідність комплексного вивчення даного явища. Урбіцид є терміном, який означає «насильство щодо міст». Явище урбіциду існує з того часу, відколи існують і міста. Згадки знаходимо навіть в Біблії. Термін був уперше використаний британським письменником-фантастом М. Муркоком у 1963 р. і пізніше використовувався критиками міської реконструкції 1960-х років у США (архітектором A. Хакстейбл, філософом лівих поглядів М. Берманом), які робили акцент на впливі агресивної ревіталізації міст на соціальну життєдіяльність населення. У контексті наслідків військових конфліктів поняття «урбіцид» використовували М. Берман та сербський архітектор Б. Богдановіч. Група боснійських архітекторів з Мостара використовував даний термін для визначення насильства щодо міського ландшафту під час сербсько-хорватської війни [6]. Більш пізнє визначення урбіциду пов язане із палестинськими містами Західного Берега і Сектора Гази. Окрім деструкції, тут відбувається планування і будівництво нових ізраїльських поселень, що може також кваліфікуватись як урбіцид. На сучасному етапі урбіцид спостерігається в охопленій громадянською війною, Сирії, Палестині та в зоні АТО на сході України. Проблемі урбіциду у своїх працях приділили увагу М. Ковард, Д. Кемпбел, Д. Райт, М. Шоу, М. Бонайн, М. Берман, Д. Грегорі, Дж. Егню, А. Нурхан, А. Рамадан, О. Їфтачель, С. Фрегонезе, В. Хан. В Україні єдиним академічним виданням, в якому відображені різноманітні аспекти урбіциду у Донбасі, є колективна доповідь НАН України та низки галузевих університетів та інститутів, виконана за зальним керівництвом Е. Лібанової [1]. У даному звіті дано оцінку соціально-економічних втрат внаслідок воєнних дій. Проаналізовано соціально-демографічні втрати, руйнування поселенської інфраструктури, втрати соціальної та виробничої інфраструктури, екологічні втрати і погіршення умов природокористування. Згідно визначення М. Бермана, «урбіцид» деструктивне явище, яке відображається у фізичному знищенні міста чи його компонентних частин [4]. М. Бонайн визначає урбіцид як специфічну політику і стратегію деструкції міської тканини і міст з метою управління, витіснення, або виключення населення [5, с. 85]. У своїй рецензії до книги С. ~90~
91 Грехема «Міста, війна і тероризм: на шляху до міської геополітики» відомий американський політико-географ Дж. Егню зазначає: «міста уже давно є мішенями війн та інвазій. Перш за все, вони є центрами багатства і сили. Під час ІІ світової війни кампанії масованого бомбардування були скеровані всіма сторонами на міста один одного (і їх союзників). Логіка таких дій полягала у більшій мірі у психологічному впливі, ніж у руйнуванні шляхів постачання, у руйнуванні колективного бажання до боротьби, однак наслідки зазвичай були протилежними» [3]. Міста характеризуються високою вразливістю інфраструктури до підриву і руйнації як у випадку розгортання театру військових дій на їх території, так і у випадку віддалених війн, відлуння яких у випадку терактів може проявлятися у руйнуваннях, почуттю страху і невпевненості, завданих терористами. М. Ковард розрізняє дві основні групи причин, що спричиняють явище урбіциду суспільні і природні [7]. Суспільний урбіцид може бути як хаотичний (техногенні катастрофи), так і цілеспрямованим (військові дії). В залежності від ступеня руйнувань, яке зазнає міське середовище виокремлюють: абсолютний місто втрачає своє функціональне значення; частковий можлива відбудова зруйнованої частини. У історії України неодноразово спостерігаються процеси, які за своїми ознаками є близькими до сучасного поняття урбіциду. Як правило, це був частковий урбіцид, що був невід ємним компонентом постійних війн і конфліктів на території України. В наш час місторуйнування, що носить ознаки часткового урбіциду, спостерігалось у рр. в міських населених пунктах Донбасу Донецьку, Слов'янську, Станиці Луганській, Вуглегірську, Лисичанську, Булавинському, Чорнухіному, Олександрівську, Дебальцевому, Ясинуватій, Широкіному. Відбулось руйнування поселенської структури, виробничої й соціальної інфраструктури. Внаслідок конфліктної ситуації та бойових дій густозаселені, унікальні за рівнем урбанізації Донецька і Луганська області зазнали найбільших втрат людності міських прселень на тлі дезорганізації життєдіяльності населення та надання соціальних послуг, повного або часткового руйнування житлового фонду і сратегічно важливих інфраструктурних об єктів. Середня густота населення зменшилася на 20,2%, що є критичним з точки зору відновлення людності поселень у найближчій перспективі. Більша частина руйнувань припадає на житлові будинки та системи енерго-, водо- і теплопостачання. Загальна сума збитків лише у Донецькій області перевищує 1,25 млрд грн [2]. 1. Відродження Донбасу: оцінка соціально-економічних втрат і пріоритетні напрямки державної політики К. : НАН України, с. 2. Лібанова Е. М. Відновлення Донбасу: оцінка соціальноекономічних втрат і пріоритетні напрямки державної політики // Вісник НАН України С Agnew J. Killing for Cause? Geographies of War and Peace // Annals of the Association of American Geographers P Berman M. Falling Towers: City Life After Urbicide // Geography and Identity: Living and Exploring Geopolitics of Identity. Washington, DC: Maisonneuve Press, P Bonine M.E. Middle East and North Africa // International Encyclopedia of Human Geography in 12 volumes / [Editors-in-Chief Rob Kitchin, and Nigel Thrift] Vol P Ramadan A. Destroing Nahr el-bared: Sovereignty and urbicide in the space of exaption // Political Geography P Coward M. Urbicide in Bosnia, in Graham, Stephen (ed) Cities, War and Terrorism: Towards an Urban Geopolitics. Oxford: Blackwell, P ЗАПОТОЦЬКИЙ Сергій, ЗАПОТОЦЬКА Вікторія, ЛЕВИЦЬКА Ольга Київський відділ ПРІОРИТЕТИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ЖИТЛОВОГО БУДІВНИЦТВА Забезпеченість населення житлом є одним з основних індикаторів розвитку країни загалом та добробуту його мешканців зокрема, тому державне регулювання житлової сфери набуває вагомого значення в системі державної політики та має чітко окреслену соціальну спрямованість. ~91~
92 Прийняття в експлуатацію житла , Житлові будівлі,тис.м2 загальної площі, усього збудовані фізичними особами Рис. 1 Прийняття в експлуатацію житла Показники перебування на квартирному обліку та вирішення житлової проблеми Кількість сімей та одинаків, які перебували на квартирному обліку на кінець року, тис. Кількість сімей та одинаків, які одержали житло протягом року, тис. * Складено за даними державної служби статистики. Рис. 2 Показники перебування на квартирному обліку та вирішення житлової проблеми Рівень, якість та доступність житла в нашій державі різко поступаються країнам Європи і навіть деяким пострадянським країнам. Середній рівень забезпечення українців житлом (23,8 м 2 ), значно поступається Німеччині (35 м 2 ), Швеції (40 м 2 ), Іспанії (45 м 2 ), (США 68 м 2 ). Середній розмір житла в Україні складає 52 м 2, в інших країнах колишніх республіках вона коливається в межах від 46 у Білорусі до 110 м 2 в Естонії. У Східній Європі даний показник складає від 62 м 2 (Болгарія) 118 м 2 (Словенія). Найбільша середня площа житла у Європі складає 144 м 2 на Кіпрі, а у США вона дорівнює 188 м 2. [1] В такому контексті позитивом є те, що період останнього десятиріччя засвідчує поступове зростання обсягів прийняття в експлуатацію житла. В 2015 р. в Україні ~92~
93 прийнято в експлуатацію ,4 тис.м. кв., що є одним з найвищих показників ще з початку двохтисячних років. Проте, не зважаючи на складність вирішення житлової проблеми, чисельність населення, що перебувають на квартирному обліку, постійно і суттєво скорочується. У 2014 році на квартирному обліку перебувало 657 тис. сімей та одинаків, з яких лише 3 тис. вирішили свої житлові проблеми. Важливо, що протягом років поліпшували щорічно свої житлові умови лише близько 1-1,4% черговиків від загальної їх чисельності. І це в той час, коли вибухово зросла невідкладна потреба в житлі з боку мешканців районів, де відбувалися воєнні дії, та внутрішньо переміщених осіб. Проте зростаючі обсяги введення житла в експлуатацію останніх років не вирішують житлову проблему держави. Це ж чітко відбивається й на функціонуванні державних програм житлового будівництва. На сьогодні існує три державні програми будівництва житла для громадян України. Перша - це пільгове довгострокове кредитування молоді на будівництво та придбання житла. Друга - це програма доступного житла, коли держава компенсує 30 відсотків вартості помешкання. Третя - це здешевшання іпотечних кредитів. За останньою програмою надаються позики під 16 відсотків річних. При цьому сплачується тіло кредиту та три відсотки річних. Решту компенсує держава. Програма пільгового молодіжного кредитування наразі фінансується виключно за рахунок коштів місцевих бюджетів. У 2016 році передбачено фінансування в обсязі 47,1 млн. грн. Планується надати кредити 118 молодим сім'ям за умови наявності коштів на дане фінансування. На державному рівні програма забезпечення доступним житлом (70/30) припинена ще в 2014 році. У 2016 році тільки в Харківській області за рахунок коштів місцевих бюджетів планується надати допомогу 37 громадянам на суму 5 млн. гривень. По програмі "Доступне житло" (здешевлення вартості іпотечних кредитів) у 2016 році передбачено видатки лише на обслуговування раніше укладених договорів. Хоча на сьогодні паралельно з Державним бюджетом фінансуватимуть програми й місцеві бюджети (передбачено 4 млрд. грн. інвестицій у будівельну галузь), проте такі Державні програми зазвичай малоефективні, оскільки для пересічної молодої сім'ї віднайти 70% вартості житла так само складно, як і 100%. Що стосується програми з будівництва житла та працевлаштування переселенців, то вона існує тільки на папері, в бюджеті на 2016 рік не закладено жодних коштів для її реалізації. Серед варіантів вирішення проблем з житлом у переселенців зі сходу можуть бути наступні варіанти, по-перше, це будівництво муніципального, соціального житла для пільгових категорій переселенців, коли людина сплачує комунальні послуги, але не є фактичним власником. Інший вихід з даної ситуації - це швидке будівництво з нуля багатоквартирних будинків за енергозберігаючими технологіями. При цьому громадські організації домовляються з забудовником про здешевлення робіт. В цьому випадку потрібна тільки земельна ділянка, придатна для будівництва Цікаво, що на кінець 2014 частка іпотеки в операціях на первинному ринку не перевищувала 2%, а за підсумком 2015 року цей показник склав лише 1%. З банків, готових кредитувати придбання іпотеки на первинному ринку залишилися державні і кілька комерційних банків. Їх загальна кількість не перевищує п'яти. Співвідношення іпотечних кредитів до ВВП - в Україні це всього лише 5%, при тому що в найбільш розвинених країнах цей показник доходить до 100% ВВП. До того ж в Україні дуже високі процентні ставки кредитування (до 25-30%), і низькі темпи будівництва. Для порівняння в США чи Канаді іпотечний кредит надається на строк до 30 років під 3-5 відсотків річних. Відповідно, в сучасних умовах, для покращення ситуації на ринку житла, потрібно пожвавити інвестиційну привабливість будівельної сфери та збільшити попит на купівлю житла саме через механізми іпотечного кредитування та функціонування державних програм. ~93~
94 1. Сафонов Ю. Євтєєва В. Житлова сфера в Україні: стан та тенденції розвитку. [Електронний ресурс]. Режим доступу: 2. Офіційний сайт Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства. [Електронний ресурс]. Режим доступу: 3. Закон України «Про житловий фонд соціального призначення» від VI в редакції від 18. II.2012 [Електронний документ] // офіційний сайт Верховної Ради України - Режим доступу : 4. Соціальні індикатори рівня життя населення / відп. за вип. О. О. Кармазіна. К. : Держслужба статистики Україна, с ЗАРУБІНА Антоніна Кіровоградський відділ АНТРОПОГЕННО-ПРИРОДНІ ОБ ЄКТИ ТА ТЕРИТОРІЇ В ЕКОМЕРЕЖІ КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ Нині концепція формування та розвитку екомережі є інтегральною в організації збереження біотичного та ландшафтного різноманіття і на європейському рівні вже набула певного розвитку. Основою для розбудови екомережі має стати існуючий каркас природно-заповідних об єктів регіону. Аналіз природоохоронної мережі Кіровоградської області за походженням вказує на значне переважання природних територій. Поза увагою залишається низка цінних об єктів антропогенного та природно-антропогенного характеру. На думку деяких вчених (Загоровський, Денисик), людська діяльність протягом багатьох віків призвела до знищення та докорінної зміни натуральних природних об єктів. Проте суспільство створило нові, оригінальні, але ще мало вивчені антропогенні комплекси, які потребують на даний час охорони не менше, ніж натуральні. Тому потрібно сформувати єдину природоохоронну систему, яка б органічно поєднала тісно взаємопов язані між собою комплекси різного походження. Повністю виконати дані функції можливо шляхом проектування та розбудови регіональних екомереж, які мають згодом поєднатись з Європейською екомережею. Така система повинна охоплювати, крім природних територій і об єктів, природно-антропогенні та ландшафтно-технічні (історико-географічні) об єкти й території. Прикладом можуть бути унікальні відслонення, що виникли в кар єрах і стали еталонами геологічних розрізів, поодинокі та групи курганів, кар єри як оригінальні форми рельєфу, окремі водні комплекси, що формуються у відпрацьованих кар єрах граніту, піску, глин. Такі об єкти та території використовуються для проведення низки спортивно-туристичних змагань, як місця рекреації. Також до структури екомережі включені ландшафтно-технічні та історикогеографічні об єкти, до яких належать ландшафтні комплекси, де гармонійно поєднані унікальні властивості природи, історичні події, оригінальні архітектурні або господарські споруди. Такі об єкти й території можуть значно змінити та урізноманітнити природнозаповідний фонд області, а відповідно й збільшити його площу. Останнім часом активно використовуються для потреб рекреації штучні водні об єкти - водосховища та незначні за розмірами ставки, які мають важливе значення для природоохоронного та рекреаційного потенціалу на території регіону. В межах Кіровоградської області всього їх нараховується 85. Серед них є дуже великі (Кременчуцьке, Дніпродзержинське), невеликі та малі (ставки). Останні в області є домінуючими (73), їхня сукупна площа становить 50,5 км 2. Найбільша кількість водосховищ припадає на степові райони області Бобринецький (13), Кіровоградський (10) та Устинівський (10). Значна кількість даних водойм нині є арендованими, проте близько 10% штучно створених водойм виявились покинутими. Це водойми, ресурси яких фактично не використовуються, внаслідок чого їх екорежим визначається не способом експлуатації, а випадковим набором факторів. Найважливішою особливістю покинутих ставів є тенденція до заростання, яка супроводжується замуленням та заболочуванням. Багато ставків, у тому числі й покинутих, разом із оточуючими їх береговими ділянками щільно населені різноманітними організмами, природні ареали яких скоротилися. Особливо привабливі для багатьох мешканців, насамперед комах і птахів, ставки із ступенем заростання біля ~94~
95 30% та густою багатоярусною береговою рослинністю. Зустрічаються на таких ділянках і червонокнижні види. Більшість покинутих ставків заслуговують включення до регіональної екомережі. Після мінімальної реконструкції вони можуть слугувати природоохоронним чи рекреаційним цілям із наданням їм відповідного статусу. До складу екомережі також можуть бути залучені частково сільськогосподарські угіддя, в тому числі й орні землі, які в певну пору року можуть виконувати функцію середовища існування ряду рослин і тварин, особливо під час їх міграції. Останніми роками в Україні спостерігається тенденція до збільшення площ земель, які вилучаються з обробітку на один або кілька сезонів (перелоги). Як правило, це землі на схилах з крутизною понад 3 0 в межах річкових долин, горбогірних територій, надмірнозволожені землі, землі віддалені від населених пунктів, на межах господарств (землі незручні для обробітку або такі, які не дають високих врожаїв). До категорії таких земель можна віднести і радіаційно забруднені землі, орні землі, які зазнавали меліорації в минулому, землі, на яких спостерігаються процеси надмірного зволоження та заболочення за рахунок виходу з ладу дренажно-меліоративних систем. На цих землях доцільне відновлення дикорослої флори та фауни. Можливе їх використання при необхідності як частин екокоридорів і буферних зон регіонального значення. Особливу увагу потрібно звернути на порушені нерекультивовані землі (кар єри, відвали, терикони, яри, балки, надмірно еродовані землі). Частину цих земель можна заліснити. Землі, які потребують рекультивації, після її проведення можуть використовуватися в рекреаційних цілях (рекультивований кар єр наповнений водою, стає місцем відпочинку і рибної ловлі). Згідно досліджень, зниження частки орних земель повинно відбуватись до екологічно обґрунтованого рівня (30-40% від загальної площі). У зв язку з цим необхідно виділити землі, які можуть бути заліснені або залужені, а також переведені в інші категорії сільськогосподарських угідь (багаторічні насадження, пасовища, сіножаті та інші). Частина природних угідь (водно-болотних, лісових, степових, лучних) повинні бути залучені до територій та об єктів природно-заповідного фонду. Така трансформація структури земельного фонду в умовах ринкових відносин є дещо проблематичною, тому що створення природно-заповідних територій передбачає повне або часткове вилучення земель із господарського вжитку, а будь-який господар вимагатиме компенсації. Відповідно державним структурам необхідно викупити або іншим чином компенсувати вилучені землі, для чого необхідні значні кошти. ЗАСТАВЕЦЬКА Леся Тернопільський відділ ФОРМУВАННЯ ПЕРВИННИХ СИСТЕМ РОЗСЕЛЕННЯ У ПРОЦЕСІ УТВОРЕННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД Дослідження систем розселення різних таксономічних рівнів показали, що найбільші зміни в їх територіальній організації відбуваються на сучасному етапі на низовому рівні: саме для первинних, систем розселення характерними є переорієнтація розселенських зв'язків, зміна функцій їх центрів, децентралізація функцій, зміна меж систем. Тому важливим поштовхом для організації нових систем з оптимальною геопросторовою організацією може бути формування територіальних громад нових одиниць адміністративно-територіального устрою низового рівня. Як відзначається у Законі України «Про місцеве самоврядування» (1997), територіальною громадою є «жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища чи міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр». Формування таких громад, на думку вчених, має бути спрямоване на надання громадянам максимальної кількості якісних послуг. Саме в межах громади здійснюватиметься дошкільне виховання та освіта дітей, первинне медичне ~95~
96 обслуговування, культура і дозвілля мешканців, побутове забезпечення (водо-, енерго-, теплопостачання, каналізація), використання землі і охорона довкілля, транспорт та зв язок тощо. На сьогоднішній день маємо досвід створення перших в Україні територіальних громад в багатьох областях. Однією з вимог до формування таких громад, згідно з положеннями Проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади)» (2015) має бути створення конкурентоздатних територіальних громад. Великі за людністю і площею громади можуть бути конкурентоздатними. Це має, за словами чиновників, значно скоротити управлінський апарат (будуть ліквідовані численні сільради) і максимально наблизити надання послуг до населення за рахунок перенесення багатьох важливих послуг на рівень центру громади (адміністративних, соціальних тощо). За сучасних умов розвитку соціальної інфраструктури (а також скорочення кількості дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів, медичних установ різного рівня спеціалізації та ін.) та транспортних шляхів зробити це буде вкрай важко, а то й неможливо. Створення територіальних громад на сьогодні, попри задекларовану добровільність, є нерідко примусовим. Особливо це стосується сільської місцевості, де велика відстань між поселеннями, нерозвинена транспортна мережа. Об'єднання декількох сіл у територіальну громаду за методикою існуючої влади нерідко призводить до погіршення доступності людей до закладів соціальної інфраструктури, до соціально-економічної деградації сіл, що знаходяться на периферії громади. Це відбувається тому, що питання наукового обґрунтування меж територіальних громад, яке досить активно обговорювалось серед науковців, в тому числі і суспільно-географів(м. Дністрянський, А. Доценко, Г. Заваріка, Л. Заставецька, О.Кучабський, З. Тітенко, О.Шаблій та ін.), не знайшло відображення в реалізації прграми децентралізації влади в Україні. Важливою проблемою є обґрунтування опитмальної територіальної організації територіальних громад. Межі сучасних територіальних громад визначаються за двома критеріями транспортна доступність до меж громади не має перевищувати півгодини і співпадати з межами добровільно об єднаних сільрад. На нашу думку, доречним було б ще врахування таких принципів: 1) розселенського, тобто територія громад має базуватись на вже сформованих системах розселення, функції при цьому мають розширюватися, при встановленні меж громад необхідно враховувати міжпоселенські зв язки, всі села громади мають виконувати певні функції, необхідні для всіх жителів; 2) територіального, тобто громади мають охоплювати компактну територію, всі пункти, на якій мають високий рівень транспортної доступності. Це можуть бути і поселення різних районів, розташовані близько одне до одного; 3) демографічного, тобто враховувати тенденції відтворення населення, зміну його вікової структури, міграційні потоки. Внаслідок кризової демографічної ситуації у всіх регіонах України відбувається зменшення людності поселень, особливо сіл. У процесі створення нових громад демографічні процеси погіршаться, особливо у периферійних частинах. Села, які не будуть центрами громад поступово знелюдніють; 4) соціально-економічного, тобто громада має здійснювати економічну діяльність з ефективним використанням місцевих ресурсів, вона має забезпечувати повсякденні потреби людей; 5) самоврядного, тобто представляти інтереси громади, забезпечувати їхнє право на самоврядування. Ці принципи також покладені в основу просторової організації первинних систем розселення, що формуватимуться у процесі проведення адміністративно-територіальної реформи. При цьому населені пункти у такій громаді будуть розвиватися у тісному взаємозв'язку один з одним. На відміну від сучасних сільрад, що відзначаються низьким ~96~
97 економічним потенціалом, недостатньо розвиненою виробничою та соціальною інфраструктурою. Маючи у своєму складі по 5-10 населених пунктів, значну територію (понад 90 км 2 ) та кількість населення (5-7 тис. осіб), такі громади забезпечуватимуть комплексний розвиток території. На їх основі буде здійснено оптимізацію геопросторової організації розселення населення регіону, формуватимуться нові системи т.з. мережевої організації, з широким розвитком горизонтальних зв'язків. Населені пункти, що входитимуть у громаду, розвиватимуться згідно з їх місцем і роллю у цій громаді. Звичайно, найбільший соціально-економічний розвиток має бути передбачений для центрів громад, якими визначені великі села і селища міського типу. У них мають бути зосереджені важливі виробничі і соціальні об'єкти, що забезпечуватимуть населення роботою і різноманітними послугами. Такий пункт повинен мати добре транспортне сполучення із всіма селами громади, із районним центром. Це будуть своєрідні «полюси зростання», які стануть своєрідними центрами нових систем розселення і сфери територіального управління. Інші поселення громади повинні також отримати соціально-економічний імпульс, позаяк вони не повинні стати «периферійними» у прямому значенні. У випадку нерозвитку в них неаграрних видів діяльності, невисокої транспортної доступності такі села можуть стати знелюдненими і поступово зліквідованими. Тому населені пункти у кожній громаді мають розвиватися відповідно до встановлених для них функцій, згідно з їх соціально-економічним потенціалом. Внаслідок того, що у сучасних умовах у виробничій сфері відбувається перехід від строгої ієрархічності до мережевої просторової організації, що характерно для інформаційно-організованої економіки, то й у розселенні відбуваються процеси деієрархізації. Нові умови функціонування систем розселення накладуть відбиток на формування розселенських зв язків, зокрема внаслідок реалізації принципів децентралізації та субсидіарності, які передбачають утворення самостійних одиниць як носіїв місцевого самоврядування, у громадах посиляться горизонтальні зв язки. Майбутні системи розселення (територіальні громади) внаслідок часткового перерозподілу повноважень з районного на місцевий рівень, а також перерозподілу функцій між поселеннями у системі, матимуть іншу геопросторову організацію, ніж сучасні. Нова мережева форма розселення буде своєрідним кластером. Виходячи з розуміння кластера, як мережі об єктів, можемо вважати, що система розселення може перетворюватись у кластер за умови розвитку зв язків між поселеннями. А ці зв язки можуть розвиватися тільки тоді, коли відбудеться перерозподіл функцій між поселеннями. У такому випадку пов'язані між собою поселення матимуть спільне завдання реалізацію спільних програм соціально-економічного розвитку на певній території. Перехід до політики сільського розвитку стане основою поступу різних за людністю і функціями сільських поселень, умовою їх соціально-економічного зростання. Застосування кластерного підходу до нової геопросторової організації виробництва і розселення буде важливою умовою оптимізації геопросторової організації суспільства, підвищення ефективності його управління. ЗАСТАВЕЦЬКА Ольга Тернопільський відділ ОСНОВНІ РИСИ ТРАНСФОРМАЦІЇ ГАЛУЗЕВОЇ СТРУКТУРИ ГОСПОДАРСТВА АГРАРНИХ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ Найбільш іманентною рисою соціально-економічного розвитку регіонів України за сучасних умов є трансформаційність. Вона властива найбільше господарським системам, які під впливом зміни форм власності, впровадження ринкових відносин значно змінили свою територіальну організацію. ~97~
98 Сучасні господарські системи регіонів України зазнають перетворень, які не просто торкаються окремих їх рис, а є функціонально-генетичними, вони приводять до глибоких змін у структурі господарських систем, їх зв язках і відношеннях. Тим самим такі системи набувають нових рис, нової якості. А гетерохронний динамізм, що характерний для різних галузей господарства (перетворення відбуваються з різною швидкістю), є причиною зміни господарської спеціалізації регіонів, структури їх господарських систем. Дослідження українських вчених, проведені у різних регіонах України (Г.Балабанов, В.Джаман, А.Доценко, В.Захарченко, М.Заячук, В.Нагірна, Я.Олійник, П.Сухий, О.Топчієв, О.Шаблій, Л.Шевчук, М.Фащевський та ін.), свідчать про глибокі структурні перетворення у регіональних господарських системах. Більшість регіонів України, які у до кризовий період були промислово-аграрними, внаслідок неоднакових темпів скорочення виробництва у промисловості і сільському господарстві, стали аграрними регіонами. Це області Полісся, Поділля, Центру і Північного Сходу, Закарпаття і Прикарпаття. Причиною цього є, передусім, різке зменшення частки галузей обробної промисловості, а особливо машинобудівної, легкої, окремих галузей харчової промисловості, що раніше визначали спеціалізацію даних регіонів. Ці галузі, не зумівши вчасно перепрофілюватись на потреби ринку, різко зменшили виробництво продукції, більшість їх виробництв було ліквідовано зовсім. Створення нових підприємств у харчовій промисловості та із виробництва будматеріалів, що почали виробляти конкурентоспроможну продукцію, не зуміло ще задовольнити потреби населення у промисловій продукції. Хоча продукція окремих підприємств харчової промисловості вже користується попитом не тільки у внутрішніх споживачів, але й за межами регіонів. Найбільші зміни у аграрних регіонах сталися у сільськогосподарському виробництві, вони полягають у наступному: - на зміну колгоспам і радгоспам появилися нові форми підприємств господарські товариства, кооперативи і фермерські господарства, у їх володінні знаходиться переважна більшість сільськогосподарських угідь, але більшість продукції ще виробляють індивідуальні господарства населення, розвиток фермерства ще відбувається повільними темпами; - основною галуззю сільського господарства є рослинництво, для його розвитку є сприятливі грунтово-кліматичні ресурси, висока розораність земель; при незначній зміні структури посівних площ (дещо збільшились площі зернових, технічних культур, зменшились площі кормових, овочевих культур) відбулися зміни у структурі зернових (на користь пшениці, кукурудзи, сої і зменшення жита), технічних (збільшення площ ріпаку і соняшника, зменшення цукрових буряків, льону, тютюну) культур; деякі культури (соняшник, кукурудза) вирощують поза межами їх традиційного висіву (Полісся); - впровадження нових технологій вирощування та використання високоврожайних сортів сільськогосподарських культур привели до збільшення валових зборів сільськогосподарських культур, передусім зернових, овочів, цукрових буряків; ці технології використовуються переважно сільськогосподарськими підприємствами, в індивідуальному господарстві застосовуються мало і тому продуктивність праці в них невисока; - зменшення посівних площ під кормовими культурами зумовлене значним скороченням чисельності поголів я худоби, зміною кормової бази скотарства і свинарства на користь штучних кормів; - зменшення частки тваринницької продукції внаслідок значного скорочення поголів я всіх видів тварин; виробництво тваринницької продукції переважно здійснюється у господарствах населення, вони малопродуктивні і тому розвиток тваринництва пов'язаний із створенням нових ферм з передовими технологіями виробництва. ~98~
99 У аграрних регіонах постійно збільшується частка сфери послуг і посилення її ролі у виробництві валового внутрішнього продукту. Це пов язано із впровадженням нових форм обслуговування населення, розширенням спектру послуг. Важливою галуззю, якій надається пріоритет у розвитку, є туризм, позаяк всі регіони України мають багатий природний та історико-культурний рекреаційний потенціал. Поступове збільшення частки галузей сфери послуг у господарстві (торгівля, зв'язок, фінансова діяльність, освіта, медичне обслуговування, управління та ін.) поруч із сільським господарством, свідчать про деіндустріалізацію регіонів, їх терціалізацію. Розвиток ринкової інфраструктури, інформаційної та комунікативної діяльності, консалтингових та інжинірингових послуг тощо є важливою ознакою того, що відбувається завершення стадії індустріального розвитку суспільства. Однак перехід до постіндустріальної стадії передбачає процеси ринкових трансформацій, які можуть бути реалізовані шляхом впровадження інноваційно-інвестиційних технологій у всі сфери життєдіяльності населення, розвиток ринкових відносин. Цей процес стримується в багатьох регіонах і сферах діяльності низькими темпами впровадження досягнень науки і техніки, використанням застарілих технологій, бартерними відносинами. Аналіз сучасної структури господарства аграрних регіонів свідчить про регресивні і прогресивні тенденції переходу їх економіки до ринкових відносин. До регресивних відносяться зменшення диверсифікації виробництва, наявність малоефективних виробництв, зменшення приросту виробництва у багатьох галузях, розпад усталених функціональних зв язків. До прогресивних тенденцій відноситься поява нових виробництв і форм організації виробництва, формування нових міжгалузевих зв язків, впровадження сучасних технологій виробництва та ін. Але ці тенденції дуже повільно впроваджуються, перехід до ринкових відносин відбувається дуже повільно. Для успішної реалізації трансформаційних перетворень необхідна зміна в інноваційно-інвестиційній регіональній політиці, передусім нагромадження інноваційного потенціалу для реформування у всіх сферах людської ліяльності. Отже, значні зміни, що відбулися у структурі господарства аграрних регіонів, передусім відмова від розвитку неконкурентних галузей і виробництв, є важливою передумовою переходу до досконалої структури господарства. Така структура формуватиметься залежно від ресурсного потенціалу регіону, ступеня його інтегрованості у міжнародні економічні структури. Для цього необхідно визначити галузі пріоритетного розвитку регіону (галузі спеціалізації) і розвивати їх для задоволення як внутрішніх потреб інших регіонів чи міждержавної торгівлі. Такими галузями у аграрних регіонах можуть бути, крім сільського господарства, харчова і легка промисловість, виробництво будматеріалів, лісове господарство, транспорт, рекреація тощо. Крім галузей спеціалізації, необхідна активізація галузей, які забезпечують життєдіяльність регіонів. Тому важливим напрямком сучасної регіональної політики є комплексність у розвитку господарства територій, тобто взаємопов язаний розвиток господарства на основі регіонального територіального поділу та інтеграції праці, найдоцільнішого використання природного і соціально-економічного потенціалу, який забезпечує ефективне виконання міжрайонної функції і задоволення місцевих потреб господарства і населення. ЗАСТАВЕЦЬКИЙ Тарас, ТКАЧ Дмитро, ІЛЛЯШ Ірина Тернопільський відділ СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ У ВИВЧЕННІ МІСЬКИХ ПОСЕЛЕНЬ УКРАЇНИ Розвиток ринкових відносин в Україні супроводжується соціально-економічною кризою і деструктивними процесами у територіальному розвитку. Щодо міських поселень, які залишаються формами розселення, в яких проживає більшість (68%) ~99~
100 населення України, то вони зазнають значних трансформацій у різних аспектах демографічному, економічному, соціальному та ін.. Зміна соціально-економічної структури міст, їх ролі у системах розселення, що склалися ще у радянський період, розвиток нових форм господарювання потребують уваги з боку дослідників-суспільногеографів. Вони все більше стають у центрі уваги О.Гладкого, І.Гудзеляк, В.Джамана, М.Дністрянського, Н.Дністрянської, О.Дронової, Т.Заставецького, І.Ілляш, С.Іщука, Л.Нємець, К.Маруняк, К.Мезенцева, А.Мозгового, Л.Руденка, Д.Ткача, О.Топчієва, М.Фащевського, О.Шаблія, Л.Шевчук та ін. Але постійна трансформація суспільних процесів робить дослідження міст актуальним і необхідним. У першу чергу, необхідна увага вчених до процесів урбанізації, темпи якої значно сповільнились у кінці ХХ ст. на початку XXІ ст. Цей процес, що супроводжувався значним витоком сільських жителів до міст у середині XIX ст., наклав значний відбиток на перерозподіл жителів між міськими поселеннями і сільською місцевістю, на зміну умов життя і діяльності населення. Передусім, важливим є вивчення процесів зміни людності міських поселень, особливостей природного і механічного рухів людності міст та селищ міського типу, особливостей зайнятості людей, змін у соціальній, релігійній та професійній структурах населення, рівня та якості життя людей. Саме ці відомості є важливими для встановлення обсягів трудового потенціалу поселень, окреслення шляхів його перспективного використання. При цьому дуже важливими є соціальні характеристики населення: рівень зайнятості і безробіття, релігійний склад, освітній і культурний рівень, професійна структура тощо. Позаяк міста внаслідок централізації у плануванні розвитку «втратили» «природність» свого розвитку, а ключові процеси міської динаміки в Україні мали жорстко керований характер, то в сучасних умовах є необхідність повернути їх до природного стану. А для цього необхідно вивчити особливості функціонування міста чи смт, ефективність розвитку окремих галузей чи підприємств, можливості їх перепрофілювання чи заміни іншими. Це актуально в умовах тривалої кризи, що зумовила спад виробництва в окремих галузях, зниження державних замовлень на продукцію багатьох підприємств. Важливо при цьому вивчити ресурсний потенціал кожного міського поселення, ринок товарів і послуг у ньому та навколишніх поселеннях, можливості розвитку господарства в нових умовах господарювання і створення режиму інвестиційної та соціальної привабливості. Важлива роль у цьому в сучасних умовах відводиться встановленню т.з. брендингу міста. І саме суспільно-географи, маючи інформацію про всі підсистеми міста, його історико-географічний розвиток, можуть встановити головні галузі, які створюватимуть базу для розвитку міста, його соціальноекономічної активізації. При цьому головними напрямками досліджень мають бути: - демографічна підсистема, передусім демографічна ситуація, структура населення, трудовий потенціал, визначення оптимальної зайнятості населення; - соціальне середовище життя населення, система життєзабезпечення людей, рівень і якість життя людей; - сучасна функціональна структура міста, зміни, які відбулися в ній у процесі реформування економіки; - поява нових інноваційних виробництв у нових секторах економіки, диверсифікація і реструктуризація містоутворювальних підприємств, зміна номенклатури продукції; - розвиток виробничої і соціальної інфраструктури, в т.ч. ринкової, транспортної і логістичної систем; - стан довкілля, реалізація стратегії сталого розвитку території, збереження комфортних умов проживання людей, умови природокористування тощо. - сучасна розпланувальна структура міст, формування функціональнотериторіальних зон. ~100~
101 Ці напрямки є головними щодо кожного поселення, але залежно від них формується уявлення про роль цього поселення у системі розселення. Ця роль має бути дещо змінена у процесі вироблення нових механізмів місцевого самоврядування, що формуватимуться у процесі децентралізації влади і здійснення адміністративно-територіальної реформи в Україні. Проблема функціонування міських поселень, як центрів нових територіальних громад, що формуються в Україні на даному етапі суспільного розвитку, є важливою для географів. Саме вони можуть встановити роль кожного поселення у громаді, виявити можливі зв язки між всіма елементами у новій системі розселення, встановити напрямки розвитку міського поселення та навколишньої сільської місцевості, окреслити галузі, що забезпечують внутрішньоміські потреби. При цьому важливим є вивчення нових функцій, які набувають міста в сучасний період, особливо інноваційно-креативних, організаційноуправлінських, комунікативних, інформаційних, духовно-культурних та ін. Важливою проблемою, яка стоїть перед науковцями, є впорядкування територіально-функціональної структури міст, яка значно погіршилась в останні роки через хаотичну забудову території, недотримання правил розпланування тощо. Відбувається нерідко погіршення екологічного стану міста, втрата естетики ландшафту, що призводить до змін міського простору, погіршення умов життя людей. Тільки вивчення таких проблем може стати основою для їх вирішення, для вдосконалення управління міським простором, для посилення ролі міст у процесі постіндустріальних трансформаційних процесів у розселенні та господарстві країни та її окремих регіонів. При цьому важлива орієнтація на нові парадигми регіонального розвитку, передусім інвестиційно-інноваційного саморозвитку, яка передбачає модернізацію території шляхом концентрації у містах інноваційного потенціалу. ІВАНОВА Валентина, ХРУЩ Юлія Мелітопольський відділ ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ ДЕЯКИХ НАПРЯМКІВ ТУРИСТИЧНОЇ ІНДУСТРІЇ В УКРАЇНІ Український туризм розвивається активно та динамічно. Попередні результати діяльності галузі дають підстави стверджувати зростання частки галузі у ВВП країни. Розвиток туристичної та курортної галузей впродовж останніх років характеризується позитивною та сталою динамікою. Створення нового іміджу українського турпродукту, конкурентоспроможного в нашій державі та за кордоном, комплексний підхід до розвитку туризму та курортів на регіональному рівні, підтримка розвитку малого та середнього бізнесу у туристичній сфері, зумовили актуальність теми дослідження. Метою написання статті є обґрунтування деяких напрямків розвитку туризму в Україні. Досягнення поставленої мети ґрунтується на вирішенні комплексу взаємопов язаних завдань: - надання сучасної оцінки формування туристичної галузі в Україні; - виявлення основних існуючих проблем туристичної галузі в Україні; - обґрунтування перспективних планів розвитку туристичної індустрії в країні. Важливою складовою туристичної діяльності в Україні і одним з головних напрямків його розвитку є соціальний туризм. На важливий складник у функціонуванні цього напрямку перетворилося оздоровлення потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, насамперед дітей. З цією метою реорганізовано частину туристичних закладів у пансіонати з лікуванням і туристично-оздоровчі комплекси, де поряд із активним відпочинком надаються лікувальні послуги. При реалізації останніх широко використовуються мінеральні води, рослинні препарати, екологічно чисті продукти харчування, розроблено спеціальні оздоровчі пішохідні маршрути тощо [1]. ~101~
102 Значна увага в країні приділяється молодіжному й дитячому туризму. Щороку близько 6 млн. дітей та підлітків охоплюються різноманітними видами туристичної діяльності, із них тис. здійснюють закордонні подорожі. Серед туристичних підприємств, що спеціалізується на молодіжному туризмі, найбільшим акціонерним товариством є «Супутник-Україна», яка має власну потужну матеріально-технічну базу: готелі, молодіжні центри, туристичні комплекси, транспортні підрозділи. Головною проблемою, що заважає інтенсифікації розвитку дитячого й молодіжного туризму, є відсутність гнучкої системи пільг на туристичне обслуговування цієї категорії споживачів. Одним із перспективних напрямків розвитку туризму в Україні став сільський зедений туризм, який набуває широкого розмаху в багатьох європейських країнах. Сільський туризм дає можливість мешканцям міст відпочивати у сільській місцевості, а за бажанням - взяти участь у сільськогосподарських роботах. У разі використання сільського (фермерського) господарства і оренди помешкання слід говорити про окремий підвид сільського туризму агротуризм. Тематика і види туристичних маршрутів, які можуть прокладатися в сільській місцевості, виділяється надзвичайним розмаїттям і є практично невичерпні. Зони можуть охоплювати природу, історію, етнографію, архітектуру, археологію, життєписи видатних осіб тощо і пристосовуватися під запити конкретного споживача. Основою для створення сільських туристичних маршрутів можуть стати матеріали краєзнавчих і меморіальних музеїв та музейних кімнат. Піднесення сільського туризму в Україні підтримує утворена у 1996 році спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму, яка об'єднує ряд регіональних осередків, що займаються інформаційно-правовими питаннями, рекламою туристичного продукту, обліком господарств, здатних надавати туристичні послуги. У науково-практичному вжитку з'явилося нове поняття - агроекологічний туризм. Цей різновид відпочинку передбачає проведення вільного часу у сільській місцевості на базі селянських (фермерських) господарств, які вирощують сільськогосподарську продукцію із застосуванням м'яких (екологічних) до довкілля методів. Україна не належить до держав, де екологічний туризм виступає серйозною альтернативою традиційним видам рекреаційної діяльності. Але наша країна володіє надзвичайно потужним потенціалом і робить перші кроки на шляху активізації і пропаганди альтернативного туризму, одним із видів якого є туризм екологічний. Перспективним регіоном для організації екологічного туризму в нашій країні є Українське Полісся - територія з багатими, а часто й унікальними, природними і культурно-історичними рекреаційними ресурсами, якій притаманні комфортні для відпочинку людини літні кліматичні характеристики. У межах Українського Полісся знаходиться ряд об'єктів природоохоронного фонду, серед яких є як традиційні природно-заповідні території із високою атрактивністю, так і специфічне утворення - зона відчуження навколо Чорнобильської АЕС. Така особливість сприяє прокладанню різноманітних за тематикою еколого-туристичних маршрутів, аж до таких, які наочно демонструватимуть згубність недбалого, а то й злочинного господарювання на Поліссі та вказуватимуть на альтернативні сценарії виходу із екологічної кризи, в якій опинився регіон і вся Україна. Економічне підґрунтя розвитку екологічного туризму власне і базується на залученні унікальних територій і земель природно-заповідного фонду до рекреаційного обігу та подальшому використанні отриманих коштів для реалізації природоохоронних проектів та інших завдань регіонального розвитку [2]. У рамках становлення вітчизняної індустрії туризму чітко окреслився окремий напрямок діяльності оздоровчо-спортивний туризм. Цей сегмент туризму виник на самодіяльних засадах з ініціативи туристів-аматорів. Оздоровчо-спортивний туризм має велике соціальне значення й економічну ефективність. Підраховано, що людина, яка активно займається оздоровчо-спортивним туризмом, щорічно заощаджує для державного ~102~
103 бюджету кошти еквівалентні майже $ 400 (йдеться про ймовірні виплати із фондів соціального страхування на лікування, непрацездатність, оздоровлення тощо), тоді як держава на потреби самодіяльних туристів витрачає лише $ 1 на рік. Організаційними та методичними центрами розвитку оздоровчо-спортивного туризму в Україні є туристичні клуби та секції. Комерціалізація туризму призводить до перетворення частини туристичних клубів і секцій у туристичні агентства й фірми, що, як правило, займаються туристичною діяльністю. Отже, належне функціонування туристичної індустрії в Україні можливе тільки завдяки комплексному сталому розвитку усіх структурних одиниць галузі. Тенденції розвитку туризму в Україні протягом декількох останніх років дозволяють виділити кілька суттєвих моментів: по-перше, в національному туризмі високою є частка виїзного туризму; по-друге, з боку держави підтримка вітчизняного туризму носить декларативний характер; по-третє, зростає диспропорція між ресурсним забезпеченням і ступенем його використання; по-четверте, розвиток нових видів туризму урізноманітнив національний туристичний продукт. 1. Федорченко В. К. Дьорова Т. А. Історія туризму в Україні. К. : Вища школа, с. 2. Статистичний збірник України за 2013 рік / За ред. О. Г. Осауленка. К. : Техніка, с. IЛЛЯШЕНКО Інна Київський відділ DEVELOPMENT AND CURRENT STATE OF THE MEDICAL INDUSTRY OF KYIV The medical industry of Kyiv has a special place in the economic system of the country; this is due to the social importance of its products, science-based production, and the profitability of market existence. It includes chemical and pharmaceutical industry, medical instrumental industry, production of glass, porcelain and plastic medical products, and agricultural production involving cultivation, collection and processing of medicinal plants. In particular, chemical and pharmaceutical industry as a part of the medical industry can be considered the most developed among represented in the city. About 30 companies with a workforce of about 10 thousand people make medical products in Kyiv. In the capital there are six largest manufacturers of medicines in Ukraine: PrJSC Pharmaceutical firm Darnytsia, JSC Kyivmedpreparat, JSC Farmak, JSC SIC Borshchahivskyi CPP, PrJSC Indar, JSC Kyiv Vitamin Factory. They account for almost 60% of production of all drugs produced in the country. All the enterprises have passed a long time of formation and development. Most of them were founded in the first half of the last century. Each of the above companies has received several international quality certificates, repeatedly became winners of the contests. They opened branch offices in other cities and countries. Branch offices in other cities and countries were established. The geography of export deliveries is traditionally represented by CIS countries (Uzbekistan, Russia, Kazakhstan, Belarus, Azerbaijan) mainly. The concentration of pharmaceuticals export of Ukrainian production to CIS countries is associated with the rigid quality control system in the European markets, and the need of GMP certificates for producers. The export of pharmaceutical products in 2014 amounted to million dollars USA (104, 5% till 2013) and was 1.8% of the total exports. The enterprises of the medical industry of Kyiv employ about 10 thousand people. This is one of the types of industry where the monthly salary exceeded the average for the economy by 1,4-1,9 times. The volume of sold basic pharmaceutical products and pharmaceuticals in the national currency has increased in recent years, but in manufacturing the production volumes have decreased by 9.3%. The production of pharmaceuticals containing hormones has decreased by 64 ~103~
104 tons or by 41.9%; pharmaceuticals containing alkaloids by 448 tons or 6.9%; pharmaceuticals containing penicillin and other antibiotics by 4 tons or 1.7%. 15% 43% 14% 11% 4% 5% 8% PrJSC Pharmaceutical firm Darnytsia JSC Farmak PrJSC Indar Other companies JSC Kyivmedpreparat JSC SIC Borshchahivskyi CPP JSC Kyiv Vitamin Factory Fig. Volumes of production of chemical and pharmaceutical industry products in Ukraine There is a number of problems typical of this type of industry. There are no incentives for national producers to develop and implement new original drugs and to increase export potential. At the same time, the costs of raw materials are 70% of the production costs. Credit resources are expensive. According to the State Administration of Ukraine on Medicinal Products, counterfeit medicines along with substandard and unregistered ones account for % of the market, and the number of substandard drugs is increasing. The prospects for development are the following: access of only efficient, safe medicines of guaranteed quality to the market, focus on generic type of production (generics are the equivalents of original medicines, the term of the patent protection of which has expired), and gradual modernization of the production base according to the GMP rules (the rules of production and quality control of medicines). In recent years, the medical industry has been integrating with medical services. The current management structure and experienced staff are good prospects for further development of the medical industry. ІЛЬЇН Леонід, ІЛЬЇНА Ольга Волинський відділ ОРГАНО-МІНЕРАЛЬНІ РЕСУРСИ ПРИРОДНИХ ВОДОЙМ УКРАЇНСЬКОГО ПОЛІССЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ В САНАТОРНО-КУРОРТНОМУ ГОСПОДАРСТВІ Водойми Українського Полісся мають багаті природні ресурси (водні, органомінеральні, біотичні). Оцінювання якості і запасів ресурсів, визначення напрямів раціонального їх використання та охорони від забруднення і виснаження відноситься до числа найголовніших завдань природокористування. Оцінювання ресурсного потенціалу органо-мінеральних ресурсів природних водойм, їх інвентаризація необхідна для з ясування можливостей господарського використання, подолання диспропорції в існуючому освоєнні природно-рекреаційних ресурсів, а також диверсифікації спектра послуг існуючих санаторно-курортних закладів регіону. ~104~
105 Водойми Українського Полісся належать до малих озер. Абсолютна більшість із них це водойми із дуже малими площами до 0,1 км 2, а загалом площі озер змінюються від 0,01 до 27,5 км 2. Переважну більшість озер (понад 54%) складають озера площею менше 0,1 км 2. На частку озер площею від 0,1 до 1,0 км 2 припадає 33% загальної площі озер. Чисельність озер площею від 1 до 10 км 2 становить 10,7 %. За кількістю переважають озера з площею 0,11 0,25 та 0,26 0,50 км 2. Загальна заозереність Українського Полісся становить 0,16%, із урахуванням штучних водойм 0,51 %. У цьому регіоні наявні 414 озер, площею водної поверхні 18013,54 га та об ємом водної маси 1069,83 млн м 3 [1]. Для водойм Українського Полісся серед видів озерного осадонагромадження домінуючим є органічне. Більшість досліджених водойм є озерами-продуцентами органічної речовини. Природні особливості зони хвойно-широколистяних лісів забезпечують загальний фон седиментації, створюють можливості високого рівня нагромадження органічної речовини у відкладах, що є наслідком високої продуктивності у водоймах і на водозборах. Із мінеральних ресурсів, представлених запасами мінеральних, органо-мінеральних й органічних відкладів, найбільш перспективні для використання сапропелеві ресурси (відклади з умістом органічної речовини понад 30 %). Запаси сапропелю складають 63882,8 тис. т. Основна кількість розвіданих сапропелів зосереджена у Волинській області (52998 тис. т), значно менше у Рівненській (8381,1 тис. т), Київській (1290,7 тис. т) Сумській (1180 тис. т) та Чернігівській (33 тис. т) областях (табл.). Вид сапропелю Таблиця Запаси сапропелів Українського Полісся, тис. т Адміністративна область Волинська Рівненська Київська Сумська РАЗОМ Чернігівська Ціанофіцейний Змішано-водоростевий 1 741,1 280,2 11, ,7 Торф янистий 756,2 226, ,5 Зоогенововодоростевий Діатомовий 1 030, ,8 Органо-піщанистий 3 766, ,4 119, ,2 Органо-глинистий 5 097, , ,6 Органо-вапняковий , ,4 Вапняковий ,4 609, ,7 Органо-залізистий 7 811, , ,5 Вапняково-залізистий Діатомово-глинистий - 61, ,5 Глинисто-вапняковий , ,9 РАЗОМ , , ,8 В Українському Поліссі є і значні прогнозні ресурси сапропелів. У Волинській області прогнозні ресурси становлять 65 млн. м 3, вони займають площу 4479,5 га, у Рівненській 455 тис. м 3 (запаси при 60 % вологості 1231 тис. т), займають площу 143,4 га, у Житомирській 2269,0 тис. м 3 (запаси при 60 % вологості 865 тис. т), займають площу 235,1 га. Багато водойм мають забалансові запаси донних відкладів. У Волинській області 4 водойми (об єм відкладів 4098,9 тис. т, загальна площа покладів 301,26 га, Рівненській 28 водойм (об єм відкладів 9080,1 тис. т, загальна площа покладів 506,9 га), Житомирській 13 водойм (об єм відкладів 136,6 тис. м 3, загальна площа покладів 39,7 га), Сумській 62 водойми (об єм відкладів 9 299,8 тис. м 3, загальна площа покладів 1315,19 га), ~105~
106 Чернігівській 11 водойм (об єм відкладів 1717,2 тис. м 3, загальна площа покладів 216,3 га) [2]. За походженням домінують сапропелі змішано-водорослеві, зоогенові, торф янисті, органо-вапнякові, органо-глинисті, водорослево-залізисті й залізисті (з умістом заліза понад 10 %). До трьох груп віднесені сапропелі за зольністю: низькозольні (вміст золи менше 50 %, піску до 50 %), середньозольні (вміст золи % і піску 5 50 %), високозольні (вміст золи понад 90 % і піску %) [3]. У бальнеології орано-мінеральні ресурси водойм (сапропелі) застосовуються як лікувальні грязі й для отримання на їх основі медичних препаратів. Використовуються малозольні органічні сапропелі з умістом сірководню, амінокислот і карбонових кислот, мінеральних макро- і мікроелементів, фізіоактивних гумінових речовин. Санаторно-курортна діяльність займає значне місце в профілактиці, лікуванні та реабілітації населення. Курортна галузь є одним з пріоритетних напрямів розвитку Українського Полісся. Для розвитку лікувально-оздоровчого туризму регіон має всі природно-ресурсні передумови, які представлені естетичними ландшафтами, лікувальним мікрокліматом, наявністю великої кількості озер, придатних до купально-пляжного відпочинку, унікальними біотичними комплексами, фітонцидним повітрям, лікувальними грязями, мінеральними водами та ін. В Українському Поліссі наявні перспективні запаси лікувальних грязей, які придатні для використання у лікувальній рекреації. Грязелікування у комплексі з іншими природними чинниками може стати ключовим напрямом розвитку курортно-рекреаційних зон. 1. Ільїн Л. В. Лімнокомплекси Українського Полісся. У 2-х т. Т. 2: Регіональні особливості та оптимізація. Луцьк : Вежа, с. 2. Шевчук М. Й. Сапропелі України: запаси, якість та перспективи використання. Луцьк : Надстир я, с. 3. Ilyin L. V. Geochemical peculiarities of bottom sediments in polytypic lakes of Ukrainian Polissya // Limnological Review P ІЛЬЇНА Ольга, ПАСІЧНИК Михайло, ПАСІЧНИК Наталія Волинський відділ ПЕРПЕКТИВИ ВИКОРИСТАННЯ ОЗЕРНОГО САПРОПЕЛЮ ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ У ЛІКУВАЛЬНІЙ РЕКРЕАЦІЇ Лікувальна рекреація перспективний напрям курортного природокористування у Волинській області. Основою для її розвитку слугують природні лікувально-оздоровчі ресурси, що включають місцевості зі сприятливим кліматом, естетичним ландшафтом, водоймами та їх узбережжями, лісами, джерелами мінеральних вод і родовищами лікувальних грязей, тощо. Озера є ключовими об єктами рекреаційної діяльності в регіоні. Налічується 235 водойм, у яких нагромаджено близько 70 млн. т сапропелю цінної сировини для промисловості, сільського господарства та медицини [2]. Зокрема, сапропель застосовують у якості лікувального пелоїда при грязелікуванні. У санаторнокурортних закладах і SPA-центрах зростає популярність масажів, обгортань, аплікацій із застосуванням сапропелю. Порівняно з іншими лікувальними грязями вони мають більш високу пластичність, теплоємність, повільну тепловіддачу, зручність зберігання (у фасованих ємностях), транспортування та можливість застосування без особливих знань та навичок. Волинська область має значні прогнозні та балансові запаси озерного сапропелю. Ступінь вивченості озерних родовищ сапропелю у Волинській області становить 81 %. Детальною розвідкою охоплено близько 32 % родовищ. За даними Київської геологорозвідувальної експедиції на 191 озері загальною площею 68,024 км 2 запаси сапропелю за категорією А+С 2 становлять 69987,2 тис. т, із яких балансові становлять 63621,9 тис. т [2]. ~106~
107 торф янистий змішановодоростевий зоогенноводоростевий органопіщанистий органоглинистий Розвідані запаси сапропелю вивчені, здебільшого, з метою сільськогосподарського їх використання: на придатність в якості органічних добрив і кормової добавки для тварин. При загальних запасах понад 70 млн. т розробка сапропелю ведеться лише в озерах Прибич (187 тис. т, Шацький район) та Синове (1639,0 тис. т, Старовижівський район). Для використання у лікувальній рекреації придатний сапропель органічного та органо-силікатного походження. До даних класів належить сировина із зольністю: для органічного менше 30 %, органо-силікатного %; вмістом оксиду кальцію не більше 8 %, оксиду заліза не більше 5 %. Запасів цього класу сапропелю у Волинській області розвідано 20490,9 тис. т (табл.). Найбільше його у водоймах Ратнівського, Любешівського, Старовижівського та Камінь-Каширського адміністративних районів. У озерах Шацького адміністративного району гідрологічним управлінням «Укргеокаптажмінвод» виявлено ,0 тис. м 3 сапропелю, фізико-хімічні властивості якого відповідають вимогам для використання в лікувальних цілях. Найбільше їх міститься у озерах Пулемецьке (37440,0 тис. м 3, гідрокарбонатно-сульфатні, магнієвокальцієві) та Луки (31018,0 тис. м 3, гідрокарбонатно-сульфатно-кальцієві). Придатними для цілей лікувальної рекреації виявились сапропелі озер Пісочне (2022 тис. м 3, гідрокарбонатно-сульфатні натрієво-калієво-кальцієві), Мошно (2147,0 тис. м 3, сульфатнокальцієві), Карасинець (854,0 тис. м 3, гідрокарбонатно-сульфатні, магнієво-кальцієві), Острів янське (6536,0 тис. м 3, сульфатно-гідрокарбонатні, магнієво-кальцієві), Перемут (6953 тис. м 3, гідрокарбонатно-хлоридно-сульфатні, натрієво-калієво-кальцієві), Кругле (796 тис. м 3, сульфатно-гідрокарбонатні, магнієво-кальцієві) та Світязь (19953,0 тис. м 3, гідрокарбонатно-сульфатні, натрієво-калієво-кальцієві). Таблиця Органічний та органо-силікатний сапропель Волинської області (в межах адміністративних утворень), тис. т Вид сапропелю Адміністративний район Разом Іваничівський район 427,0 427,0 Камінь-Каширський район 1820,0 208,0 88,8 430,6 620,9 3168,3 Ківерцівський район 119,0 119,0 Ковельський район 154,6 345,0 358,5 858,1 Луцький район 37,0 37,0 Любомльський район 332,8 127, ,0 521,1 2713,1 Любешівський район 42,0 28,0 1948, ,6 72,0 3283,1 Маневицький район 456,6 333,0 311,0 143,0 1243,6 Ратнівський район 700, ,9 4769,8 Рожищенський район 22,0 22,0 44,0 Старовижівський район 573,2 512, ,3 440,6 3240,9 Турійський район 335,0 26,0 226,0 587,0 Лікувальна дія сапропелю ґрунтується на його фізико-хімічних властивостях. Завдяки великій кількості речовин, що беруть участь в утворенні сапропелевих грязей, в них накопичуються естрогени, фосфоліпіди, органічні кислоти, спирти, ефіри, гумінові речовини, вільні і зв язані амінокислоти, каротиноїди, ферменти, вітаміни (В 1, В 6, В 12, D та ін.), широкий спектр макро- і мікроелементів та інші біологічно активні речовини, які визначають високу лікувальну і профілактичну ефективність [4]. Важливий вплив на процес лікування пелоїдами має органо-мінеральний склад сапропелю і пов язана з ним теплова дія. Сапропель і виготовлені на його основі препарати мають протизапальну дію, підвищують захисні властивості організму, ~107~
108 прискорюють процеси регенерації. Відомий і позитивний вплив пелоїдів сапропелю на серцево-судинну систему (покращують кровообіг, стабілізують кров яний тиск). Сапропель успішно використовується у косметології, на його основі виготовляються косметичні маски для обличчя, які сприяють омолодженню шкіри, протидіють процесам старінню шкіри. Сапропелями лікують хвороби дихальних шляхів, захворювання периферійної нервової системи, радіаційні пошкодження та ін [3]. Накопичений фахівцями досвід з використання сапропелю у терапевтичній практиці показує, що водоростевий органічний сапропель доцільно застосовувати для грязелікування хворих із захворюваннями шлунка, торфосапропель для лікування захворювань периферичної нервової системи. При дослідженні відновних процесів у травмованих нервових волокнах за допомогою електрофізіологічного методу виявлено позитивний вплив інших типів сапропелю. Переконливі результати, отримані при використанні карбонатного сапропелю в лікуванні захворювань периферичної нервової системи та опорно-рухового апарату. Для грязелікування хворих із захворюваннями шлунка доцільно, поряд з органічним, використовувати кремнеземний сапропель [1]. Отже, у Волинській області наявні перспективні запаси 20490,9 тис. т сапропелю, придатного для використання у лікувальній рекреації. У Шацькому адміністративному районі виявлені сапропелі, фізико-хімічні властивості якого відповідають вимогам лікувального застосування. Грязелікування у комплексі з іншими природними чинниками області може стати ключовим напрямом розвитку курортно-рекреаційних зон регіону. Основним напрямком подальших досліджень може стати медико-біологічна оцінка родовищ та вивчення фізикохімічних властивостей сапропелю. 1. Антонов И. П., Кашицкий Э. С., Сикорская И. С. Основные итоги и перспективные вопросы лечебного использования сапропелевых грязей // Проблемы использ. сапроп. в нар. хоз-ве: Тез. докл. 3 республ. научн. конф. Минск, С Ільїн Л. В. Лімнокомплекси Українського Полісся. У 2-х т. Т. 2: Регіональні особливості та оптимізація. Луцьк : Вежа, с. 3. Каліновський Д. І., Ільїн Л. В. Донні відклади природних водойм Волинської області та перспективи їх використання у рекреації // Культура народов Причерноморья Вып С Холопов А. П., Шашель В. А., Перов Ю. М., Настенко В. П. Грязелечение. Краснодар : Периодика Кубани, с. КАЗАКОВ Володимир Криворізький відділ НАПРЯМИ ОПТИМІЗАЦІЇ ГІРНИЧОПРОМИСЛОВИХ ЛАНДШАФТІВ Оптимізація це шлях до другого життя тих територій, які зазнали потужного антропогенного впливу, природні (натуральні) ландшафти були докорінно змінені, а на їх місці з явилися нові антропогенні. Найбільш зміненими антропогенними ландшафтами є гірничопромислові (ГПЛ), які виникають в місцях відкритих і підземних розробок корисних копалин, та складування відходів їх переробки. Постановка питання про їх оптимізацію та вбудовування в існуючий природно-техногенний каркас території є вкрай необхідним, особливо в тому випадку, коли розміри та частка ГПЛ сягає значного ступеня. В такому випадку необхідно визначати подальшу долю ГПЛ, їх можливу нову функцію та конкретні оптимізаційні рішення. Прикладом такого регіону може слугувати Кривбас, де вже понад 130 років відбуваються величезні за обсягами та площею гірничі роботи та на місці натуральних степових ландшафтів сформовані нові ГПЛ. До загально прийнятих (традиційних) підходів та методів відновлення ПТК відносяться рекультивація порушених земель та їх окультурення, шляхом конструювання «культурного ландшафту». До інноваційних методів оптимізації ГПЛ останнім часом відносять «невтручання» у хід процесів природного саморозвитку (консервація антропогенного ландшафту), заповідання з наступною охороною ГПЛ, включення антропогенних ландшафтів в структуру регіональних екомереж. Отже ~108~
109 основними можливими концепціями оптимізації ГПЛ є: 1) рекультивація; 2) ревалоризація; 3) консервація; 4) заповідання; 5) включення до складу екомереж. Рекультивація ГПЛ. Рекультивацію розуміють як мінімум у 3-х аспектах у звуженому змісті як штучне відновлення родючості ґрунтів і рослинного покриву на порушених землях (тобто в першу чергу ГПЛ), у більш широкому змісті як відновлення продуктивності і цінності земель порушених гірничими роботами, і в самому широкому сенсі як комплекс заходів для забезпечення можливості повторного використання земель з наступним конструюванням культурних ландшафтів. Останнє реалізується в процесі окультурення порушених ландшафтів. Основними етапами і відповідно видами рекультивації є біологічна та гірничотехнічна. Увесь зміст рекультиваційних робіт свідчить про одне, що рекультивація все ж таки повинна мати на меті конкретні первинні практичні роботи зі швидкого включення нових ГПЛ в процес їх саморозвитку та вбудовування в сучасну ландшафтну структуру території. Рекультиваційні роботи це фактично передумови розгортання оптимізаційних дій щодо реалізації більш концептуальних ідей окультурення порушених земель, заповідання ГПЛ, консервації, включення до екомережі тощо. Ревалоризація ГПЛ (фр. revalorisation, англ. value значення, цінність). У природничому аспекті ревалоризацію слід розуміти як процес надання другого життя ГПЛ. Ревалоризація є більш широкою системою оптимізації ГПЛ, а рекультивація при цьому виступає основним способом процесу окультурення. Методологією вибору видів оптимізації ГПЛ є теорія культурного ландшафту та процесу його конструювання. Ревалоризація це комплекс перетворюючих заходів, які спрямовані на: 1)підвищення якості середовища людини та інших суб єктів; 2)антропогенну регуляцію функціональних процесів всередині оптимізованих ландшафтів; 3)підвищення динамічної стійкості культурних ландшафтів; 4)культурний ландшафт має бути естетично привабливим; 5)оптимальне виконання ландшафтами виробничих і соціальних функцій. Наприклад, в межах Кривбасу потенційними можна виділити 8 видів ревалоризації ГПЛ: 1) степове заповідання створення на пухких суглинистих субстратах заповідних урочищ заказників або заповідників; 2) пасовищна ревалоризація створення на відвалах продуктивних угідь як з попередньою технічною рекультивацією поверхонь відвалів, так і без неї; 3) лісогосподарська ревалоризація створення лісів для запобігання запилення та водної ерозії відвалів і шламосховищ; 4) рекреаційна ревалоризація створення лісопаркових зон активного відпочинку в умовах кар єрно-відвальної пересіченої місцевості; 5) водогосподарська ревалоризація створення водоймищ у відпрацьованих невеликих кар єрах для риборозведення або рекреації; 6) сільськогосподарська ревалоризація, яка проводиться після технічної рекультивації відвалів і невеликих кар єрів, з подальшим розвитком дачного, тепличного та городнього господарств; 7) селитебна ревалоризація будівництво житлових масивів на рекультивованих відвалах і хвостосховищах, найбільш наближених до сучасних центрів урбанізації; 8) промислова ревалоризація спорудження та організація на поверхні відвалів або хвостосховищ нових виробництв, засипка відпрацьованих кар єрів відвалами, створення звалищ сміття, повторне використання у промисловості (переробка шламів, порід відвалів). Консервація ГПЛ «невтручання» у хід процесів їх природного саморозвитку. Даний підхід ґрунтується на підставі уявлень про стійкість внутрішніх міжкомпонентних зв язків в ландшафтах, якщо вони існують за принципами саморозвитку. Саморозвиток є кращою передумовою формування найбільш стійких, різноманітних та внутрішньо упорядкованих природних систем. Дані факти підтверджуються науковими дослідженнями та досвідом рекультивації ГПЛ Кривбасу, які показують, що регульовані лісогосподарські, сільськогосподарські, рекреаційні ландшафти при припиненні агротехнічної підтримки вступають в конкурентні стосунки з натуральними зональними і азональними процесами розвитку і швидко змінюються. Консервація ГПЛ не потребує великих зусиль лише ~109~
110 адміністративно-організаційних в межах одного підприємства або муніципальної території. Однією з цілей консервації ГПЛ є необхідність збереження найбільш старих (понад 50 рр.) або цікавих з пізнавальної точки зору об єктів, як пам яток науки і техніки. Подібні ГПЛ, які виведені з експлуатації стають культурно-історичними об єктами, а на їх основі може розвиватись індустріальний (промисловий) туризм. Заповідання ГПЛ. Обов язковою має бути охорона всіх ГПЛ (особливо старих віком понад років), що володіють значним потенціалом самовідновлення й формування нових стійких ландшафтів. Таке бачення розширює уявлення щодо лише фоново-зонального заповідання. Новий підхід дає змогу територіально з єднати залишки відносно натуральних ландшафтів, які оточують ГПЛ, або близько з ними контактують, або безпосередньо межують з ними. Заповідання дозволяє функціонально і територіально з єднати ГПЛ з іншими групами антропогенних ландшафтів, які не зважаючи на своє штучне походження є осередками зосередження окремих геокомпонентів (біоти, рельєфу, ґрунтів) з штучними лісами, лісосмугами, водосховищами, парковими і лісопарковими та ін. Разом ця схема дає підстави щодо включення ГПЛ сумісно з іншими антропогенними ландшафтами та умовно натуральними до складу регіональних екомереж. Включення антропогенних ландшафтів в структуру регіональних екомереж. В ландшафтознавчому трактуванні екомережа кероване людиною функціонально цілісне ландшафтне утворення центрично-сітьового типу, яке забезпечує необхідні умови для міграції біоти, для збереження біотичного і ландшафтного різноманіття у цілому, та збалансовано із вказаними виконує й інші функції, зокрема, середовищеформуючу, ресурсну, господарську [6]. Територіальними складовими екомереж є екоцентри, екокоридори, буферні зони, які складаються з ландшафтних одиниць. В межах старих промислово освоєних територій, яскравим прикладом яких є Кривбас, при виборі природних ядер ми маємо відійти від «природності», а до екокоридорів і екоцентрів відносити й ГПЛ в стані активного саморозвитку. Тут діє принцип якщо фактично немає натуральних ландшафтів, то що може їх замінити або доповнити? Для промислових регіонів ГПЛ є звичайними, значними за розмірами, повторно майже недоторканими і цінними. Цінність ГПЛ обґрунтовується наступними аксіологічними показниками: природничий (цінність ГПЛ як об єкта природи), історичний (вік ГПЛ), культурний (приналежність ГПЛ до цивілізаційного зрізу, роль ГПЛ у формуванні місцевої субкультури), технологічний (збереження ГПЛ як зразків різних технологій їх формування). Визнання нового природоохоронного підходу створює передумови для більш глибокого і ширшого погляду на мету та завдання створення екомережі на регіональному та локальному рівнях. Вивчення досвіду (як вдалого, так і не зовсім) рекультивації ГПЛ Кривбасу, їх ревалоризації, трендів та особливостей їх будови та розвитку доводять, що процес оптимізації порушених земель не може бути фронтальним і однаковим на всі випадки морфологічної та геокомпонентної структури відвалів, кар єрів і провалів. Різноманіття будови та розвитку створених ГПЛ дає підстави стверджувати наступне: оптимізація порушених земель повинна бути багатовекторною і враховувати усі сторони організації кожного конкретного ГПЛ відповідно до його сучасного стану та процесів саморозвитку. У кожного конкретного ГПЛ повинен існувати власний тренд розвитку та оптимізації. Причому відмінності в прикладних рішеннях можуть бути діаметрально протилежними від ліквідації (наприклад засипки відпрацьованого кар єру новим відвалом) до заповідання, збереження об єктів ГПЛ як об єктів індустріальної спадщини (або об єктів науки і техніки), надання можливостей ГПЛ розвиватись самим до стійкого стану. ~110~
111 КАЗАКОВА Тетяна Криворізький відділ СТРУКТУРА І ФУНКЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ МЕРЕЖІ В КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ПОСТНЕКЛАСИЧНИХ КОНЦЕПЦІЙ Всеєвропейська стратегія формування екологічної мережі є продовженням стратегії сталого розвитку, яка починаючи з «Ріо-92» саме покликана «вирішити глобальну екологічну проблему». Але сьогодні 20 років поспіль («Ріо+20») сама ідея сталого розвитку виявила серйозні ознаки недієздатності, свідченням чого є той факт, що глобальна екологічна проблема продовжує загострюватись. Все це примушує піддати сумнівам ті методологічні орієнтири, які закладені в царину концепції сталого розвитку, а отже, і в зміст концепції національних екологічних мереж. На нашу думку, однією з головних методологічних помилок, припущених при розробці концепції екологічних мереж є яскравий біоцентризм, який обумовив їхнє конструювання у просторі, відірваному від реальної просторової організації суспільства. Ми поділяємо думку, що побудова національної екологічної мережі, як явища просторового, не може бути здійсненна без «вписання» її в конкретну територію з вже існуючими конструктами соціо-природної взаємодії. [3]. Відомо, що найближче до стану гармонії природні і антропогенні компоненти ландшафтів наближають не бар єрні і контактні кордони (у вигляді смуг-екотонів) [4]. А форми просторової організації, які відповідають об єктам екомережі у цій моделі займають буферне положення між агро- і урбоекосистемами. При цьому найкращому «контакту» людини і природи повинні сприяти саме пізнавально-світоглядні функції, виконувані об єктами індустріальної спадщини (ОІС) як потенційними об єктами екомережі. Наведений теоретичний підхід надає якісно новий інструмент для формалізації відносин між природою і суспільством при організації природоохоронної роботи, зокрема при формуванні екомережі. В сучасній географії та екології склалися 2 методологічні підходи до охорони ландшафтів. Перший традиційний, за яким передбачається охорона лише тих об єктів, які мають відрізнятися високою природною цінністю (це майже первинні ландшафти), рівень біорізноманіття цих об єктів має бути значним, необхідно аби ці об єкти репрезентували певну ландшафтну регіональну одиницю (зону, підзону, провінцію тощо). Другий підхід побудований на засадах постнекласичних методологій, за яким на думку багатьох авторів (Коржик, 1995; Тютюнник, 1998, 2003; Денисик, 1998; Казаков, 1998; Борейко, 1998) заповідатись можуть: 1) не лише добре збережені ландшафти, а й певною мірою порушені, які володіють потенціалом самовідновлення щодо повернення до майже первинного стану; 2) антропогенні ландшафти кар єри, відвали, провали, підземні розробки (шахти); 3) заповідатися повинні будь-які з антропогенних ландшафтів, які мають онтологічну та гносеологічну цінність, починаючи від гірничо-промислових, і закінчуючи сільськогосподарськими та рекреаційними ландшафтами; 4) природні об єкти, які відрізняються сакральною (в історичному аспекті) цінністю; 5) територіальна організація заповідної справи має здійснюватись тотально (відповідно до постнекласичних підходів). Розуміння наявності в заповідній справі існування цих двох підходів дозволяє зовсім по новому розв язувати проблеми пошуку об єктів природи серед сучасних ландшафтів для взяття їх під охорону. Особливо гостро розгортається дана проблема в тих регіонах (Кривбас, Донбас, та ін.), ландшафти яких зазнали значних за площею та якістю антропогенних перебудов внаслідок видобування корисних копалин, широкого розвитку фабрично-заводського виробництва. Тут на період XX століття «дикої» природи не стало зовсім, а фахівці працюючі над проектами нових заповідних територій фактично мають справу з порушеними ландшафтами. Тому для проведення заповідної справи в старопромислових регіонах найбільш значущим є другий методологічний підхід. [2]. ~111~
112 Отже, подорожі до антропогенно порушених ландшафтів в рамках нової концепції екологічного туризму повинні враховувати всі можливі запити туристів і мати певну єдину мету. Образно, ці подорожі є фактично туризмом на «смітники людства» [1]. Залучення об єктів техногенезу до екологічного туризму і краєзнавчої роботи у регіонах старого промисловго освоєння має і інший суспільно-географічний, а точніше, геополітичний аспект. Регіони України знаходяться зараз у край складному стані переходу від індустріальної до постіндустріальної економіки. Цей перехід на відміну від більшості цивілізованих країн відбувається дуже драматично, про що свідчать військові дії у старопромисловому регіоні Донбасу. Зважаючи на галузеву і територіальну структуру старопромислових регіонів України, Донбас може виявитись не останнім регіоном, що розвиватиметься за драматичним сценарієм. Адже неможливо вічно експлуатувати природну ренту, експортуючи сировину і не розвиваючи при цьому інтелектомісткі галузі. Техногенний туризм (який може стати окремою гілкою екологічного туризму), як відносно молодий напрямок туризмології багато в чому покликаний вирішити зазначені вище проблеми і подолати глибокі протиріччя на складному цивілізаційному переламі української історії. Важливе значення цей вид туризму починає відігравати у Кривбасі одному з найстаріших індустріальних регіонів України, в якому, на щастя не було військових дій і який зберіг зазначену вище індустріальну спадщину попереднього виробничо-технологічного укладу. Отже, такі регіони як Кривбас, можуть надати турпродукт переважно залучаючи об єкти виробничого генезису і змісту. Вихідним базисним поняттям є техногенний туризм (ТТ) це вид рекреаційної діяльності, спрямований на відвідування з різною метою (науковою, пізнавальною, спортивною тощо) об єктів промисловості. З ландшафтознавчої точки зору ТТ це туризм, де об єктами виступають техногенні ландшафти кар єри, відвали, шахтні поверхневі провальні утворення, підземні шахтні ландшафти та виробничі структури (заводи, фабрики, комбінати, шахти). [2] Основу об єктів техногенного туризму складають антропогенні ландшафти, які сформувались під дією промисловості видобувної (розвиток підземних шахтних порожнин, кар єрів, відвалів, шахтних провалів і просадок) та переробної (металургії збагачення руд, накопичення відходів металургії, об єкти енергетики (греблі ГЕС, АЕС, геліотермальні ЕС тощо), райони техногенних катастроф Чорнобильська зона). Отже до районів потенційного розвитку техногенного туризму можуть бути віднесені території, де поширені різнорідні промислові антропогенні ландшафти. Крім зазначених головних ознакових характеристик розвиток техногенного туризму дуже добре «укладається» в перелік галузей постіндустріальної економіки. Основними ознаками постіндустріалізму є доповнення старої машинної технології зростаючим застосуванням «інтелектуальної технології» (в нашому випадку - туризм, як сенситивне сприйняття дійсності, яке через пізнавальну діяльність набуває рис інтелектомісткої галузі). Поступовий перехід суспільства від моделі життєзабезпечення до моделі змістовного проведення вільного часу, характерний для постіндустріальних країн, дає підстави прогнозувати подальше зростання рекреаційної діяльності та урізноманітнення її функцій. Цю роль у старопромислових регіонах України може і повинен відігравати техногенний туризм. Напевне, «вписання» (і «узгодження») об єктів техногенного туризму разом з традиційними об єктами природно-заповідного фонду у схеми туристичних маршрутів в найближчому майбутньому являтимуть актуальне завдання організації туризму у старопромислових регіонах. 1. Казакова Т.А. До розвитку концепції екологічного туризму // Екологія шляхи гармонізації відносин природи та суспільства: зб. тез міжвуз. наук. конф. Умань : УДАУ, С Казакова Т. А., Сонько С. П. Постіндустріальні тенденції формування територіальної структури старопромислового регіону Кривбасу (на прикладі розвитку техногенного туризму) // Стратегічні перспективи туристичної та ~112~
113 готельно-ресторанної індустрії в Україні : теорія, практика та інновації розвитку : матеріали Всеукр. наук.- практ. інтернет-конф. Умань : Візаві, С Сонько С. П. Аналіз методологічних підходів до формування національної екологічної мережі // Актуальні проблеми лісового та садово-паркового господарства Вип С Сонько С.П. Просторовий розвиток соціо-природних систем: шлях до нової парадигми. К. : Ніка Центр, с. КАЛІНОВСЬКИЙ Дмитро Волинський відділ ОПТИМІЗАЦІЯ РЕКРЕАЦІЙНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ НА ОЗЕРАХ ШАЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКУ Вагоме значення у формуванні рекреаційно-туристичної діяльності у Волинській області належить озерам. Вони характеризується естетичною привабливістю, рекреаційною цінністю та лікувально-оздоровчою значимістю і є потенційними об'єктами для організації різних видів і форм рекреаційної діяльності. Оптимізацію використання озерних рекреаційних ресурсів слід розуміти як сукупність організаційних дій, спрямованих на підтримку ефективного функціонування природних та антропогенних територіальних систем шляхом їх комплексного освоєння, перетворення, покращення та охорони природних ресурсів [1]. В основі процесу раціоналізації діяльності рекреаційного типу на акваторіях озер повинен бути системний підхід, що передбачає вивчення та аналіз природного середовища, як взаємодію систем природної та антропогенної [2]. На основі аналізу показників озер Шацького національного природного парку, таких як: площа, глибина, довжина та ширина озер, активна реакція води (показник рн), кількість розчиненого кисню у воді, прозорість, наявність та кількісна характеристика хлоридів (Cl - ), сульфатів (SО4 2- ), фосфатів (PO 3-4 ), азоту амонійного (NH4 + ) та їх солей, загальна мінералізація води, наявність радіонуклідів та важких металів нами було здійснено оцінювання рекреаційної придатності озер. Аналіз показників, стану та динаміки розвитку туристично-рекреаційної діяльності на території Шацького національного природного парку дозволив розробити оптимізаційні заходи щодо рекреаційного природокористування. Розроблені оптимізаційні заходиз метою підвищення ефективності рекреаційного використання озер та водозборів Шацького національного природного парку включають: зонування озерних територій щодо видів рекреаційної діяльності. На озерах, порівняно невеликих за показником площі, слід враховувати сумісність або несумісність різнотипних видів рекреаційної діяльності в просторово-часовому та просторовофункціональному аспекті, укладання та наповнення відповідних кадастрів; створення картографічних онлайн-ресурсів та карт різних масштабів із рекомендаціями щодо видів рекреаційної діяльності, доступних рекреантам; забезпечення дотримання природоохоронного режиму і пов язаних із ним норм та стандартів, установлених чинним законодавством. Він включає перегляд проектів будівництва нових житлових будинків та інших інженерних споруд поблизу водних об єктів та територій заповідного режиму і розміщення їх за межами прибережнозахисних смуг; удосконалення генерального плану забудови території з врахуванням чинників антропогенного впливу на водойми; проектування та будівництво нових рекреаційних пунктів і наметових містечок; розробка та обладнання нових еколого-пізнавальних стежок та маршрутів. Нові проекти екологічних стежок та пов язані з ними об єкти туристичної інфраструктури, пам ятки природи та інші туристичні об єкти об єкти допоможуть ефективно використовувати природний потенціал території; обладнання необхідних вказівників, щитів і табло. Їх доцільно встановити в місцях перебування туристів, на туристичних маршрутах та екологічних стежках; ~113~
114 заходи, пов язані з організацією водних рятувальних пунктів проектування, будівництво, обладнання та підготовка кадрів для роботи в рятувальній службі на водних об єктах. Аналіз засвідчує, що наявних пунктів рятувальної служби на водоймах не вистачає, або діяльність їх неефективна; ремонт та відновлення наявних і будівництво нових притулків для туристів (піших, велосипедних та кінних), забезпечення таких притулків необхідним обладнанням та створення комфортних умов. Наявність таких засобів тимчасового розміщення є нормою для організації обслуговування на туристичних маршрутах. Тенденція до збільшення кількості таких рекреантів спостерігається в сучасних умовах і прогнозується надалі; обладнання стоянок для туристів на водних маршрутах. Таке інфраструктурне забезпечення потрібне для любителів водного туризму тих, хто подорожує на човнах, байдарках і т. ін. Наявність чималих за розмірами озер, з єднаних каналами, сприяє поширенню цього виду туризму та розробці нових водних туристичних маршрутів; організація прокатних пунктів велосипедів та екіпірувальних центрів для велосипедного туризму, обладнання велостоянок та туристичних притулків для велотуристів. проектування та будівництво нових прокатних пунктів човнів, байдарок, каное та необхідного обладнання для віндсерфінгу, кайтсерфінгу, яхтингу. Особливо це стосується великих озер Світязь, Пулемецьке. Спостерігається чітка тенденція до збільшення активності рекреантів у таких видах спорту та відпочинку; проектування та організація дайвінг-центрів для навчання та оренди обладнання, необхідного для таких видів відпочинку як дайвінг, фрідайвінг, підводне полювання та ін. Великі та глибокі озера мають значний потенціал для розвитку таких видів рекреаційної діяльності. Цей потенціал підтверджується аналізом та проведеними оцінками; підготовка кадрів та персоналу для обслуговування інфраструктурних елементів працівників прокатних пунктів, екскурсоводів, провідників та ін. Запропоновані заходи з метою підвищення ефективності рекреаційного використання озер та водозборів Шацького національного природного парку сприятимуть розширенню асортименту послуг із організації дозвілля на базі водойм та збільшенню кількості рекреантів. 1. Ільїн Л. В. Лімнокомплекси Українського Полісся: монографія : у 2-х т. Т. 1. Природничогеографічні основи дослідження та регіональні закономірності. Луцьк : Вежа, с. Т. 2. Регіональні особливості та оптимізація. Луцьк : Веж, с. 2. Ільїн Л. В., Каліновський Д. І., Ільїна О. В. Рекреаційне оцінювання природного потенціалу водойм Українського Полісся // Географія та туризм Вип. 9. С Каліновський Д. І. Рекреаційна привабливість природних водойм Волинської області і можливості їх використання в рекреації та туризмі // Наук. вісник ВолНУ ім. Лесі Українки. Сер. Географ. науки (255). С КАРНАУХОВА Олена Київський відділ СУЧАСНІ ПЕРСПЕКТИВНІ НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА Для традиційних аграрних регіонів України виклики останніх років, пов язані з посиленням глобалізації, загостренням конкурентної боротьби на світових агропродовольчих ринках, динамічними змінами балансу «виробництво-споживання», зростанням попиту на окремі види сільськогосподарської продукції, актуалізують необхідність підвищення конкурентного статусу та пошуків потужних джерел конкурентних переваг. З розвитком виробництва та технічним прогресом на конкурентоспроможність агровиробництва значно впливають фактори вищого рівня, новітні, від яких конкурентні переваги стають стабільнішими та тривалішими. Маються на увазі розвинута виробнича ~114~
115 та ринкова інфраструктура, інвестиційна діяльність, впровадження у виробництво інновацій технічних, технологічних, виробничо-організаційних, управлінських. Використання сучасних перспективних напрямів підвищення конкурентоспроможності сільського господарства актуалізується після вступу в силу Угоди про ЗВТ з ЄС. Вітчизняний внутрішній ринок, логістика, а особливо система управління якістю продуктів по всьому ланцюжку від поля до споживача все активніше підтягатимуться до європейських і глобальних стандартів 1. Серед найбільш перспективних продуктів на експорт є як сировина (фрукти, овочі, горіхи, ягоди), так і перероблені продукти (дитяче харчування у вигляді овочевих і фруктових пюре, овочева/фруктова консервація). До перспективних віднесені також продукти категорії «здорового харчування» (сушені чіпси з насіння льону), а також органічні продукти (як сировина, так і готова продукція). Постає питання розроблення екологічно безпечніших моделей сільськогосподарського розвитку, промислового перероблення продукції і, відповідно, підвищення її якості 2. Важливим у підвищенні конкурентоспроможності аграрної сфери регіону є вдосконалення структури, спеціалізації та територіальної організації сільськогосподарського виробництва. Розміщення сільськогосподарського виробництва все більше узгоджується, насамперед, із конкурентними перевагами території, а також з кон юнктурою аграрного ринку. Хоча нині продовжується зростання виробництва тих видів сільськогосподарської продукції (здебільшого рослинницької), які забезпечують вищий економічний ефект і користуються попитом на зовнішніх ринках (зернові, соняшник, кукурудза, ріпак, соя), тим не менш все частіше спеціалісти наголошують на необхідності використання в конкурентній боротьбі стратегії «нішевості» (концентрації на виробництві найбільш трендових та затребуваних в даний момент часу специфічних продуктах). Причому якщо великі підприємства можуть собі дозволити експериментувати з нішею без відриву від основного роду діяльності, то фермер ризикує більше, беручись за непоширений продукт (однак може і більше виграти). Так нішевими напрями в тваринництві є вівчарство, вирощування кіз та кроликів 3, в рослинництві ж підвищується попит на такі культури: гірчиця (економічна та екологічна альтернатива соняшнику, хороший попередник для зернових, покращує фітосанітарний стан поля (ефективний сидерат), з її насіння роблять масло, гірчичний порошок для виробництва різних соусів і медикаментів, гарний медонос); льон олійний (альтернатива з розміщення ярому ріпаку в сівозміні, у споживанні може замінити соняшник, посухостійкий, з коротким вегетаційним періодом, один з кращих попередників для озимих зернових культур, стійкий до несприятливих погодних і кліматичних умов (весняних приморозків), осипання насіння і вилягання); соняшник з великим вмістом олеїнової кислоти (у розвинених країнах зараз цьому виду соняшнику приділяють багато уваги через його енергетичну вигідність, в Європі навіть існує практика доплати фермерам за вирощування високолеїнових сортів в потрібних обсягах); соняшник кондитерських сортів (насіння такого соняшнику використовують на ядро (воно більше звичайного і легше очищається), виготовляють халву, присипки, підсмажують і фасують по пакетиках, використовують у випічці та кондитерських виробах); 1 Трофимцева О. Об аграрном экспорте, ЕС, «зраде и перемоге» [Електронний ресурс] // Агропортал Режим доступу до статті: 2 Єрошина Т.В. Екологічно чиста продукція АПК: суть поняття, суспільногеографічні підходи до дослідження // Укр. географічний журнал С Нишевые направления в животноводстве [Електронний ресурс] // Агропортал Режим доступу до статті: ~115~
116 технічна конопля, волоські горіхи 4. Крім того у вітчизняному сільському господарстві поступово вводяться новітні технології та інновації, які дають змогу скорочувати операційні витрати на виробництво агропродукції і, відповідно, підвищувати її конкурентоспроможність. Серед таких новацій найбільш перспективні та актуальні адаптація технологій обробки ґрунту та рослинництва, інтегроване управління родючістю ґрунтів, сталий розвиток агропідприємств шляхом зниження використання ресурсів. Загалом при визначенні конкурентоспроможності регіону чи конкретної галузі в регіоні економічний аспект є провідним і визначальним, однак такі складові, як територіальна (географічна), еколого-природна, соціальна також мають обов'язково враховуватися 5. З суспільно-географічної точки зору поняття конкурентоспроможності має враховувати дві складові: стан навколишнього середовища як основи економічної діяльності та підвищення добробуту населення, яке має забезпечуватися без завдавання шкоди інтересам майбутніх поколінь 6. Так, досліджуючи конкурентоспроможність сільського господарства регіону очевидно, що фокусування на аграрній (економічній) складовій демонструє недостатність врахування екосередовищних проблем та диспропорції між економічною складовою та екологічними тенденціями, які уже зараз визначають майбутнє європейського та світового сільського господарства 7. Зростання ролі екологічної складової в конкурентоспроможності агровиробництва крім традиційних аргументів (прагнення раціонального природокористування, екологічного стану ресурсів, насамперед, земельних, за рахунок скорочення частки орних земель з одночасним зменшенням антропогенного тиску на них, підвищенням ролі природних кормових угідь, впровадженням ґрунтозахисних, адаптивних і енергоощадливих технологій тощо) нині спирається на найновітніші досягнення біологічних наук. Так останні дослідження із тваринно-бактеріальної взаємодії революційно трансформують уявлення про фундаментальну природу всієї біосфери. Широкомасштабні проекти «Human Microbiome Project» та «Earth Microbiome Project» ( досліджують значний спектр бактерій у окремих та глобальних системах і те, що відбувається внаслідок змін стану бактерій 8. Поступово стає зрозумілим, як людина насправді взаємопов'язана з екосистемою. Крім спрямованості на опис глобального мікробного співтовариства Землі та таксономічної структури мікробіому різних екологічних ніш, такі дослідження матимуть надзвичайно потужний вплив на з ясування особливостей грунтового мікробіома з практичної точки зору. Адже відкриває можливості для створення абсолютно нових підходів до оптимізації технологій землеробства. Основою таких підходів може стати використання особливостей грунтового мікробіома як універсального і дуже чутливого індикатора стану грунту 9. 4 Нишевые направления в растениеводстве // 5 нишевых идей в растениеводстве [Електронний ресурс] / Агропортал Режим доступу: Трофимов А.М., Рубцов В.А., Комарова В.Н. Социально-экономические аспекты конкурентоспособности региона // Вестник Удмуртского университета Вып. 2. С Ісиченко І. В. Конкурентоспроможність важливий чинник збалансованого регіонального розвитку // Укр. географ. журнал С Сватош М., Губені Ю. Розвиток концепції стійкого розвитку сільського господарства під впливом глобальних процесів // Зб. наук. праць. Луцького НТУ. Економічні науки. Серія Регіональна економіка Вип. 5(17), ч. 3. С Ліза Зіґа. Ми живемо у світі бактерій і його вплив більший за попередні оцінки [Електронний ресурс] // Український науковий клуб Режим доступу: 9 Чирак Е. Л., Першина Е. В., Дольник А. С. и др. Таксономическая структура микробных сообществ в почвах различных типов по данным высокопроизводительного секвенирования библиотек гена 168-рРНК // Сельскохозяйственная биология С ~116~
117 Не зважаючи на проривні сучасні інформаційні технології та перехід економік частини країн світу у постіндустріальну фазу розвитку, на сільське господарство, що ґрунтується на застосуванні досягнень молекулярної біології і генної інженерії, покладаються надії як на таку галузь, з якої почнеться економічне піднесення у рамках нової довгої хвилі. КИРИЛЮК Олена, САМОЙЛЕНКО Віктор Київський відділ МОДЕЛЮВАННЯ ФАЗОВО-АТРОПІЗАЦІЙНОЇ СТІЙКОСТІ МАЛОЇ УРБОЛАНДШАФТНОЇ БАСЕЙНОВОЇ ГЕОСИСТЕМИ РІЧКИ ДАРНИЦЯ З кожним роком все збільшується інтенсивність природокористування, яка через свою надмірність, призводить до загроз геоекологічно безпечному стану довкілля. Елементи природної підсистеми потрапляють на межу зникнення, і вельми яскраво цей процес ми можемо спостерігати щодо геосистем малих річок. Останні, з огляду на чинні розробки [1], доцільно розглядати малі урболандшафтні басейнові геосистеми (елементи басейнової ландшафтно-територіальної структури, ядром яких є постійні руслові водотоки, з площею водозбору до 2 тис.км 2 ). У [1] також доведено, що завдяки використанню апарата моделювання фазовоантропізаційної стійкості, ми можемо розглянути ступінь антропізації малої урболандшафтної басейнової геосистеми певної річки та охарактеризувати здатність цієї геосистеми до саморегуляції. Тому метою цього дослідження було моделювання фазово-антропізаційної стійкості малої урболандшафтної басейнової геосистеми (МУБГ) на прикладі річки Дарниця. А отже, за об єкт дослідження правила МУБГ річки Дарниця, а от предметом дослідження була реалізація методики моделювання фазово-антропізаційної стійкості зазначеної МУБГ. Слід зважати також на те, що фазово-антропізаційну стійкість можна змоделювати за типовими підходами, втім завжди потрібно мати на увазі можливість модифікації цих підходів, виходячи із специфіки конкретних видів природокористування, що віддзеркалюють структурно-функціональні та інші особливості урбанізованих ландшафтів. За В. М. Самойленком та К. О. Верес [1], у загальному вигляді фазовоантропізаційну стійкість МУБГ оцінюють за індексом фазово-антропізаційної стійкості (І FAS,k, у %) k-того об єкта за моделлю де, І ANT,k середньовиважений індекс антропізації k-тої МУБГ (у %); p i,j загальна частка площі території цієї МУБГ у цілому і/або її заданої підсистеми чи їхнього набору (без площі власне водних об єктів річкових русел, штучних водойм і озер) з і-тим рангом антропогенної перетвореності та j-тим індексом глибини такої перетвореності (у частках одиниці); r i значення зазначеного і-того рангу антропогенної перетвореності (у %), що визначається за головним видом "урбанізаційного" природокористування, тобто за типом певних урбофункціональних підсистем в межах МУБГ чи її складників; q j значення зазначеного j-того індексу глибини цієї перетвореності, який відображає "субфункціональні" особливості таких підсистем ("всередині" ідентифікованих для них рангів), додатково враховуючи їхні визначені типово-структурні та інші особливості та "конкретизуючи" значення (r i q j ) в межах їхніх інтервалів для певних рангів; n кількість комбінацій і-того рангу та j-того індексу [1]. За В.М.Самойленком та К.О.Верес [1] в залежності від змісту рангу перетвореності r i, для (r i q j ), застосовується спеціальна шкала відношень, категорії якої у певному ~117~ (1)
118 інтервальному відсотковому вираженні відповідають зростанню значень (r i q j ). Ця шкала вирізняє десять загальнофункціональних категорій (r i q j ) за, десятьма типами урбофункціональних підсистем. Розрахунок середньовиваженого індексу фазово-антропізаційної стійкості (І FAS,k, у %) МУБГ річки Дарниця. Відповідно до формули (1), було розраховано розподіл індексів фазовоантропізаційної стійкості геосистеми за басейновими (квазі)природними морфологічнопозиційними підсистемами для малої урболандшафтної басейнової геосистеми річки Дарниця (Табл.1), а саме підсистемами: вододільно-рівнинною (І FAS,DF,k, %), схиловою (І FAS,HS,k, %), заплавною (І FAS,TB,k, %), в цілому (І FAS,k, %). Табл.1 - Розподіл індексів фазово-антропізаційної стійкості геосистеми за басейновими (квазі)природними морфологічно-позиційними підсистемами МУБГ річки Дарниця Символ індексу І FAS,DF,k, % І FAS,HS,k, % І FAS,TB,k, % І FAS,k, % Значення індексу 78,2 70,5 67,3 74,1 На основі шкали відношень (категорійно-класифікайційної схеми), яка містить сім визначених категорій фазово-антропізаційної стійкості МУБГ) за В.М.Самойленком та К.О.Верес [1], було здійснено безпосереднє оцінювання рівня стану досліджуваної МУБГ (Табл.2). Табл. 2 - Рівні стану МУБГ річки Дарниця за ознаками її фазово-антропізаційної стійкості (здатності до саморегуляції) (для заплавної підсистеми та в цілому) І FAS,TB,k, І FAS,k, % % Здатність до саморегуляції (категорія рівня стану) Рівень стану за класом ~118~ Здатність до саморегуляції (категорія рівня стану) Рівень стану за класом 67,3 послаблена задовільний 74,1 Середня задовільний Розрахунки свідчать про те, що індекс фазово-антропізаційної стійкості в цілому (І FAS,k, %) становить 74,1%, що адекватне середній здатності до саморегуляції та відповідає задовільному рівню за класом. Основною причиною цього є те, що більш ніж половину площі (51,6%) МУБГ річки Дарниця займає полірекреаційна підсистема з відносно невисоким значенням (r i q j ) у формулі (1). Саме це і призвело до кваліфікування рівня стану геосистеми як задовільного, хоча не слід забувати про те, що житлова урбофункціональна підсистема при цьому становить 24,91%, а промислова - 11,22% площі МУБГ. Висновки: Розглядаючи змодельовані показники щодо малої урболандшафтної басейнової геосистеми річки Дарниця можна констатувати, що її в цілому здатність до саморегуляції характеризується як середня завдяки, в основному, наявності значної за площею полірекреаційної підсистеми, що домінує в північно-східній частині річки. На жаль, в південно-західній частині кількість рекреаційних зон незначна і тут переважає житлова, транспортна, складська та промислова підсистеми, що істотно підвищує міру антропізації. У майбутньому зазначений рівень стану МУБГ річки Дарниця може погіршитися, тому що територія Києва щороку розширюється. При цьому у досліджуваній МУБГ інтенсифікується агропромислове природокористування, а також розширюються площі житлової та транспортної урбофункціональних підсистем. Тож головною метою на даний момент є максимально можливе збереження природного русла річки та створення найбільш сприятливих умов для її саморегуляції. 1. Самойленко В. М., Верес К. О. Моделювання урболандшафтних басейнових геосистем. К. : Ніка-Центр, с.
119 КИСЕЛЬОВА Октябрина, ДЕНИЩЕНКО Людмила Луганський відділ ПРИРОДНО-ІСТОРИЧНА ЗУМОВЛЕНІСТЬ ОСОБЛИВОСТЕЙ ТА НАСЛІДКІВ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ НА ЛІВОБЕРЕЖЖІ ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ Територія Луганської області майже навпіл виразно поділяється головною водною артерією Сіверським Дінцем на Лівобережжя та Правобережжя. Через форс-мажорні обставини (воєнні дії в зоні АТО, які поширилися безпосередньо або опосередковано на всі південні та на частини північних районів області) ми взяти собі за мету проаналізувати природно-історичні передумови особливостей та наслідків землекористування в тій частині Луганської області, де сільськогосподарська діяльність не зазнала суттєвих змін через бойові дії агресорів, тобто на Лівобережжі. Сільськогосподарське освоєння земель на Лівобережжі має історичну давність і свої історичні причини. Структура землекористування на Лівобережжі області почала формуватися досить пізно, бо ще майже три тисячі років тому сучасною Луганщиною снували різноманітні кочові племена, а вже на початку нашої ери наш край заселяли народи, що ставали на шлях переходу від кочового скотарства до осілого землеробства. Проте, це давнє господарське освоєння мінімально відбилося на стані природного довкілля, адже землі використовувалися переважно під пасовища й сіножаті та значно меншою мірою під ріллю, а потім землеробська діяльність була знову перервана навалою агресивних кочовиків. Близько тисячі років на Лівобережжі майже не було постійного населення, і воно фактично перетворилося на Дике поле, що сприяло збереженню первісних степових і лісових (заплавні й байрачні ліси) ландшафтів, які існували навіть тоді, коли на землях Наддніпрянської України вже практично скрізь утвердилися агроландшафти. Новий етап сільськогосподарського освоєння території розпочався наприкінці XVI на початку XVII ст., коли Луганщина із заходу стала поступово заселятися українськими селянами - вихідцями із Задніпрянської України, зі сходу донськими козаками, а з півночі служилими людьми Московії. Поселення зосереджувалися уздовж річок та великих балок. Оскільки родовищ корисних копалин там тоді ще не було знайдено, селяни вирощували хліб, овочі та розводили худобу. Хоча вже з початку господарського освоєння Лівобережжя землі почали деградувати, та все ж, за даними Генерального межування, до 1861 р. розораність території ще не перевищувала 1 2%. Після реформи 1861 р. почалося масове заселення нашого краю, внаслідок чого відбулося різке зростання площі орних земель, яка на кінець ХIХ ст. досягла вже 3,1 4,5%. Це стало початком деградації земель. У 1871 р. видатний дослідник І.Ф. Леваківський відзначав, що лише в Лисичанській волості Бахмутського повіту ярів багато, вони посідають площі до 40 десятин... з 648 десятин, не враховуючи балок... (переклад наш О. К.). Оскільки немає підстав не вважати, що ця місцевість була типовою не тільки для всієї Лисичанської волості, але й для всього Придінцівʼя, як у природному відношенні, так і в господарському освоєнні території, ми припускаємо, що площа, зайнята ярами в досліджуваному регіоні, складала на той час вже понад 6% території. Природні особливості Лівобережжя - рівнинний рельєф, оптимальні кліматичні умови, поширення потужних чорноземних ґрунтів тощо - у подальшому зумовили розвиток аграрного господарства, завдяки чому саме Лівобережжя стало основним постачальником сільськогосподарської продукції для промислового Донбасу, де потужний сплеск гірничої промисловості, пов язаний з відкриттям родовищ камʼяного вугілля, призвів до збільшення чисельності населення, що, в свою чергу, викликало зростання попиту на хліб. Це неминуче призводило до збільшення площі орних земель, у тому числі на крутосхилах, до скорочення площ цілинних степів, знищення природного рослинного покриву. ~119~
120 Досить поширені на той час байрачні ліси, що відігравали меліоративну роль і містили багаті кормові ресурси, зазнавали інтенсивного впливу випасу худоби, ліси зубожіли і втрачали своє водоохоронне та лісомеліоративне значення. Стихійне використання земель викликало підсилення ерозійних процесів, зокрема площинного змиву, а, відтак, призводило до деградації ґрунтів, особливо з другої половини XIX ст. Зі схилів змивався найродючіший шар ґрунту, збільшувалася кількість ярів, їх поширення призводило до необхідності переносити межі садиб і польові дороги. На місці останніх утворювалися рівчаки зародки майбутніх ярів. Ерозія, яка була викликана лише природними факторами й не мала катастрофічного характеру, одержала потужний імпульс і змінилася на більш інтенсивну прискорену. Давнє ерозійне розчленування краю (річковими долинами, ярами та балками) стало посилюватися через господарську діяльність людини, і степи відступали на вододіли, природні багатющі пасовиська зазнавали інтенсивного та неврегульованого випасу худоби, на схилах відбувався площинний змив, формувалися яри. Яроутворення дедалі більше підсилювалося через те, що землі, порушені ерозією, селяни кидали й освоювали нові площі. На утворених так званих пустошах, на кинутих землях, ерозійні процеси не припинялися, бо вже був даний поштовх ерозії через порушення дернового покриву, головним чином, на схилових поверхнях. За історичний період суттєво змінилися окремі компоненти природи та взагалі ландшафти. Річки здебільшого зміліли (річка Айдар у давні часи в нижній течії навіть була судноплавною), природна рослинність збереглася лише на ділянках, непридатних для господарського використання; ґрунти зазнали непоправних втрат, зазнав зубожіння тваринний світ. Основним типом природної рослинності, яка збереглася в долинах річок та в байраках, стали заплавні та байрачні ліси. Практично всі вододільні простори та схили річок і великих балок, де були поширені північні різнотравно-типчаково-ковилові степи, зайняли сільськогосподарські землі. Систематичний вплив людини на довкілля підсилювався, що послугувало провісником порушення екологічного балансу у природі. Особливо це позначалося на землях, як на найбільш вразливому компоненті природного середовища. Та все ж природні умови Лівобережжя Луганщини залишаються сприятливими для сільськогосподарського виробництва завдяки рівнинному рельєфу (хоча поверхня досить інтенсивно розчленована мережею ярів та балок), а також кліматичному фактору (температурний режим і зволоження) та ґрунтовому покриву (переважно чорноземи), які разом створюють необхідні умови для землеробства. Природні та історичні причини зумовили структуру землекористування і, зокрема, структуру сільськогосподарських угідь, яка впродовж тривалого часу змінювалася внаслідок вилучення частини їх для промислових і суспільних потреб. Зміни певною мірою стосувалися й орних земель, які погіршували свій якісний стан за рахунок освоєння крутосхилів зі змитим шаром ґрунту. Сучасні дослідження свідчать про поступовий і неухильний характер цього процесу. Наразі від площинної ерозії на Лівобережжі потерпає 63,6% сільськогосподарських угідь, а змитість ґрунтів становить від 30 до 70%, зменшення вмісту гумусу лише за один рік становить 0,024%. Сучасна структура земельного фонду на Лівобережжі далека від досконалої. Рівень сільськогосподарського освоєння земель у регіоні надто високий (понад 79%), а рілля у структурі угідь займає 54% (для області в цілому 61%). Еродованість ріллі сягає 67,7%, що вдвічі перевищує загальноукраїнський рівень. Загальновідомо, що рілля в структурі угідь відіграє першочергову роль, а саме вона вирізняється значним ступенем деградації. Стабілізуючу роль у структурі земельних ресурсів відіграють ліси та лісонасадження, але вони займають лише 4,6 % від площі регіону. Відтак, співвідношення дестабілізуючих та стабілізуючих видів угідь не на користь останніх. ~120~
121 Підсумуємо. Сучасна структура землекористування на Лівобережжі Луганської області зумовлена як природними факторами, так і особливостями й етапністю господарського освоєння краю. Нераціональне ставлення до природних ресурсів, зокрема земельних, призвело до деградаційних процесів. Через це як уся Луганщина, так і її північна частина, належать до числа екологічно проблемних регіонів України. Критичний стан земельних ресурсів досліджуваного регіону спонукає до глибокого аналізу сформованої системи землекористування, виявлення помилок і пошуків схем оптимального землевпорядкування та землекористування, відновлення природних особливостей компонентів довкілля. Особливо нагальними ці завдання стають у звʼязку з проблемами майбутнього післявоєнного відновлення як усього господарського комплексу області, так і сільськогосподарської галузі зокрема. КІПТЕНКО Євгенія, БАШТАННІК Марія, КОЗЛЕНКО Тетяна, МИХАЙЛЕНКО Наталія Київський відділ ПОТЕНЦІАЛ ЗАБРУДНЕННЯ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ В МІСТІ КИЄВІ В умовах великих промислових міст рівень забруднення атмосферного повітря залежить не тільки від кількості промислових і транспортних викидів, але й від їх вертикального та горизонтального розсіювання, яке в основному визначається метеорологічними умовами. Основними кліматичними характеристиками, які зумовлюють перенесення і розсіювання забруднювальних речовин, є режим вітру і температурна стратифікація атмосфери. Самоочищенню атмосфери сприяє сухе і вологе осадження речовин; протіканню фотохімічних реакцій ультрафіолетова складова сонячного випромінювання. Рівні забруднення залежать також від температурного фону, інтенсивності й тривалості туманів. Вітровий режим є головним фактором розповсюдження речовин в атмосфері. Сумісно з температурною стратифікацією і шорсткістю підстильної поверхні він визначає стійкість атмосфери, інтенсивність турбулентної дифузії та розсіювання речовин у вертикальному і горизонтальному напрямках. Несприятливі умови для розсіювання забруднювальних речовин із наземних джерел, які переважають за обсягами викиди, формуються при вітрах (0-1) м/сек [1,2]. Тривалість періодів з погіршеними умовами розсіювання наземних викидів може досягати 24 годин і більше (23% всіх випадків); у 8% випадків такі умови спостерігаються протягом двох діб і більше. При викидах із середніх і високих джерел рівні приземних концентрацій значні при слабких і сильних вітрах і найбільші при т.з. «небезпечній» швидкості, яка для більшості промислових джерел Києва становить 2-5 м/с. Повторюваність «небезпечного» вітру майже у два рази (60,2%) перевищує частоту слабкого, досягаючи взимку 66,5%. Вплив напряму вітру на рівень забруднення в місті може змінюватися внаслідок деформації потоку повітря над складним рельєфом, водоймами, а також безпосередньої теплової дії великих промислових комплексів. При переважанні північного і південного переносу в місті зберігається небезпека формування єдиного («сумарного») смолоскипу. В цілому режим вітру в Києві, який характеризується значною ймовірністю невеликих і «небезпечних» швидкостей, у 95% випадках не сприяє природному самоочищенню атмосфери, особливо у нічні години. За останній кліматичний період ( рр.) визначилась тенденція до зростання повторюваності небезпечного вітру. У Києві така тенденція протягом року найбільше проявилась у повторюваності швидкості вітру в діапазоні 2-5 м/с (табл.1). ~121~
122 Таблиця 1 Різниця ( %) між повторюваностями швидкості вітру в останній ( рр.) і попередній ( рр.) кліматичні періоди Швидкістьвітру, І ІІ ІІІ IV V VI VII VIII IX X XI XII Рік м/с ,2-1,8 5,1-1,7 4,6 3,1-0,3 2,5-2,9-3,0-1,6-6,6-0, ,2 9,7 2,5 8,3 0,9 0,1 3,2 9,4 5,8 8,0 5,2 9,9 4,8 В останні роки ( рр.) повторюваність швидкості вітру 0-1м/с у середньому за рік зменшилась на 10,2%, а 2-5 м/с збільшилась на 12,8 % відносно кліматичної норми ( рр.). Несприятливі умови для розсіювання шкідливих речовин формуються також при інверсіях температури повітря. Шар атмосфери, в якому вони спостерігаються, є затримуючим і перешкоджаючим вертикальному переносу домішок. У річному ході повторюваності приземних інверсій відмічається зимовий максимум (у січні 32,6%) і весняно-літній мінімум (у липні - 11,4%) при середньорічній - 18,2%. За період ( рр.) вірогідність приземних інверсій зросла до 26% при найбільшій повторюваності в теплий період [1,2]. Протягом доби найбільша річна повторюваність приземних інверсій вночі (32,9%) з максимумом у травні червні та серпні вересні (40,6-44,0%), найменша у після полуденні години в теплий період (ІV X). Важливими характеристиками для визначення умов розсіювання речовин є потужність і інтенсивність приземних інверсій. Середня за рік потужність інверсій складає 0,495 км (найбільша в січні 0,843 км, найменша у червні 0,261 км) (табл.2). Середня інтенсивність приземних інверсій 2,1 0 С, найбільша взимку в нічні години і вранці (до 6,7 0 С), найменша після полудня (0,2 0 С). Повторюваність піднесених інверсій складає 34,5% (за період рр. зросла до 53% [1]. Низькі піднесені інверсії (нижня границя 0,01-0,25 км) відмічається лише в 2,9% випадків, у шарі (0,26-0,50) км у 8% і найбільше між 1,0 і 2,0 км висоти у 13,2 % випадків. Діапазон змін Н і Т піднесених інверсій у шарі 0,01-2,0 км невеликий. Таблиця 2 Потужність ( Н, км) та інтенсивність ( Т, о С) приземних інверсій Характеристика І ІІ ІІІ IV V VI VII VIII IX X XI XII Рік 03 Н 0,806 0,776 0,409 0,455 0,350 0,360 0,377 0,343 0,367 0,432 0,495 0,593 0,480 Т 5,5 3,6 2,0 1,7 1,7 1,5 1,2 1,7 2,2 2,3 2,4 3,1 2,4 09 Н 0,834 0,807 0,501 0,455 0,430 0,409 0,446 0,357 0,401 0,526 0,525 0,673 0,530 Т 6,7 4,7 2,4 2,1 1,2 0,7 1,2 1,3 1,8 2,5 2,7 3,3 2,6 15 Н 0,818 0,683 0,788 0,890 0,270 0,0 0,410 0,206 0,480 0,400 0,569 0,688 0,517 Т 4,1 2,6 3,3 1,1 0,1 0,0 0,2 0,8 3,9 0,8 1,7 2,6 1,8 21 Н 0,914 0,751 0,505 0,241 0,336 0,275 0,296 0,244 0,280 0,451 0,505 0,685 0,454 Т 4,9 3,0 1,2 1,3 0,7 0,8 1,0 0,7 0,9 1,4 1,8 3,9 1,8 Особливо несприятливі умови розсіювання домішок відмічаються при стійкій атмосфері і слабкому вітрі. Наявність приземних і низьких піднесених інверсій в сукупності із слабкими вітрами зумовлюють формування т.з. «застійних» явищ, ймовірність утворення яких є однією із метеорологічних характеристик, яка повинна враховуватись при розробці Програми організації і оптимізації моніторингу повітря. ~122~
123 Особливості змін застійних явищ ідентичні змінам характеристик стратифікації атмосфери і режиму вітру. Найбільш часто застійні явища спостерігаються у січні та серпні (22,2%), рідше у квітні (11,7 %) і грудні (10,2%), в середньому за рік 16,3% (у рр. повторюваність явищ склала 11% [2]. Накопичення домішок при інверсіях і слабких вітрах посилюється туманами. Водяні краплини, що поглинають забруднювальні речовини із різних їх шарів, погіршують якість атмосферного повітря. Інтенсивність впливу залежить від числа днів з туманами, їх інтенсивності та тривалості. Середня кількість днів з туманом становила 59, тривалістю 434 год за рік. У Києві середньорічна кількість опадів складає 641 мм (їх тривалість год, інтенсивність 0,57 мм/год) вона є характерною для континентального типу з максимумом у літній період, коли відмічається й найбільша їх очищувальна здатність [1]. В цілому атмосферні процеси в Києві значно впливають на санітарно-гігієнічний стан міста в бік погіршення якості повітря, оскільки не сприяють його інтенсивному природному самоочищенню. 1. Кліматичний кадастр України //УкрНДГМІ та ЦГО. К. : ЦГО, Клімат Києва / за ред. В. І.Осадчого, О. О. Косовця, В. М. Бабіченко. К. : Ніка-Центр, с. КЛАПЧУК Вікторія Львівський відділ ТОРГОВЕЛЬНІ ЦЕНТРИ, ЯК РУШІЙ РОЗВИТКУ ТОРГОВЕЛЬНИХ МЕРЕЖ В УКРАЇНІ Торговельний центр (ТЦ) сьогодні виступає як універсальний комплекс магазинів різної спеціалізації, що дозволяє задовільнити потреби суспільства у товарах і послугах. Його основною перевагою є можливість економити час, оскільки всі необхідні магазини, супермаркети зосереджені в одному місці. Перші ТЦ почали з являтися у XIX ст. Найбільшим у світі є «Молл оф Арабія» в Дубаї. Щодо України, то Forbes за допомогою експертів компаній «Colliers Україна», «CBRE» та «Jones Lang LaSalle» відібрав найпопулярніші торгові центри регіонального (30 60 тис. м 2 ) та суперрегіонального формату (понад 60 тис. м 2 ). Головним критерієм відбору була відвідуваність ТЦ. Перше місце у рейтингу Forbes зайняв «Мост-сіті центр» у Дніпропетровську із середнім відвідуванням 60 тис. осіб на день. Київський «Dream Town» виявився другим (50 тис. осіб), ТРЦ «Караван» замикає трійку (40 тис. осіб) [1]. Дослідженням ТЦ у світі займається Міжнародна Рада торгових центрів. Навесні 2014 р. рада провела дослідження ТЦ України з метою їх класифікації. Дослідження здійснювалося на прикладі п яти міст України, зокрема, Києва, Харкова, Дніпропетровська, Донецька, Одеси та Львова. В результаті проведеної роботи було визначено 144 торгових об єкта, які відповідають критеріям ТЦ загальною площею 3,9 млн м 2 і орендною площею 2,5 млн м 2. Ці дані дослідження представляють Україну на міжнародному рівні, адже ця компанія є однією із провідних у світі за вивченням ТЦ та роздрібної торгівлі загалом. Відповідно, у світовій статистиці відображено такі дані по Україні, як кількість ТЦ, нові проекти тощо. Окрім цього, вони будуть сприяти інвестиційній привабливості України [2]. Торговий центр, за визначенням «ICSC Ukraine Research Group», це об єкт торговельної нерухомості, що діє як єдина функціональна одиниця загальна площа якої не менше 5 тис. м 2. Важливим чинником для розвитку торговельних мереж є ТЦ, адже саме такі заклади приваблюють більшу кількість споживачів. Важливим поняттям для ТЦ є якірний орендатор. Якір великий, як правило мережний, оператор роздрібної торгівлі з відомим брендом, розташований на території ТЦ на правах орендаря чи власника займаної площі і приваблює до ТЦ основні потоки покупців [3]. Для українського ринку це ~123~
124 означає залучення закладів продовольчих торговельних мереж, адже в більшості ними виступають супермаркети та гіпермаркети. Також «ICSC Ukraine Research Group» класифікували українські ТЦ за форматами та виділили два типи: традиційні і спеціалізовані, що, у свою чергу, поділяються ще на декілька видів, в залежності від орендної площі (табл.). Таблиця Класифікація торговельних центрів України за дослідженнями ICSC Ukraine Research Group, 2014 (за [2]) Назва ТЦ Загальна площа, м 2 Підкатегорії Традиційні Дуже великий Понад З повсякденно-товарною домінантною Альтернативно-товарною домінантною Великий Середній Малий Спеціалізовані Рітейл-парки Великі Середні Малі Аутлет-центр Більше 5000 Тематичний ценр Більше 5000 З розважальною домінантною Без розважальної домінантної Серед міст Західної України найвищий рівень розвитку торгових мереж є у Львові. Тут функціонують 15 ТЦ різної площі (рис.). Найбільшим з них є «Кінг Крос Леополіс». У більшості ТЦ якірним орендатором є продовольчі супермаркети або гіпермаркети, які притягують найбільшу кількість населення і формують значну частку у відвідуваності. Найстарішим є ТЦ «Львів», відкриття якого відбулося 1988 р. Найменшим є «Магнус», що відкритий у 2003 р., і лише з 2015 р. якірним орендатором у ньому стала торговельна мережа «Рукавичка», що є найбільшою локальною торговельною мережею України. До 2013 р. у центрі міста не було жодного ТЦ, адже забудова та архітектурний стиль Львова і ціни на оренду приміщень не сприяють широкому розповсюдженню ТЦ. Саме тому більшість з них будували у спальних районах і на окраїнах міста [4]. Проаналізувавши динаміку відкриття ТЦ у Львові бачимо, що практично щороку відкривається торговий центр. Це свідчить про розвиток торговельного ринку міста й інвестиційну привабливість міста. Рис. Динаміка кількості відкритих торгових центрів з 2002 до 2016 рр. 1. Рейтинг самых посещаемых торгово-развлекательных центров Украине : [Електронний ресурс] // Forbes Україна Режим доступу : 2. ICSC представил результаты работы по классификации торговых объектов в Украине : [Електронний ресурс] // Ритейл В Украине Режим доступу : 3. Класифікація торгових центрів: європейські стандарти : [Електронний ресурс] // Управление ~124~
125 недвижемостью Режим доступу : 4. Обзор рынка торговой недвижимости Киева и регионов. Итоги 2014 года : [Електронний ресурс] // Ukrainian Trade Guide Режим доступу : КЛИМ Сергiй Чернівецький відділ ОКРУГИ ЧЕРНIВЕЦЬКОÏ ОБЛАСТI За проектом Перспективного плану формування територiй громад Чернiвецкоï областi, якiй розроблений Управлiнням регiонального розвитку, мiстобудування та архiтектури Чернiвецкоï областноï державноï адмiнiстрацiï спiльно з Чернiвецьким регiональним Офiсом з питань впровадження реформ у сферi мiсцевого самоврядування з децентралiзацiï повноважень органiв виконавчоï влади на територiï Чернiвецкоï областi в межах районiв планується утворити 25 округiв [1]. Адмiнiстративними центрами округiв окрiм мiст областного значення та центрiв районiв стали мiсто районного значення Вашкiвцi, села Клiшкiвцi i Романкiвцi, якi в минулому вже були центрами округiв. Новими адмiнiстративними центрами можуть бути селища мiського типу Берегомет, Кострижiвка, Красноïльск, села Волока, Мамаïвцi, Магала, Колiнкiвцi, Перебикiвцi (табл.). Назва районiв Таблиця Параметри округiв Чернiвецкоï областi Назва округу Кiлькiсть населення, осiб Середня вiдстань до адмiнiстративного центру, км Площа, км² м. Чернiвцi Чернiвецький м. Новоднiстровськ Новоднiстровський ,5 160 Вижницький ,9 200 Вижницький Вашкiвський Берегометський ,4 491 Герцаïвский Герцаïвський Глибоцький Глибоцький Волокський ,7 116 Заставнiвський ,3 534 Заставнiвський Кострижiвський ,7 86 Кельменецький Кельменецький ,2 670 Кицманьський ,8 367 Кицманьський Мамаïвський ,7 360 Новоселицький ,9 400 Новоселицький Мамалигiвський ,6 215 Магальський ,3 140 Путильський Путильський ,6 884 Сокирянський ,6 158 Сокирянський Романкiвський ,9 350 Сторожинецький ,6 725 Сторожинецький Красноïльський ,1 436 Хотинський ,7 380 Хотинський Клiшкiвський ,3 181 Колiнкiвський ,5 84 Перебикiвський ,8 71 ~125~
126 Максимальна кiлькiсть округiв може бути утворена в Хотинському районi. При середнiх значеннях кiлькостi населення i площi району цей факт можна пояснити тим, що в минулому територiя, що знаходилася пiд управлiнням адмiнiстративного центру в м. Хотин, виходила далеко за межi сучасного Хотинського району i подiлялася на велику кiлькiсть округiв. В Новоселицькому i Вижницькому районах, територiя яких значно витягнута, може бути утворено по 3 округи. По два округи може бути утворено в крупних Сторожинецькому, Глибоцькому, Кицманьському районах, а також в Заставнiвському i Сокирянському районах. В найменьших за кiлькiстю населення Кельменецькому, Путильському i Герцаïвскому районах може бути утворений лише один район. Чернiвецький округ може бути утворений в межах м. Чернiвцi, а Новоднiстровський округ може утворитися з територiï м. Новоднiстровськ i 5 сiл Сокирянського району. В усiх округах, окрiм Путильського, значення середньоï вiдстанi мiж населенними пунктами и центром округу не виходить за межi зони доступностi населенних пунктiв до отримання адмiнiстративних послуг. Разом з тим в невеликих за площєю Вижницькому, Вашкiвському, Волокському, Магальському, Новоднiстровському, Перебикiвському i Сокирянському округах мають мiсце великi значення середнiх вiдстаней до адмiнiстративного центру, що пояснюється периферiйним розмiщенням центрiв цих округiв. Найбiльшим за кiлькiстю населення може бути Чернiвецький округ. За ним слiдують Сторожинецький, Глибоцький, Новоселицький, Кельменецький, Заставнiвський, Мамаïвський, Герцаïвський, Хотинський, Красноïльський, Кицманьський округи, кiлькiсть населення в яких перевищує 30 тис. осiб. Найменьшим за кiлькiстю населення може бути Перебикiвський округ. За ним слiдують Кострижiвський i Колiнкiвський округи, кiлькiсть населення в яких не перевищує 10 тис. осiб. Найбiльшим за площєю може бути Путильський округ. За ним слiдують Сторожинецький, Кельменецький, Глибоцький, Заставнiвський округи, площа яких перевищує 500 км². Найменьшим за площєю може бути Перебикiвський округ. За ним слiдують Колiнкiвський i Кострижiвський округи, площа яких не перевищує 100 км². Значення середньоï вiдстанi до адмiнiстративного центру Путильського округe i його площу можна значно зменшити за рахунок створення ще одного округу в с. Усть-Путила, яке зручно розмiщене для обслуговування сiл, що розташовуються в долинi Черемоша. 1. Реформа: у Чернiвецькiй областi мають залишитися 25 обʼєднаних громад. www. fakty.cv.ua. 19 чер Черновицкая область. Полiтико-адмiнiстративна карта КЛЮЧКО Людмила, ВІРЧЕНКО Павло, ШВЕЦЬ Дмитро Харківський відділ ТУРИСТСЬКО-ІНФОРМАЦІЙНІ ЦЕНТРИ ЯК СКЛАДОВА РОЗВИТКУ ТУРИСТИЧНОЇ ГАЛУЗІ В УКРАЇНІ Останні десятиріччя у світі спостерігається інтенсивний розвиток туристичної індустрії та індустрії розваг, який у деяких країнах має динамічний та прогресивний характер, а в інших можна відмітити сповільнені темпи розвитку. Запорукою успіху розвитку туристичної галузі є наявність відповідних ресурсів, в тому числі й інфраструктурних, до яких відносяться туристсько-інформаційні центри (ТІЦ). Функціонування ТІЦ доволі поширена практика в світі, особливо для країн, в яких туристична індустрія є важливою галуззю економіки та є цікавою для малого та середнього бізнесу. В міжнародній практиці ТІЦ розміщені практично у всіх транспортних центрах (порти, аеропорти, вокзали тощо), історичних та бізнес центрах міст. ТІЦ в Україні також певним чином задіяні у туристичній діяльності, проте основною проблемою для них є незначне територіальне поширення, що значно звужує аудиторію, ~126~
127 яка може скористатися їхніми послугами. Причиною цього є, зокрема, нестабільне фінансування як зі сторони держави загалом й муніципалітетів, так і приватних інвесторів. У світовій практиці фінансування ТІЦ здійснюється більшою мірою за рахунок приватних вкладень зі сторони представників туристичного бізнесу: турагенств, закладів з розміщення туристів, державних та приватних організацій, що володіють об єктами туристичної атракції (історичні пам ятки, центри розваг і харчування, транспортні компанії, що шляхом фінансування ТІЦ отримують промоцію, відповідно, і конкурентну перевагу над іншими більш пасивними гравцями туристичного ринку того чи іншого регіону). В Україні за формою фінансування можна виокремити ТІЦ, що повністю фінансуються коштами відповідного бюджету (наприклад, Львівський ЦТІ); які частково фінансуються з бюджету, а частково самостійно заробляють, продаючи сувеніри та надаючи послуги (наприклад Луцький ЦТІ та послуг й ТІЦ м. Жовква); ТІЦи на повному госпрозрахунку (наприклад Подільський ТІЦ у Вінниці); ТІЦи, що фінансують свою діяльність коштами грантів та проектів міжнародної технічної допомоги (наприклад ТІЦ Берегово та Ужгорода) та, нарешті, ТІЦи, що функціонують за рахунок членських внесків (наприклад Верховинський ТІЦ) [1]. Проте залучаючи приватні джерела до фінансування туристсько-інформаційних центрів не слід забувати про одне з основних завдань їхньої діяльності надання повної та неупередженої інформації. Найбільш прийнятним є змішаний варіант фінансування, завдяки якому держава, приватні інвестори, громадські організації та організації, що безпосередньо не фінансують ТІЦи, а головне туристи матимуть рівний доступ до контролю їх діяльності та користування послугами. В Україні до початку антитерористичної операції на сході країни та до анексії Автономної Республіки Крим Російською Федерацією нараховувалось 47 туристськоінформаційних центрів. Проте після вищезгаданих подій наша держава тимчасово втратила дванадцять з них (АРК 10, м. Севастополь 1, м. Донецьк 1), отже на сьогоднішній день в Україні фактично працюють 35 ТІЦів [1]. Досліджуючи регіональні особливості ТІЦів в Україні, слід зауважити про їх нерівномірний розподіл, зокрема, по одному у Вінницькій, Волинській, Харківській, Хмельницькій, Черкаській, Чернівецькій та Чернігівській областях; по два центри функціонують у Львівській, Полтавській, Тернопільській областях; три у м. Київ, п ять в Одеській області, на Закарпатті та Івано-Франківщині 7. В інших областях України туристично-інформаційні центри відсутні або функціонують за межами правового поля, що, нажаль, є поширеним в сфері туризму [1]. Враховуючи вищезазначене, можна чітко прослідкувати тенденцію: ТІЦи більш широко представлені саме в традиційних для України курортних регіонах: Західна та Південна Україна. Особливо слід відмітити Закарпатську та Івано-Франківську області, де ТІЦи розміщені не тільки у великих обласних центрах, а й в невеликих містах та селищах, які є вузькопрофільними туристичними центрами. Така перевага у територіальному поширенні ТІЦів саме у вищезгаданих регіонах є прогнозована, адже саме в цих регіонах найбільші туристичні потоки, як внутрішні так і закордонні. Тому саме в цих регіонах в подібних центрах була така потреба, але місцева влада і суб єкти туристичної діяльності не змогли не організувати такі центри, принаймні на громадських засадах. У східних та північних регіонах України ТІЦи представлені в основному в обласних центрах. Проте актуальність туризму як засобу, що може приносити вагомий дохід до місцевих бюджетів та підприємцям, все більше стимулює «далекі» від туризму регіони України до створення ТІЦів, які в подальшому зможуть привернути увагу більшої кількості туристів, незалежно від мети поїздки в Україну: освіта, бізнес, пізнавальний туризм тощо. Важливим фактом для порівняння є мережі ТІЦ європейських держав. Так, наприклад, у Великій Британії нараховується більше 800 ТІЦів, що перевищує кількість ~127~
128 ТІЦів в Україні майже в 20 разів. В свою чергу можна припустити, що і проінформаваність туристів в Україні про цікаві туристичні об єкти та місця розміщення туристів нижча, що, відповідно, негативно відображається і на прибутках від туризму. Іншим фактором, що збільшує ефективність роботи ТІЦу є функція місця, тобто важливість місцеположення ТІЦу. Якщо навіть найкращий ТІЦ розташований далеко від головних туристичних об єктів та маршрутів, він приречений на неефективність, оскільки екскурсанти та туристи спеціально не будуть шукати його. Найбільше для розміщення ТІЦів підходять історичний центр міста (наприклад, площа Ринок у м. Львові чи вул. Хрещатик у м. Києві) або у приморських містах набережна, а також головні транспортні вузли вокзал та аеропорт, а у менших населених пунктах автовокзал чи автостанція (наприклад, ТІЦ у смт Затока Одеської області). Отже, підводячи підсумок, слід зауважити наступне: ТІЦи України, не зважаючи на нестачу фінансування, виконують важливу роль, адже наближають туристичну індустрію України до міжнародних стандартів та сприяють більш комфортному перебуванню внутрішніх туристів та іноземних громадян на території Україна. На сьогоднішній день необхідним є налагоджування більш активного контакту між даними центрами та корпоративними туристичними структурами для взаємовигідної роботи, адже для ефективної діяльності центрів необхідно налагодити систему фінансових заохочень зі сторони інвесторів. Державне фінансування також має значення, проте дуже часто воно є нерегулярним та зводиться до нагальних потреб ТІЦів, що значно обмежує їх можливості для активної промоції міст. Значною проблемою є також кількісна нестача ТІЦів, що значно зменшує можливості як туристів, так і потенційних інвесторів. Враховуючи важливу практичне значення ТІЦів в Україні, слід більше уваги приділяти їх дослідженню, зокрема, і з позицій комплексного підходу суспільної географії. 1. Каталог туристсько-інформаційних центрів України / Проект USAID «Локальні інвестиції та національна конкурентоспроможність». [Електронний ресурс]. Режим доступу: КОВАЛЬЧУК Іван, Київський відділ, МАРТИНЮК Віталій, Рівненський відділ КОНСТРУКТИВНО-ГЕОГРАФІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ОЗЕРНО-БАСЕЙНОВИХ СИСТЕМ ДЛЯ ПОТРЕБ ЗБАЛАНСОВАНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ Суспільно-політичні трансформації, що відбуваються сьогодні в Україні й пов язані, передусім, з інтеграцією законодавчо-правового поля з Європейським Союзом, ставлять нові виклики перед науковою спільнотою українських географів. Своє бачення цих проблем ми пов язуємо з розробкою конструктивних моделей природокористування локальних територій, де чільне місце посідають озерно-басейнові системи (ОБС). Регіональні конструктивно-географічні дослідження ОБС, що ведуться нами, ґрунтуються на використанні низки законодавчо-нормативних документів, зокрема «Водного кодексу України» (1995), «Водної рамкової директиви ЄС» (2000), «Про державний земельний кадастр» (2011), «Про добровільне об єднання територіальних громад» (2015) тощо, які зобов язують на державному рівні розробляти стратегію інтегрованого управління водними ресурсами (ІУВР). У зв язку з адміністративнотериторіальною реформою в Україні, її ОБС мають стати своєрідними природногосподарськими системами (ПГС) з відповідною спеціалізацією та напрямком свого розвитку, який забезпечуватиме збалансоване природокористування на локальних територіях. Наші пошуки в дослідженні ОБС включають три напрями (блоки), а саме кадастрово-лімнологічний, ландшафтознавчо-лімнологічний та конструктивногеографічний. Кадастрово-лімнологічний блок досліджень об єднує інвентаризацію озерних водойм, картометричну оцінку їхніх параметрів, побудову цифрових моделей ~128~
129 гідрографічної сітки, упорядкування бази даних про озера за ландшафтними фізикогеографічними районами. Зведена інформація про озерні водойми служить основою для формування кадастрових (екологічних) паспортів. Ландшафтознавчо-лімнологічний блок ґрунтується на польових інструментальних та лабораторно-аналітичних пошуках й побудові ландшафтно-картографічних ГІС-моделей ОБС масштабу 1: :2000. ГІС-модель ОБС включає водойму (озеро, водосховище, став) як природно-аквальний комплекс (ПАК) та природно-територіальні комплекси (ПТК) водозбірної площі, а в окремих випадках територіально-аквальні природні комплекси (ТАПК) островів. Фактично ОБС є ніби «вписаною» у геокомплексну будову цілого ландшафту як регіонального утворення (рис. 1). Цей блок представлений також морфолого-морфометричними, гідрологічними, гідрохімічними, геохімічними та ландшафтометричними параметрами ОБС. Рис. 1 Модель озерно-басейнової системи Найважливішим блоком є власне конструктивно-географічний напрям досліджень з тематичною спеціалізацією й розробкою конкретних озерно-басейнових природногосподарських моделей (рис. 2). Ресурсно-лімнологічний напрям досліджень пов язаний з оцінкою водно-ресурсного, біотичного (в тому числі іхтіологічного), органо-мінерального потенціалу озер і розробкою ресурсно-господарських моделей конкретних ОБС. Природоохороннолімнологічний напрям включає питання обґрунтування і створення екологічної мережі на базі заповідних об єктів озер або ОБС. Враховується наявність раритетних видів озерних екосистем, а також особливості біотичного і ландшафтного різноманіття водозборів. Підсумковим документом виступає створення еколого-природоохоронної моделі конкретної водойми або ОБС. Рекреаційно-лімнологічний напрям включає оцінку бальнеологічних особливостей озерних вод, параметричні характеристики акваторій для водних рекреацій, аналіз показників рельєфу (озерної улоговини, берегів, пляжів), естетичних цінностей, мікроклімату та природних комплексів у цілому. Передбачається розробка рекреаційно-туристичних моделей використання ОБС. Особливої уваги заслуговує реабілітаційний напрям лімнологічних досліджень у зв язку із трансформацією озерних систем у результаті природних та антропогенних чинників. Розробляються критерії та методи визначення стійкості ОБС, заходи з відновлення екосистем озер, зниження біогенного навантаження на водойми. У підсумку створюються ренатуралістичні (ревіталізаційні) моделі озер або ОБС. Особливості моніторинговолімнологічного напряму спрямовані на формування бази даних з допомогою сучасних методів ДЗЗ і ГІС-технологій динаміки параметрів (гідрологічних, гідрохімічних, гідробіологічних, ландшафтометричних) систем «озеро-водозбір» й побудови функціонально-динамічних моделей конкретних ОБС. Важливою складовою конструктивно-географічних досліджень ОБС є оптимізаційно-лімнологічний напрям. Головними аспектами пошуків тут виступає розробка шляхів оптимізації структури угідь ~129~
130 водозборів, ландшафтне планування природокористування, раціональне використання й охорона водойм. У зв язку з цим, передбачено створення оптимізаційноприродокористувальних (або власне збалансованого природокористування) моделей ОБС. Управлінсько-лімнологічний напрям пов язаний з менеджментом ОБС (або локальних територій), розробкою моделей інтегрованого управління озерними ресурсами за басейново-ландшафтним принципом та адміністративно-господарським підходом. Підсумком конструктивно-географічних досліджень виступає формування стратегії збалансованого природокористування ОБС конкретного регіону (рис. 2). Рис. 2 Тематичні напрями конструктивно-географічних досліджень озерно-басейнових систем Висновки. Сьогодні результати регіональних конструктивно-географічних досліджень ОБС мають практичне застосування в державних водогосподарських установах, департаментах екології та природних ресурсів, управліннях з надзвичайних ситуацій, туризму, агентствах рибного господарства тощо. У новоутворених громадах ОБС можуть стати «територіальними вузлами» з відповідною господарською спеціалізацією. ~130~
131 КОВАЛЬЧУК Юлія Вінницький відділ БАЛЬНО-РЕЙТИНГОВА ОЦІНКА МІСТ ПОДІЛЬСЬКОГО СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНОГО РАЙОНУ (НА ПРИКЛАДІ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИХ ТУРИСТИЧНИХ РЕСУРСІВ) Сучасне місто - це досить складний соціально-економічний організм, багатогалузевий господарський комплекс, культурно-історичне утворення, втілення синтезу мистецтв і майданчик для величезних подій в історії людства. Місто володіє дивовижною притягальною силою для мільйонів туристів, говорячи про міський туризм в нашій уяві складаються образи тих чи інших міст, у кожного міста є своє обличчя - це його силует: дахи, куполи, прямі або звивисті вулички, пам'ятники, храми, ратуші, передмістя. В останні роки з явилась досить велика кількість цікавих робіт, в яких розглядаються міста згідно сучасних потреб суспільства та тенденцій стрімкого розвитку туризму: Н. Ю. Беспалова, А. І. Доценко, В. Ф. Кифяк, М. І. Корнієнко, В. В. Лазарєв, І. В. Лазарєва, І. І. Мітін, Є. В. Панкова, Є. Н. Пєрцик, А. А. Романов, Ф. С. Ульмасвай та ін. У процесі дослідження використовувались науково-методологічні розробки вчених-географів, присвячені вивченню рекреаційних ресурсів О. О. Бейдика, С. П. Кузика, В. І. Мацоли та ін. На території Подільського туристичного району зберігається значна середньовічна спадщина у вигляді замків та фортець. Архітектурна спадщина більш пізніх часів представлена культовими спорудами, палацами, адміністративними та жилими будинками ХVІІІ ХХ ст. Історико-культурні туристичні ресурси (ІКТР) - це пам'ятки історії і культури, створені людиною, які мають суспільно-виховне значення, становлять пізнавальний інтерес і можуть бути використані в туристичній діяльності. До складу ІКТР входять пам'ятки історії, архітектури, мистецтва, археології та історико-культурні заповідники [1]. В Україні взято під охорону 70 тис. пам'яток історії та культури, в тому числі понад 12 тис. пам'яток архітектури з добре збереженими ансамблями - центральна частина Львова, Київ із спорудами доби Київської Русі, Кам'янець-Подільський, який за кількістю пам'яток архітектури займає третє місце після Львова і Києва. Пам'ятки історії та культури в Україні розміщені дуже нерівномірно. Основна їх кількість припадає на Київську, Хмельницьку, Вінницьку, Чернігівську, Сумську області та Республіку Крим [3]. Бальна система оцінок на практиці застосовується досить широко. Особливо у тих випадках, коли будь-яке явище не піддається точному виміру, але є потреба хоча б у приблизній його оцінці, а також тоді, коли немає потреби в точному вимірі явища. Сутність бального підходу оцінки історико-культурних ресурсів полягає в тому, що оціночні шкали побудовані на подальшій структуризації видових компонентів [2]. Найбільш складним і відповідальним завданням виявилась розробка оціночних шкал для окремих показників. Адже необхідно було знайти певні закономірності для переходу від виміру до оцінки. У запропонованій методиці подається 5 груп, які отримані в результаті структуризації п'яти підвидів ІКТР. Кожна група оцінюється за п'ятибальною шкалою, відповідно до чисельності історико-культурних туристичних об єктів по областях Подільського СГР (табл.). Наступний етап оцінки пов'язаний з об'єднанням об єктів окремих груп історикокультурних туристичних ресурсів. У результаті дістаємо загальну суму балів, яка і характеризує пізнавальну цінність окремого поселення, або місцевості. A = P+T+S+R+F де: А - показник пізнавальної цінності історико-культурних туристичних ресурсів окремого поселення, місцевості; Р - компоненти архітектурних пам'яток; Т компоненти пам'яток історії; S - компоненти пам'яток мистецтва; R - компоненти пам'яток археології; F історико-культурні заповідники. ~131~
132 І IІ IIІ ІV V Таблиця Бальна шкала оцінок історико-культурних туристичних об єктів (по областях Подільського СГР) Групи об єктів Чисельніст ь об єктів Оцінка, бали Чисельніст ь об єктів Оцінка, бали Чисельність об єктів Оцінка, бали Тернопільська область Хмельницька область Вінницька область Пам ятки містобудування і архітектури Пам ятки історії Пам ятки монументального мистецтва Пам ятки археології Історикокультурні заповідники Для зручності оцінювання (співставлення і порівняння оціночних параметрів) важливо ввести поняття "коефіцієнта пізнавальної цінності" (Кр), який дорівнює відношенню суми балів пізнавальної цінності історико-культурних туристичних ресурсів окремого поселення, місцевості до максимально можливої кількості балів, яка наведена в шкалі оцінок: де: А - сума балів пізнавальної цінності історико-культурних туристичних ресурсів окремого поселення, території; Аmax - максимально можлива сума балів за шкалою бальної системи оцінок. Виходячи із значення Кр, можна провести наступне ранжування рівнів пізнавальної цінності історико-культурних туристичних ресурсів: 0-0,25 неатрактивні; 0,76-1,25 середньоатрактивні; 0,26-0,75 малоатрактивні; 1,26 і вище високоатрактивні. У Подільському туристичному регіоні зосереджена значна кількість історикокультурних пам'яток, рівень туристичного використання яких, як і всій Україні, поки-що невисокий [2]. Нами проведена спроба провести дослідження пізнавальної цінності історикокультурних туристичних ресурсів міст та інших поселень Подільського регіону - Тернопільської, Хмельницької, Вінницької областей. У результаті проведеної оцінки встановлено, що багато міських поселень Подільського регіону відносяться до високоатрактивних і середньоатрактивних. Варто відзначити, що в групу високоатрактивних потрапили не лише великі міста (за кількістю населення) Вінниця, Кам янець-подільський, а й навіть малі (Борщів, Шаргород, Кременець, Бучач). Інакше кажучи, пізнавальна цінність історико-культурних туристичних ресурсів не визначається величиною міста, а залежить від наявності історико-культурних об'єктів, їх структури і пізнавальної цінності наявних ресурсів. Висновки. Нами здійснена оцінка лише історико-культурних туристичних ресурсів. У результаті можлива така ситуація, що відомі туристичні центри, якими є, наприклад, Хмільник, Сатанів, за пізнавальною цінністю історико-культурних туристичних ресурсів вважаються малоатрактивними. Однак, враховуючи високу привабливість і значення природних рекреаційних ресурсів ці поселення успішно використовуються для розвитку оздоровчого туризму та відпочинку. Наведений приклад говорить про те, що результати ~132~
133 оцінки ІКТР повинні використовуватись в основному для розвитку пізнавального туризму. Звичайно, що поєднання високої пізнавальної цінності історико-культурних туристичних ресурсів з унікальними природними ресурсами створює сприятливі умови для розвитку всіх видів туризму. 1. Бейдик О. О. Тлумачний словник термінів з рекреаційної географії (географії туризму). К. : Київ. університет, с. 2. Кузик С. П. Науково-методичні засади реформування рекреаційної сфери. Львів : ІРД НАНУ, с. 3. Мацола В.І. Рекреаційно-туристичний комплекс України. Львів : ІРД НАНУ, с. КОГАЙЧУК Сніжана Вінницький відділ РОЗУМІННЯ ПОНЯТТЯ «САД» І «САДОВИЙ ЛАНДШАФТ» Поняття «сад» здавна означало ділянку землі, засаджену деревами, кущами та квітами. У виданнях з ландшафтної архітектури появу саду дослідники пов язують із формуванням перших земельних ділянок на яких культивували різні рослини. Одним із головних елементів була огорожа, яка обмежувала територію озеленення, а об єднання і взаємодія основних компонентів цієї ділянки визначали її як «сад». Для чіткого усвідомлення змісту поняття «сад», необхідно зупинитись на аспекті формування його структури. Зачатки власне плодових садів виникають на Русі ще до прийняття християнства. Спершу поняття «сад» вживається у словосполученні «монастирський сад». Монастирі, як і міста, оточувала природа майже незмінена людиною. Лісові масиви і поля знаходились за огорожею монастиря. Було відомо, що це монастирські землі, тому монастир і його сади (певна частина лісу, поля) сприймали як одну територіальну величину. Відокремлений спосіб життя і потреба у самозабезпеченні свіжими фруктами, овочами, місцями для прогулянок, сприяли розвитку садівництва при монастирях. Спочатку всередині монастирських дворів висаджують поодинокі плодові дерева, згодом з являються групи дерев. У древньослов янській мові синонімами слова «сад» були поняття «варт», «верт», «вертище». Деякі вчені пов язують походження слова «верт» з іменем давньоримського бога Вертумна бога зміни пір року та перетворень, що відбуваються із земними плодами. Згодом широкого вжитку набуло слово «вертоград», що мало кілька значень. На Русі ним називали «травники», «огороди», монастирські чудо-сади («сади спокою»). Окремі заможні слов яни мали свої «огради» (давньослов янською «оград» город, овочівник) огороджена ділянка, на якій вирощують овочі. Згодом, з метою економії площі, овочеві культури починають вирощувати разом із плодовими деревами, які огороджують. Поняття «сад» і «оград», «огород» стають синонімами, і символізують огороджену територію, на якій вирощують овочі, плодові культури, а подекуди і квіти. Згодом підвищується інтерес до рідкісних рослин, підсилюється штучний елемент у природному ландшафті. Актуальності набувають різноманітні забудови фонтани, колодязі, невеликі водойми. У такому «відокремленому саду» були доріжки та алеї, декоративні та плодові дерева, квіти. Це був своєрідний «садочок у саду», який мав декоративне значенні і називався «раєм», «рай-городом» або «райським дворем» (у Західній Європі «вірідарій»). Такий сад обов язково мав «райські дерева» яблуні. З часом слово «сад» набуло іншого значення. У древніх слов ян під словом «садок» малося на увазі місце, де не лише вирощували овочі та плодові дерева, але й утримували і розводили рибу, фазанів, бджіл. Згадки про це знаходимо у роботі Арнольда Регеля «Изящное садоводство и художественные сады» [7, с.9]: «рибу до царського столу розводять «в садах». «Садівниками» називали рибаків і сторожів при «рибних садках». Це поняття збереглося й тепер, але має дещо інші значення: «садок 1) опущена у ~133~
134 водоймище на спеціальному кріпленні дротяна клітка, в якій вирощують рибу; 2) приміщення для утримання, розведення і відгодівлі тварин, птиці [7, с.10]. Згодом формується думка про те, що справжній сад має позитивно впливати на усі людські чуття [4, с.18]. Поступово «сад» стає місцем для роздумів, мрій, спілкування, читання, досліджень, прогулянок, розваг [4, с.15]. Уже в XV XVI ст. замкові сади Західної Європи виконували три основні функції: декоративну («сади утіх», «сади розваг»), декоративно-утилітарну (гербаріуми) та утилітарну (виноградники, хмільники, ягідники). Руський же сад того часу характеризувався поєднанням практичної користі та художньої цінності, при чому основним залишалось перше. Сад яскраво відображав побут своїх господарів: містив плодові та овочеві культури, лікувальні трави, пасіку в липових гаях, приміщення для скота, астрономічні та хімічні лабораторії, бібліотеки та ін. Відомості про це ми знаходимо у Дубяго Т.Б. [3,с.11]: «Іноді у садах, поруч з плодовими деревами, висаджувалися гречка, просо та інші сільськогосподарські культури». Свою думку висловлює і Блок О.О.: «сад без грядок французький парк, а не руський сад, в якому неодмінно поєднується приємне з корисним та красиве з некрасивим. Такий сад прекрасніший гарного парку, адже творчістю великих художників є неповторний сад і з квітами, і з лопухом, а не парк з втрамбованими доріжками» [4,с. 354]. У XVІІІ ст. широкого вжитку набуває слово «парк». А.Н.Петров зазначав: «Створення парків було новою справою для Росії XVII XVIII ст. Лише в рр. XVIII ст. в садах з'явились криті алеї, бесідки, декоративні водойми» [4,с.88]. Сотні садоводів, тисячі привізних співочих птахів для вольєрів, звірі з усіх куточків світу, плодові і ягідні насадження, дорогі квіти, посипані кольоровим камінням доріжки, ставки з декоративними кораблями, садова музика, ароматні трави і квіти, оранжереї, феєрверки і маскаради, каскади і фонтани, садові бібліотеки та ермітажі, гроти і скелі, книги, скульптури, фонтани, несподівано відкриваючі краєвиди і т. д. усе це «сади» минулого, сади XVІІІ ст. [4,с ]. Сьогодні елементи «саду минулого» перегруповано і сформовано кілька типів саду: ботанічний, зоологічний, плодовий, міський та ін. Окремі елементи «саду минулого» алеї, водойми, архітектурні споруди та скульптури дали початок парку. Аналізуючи окремі трактування, зазначимо, що поняття «сад» і «парк» інколи утворюють єдиний синонімічний ряд. Наприклад, парк великий сад, великий сад або гай для прогулянок з алеями, квітами, а також звичайно з обладнанням для відпочинку і розваг, великий сад спеціального призначення, звичайно відкритий для відвідувачів. Відмінність між «садом» і «парком» очевидна: сад ділянка землі, засаджена плодовими культурами, метою створення якої є забезпечення утилітарних цілей; парк велика впорядкована територія, на якій переважають декоративні культури, доповнена скульптурами та малими архітектурними формами, що призначена для відпочинку. Л.І.Рубцов [8] стверджує, що при створенні ландшафтів садів основні компоненти географічного ландшафту хоча і піддаються перебудові, але продовжують розвиватися на основі властивих йому географічних і біологічних закономірностях. Це стосується більшою мірою садово-паркових ландшафтів. Тоді, як садовий ландшафт є різновидом культурного ландшафту, що був створений людиною при поєднанні компонентів географічного ландшафту (рельєф, ґрунт, клімат, рослинність) із штучними системами (наприклад, поливні системи), із застосуванням агротехнологій. Безперечно, садовий ландшафт створено в результаті спрямованої діяльності людини. Докорінним змінам піддалися рослинність та ґрунти, які визначають цей ландшафт як антропогенний. Природні компоненти та споруди утворили в його межах взаємопов язану та взаємозумовлену єдність, яка задовольняє вимоги суспільства. Ця ознака садового ландшафту характеризує його як культурний ландшафт. ~134~
135 Таким чином, садовий ландшафт антропогенний ландшафт, у межах якого взаємозумовлені та взаємопов язані природні компоненти і плодово-ягідні комплекси утворюють просторову єдність, що сформувалась, розвивається і змінюється під впливом людини у бажаному їй напрямі. 1. Вергунов А. П., Горохов В. А. Вертоград: Садово-парковое искусство России (от истоков до начала ХХ века). М. : Культура, с. 2. Вергунов А. П., Горохов В. А. Русские сады и парки. М.: Наука, с. 3. Дубяго Т. Б. Русские регулярные сады и парки. Л. : Гос. изд-во литературы по строительству, архитектуре и строит. материалам, с. 4. Лихачев Д. С. Поэзия садов: к семантике садово-парковых стилей. Сад как текст/ АН СССР, Ин-т рус. лит. АН СССР СПб.: Наука, с. 5. Лихачев Д.С. Сад и культура России // Декоративное искусство СССР С Рандхава М. Сады через века. М. : Знание, с. 7. Регель А. Изящное садоводство и художественные сады. СПб.: Винклер, с. 8. Рубцов Л. И. Садово-парковый ландшафт. К. : АН УССР, с. КОЗИНСЬКА Ірина Уманський відділ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ І ЛАНДШАФТНА СТРУКТУРА ГРАНІТНОГО ВАРІАНТУ ТИПУ МІСЦЕВОСТІ «КАМ ЯНИСТИЙ БЕДЛЕНД» У структурі типу місцевості «кам янистий бедленд» гранітний варіант переважає і займає до 82-84% площі (решта площі залізистий варіант). Формування його зумовлене підземним видобутком урану з граніту Українського кристалічного щита та складанням відпрацьованих порід у платоподібні відвали з терасованими схилами. Ландшафтна структура гранітного варіанту типу місцевості «кам янистий бедленд» представлена двома найбільш характерними для цього варіанту натурними ділянками Інгульською і Новокостянтинівською. Інгульська натурна ділянка розташована на відстані 4 км на південний схід від Кіровограда й представлена гірничодобувним підприємством Інгульською шахтою ДП «СхідГЗК», що здійснює видобуток уранової руди підземним способом з Мічурінського і Центрального родовища (Східна зона). Промисловий майданчик Інгульської шахти розташований на території земельного відводу загальною площею 7,47 га. До складу шахти Інгульська входять два основних проммайданчика шахти Інгульська та Центральна. Освоєння Мічурінського родовища розпочалося у 1965 році з проведенням головних стволів «Північний» і «Південний», які увійшли до експлуатації в 1973 році. Разом із використанням розвідувального ствола «Допоміжний» розкривали й готували запаси на глибині м, де було зосереджено 30% руди. Очисні роботи ведуться в поверхах 280, 210 м. [1]. Гірничодобувний комплекс шахти «Центральна» заснований на базі розвіданих запасів Центрального родовища уранових руд загальною площею 10,4 га. Родовище розкрите двома вертикальними стволами («РЕ 4, 5»), що проведені на глибину 1048 і 336 м. Закладний шурф проведений на глибині 160 м. Горизонтальними виробками родовище розкрите на горизонтах 160, 230 і 300 м. Висота поверху, що відпрацьовується 70 м. Очисні роботи ведуться в поверхах 410, і м, гірничо-капітальні в поверхах і м. Така схема розкриття Центрального родовища дозволила організувати роботи з видобутку урану на Центральному родовищі з використанням об єктів підземного гірничого й поверхневого комплексів шахти «Північна» Мічурінського родовища, не використовуючи поверхневий комплекс шахт «РЕ 4, 5» для спорудження рудосортувальної установки, розміщення відвалів порожніх порід і складів позабалансових руд. Загальна довжина коридорів-тунелів видобування Мічурінського та Центрального родовищ становить близько 120 км. [6]. Шахта «Інгульська» через відсутність метану під землею не є вибухонебезпечною. Видобування ведеться шляхом підривання породи у гранітному шарі свердлять шпури довжиною до 2,5 м й мм у діаметрі, у які закладають порошкоподібну вибухівку, ~135~
136 під єднують детонатор після чого відбувається вибух. Для проведення вибухів, на Мічурінському родовищі, закладають до двох тонн вибухівки, на Центральному до 600 кг. [6]. Шахта «Інгульська» єдина в Європі, де видобуток уранових руд здійснюється під річкою Інгул. Наразі розробки ведуться на глибині метрів. Розміщення шахти в безпосередній близькості до водного басейну призводить до безперестанного надходження води близько 500 м 3 щогодини, яку відкачують і після ретельної очистки від радіонуклідів, надміру заліза тощо скидають назад в гідрографічну мережу. Для цього на шахті працює відповідне очисне устаткування [6]. Проведені на шахті «Інгульська» дослідження з розробки нових технологій підземного, блокового та купного вилуговування урану сприяли удосконаленню технології видобутку корисних компонентів з «бідних» уранових руд. Гірничу масу «бідної» руди подрібнюють вибухами, потім у її масу закачують дуже слабкий розчин сірчаної кислоти. Через місяць у розчині з являється уран. Блок гірничої маси, що вилуговується «прокачують» розчином сірчаної кислоти близько року. Використовуючи таку методику, з руди вдається вимити близько 70% урану. Це майже на 40% дешевше, ніж вивозити руду на поверхню, переробляти її, а потім засипати у підземні пустоти. За допомогою цієї методики на Інгульській шахті у роках було видобуто 23,6 тонн урану. У перспективі планується застосовувати метод вилуговування урану й на інших шахтах [6]. Новокостянтинівська натурна ділянка розташована в с. Олексіївка Маловисківського району Кіровоградської області й представлена гірничодобувним підприємством Новокостянтинівською шахтою ДП «СхідГЗК», що здійснює видобуток уранової руди підземним способом з Новокостянтинівського родовища. Новокостянтинівське родовище урану найбільше, гігантське (площа родовища приблизно складає 1,5х1,5 км) відкрите у 1975 р., а з 1984 р. було розпочато будівництво шахтного комплексу. У 2011 році, вперше з часу відкриття родовища розпочато регулярний видобуток уранової руди. Проектна потужність пускового комплексу шахти становить 250 тис. тонн/рік. Запаси уранових руд на цій шахті можуть забезпечити всю ядерну енергетику країни паливом на 50 років. За своїм енергетичним еквівалентом одна Новокостянтинівська шахта може замінити 20 вугільних шахт потужністю один мільйон тонн вугілля кожна. В перспективі на Новокостянтинівській шахті видобуватимуть від 1,5 до 2,5 мільйона тонн уранової руди на рік [5]. Родовище розкрите трьома стволами: «Головним», пройденим до гори-зонту 680 м, (РЕ-6) до горизонту 1086 м і «Вентиляційним» до горизонту 680 м. Зруденіння простежується на глибині близько 1200 м. Загальна протяжність зруденіння по простяганню становить 1,5 км, по падінню до 1,2 км. У рудах встановлено 9 уранових та 5 уранвміщуючих мінералів, з яких найважливішими є: оксиди уранініт, настуран, гідрооксиди урану, що становлять у балансі зруднення 74%, силікати урану кофініт, уранофан, болтвудіт, бетауранотіл 21% і титанати бранерит 5%. [4]. Розробка проходить у вигляді поверхово-камерної системи. Висота поверхів, запланованих до відпрацювання становить 90 м, висота підповерхів м. Очисні роботи проходять на горизонті м, гірничо-капітальні на горизонті 300 м. Зараз руди розробляють горизонтальними шарами, що дозволяє виробляти дрібні розрізнені поклади на вищележачих горизонтах з метою зменшити строки окупності будівельних і гірничо-капітальних робіт. Планом будівництва шахти передбачено поступове збільшення об ємів видобутку руди від 30 тис. тонн у 2009 році до 250 тис. тонн протягом рр. [5]. У результаті цього протяжність підземних порожнин щорічно буде збільшуватися на км. Сьогодні основним виробничим напрямком Новокостянтинівської шахти є будівництво підземного та наземного виробничих комплексів. Гірнича маса, що утворюється при будівництві підземного комплексу, піднімається на поверхню та ~136~
137 сортується. Видобута попутно при будівництві шахти уранова руда перевозиться автомобільним транспортом до рудного складу Інгульської шахти для завантаження у залізничні вагони та перевезення для подальшої переробки на гідрометалургійному заводі у м. Жовті Води [4]. У 2015 році було введено в експлуатацію гідрозакладний комплекс, потужністю 110 тис. м 3 /рік, який буде заповнювати порожнини, що виникають в результаті видобутку руди, й для мінімізації впливу на поверхню та забезпечення стабільної підготовки нових очисних блоків [2]. 1. ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» [Електронний ресурс]. Режим доступу : rudana.in.ua/wostgok_ua.htm 2. На Новокостянтинівській шахті ввели в експлуатацію новозбудований гідрозакладочний комплекс [Електронний ресурс]. Режим доступу : 3. Крючков О. Уранова стабільність [Електронний ресурс] // Урядовий кур єр. 16 липня Режим доступу : 4. Урановые предприятия Украины [Електронний ресурс]. Режим доступу : 5. Урановидобувна галузь України в Енергостратегії-2035: бачення ДП «СхідГЗК» [Електронний ресурс]. Режим доступу : Шверненко О. Інгульська шахта: мінімум секретності [Електронний ресурс] // Кіровоградська правда. 15 січ р. Режим доступу до газети : html КОРІННИЙ Володимир, ГУСАК Олександр Вінницький відділ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА НАСЛІДКІВ СПОРУДЖЕННЯ ДНІСТРОВСЬКОГО КОМПЛЕКСНОГО ГІДРОВУЗЛА Спорудження греблі Дністровської ГЕС і заповнення водою частини долини Середнього Дністра у 80-х роках ХХ століття стало найбільш потужним антропогенним ударом на природу однієї з найбільших рік України. В результаті цього суттєво змінилась не лише сама ріка і прилеглі до неї ландшафти, але й соціально-економічне облаштування чималої частини населення Поділля. Реалізація переважної більшості подібних проектів на теренах колишнього СРСР, як показує досвід, мала зазвичай негативні наслідки для природи і часто ставала причиною техногенних катастроф. Нині їх «прийнято» критикувати, а виконавців звинувачувати у недалекоглядності. Звісно, що будівництво Дністровського гідровузла мало низку аспектів, які не викликають схвалення, але ретроспективний аналіз показує, що все-таки це був один з найбільш успішних проектів Радянської доби. Основні позиції шкідливості будівництва можна оцінити наступним: 1. Порушенням природної екоситеми долини Дністра. У верхньому б єфі біогеоценоз заплави знищений повністю майже на дві сотні кілометрів. Зміна режиму заплавності суттєво вплинула і на природні комплекси у нижньому б єфі. Особливо несприятливо склалась ситуація у Дністровських плавнях, які є місцем нересту різноманітних риб, гніздуванням чисельних водоплавних птахів та існування інших гідробіонтів. 2. Посиленням геодинамічних процесів. За рахунок підняття рівня ґрунтових вод активізувались карстові явища. Зростання площі водного дзеркала і застосування швидкісного водного транспорту призводять до абразії берегів і, як наслідок, обвалів підмитих порід. Денудація та зниження швидкості течії сприяють акумуляції осадків у водосховищі та замулюванні його ложа. 3. Соціальними наслідками. Нанесено непоправної моральної шкоди десяткам тисяч жителів, яких примусово відселяли із зони затоплення, змушуючи вирубувати сади і руйнувати свої будинки. З долини Дністра переселено майже 7,5 тисяч дворів із 63 сіл Тернопільської, Хмельницької, Чернівецької та Вінницької областей. Водами затоплено 16 тис. га високопродуктивних сільськогосподарських угідь, з яких чверть складали орні ~137~
138 землі. Підняття рівня води призвело до затоплення устя лівобережних приток, що суттєво ускладнило комунікативні можливості між колись сусідніми селами. 4. Втратою унікальних об єктів геологічної і археологічної спадщини. Каньйоноподібна долина Дністра і його приток складені відкладами венду і силуру, які є одними з найповніших у світі. Тому багато з відслонень було обраними стратотиповими (еталонними) для певних вікових відрізків вендської і силурійської систем. У долині Дністра споконвіків селилися люди. Залишки їх численних матеріальних культур відомі з пізнього палеоліту до пізнього середньовіччя. Канули у вічність поселення палеолітичних, неолітичних, трипільських, черняхівських та інших племен, назавжди зникли літописні міста Бакота, Ушиця, Калюс, Студениця. Заради справедливості варто зазначити, що такі негативні наслідки передбачувались ще до початку проектувальних робіт. Тому для запобігання руйнування природної екосистеми Дністровських плавнів планувались екологічні попуски води синхронно з нерестом риби, вегетацією водних рослин тощо, однак, як показала практика, вони виявились малоефективними. Для запобігання посилення геодинамічних процесів були спроектовані берегозахисні споруди, але вони охоплюють лише найбільш активні зони водної ерозії і є далеко не окрасою місцевих ландшафтів. Для відселених із зони затоплення за кошти держави у прилеглих селах були зведені тисячі будинків, побудовані чи розширені об єкти соціальної сфери, створені нові робочі місця. Ці та низка інших заходів дещо знівелювали невдоволення місцевого населення. Було розуміння й втрати безцінних геологічних і археологічних пам яток. З цією метою ще з кінця 1960-х років була розроблена програма комплексних геологічних та археологічних досліджень зони майбутнього затоплення. З 1970-х років розгорнулись широкомасштабні палеонтолого-стратиграфічні і літологічні дослідження території, завдяки яким Середнє Придністров я стало одним з найбільш геологічно досліджених регіонів України. Нажаль, більшість раніше виділених стратотипових розрізів знищено, замість них у стратотиповій місцевості було обрано низку неостратотипів, які частково заповнили втрати. У цей же час почала роботу комплексна Дністровська археологічна експедиція Інституту археології АН УРСР. За півтора десятки років її діяльності на Дністрі були виявлені десятки місць давніх стоянок і поселень, проведені численні розкопки, виявлені й досліджені десятки тисяч різновікових артефактів, зроблено чимало великих і малих археологічних відкриттів. Проте, скільки ще невиявлених віх на шляху становлення людської цивілізації залишилось на дні Дністровського водосховища? невідомо. Основними позитивними результатами спорудження гідровузла є: 1. Виробництво електроенергії. Нині сумарна потужність всіх існуючих гідроагрегатів становить 1714 МВт. Виведення Дністровської ГАЕС на повну потужність дасть змогу в Україні отримувати трохи більше 3 тис. МВт електроенергії. Можна підрахувати скільки мільйонів кубометрів газу, мільйонів тонн мазуту чи вугілля потрібно спалити для отримання аналогічної кількості електроенергії на ТЕС. За рахунок ГАЕС відбулося істотне поліпшення якості електричної енергії в енергосистемі України, під час пікових навантажень підвищилась безпека експлуатації атомних електростанцій, суттєво знизились витрати палива і поліпшились умови експлуатації ТЕС. Гідровузол з введенням нових агрегатів поступово стає своєрідним аварійним резервом електроенергії в Україні, що суттєво зміцнить її енергетичну незалежність і конкурентноспроможність на ринку. 2. Регулювання стоку річки Дністер. Завдяки головному та буферному водосховищам відбувається сезонне і річне регулювання стоку Дністра, що убезпечує прилеглі населені пункти України і Молдови від руйнівної дії паводків та весняних льодових заторів. До будівництва гідровузла неспокійний характер ріки часто призводив до людських жертв і завдавав значних матеріальних збитків. Незайвим нагадати, що найбільш руйнівними були паводки 1164, 1579, 1649, 1700, 1759, 1823, 1843, 1855, 1941 років. Крім того водосховище забезпечує зрошення близько 500 тис. га орних земель, ~138~
139 водопостачання населення та промислових об єктів. Гребля ГЕС є надійним бар єром у випадку техногенних катастроф. Яскравим прикладом цьому є аварія на Стебницькому калійному комбінаті, коли у 1983 р. в результаті прориву дамби відстійника в річку було скинуто близько 5 тис. тонн високомінералізованих відходів, що призвело до загибелі майже всіх живих організмів на відтинку в кілька сотень кілометрів, а мільйони людей були позбавлені джерела питної води. Екологічні наслідки катастрофи могли б бути набагато більшими, якби ці високотоксичні відходи потрапили до Чорного моря. Подібні катастрофи не поодинокі, від них регіон не застрахований і в майбутньому. 3. Дністровське водосховище специфічний рукотворний ландшафт, який поступово освоюється не лише людиною з рекреаційною метою, але й дикою природою. Одним з таких прикладів може бути Бакотська затока затоплена підковоподібна ділянка долини Дністра площею близько 850 га. З часу рукотворного виникнення, вона стала кормовою базою для ряду місцевих птахів і місцем відпочинку багатьох мігруючих видів. На її берегах поширились рідкісні прибережно-водні рослинні угруповання. Завдяки унікальності долинного ландшафту, а також важливій ролі у збереженні біорізноманіття в 2004 р. Бакотську затоку було внесено до реєстру водно-болотних угідь міжнародного значення, що охороняється згідно Рамсарської конвенції. Отже, зваживши на головні аргументи «за» і «проти», ми схиляємось до думки, що спорудження Дністровського комплексного гідровузла мало більше позитивних наслідків, ніж негативних. Здається, що при спорудженні будь-яких господарських об єктів в силу вступає відомий гегелівський закон діалектики про єдність і боротьбу протилежностей. Так чи інакше, але суспільству дуже часто доводиться балансувати між потенційною шкодою нового будівництва і його економічною доцільністю. КОРОТУН Сергій, КОРОТУН Ольга Рівненський відділ ГЕОГРАФІЧНІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ РЕКРЕАЦІЙНО-ТУРИСТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ У останнє десятиріччя в нашій країні велика увага приділяється проблемі розвитку різних форм туризму, що пов'язане із зростаючою потребою населення в отриманні туристичних послуг. Активний розвиток туристичного бізнесу на локальному, регіональному, національному та міжнародному рівнях передбачено концепцією державної цільової програми розвитку туризму та курортів на період до 2022 року і концепцією стратегії стійкого соціально-економічного розвитку України [1,2]. Рекреаційно-туристичний комплекс це сукупність галузей, що забезпечують виробництво рекреаційно-туристичного продукту, який утворюється в результаті інтеграції трьох груп галузей: санаторно-курортної, туристично-екскурсійної та спортивно-оздоровчої. У функціонально-територіальному аспекті рекреаційнотуристичний комплекс розуміється як відповідна інфраструктура або мережа розміщених на територіях різного рівня рекреаційно-туристичних організацій [4,5,6]. В умовах напруженої екологічної ситуації на терені усієї України увага до рекреації, чи відновлення здоров'я і працездатності шляхом відпочинку поза житлом, шляхом оздоровлення і туризму, зростає і актуальність проблеми комплексного врахування, оцінки і максимально раціонального і повного використання рекреаційних ресурсів [4]. Розвиток рекреаційно-туристичного комплексу забезпечить створення додаткових робочих місць, поліпшення інвестиційного клімату, активізацію підприємницької діяльності. Проте у сфері локального і регіонального природокористування існує безліч невирішених проблем, які уповільнюють розвиток рекреаційної діяльності. Оцінюючи для цілей рекреації природні умови території з погляду їх придатності, враховується безліч аспектів. Основними серед них є: функціональний, медикобіологічний, психолого-естетичний, технологічний, економіко-географічний і ~139~
140 екологічний. У рамках нашого дослідження при аналізі туристичного потенціалу Рівненського регіону особлива увага приділяється географічній оцінці стану навколишнього середовища і можливості її рекреаційного використання. Відповідно до цього виділені наступні чинники, що впливають на розвиток індустрії туризму (рис.1): - природно-кліматичні (м'який клімат з порівняно нетривалим зимовим періодом, тепле літо, що позначається на відсутності яскраво вираженої сезонності туристичного бізнесу; наявність різноманітних і привабливих для туристів рекреаційних ресурсів, у тому числі унікальних, таких, що мають державне значення, і малоосвоєних, придатних для організації екологічних та екстримальних видів туризму); Рис. Географічні чинники впливу на розвиток індустрії туризму - економіко-географічні (компактність і добра освоєність території, середня щільність населення, відносно достатня щільність дорожньої мережі і комфортність транспортних послуг); - соціальні (усвідомлення населенням необхідності здорового способу життя і сприйняття туризму як найбільш ефективного способу відновлення і підтримки здоров'я, зростання зацікавлення до Поліського регіону); - інфраструктурні (формування сучасної туристичної інфраструктури і зростання кваліфікації її працівників, підвищення культури обслуговування відпочиваючих). ~140~
141 У той же час існують стримуючі чинники, тобто перешкоджаючі оптимізації туристичної діяльності в Рівненській області [3]. Серед них можна виділити наступні: - екологічні (відносно низька стійкість ландшафтів до рекреаційного навантаження, ступінь забруднення радіонуклідами, необхідність охорони унікальної екосистеми Полісся і обмеження масового доступу туристів на території, що особливо охороняються); - інфраструктурні (низька комфортність житла - мала кількість готелів середнього і високого класу; у деяких місцях слабкий розвиток комунальних послуг і засобів зв'язку, особливо в північній частині регіону); - інституційні (наявність адміністративно-чиновницьких бар'єрів, невирішеність деяких організаційно-правових питань, слабке забезпечення безпеки туристів); - соціально-економічні (низька платоспроможність обмежує можливість подорожувати, спонукає більшість мешканців області проводити свою відпустку вдома або на дачі). Слід зазначити не завжди достатньо активне просування регіонального турпродукту на зовнішні ринки. У ряді випадків переважає стереотип: Рівненська область малопридатна для життєдіяльності людини (несприятливий екологічний стан). Рівненська область володіє специфічними параметрами рекреаційного потенціалу: властивостей і елементів природного середовища та історико-культурних об'єктів. Проведення комплексної оцінки передбачає подальший аналіз функціональної структури рекреаційного потенціалу території, що дозволяє визначити найбільш раціональні напрямки використання рекреаційних ресурсів Рівненщини, теоретично обґрунтувати і розробити практичні рекомендації щодо вдосконалення механізму управління рекреаційно-туристичним комплексом, підвищення ефективності функціонування ринку рекреаційно-туристичного продукту на державному і регіональному рівнях. 1. Закон України "Про туризм" від ІV. 2. Концепція державної цільової програми розвитку туризму та курортів на період до 2022 року, затверджена постановою КМ України від р. 3. Коротун І. М., Коротун Л. К. Географія Рівненської області. Рівне : РІПКПК, с. 4. Коротун І. М., Коротун Л. К., Коротун С. І. Природні ресурси України. Рівне : ПринтХауз, с. 5. Любіцева О. О. Ринок туристичних послуг як об єкт географії туризму // Укр. геогр. журн С Черкесова И. Роль маркетинга в формировании туристской индустрии // Маркетинг С КОСТАЩУК Володимир Чернівецький відділ ГЕОГРАФІЯ МІЖНАРОДНИХ ТУРИСТИЧНИХ ПОТОКІВ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ ІЗ КРАЇНАМИ СВІТУ НА ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ Туризм для багатьох країн світу став одним із найважливіших напрямків розвитку економіки. Визначення туризму як перспективного напряму розвитку національної економіки, стимулювання державою туристичної сфери, розширення ринкової ніші, врахування попиту і пропозиції туристичного продукту, конкуренція, швидке реагування на запити туриста надає можливість ведення прибуткового туристичного бізнесу.[1] За даними UNWТО станом на 2014 рік було зареєстровано 1087 млн. міжнародних туристів. Міжнародний туризм забезпечуває 9% світового ВВП, міжнародні надходження від туризму перевищили 1,1 трлн. доларів США. [2] Міжнародний туризм охоплює поїздки громадян з туристичними цілями за межі країни постійного проживання. [3] Відповідно до статті 4 Закону України Про туризм до мiжнародного туризму належать: в'їзний туризм - подорожi в межах України осiб, якi постiйно не проживають на її територiї, та виїзний туризм - подорожi громадян України та осiб, якi постiйно проживають на територiї України, до iншої країни. [4] Концепції міжнародного, національного туризму і туризму в межах країни, запропоновані UNWТО, можуть бути використані на всіх чотирьох рівнях: глобальному ~141~
142 у масштабах планети, регіональному стосовно групи країн, державному і місцевому у межах окремого регіону будь-якої країни.[5] Міжнародний туризм має вагомий вплив на розвиток туристичної галузі Чернівецької області. Частка туристів, що здійснювали протягом міжнародні туристичні подорожі у загальній численності туристів регіону коливається від 36,6 % (2005 р.) до 83,8 % (2013 р.), при пересічних значеннях показника 49,1 %. [6] Протягом років у Чернівецькій області було зареєстровано міжнародні туристичні зв язки із понад 110 країнами світу. Чисельність країн з якими здійснювались туристичні подорожі для Чернівецької області коливається від 80 у 2005 році до 60 країну 2007 р. Протягом та років чисельність країн з якими здійснювались туристичні обміни була істотно меншою за 70. У 2014 році міжнародні туристичні зв`язки зареєстровано. Пересічно на одну країну припадає 2072 туристичні подорожі. Вищі за пересічні показники міжнародних туристичних обмінів можна простежити між Чернівецькою областю та 15 країнами світу: Туреччина, Болгарія, Єгипет, Польща, Італія, Чехія, Китай, Білорусь, Румунія, Німеччина, Греція, Росія, Угорщина, Австрія, США. Загалом на зазначені країни припадає майже 180 тисяч міжнародних туристів. Таким чином 13,6 % країн із якими зареєстровано міжнародні туристичні зв язки забезпечують 78,0% загальної чисельності міжнародних туристів. В більшість із зазначених країн виїжджає значно більше українців ніж приїжджає з них в Чернівецьку область. До таких країн зокрема відносяться Туреччина, Болгарія, Єгипет, Польща, Італія, Китай, Румунія, Греція, Росія, Угорщина та США. Основними причинами виїзду в ці країни є: рекреація та відпочинок (Туреччина, Болгарія, Єгипет, Греція); багата культурно-історична спадщина, що сприяє розвитку туристичних подорожей (Італія, Угорщина, Греція, Чехія); ностальгічні та родинні зв язки (Росія, Італія, Польща, США); економічні зв язки, які сприяють розвитку ділового туризму (Росія, США, Туреччина, Китай); прикордонне положення, родинні та економічні зв язки (Румунія). Для трьох країн даної групи притаманне різке переважання чисельності іноземних туристів над чисельністю закордонних. До цих краї належать: Білорусь, Німеччина та Австрія. Для білорусів основними причинами їх відвідувань Чернівецької області є діловий туризм тоді як для австрійців та німців вагоме значення має спільне історичне минуле (Австро- Угорська імперія) та наявність значних ностальгічних зв язків. Із 6 країнами (Іспанія, ОАЕ, Канада, Швейцарія, Франція та Ізраїль) чисельність зареєстрованих міжнародних туристів коливається в межах від 1,0 до 1,9 тис. осіб. Зазначені країни забезпечують 3,7 % від загальної чисельності міжнародних туристів області. Для Іспанії, ОАЕ, Франції, Ізраїлю із зазначених країн притаманне переважання закордонного туризму. Цьому сприяють ряд чинників які притаманні зазначеним країнам: віднносно недорогий відпочинок з високим рівнем туристичних послуг, багата культурноісторична спадщина, а для Ізраїлю ще й наявність ностальгічних зв язків та значна буковинська діаспора в цій країні. Для 9 країн чисельність міжнародних туристів коливається від 500 до 999 осіб. До цих країн належать: Азербайджан, Словаччина, Чорногорія, Молдова, Велика Британія, Американське Самоа, Туніс та Таїланд. В сумі на зазначені країни припадає 6034 міжнародних туристи, що становить 2,6% від загальної їх чисельності. Для переважної більшості країн цієї групи притаманне істотне переважання закордонного туризму над іноземним. Практично всі ці країни користуються значним попитом серед жителів області як регіони різноманітного та якісного туризму і рекреації. Виключення в даному контексті становлять тільки Молдова та Азербайджан з яких в область приїжджає значно більше туристів ніж виїжджає у зазначені країни. Із 14 країнами світу в Чернівецької області протягом років чисельність міжнародних туристів була в межах від 100 до 500 осіб. Дану групу країн формують Хорватія, Казахстан, Індія, Австралія, Португалія, Швеція, Литва, Домініканська Республіка, Шрі-Ланка; Кіпр, Узбекистан, Нідерланди, Бельгія та Мальдіви. Для ~142~
143 абсолютної більшості перечислених країн (крім Австралії та Бельгії) притаманне переважання чисельності закордонних туристів над чисельністю іноземних, а в окремх випадках (Домініканська Республіка, Шрі-Ланка та Кіпр) закордонні туристи формують 100% від загальної чисельності міжнародних туристів. Основними чинниками подорожей в зазначені країни є: наявність цікавих, часто унікальних та екзотичних рекреаційнотуристичних ресурсів, ностальгічні зв язки з деякими країнами (Казахстан, Узбекистан) та бізнес інтереси (Кіпр). Для Австралії та Бельгії притаманне переважанння чисельності іноземних туристів над закордонними. Іноземці з цих країн відвідують Україну переважно з діловою метою та з метою знайомства з історико-культурними об єктами. Із 58 країнами світу чисельність міжнародних туристів становить від 1 до 100 осіб. Зазначені країни мають найрізноманітніші чинники для розвитку міжнародних туристичних зв язків із Чернівецькою областю. Необхідно зазначити, що для 14 із цих країн притаманне переважанння в їзного (іноземного) туризму над закордонним. Для Уругваю, Сербії та Аргентини притаманні 100 % участь у формуванні туристичних потоків іноземних громадян. В той же час виключно закордонні туристи формують туристичні потоки із Чернівецької області до Мальти, Марокко, Аландських островів, Індонезії, островів Свальбарда та Яна Маєна, Гернсі, Гани, Кенії та Вануату. Протягом останніх 10 років міжнародний туризм в Чернівецькій області охопив майже 50 % країн світу. Але абсолютна більшість туристичних подорожей припадає всього на 22 країни, які в сумі забезпечують майже 83% всіх міжнародних туристичних мандрівок. Необхідно зазначити, що останім часом простежується тенденція до істотного зменшення як чисельності іноземних туристів так і кількості країн з яких вони прибувають. В той же час громадяни України віддають перевагу відпочинку за межами власної держави. До основних чинників які мають найбільший вплив на формування міжнародних туристичних потоків в Чернівецькій області можна віднести: 1) істотна невідповідність в Україні туристичних послуг критерію ціна-якість ; 2) прикордонне географічне положення регіону; 3) наявність за межами України значної Буковинської діаспори. 1. Кілінська К.Й., Аніпко Н.П., Костащука В.І. ін Теоретичні та прикладні аспекти рекреаційного природокористування в Україні / під. ред. К. Й. Кілінська. Чернівці : Рута, С Tourism Highlights 2014 edition / UNWТО 3. Александрова А. Ю. Международный туризм. М. : Аспект Пресс, с. 4. Закон України Про туризм. Із змінами, внесеними згідно із Законом N 5316-VI ( ) від // ВВР N 31. ст Мальська М. П., Антонюк Н. В., Ганич Н. М. Міжнародний туризм і сфера послуг. К. : Знання, c. 6. Кілінська К. Й., Костащук В. І. Розвиток міжнародного туризму в Чернівецькій області на початку ХХІ століття / // Наук. вісник Чернівецького нац. ун-ту Вип : Географія. С КОСТАЩУК Іван Чернівецький відділ РЕЛІГІЙНИЙ ТА КОНФЕСІЙНИЙ ПРОСТОРИ, ЇХ СПІЛЬНІ ТА ВІДМІННІ РИСИ Загальним об єктом вивчення сучасної географії є географічний простір. Поняття географічного простору сьогодні є, на перший погляд, досить зрозумілим і вивченим, а на інший дискусійним, а також таким, що немає єдиного наукового тлумачення, це поняття є одним із найбільш фундаментальних географічних понять. Виходячи із запропонованих наукових концепцій та поглядів на географічний простір та його структуру ми можемо ствердно говорити про існування релігійного та конфесійного просторів, як частини культурного простору. Довгий час поняття релігійного простору не розглядалося в суспільній географії. Проте це поняття було ключовим в релігієзнавстві, філософії та соціології. ~143~
144 Нами проаналізовано визначення поняття «релігійний простір» таких вчених: Крячко В.І., Воловик В.І., Арзуманов І.А., Сафронов С.Г. та ін. На основі їх праць ми дійшли висновку, що під конфесійним простором слід розуміти складову частину релігійного простору, яка поєднує в собі на певній території релігійні громади різних конфесій, течій та напрямів, які взаємозв язані між собою. Слід також зауважити, що у конфесійному просторі можна розглядати підпростори, наприклад православний, католицький, протестантський та інші. Конфесійний простір не є синонімічним чи тотожним поняттям з релігійним простором. Їх відділяє релігійна діяльність атеїстів, агностів та таких, що вірять в Бога, але не визнають жодну конфесію, напрям чи течію. Більшість вчених релігійний простір відносять в структуру культурного простору, а конфесійний відповідно до релігійного (рис.). Таке наше розуміння конфесійного простору дає нам змогу сформувати різні види структур, а саме: територіальну, галузеву (внутрішню або конфесійну) та управлінську. Територіальну структуру конфесійного простору ми пропонуємо розглядати в кількісному та якісному поєднанні на певній території всіх наявних конфесій, напрямів та течій, а саме їхніх громад. Для вираження територіальної структури пропонуємо використовувати такі її елементи: конфесійний пункт це населений пункт, не значний за розмірами де діє одна чи декілька конфесій Рис. Місце конфесійного простору в геопросторі чи течій, що представлено в зосереджені декількох чи однієї громади; конфесійний центр це населений пункт, який є важливим центром для декількох конфесій і в ньому зосереджено не тільки громади, але й управлінські центри конфесій, або ж він виступає важливим центром для паломництва будь-якої конфесії; конфесійний ареал це невелика територія, на якій зосереджуються громади однієї переважаючої конфесії чи течії із незначним вкрапленням некорінних релігій для цієї території; конфесійний вузол це порівняно невелика і компактна територія територія, де зосереджено декілька конфесійних центрів та ареалів, між якими існують тісні взаємозв язки і спостерігається подібність конфесійного простору. При конфесійно-географічному районуванні також слід виділяти конфесійногеографічний район та підрайон. Конфесійно-географічний район це регіон, на території якого проявляються специфічні особливості прояву та перебігу міжконфесійних відносин і який має історикогеографічні та релігійні ознаки спільного розвитку. Конфесійно-географічний підрайон територія, яка є складовою частиною району, і виділяється деякими відмінами конфесійного складу населення. Досить важливою при розгляді конфесійного простору в Україні є і управлінська структура, тобто сукупність керівних органів окремих конфесій, що здійснюють ієрархічно впорядковане управління функціональними складовими своїх конфесій на певній території. Слід відмітити, що більшість духовних управлінських центрів конфесій, що діють в Україні, знаходяться за її межами. Загалом конфесійний простір України представлений 55 конфесіями, напрямами та течіям, які охоплюють понад 35 тисяч громад. Найбільша їх чисельність спостерігається в Західноукраїнських областях, а найменша східних. Це підтверджують також визначені нами 8 коефіцієнтів, а саме індекс релігійної мозаїчності, що відображений фоном на ~144~
145 даній карті, забезпеченості населення та населених пунктів громадами, густоти релігійних громад тощо. Нами виділено та детальніше простежено чотири конфесійних підпростори, а саме: православний, католицький, протестантський та нехристиянський. Таким чином можна стверджувати що конфесійний простір України є досить складним як за внутрішньою, так і територіальною структурою. КОТКО Олена, ГРИНЮК Тетяна Київський відділ ОЗНАКИ ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ТОВАРНОГО РИНКУ В СИСТЕМІ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА На сучасному етапі суспільного розвитку ринок є невід ємною частиною суспільного господарського відтворення і формується в тісній взаємодії з усіма його елементами: виробництвом, споживанням, розподілом. Саме тому актуальним постає питання про ознаки, структуру світового товарного ринку та його різновиди за деякими конкретними аспектами. Як відомо, ринок товарів являє собою процес і результат руху економічних компонентів одночасно, стимулюючи, світові динамічні процеси міжнародного поділу праці, урізноманітнення форм всесвітніх економічних відносин. Він передбачає швидкі зміни у потребах населення певної держави. Попередній аналіз літератури репрезентується в дії первісного елементу світового ринку яким є внутрішній ринок. Останній здійснює торговельні операції з внутрішньої торгівлі. Ринок являє собою сферу товарно-грошового обміну в розвитку торговельних функцій між продавцем і покупцем. Національний ринок поєднує внутрішню та зовнішню торгівлю даної держави, впливаючи на просування товарів в інші географічні сегменти, стимулюючи тим самим регіональну та субрегіональну торгівлю. Світовий ринок це система національних ринків, поєднаних між собою всесвітніми господарськими зв язками на підставі міжнародного поділу праці, спеціалізації, кооперування, інтеграції виробництва і збуту товарів і послуг. Структуру світового товарного ринку можна розглядати в трьох аспектах регіональному (географічному), товарно-галузевому та соціально-економічному[3]. Згідно з регіональною структурою світового ринку розрізняють ринки окремих держав або їх угруповань відповідно до співучасті у міжнародному поділі праці. За товарно-галузевою структурою світового ринку розрізняють окремі товарні ринки, які відповідають рівню ринку певного товару або його частини. За основу цієї класифікації беруть Міжнародну класифікацію ООН Стандартну Міжнародну торговельну класифікацію СМТК, Брюссельську митну номенклатуру, Гармонізовану систему опису товарів. За товарно-галузевою структурою світового ринку розрізняють три провідних групи товарів - готові вироби, сировину і напівфабрикати та ринок послуг. Відповідно, за соціально-економічною структурою світового товарного ринку розрізняють ринки промислово розвинутих країн (ПРК), країн, що розвиваються (КР) та країн з перехідною економікою (КПЕ), країн соціалістичної орієнтації (КСО). За ступенем монополізації та характером торговельних угод на світовому ринку виділені такі типи його структури: монополістичний, де панує один постачальник (ринок діамантів); олігополістичний, де домінує група потужних продавців на основі оптимальної конкуренції (ринок нафти); атомістичний, де спостерігається невисока концентрація пропозиції товарів за участю багатьох постачальників та загострюється конкурентна боротьба (ринки текстильних, швейних товарів, ринок звуття, тощо). За характером торговельних угод та взаєминами продавців і покупців розрізняють три сектори світового ринку: закритий, відкритий та пільговий ринок товарів [2]. До основних сегментів закритого сектора світового товарного ринку належать внутріфірмові постачання, тобто товарообіг між філіалами головних та дочірніх підприємств великих монополій або ТНК; субпостачання товарів малих та середніх фірм, які виступають підрядчиками великих монополій, внутрішня торгівля регіональних ~145~
146 інтеграційних об єднань, постачання товарів за програмами допомоги, за особливими міждержавними угодами, зустрічна торгівля. На закритому ринку продавці та покупці взаємодіють на підставі некомерційних відносин, бо вони пов язані юридичною залежністю, угодами про міжнародну спеціалізацію та кооперування, системою часткової участі та фінансового контролю, преференційними та спеціальними торговельноекономічними, валютно-кредитними, військово-політичними та іншими специфічними договорами. На ринку товарів здійснюється рух предметів споживання та засобів виробництва. Тому ринок товарів поділяють на споживчий ринок і ринок засобів виробництва. Ринок засобів виробництва охоплює ринок стратегічної сировини паливних ресурсів, продукція середнього машинобудування верстатів, інструментів, запчастин, виробничої деревини, металів тощо. На споживчому ринку покупцями є окремі особи або домогосподарства, які шукають і знаходять продукти для особистого споживання. Продавцями є фірми й особи, котрі виробляють споживчі товари та надають послуги. При цьому лише незначна кількість споживчих товарів і послуг надходить до покупців безпосередньо від виробників. Основну масу продукції реалізують через посередників [1]. На сучасному етапі ринкових трансформацій покупцями на ринку засобів виробництва є: а) окремі особи та організації, яким вони необхідні для виробництва товарів і послуг; б) посередницькі організації, які стають власниками товарів з метою їх подальшого перепродажу або надання в оренду [2]. Отже, ринок забезпечує зв язок між виробництвом і споживанням, пропорційність процесу відтворення, його цілісність, суспільне визнання створеного продукту, суспільного характеру праці, що втілюється в ньому. Будь-яка споживна вартість задовольняє потреби людей лише після її реалізації, а праця, витрачена на виробництво товару, стає суспільно необхідною. Відбувається це завдяки досягненню рівноваги між попитом і пропозицією. На ринку кількість товарів, які хочуть придбати покупці, має дорівнювати кількості товарів, які пропонують продавці. За таких умов ціни встановлюються на рівні попиту і пропозиції, що й зумовлює рівновагу. В українській суспільній географії напрямок, що вивчав би процеси територіальної організації сполучення попиту і пропозиції досі не склався. Деякі аспекти географічного вивчення виробничо споживчого комплексу розглядався у «Географії світового господарства» в контексті загальних положень розвитку й розміщення галузей вторинного та третинного секторів. У працях М. А. Абрамова, С. О. Ковальова, Л. А. Меркушевої, В. В. Покшишевського, В. М. Юрківського категоральний аспект орієнтований в тому числі на інтенсивність виробництва і споживання. Відповідні аспекти простежуються також в рамках географії торгівлі та географії споживання в працях Є.М. Воронової, Е.І. Калмуцької, І.В. Нікольського, І.Т. Твердохлєбова, тощо. Результати даного дослідження полягають у формуванні уявлень про місце сучасної географічної науки, зокрема географії світового господарства та маркетингової географії в суспільній географії, що значно поглиблює теоретичний базис науки. Як відомо, особливо важливу роль ринково-географічні дослідження відіграють у країнах з розвиненою ринковою економікою. Сучасна підприємницька діяльність розвинених країн будується на принципах маркетингу галузі науки й концепції бізнесу, що сприяє оптимізації попиту і пропозиції шляхом речових (матеріальними цінностями) та не речових (послугами, ноу-хау) обмінів між суб єктами ринку. Територіальні аспекти цієї оптимізації вивчає окрема галузь суспільно-географічної науки маркетингова географія. Зважаючи на це, Україна, що обрала шлях радикальних економічних реформ, які покликані трансформувати планово-розподільчі механізми економічного управління в ринкові, повинна ефективно використовувати також надбання зарубіжних фахівців з вивчення ринків. Отже, залишається актуальним визначення та дослідження ринків товарів відповідно до їх структури, детальний опис видів та підвидів товарних ринків. Можемо зробити ~146~
147 висновок про те, що ринок товарів в системі господарства відіграє вкрай важливу роль підтверджуючи це власною динамікою та надзвичайно широким міжпредметним і міждисциплінарним полем. 1. Аніловська Г., Яремко Л. Господарська глобалізація та управління зовнішньоекономічною сферою. Львів : ЛКА, с. 2. Бей О. Теоретичні підстави міжнародної інтеграції. Мюнхен: Український вільний університет, с. 3. Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкін Ю. І. Основи економічних знань. К. : Вища школа, с. КОЧЕТКОВА Ірина, ПЛЕСЮК Юлія Київський відділ ТУРИСТСЬКО-РЕКРЕАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ШАЦЬКОГО НПП Екологізація туристичної діяльності, як об єктивний процес; тимчасова втрата Україною визначених місць рекреаційно-туристичної спеціалізації Криму; вплив загальної і національної економічної кризи на стан доходів населення: все це зумовлює пошук внутрішніх туристичних дестинацій. Такими туристичними дестинаціями стають національні природні парки і, в першу чергу, найбільш популярні. Саме до таких належить НПП Шацькі озера. У даній роботі розкрито та охарактеризовано туристсько-рекреаційний потенціал Шацького НПП, адже даний національний парк є одним з найбільш перспективних для розвитку рекреації та туризму в межах природно-рекреаційних об єктів. Досліджуючи Шацький НПП, ми можемо впевнено сказати, що він має всі ознаки національних парків з інтенсивним туристським освоєнням. Одним із найпоширеніших видів діяльності на території парку є екотуристська діяльність. Шацький НПП, як і будь який інший національній природний парк має 4 функціональні зони: заповідна зона; зона регульованої рекреації; зона стаціонарної рекреації; господарська зона.[1; 4] Аналізуючи туристсько-рекреаційний потенціал даного НПП, можна стверджувати, що головними рекреаційними об єктами Шацького національного парку є озера, їхня кількість становить 23 (загальна площа 6,5 тис. га.). Всі вони складають єдиний озернокарстовий ландшафт, який не має аналогів в Україні. Найпопулярнішими з туристськорекреаційного погляду є озера Пісочне та Світязь, з високоякісною водою здатною до самоочищення, піщаним дном, багатим тваринним світом, піщаними пляжами, лісовими насадженнями (в основному сосна) з високими фітонцидними властивостями. Також, в межах рекреаційної зони знаходяться лісові масиви, зокрема рекреаційного призначення. Найбільш інтенсивно використовуються ті ліси, які знаходяться біля озер, вони складають приблизно 50 % території НПП. Серед них найпоширенішими є соснові, вільхові, березові формації. Основними заняттями, у яких використовуються лісові масиви, є активні форми рекреації (екотуризм, масовий пішохідний туризм, кінні прогулянки, мисливство, катання на ковзанах, лижні прогулянки, туристично-спортивне орієнтування, спортивні ігри, радіоорієнтування); загальнооздоровчий відпочинок (відпочинок на пляжах, пішохідні прогулянки, пікніки); природні промисли (збір грибів, лікарських рослин, ягід, лікарських рослин, колекцій, гербаріїв); лікування кліматичне, водне, фітолікування, відновлення фізичних, психологічних, моральних сил через споглядання поліських пейзажів.[2; 3] Важливе місце в рекреаційному використанні парку займають об єкти ПЗФ які, знаходяться на території Шацького НПП. Тут наявні чотири ботанічні пам ятки природи, які дозволяють розвивати природничий туризм. Це ботанічні пам ятки природи місцевого значення «Дуб-велетень», «Сосна і дуб - 1», «Сосна і дуб - 2», «Дуб-велетень - 2». Також, у парку знаходиться зоологічна пам ятка природи місцевого значення - «Озеро Климівське» та такі гідрологічні пам ятки природи, як «Болото Луки», «Болото Піддовге- Підкругле» «Болото Мелеване». ~147~
148 Ресурсною базою для розвитку туризму в межах Шацького НПП також виступають історико-культурні об єкти, які є складовою туристсько-рекреаційного потенціалу досліджуваної території. Найвидатніші серед них: поміщицька садиба Гутовських XIX XX ст. (пам ятка архітектури місцевого значення); Свято-Казанська церква (1890 р.) у с. Піща (пам ятка архітектури національного значення); церква Різдва Пресвятої Богородиці (1839 р.) в районному центрі Шацьку (пам ятка архітектури національного значення); церква Святої і Праведної Анни у с. Мельники; Петропавлівська церква у с. Світязь. Парк умовно поділено на дві зони рекреації: - зона регульованої рекреації становить 25% території парку. У ній обладнано екологічні стежки, інформаційні та рекреаційні пункти. - зона стаціонарної рекреації займає 2,6 % території. У її межах розміщені 56 баз відпочинку, спортивно-оздоровчі табори. На березі озера Пісочне знаходиться 5 баз відпочинку львівських вишів, санаторій «Лісова пісня», а на березі озера Світязь розмістилися корпуси пансіонату «Шацькі озера» на 650 місць. З вищезазначеного випливає, що екотуристська діяльність в Шацькому парку може здійснюватися за такими видами туризму: пізнавальний, науковий, лікувальнооздоровчий, фестивальний.[2; 6] На сьогоднішній день, парк приділяє значну увагу розвитку активних видів відпочинку. Також, тут почали впроваджувати у практику проведення науково-пізнавальних екскурсій, а саме орнітологічних турів. Розвиваються такі види туристичної діяльності, як вело- та кінний туризм, а також сільський туризм у селах Світязь, Мельники та районному центрі Шацьк. Об єктом власне екотуризму є туристські маршрути, екостежки, прокладені на територіях із природо-охоронним статусом. Для ознайомлення відвідувачів з природою парку на його території обладнані 2 еколого-пізнавальні стежки. Між озерами Пісочне і Перемут знаходиться стежка «Лісова пісня». (5,6 км). А на березі озера Світязь поблизу затоки Будня прокладена еколого-пізнавальна стежка «Світязянка» (5,2 км). Також, варто зазначити, що сусідство Волинської області з такими європейськими країнами як Білорусія та Польща, та включення території НПП у межі «Єврорегіону Буг» також, може позитивно вплинути на розвиток туризму в Шацькому НПП, адже це сприяє обміну досвідом та співпраці у сфері туристсько-рекреаційної діяльності. Важливими умовами здійснення туристичної діяльності також є наявність та рівень розвитку інфраструктури, в першу чергу, транспортної, готельно-ресторанна база, спеціальна туристична інфраструктура (ТІЦ). На території парку наявні Візит-центр, оформлені 2 інформаційні пункти, а для короткочасної зупинки і відпочинку обладнані 3 рекреаційні пункти. Для любителів кемпінгу обладнані 3 наметових містечка. Усі ці заклади знаходяться на узбережжях оз. Світязь та оз. Пісочне. Зокрема, на оз. Світязь знаходяться зони відпочинку «Гряда» (20,0 га), «Гушове» (53,02 га), «Світязь» (8,37 га), а на оз. Пісочне зона відпочинку «Пісочне» (28,46 га). Одночасно у базах відпочинку цих зон може розміщуватись 5,5 тис. осіб. [4; 3; 7]. Важливим напрямком стало просування Шацького НПП як туристичного продукту та позиціонування цієї туристичної дестинації на ринку екоорієнтованих послуг. Щорічно НПП відвідує близько 100 тис.осіб [5] і з кожним роком рекреаційне навантаження на природні комплекси Шацького національного природного парку зростає, що позначається на екологічному стані відвідуваних територій. Цей процес потребує реорганізації рекреаційного господарювання в межах території парку. Проводиться робота з розробки плану, щодо підвищення туристсько-рекреаційного потенціалу парку. В основі даного плану лежить пропагування активного екологічного туризму, розвиток сільського зеленого туризму, розробка нових туристичних маршрутів, екологічних стежок, відкриття нових рекреаційних зон. Однак, до запропонованих аспектів розвитку рекреаційного природокористування у межах НПП варто додати наступні напрямки роботи: просування НПП як єдиного туристичного продукту, зорієнтованого на екологічні природоорієнтовані види рекреації і туризму; активізація ринкової діяльності на основі маркетингових ~148~
149 досліджень; поглиблення наукових досліджень з природоохоронної діяльності та регулювання рекреаційних навантажень як загалом в межах НПП, так в на окремих його ділянках. 1. Закон України «Про природно-заповідний фонд України» // ВВР. 34, ст Безручко Л. С. Еколого-географічне обгрунтування рекреаційного природокористування на території Шацького національного природного парку: автореф. дис... канд. геогр. наук: Львів, с. 3. Безручко Л. С. Перспективи розвитку рекреаційної діяльності на території Шацького національного природного парку // Вісник Львівського університету. Серія Географ Вип. 37. С Гетьман В. І. Національні природні парки України. К. : Ред. газет природничо-математичного циклу, с. 5. Зінько Ю. В., Гетьман В. І. Проблеми зрівноваженого туризму у національних парках України // [Електронний ресурс]: «Экология окружающей среды стран СНГ». Режим доступу : 6. Піць Н.А., Горбань І.М. Вплив рекреаційного пресу на біорізноманіття Шацького національного природного парку // Природа Західного Полісся та прилеглих територій С Сайт «Україна Інкогніта» - [Електронний ресурс]. Режим доступу: КРАВЧУК Ярослав, ЗІНЬКО Юрій, ГНАТЮК Роман, ШЕВЧУК Оксана Львівський відділ ІНВЕНТАРИЗАЦІЯ ТА ОЦІНКА ГЕОРІЗНОМАНІТНОСТІ ВЕРХНЬОГО І СЕРЕДНЬОГО ПРИДНІСТЕР Я ДЛЯ ПОТРЕБ ГЕООХОРОНИ І ГЕОТУРИЗМУ У світовій практиці геолого-геоморфологічних досліджень конструктивного плану усе частіше застосовують концепцію георізноманітності, яка направлена на оцінку і збереження неживої природи [1-4]. Георізноманітність трактують як різноманіття геологічних порід, форм Землі, ґрунтових характеристик, а також угруповань, систем і процесів [3]. Поняття георізноманітності розширило термінологічний словник в галузі охорони та збереження абіотичних об єктів, де традиційно вживали терміни геоконсервація та геоспадщина. У вузькому розумінні георізноманітність відображає геолого-геоморфологічну складову неживої природи. Дослідники підкреслюють важливість розробки підходів до оцінки різноманітності геолого-геоморфологічної будови, аналіз її потенційних загроз, зв язаних з господарським впливом, та розробки заходів з геоконсервації та менеджменту георізноманітності. В Україні науково-методичні підходи з оцінки георізноманітності вперше апробовано львівськими геоморфологами і палеогеографами для території Верхнього і Середнього Придністер я унікального за багатством і науковою цінністю геоспадщини районом. Метою цього дослідження стало застосування (на прикладі Придністер'я) методологічного та методичного інструментарію концепції георізноманітності до вирішення питань комплексної інвентаризації та багатоаспектної оцінки геоспадщини, ідентифікації її можливих загроз, а також розробки заходів зі збереження та ефективного управління. При дослідженні об єктів геоспадщини реалізовано інвентаризаційні та оціночні (якісні і кількісні) методики вивчення геосайтів (опорні розрізи покривних (лесовоалювіальних) порід та геоморфосайтів (ерозійно-денудаційний рельєф) [2, 4]. Інвентаризаційно-оціночні методики були апробовані як для базових геоморфологічних районів Придністер я, так і окремих типів геосайтів і геоморфосайтів. Для дослідження георізноманітності території Верхнього і Середнього Придністер я та з ясування його структурно-просторових особливостей використано ГІС-технології на базі тематичних карт геолого-геоморфологічного субстрату. Конструктивна складова дослідження базувалась на методах захисту та менеджменту об єктів геоспадщини. Для виявлення структурно-просторових особливостей геолого-геоморфологічної будови Придністер я та оцінки георізноманітності його основних територіальних утворень, домінуючих геосайтів і геоморфосайтів як об єктів геоспадщини обґрунтовано ~149~
150 схему регіоналізації досліджуваного регіону. Виділено 7 геоморфологічних районів, у тому числі три райони Старосамбірський, Самбірський і Журавненський у Верхньому Придністер ї та чотири райони Галицький, Заліщицький, Хотинський, Могилівський у Середньому Придністер ї. На якісному рівні оцінювали різноманітність терасових комплексів для кожного з виділених районів Придністер я. Зокрема, найбільша їх вираженість та спектр спостерігаємо у Галицькому районі, а найкраща вивченість терасових утворень характерна для Могилівського та Заліщицького районів. Оцінка георізноманітності базових районів Придністер я ґрунтувалась на врахуванні показників їх літолого-стратиграфічної структури, морфології рельєфу та кількості заповідних геолого-геоморфологічних об єктів. Встановлено, що для районів Верхнього Придністер я характерні середні сумарні бальні показники георізноманітності, а для Середнього Придністер я високі. Особливо високими сумарними показниками георізноманітності характеризуються два райони Середнього Придністер я Заліщицький та Могилівський. Для інвентаризаційно-оціночних досліджень та розробки рекомендацій щодо охорони і сталого використання (наприклад, для геотуризму) геоспадщини у базових районах Придністер я обрано ключові території зі значною насиченістю визначними геолого-геоморфологічними утвореннями. Серед них: Прибескидське Передкарпаття (територія проектованого Дністерського національного природного парку), Галицьке Придністер я (територія Галицького національного природного парку), Заліщицьке Придністер я (територія національного природного парку «Дністровський каньйон») та Могилівське Придністер я (територія проектованого національного (ландшафтного) парку). Кожній з ключових територій притаманні певні особливості геологогеоморфологічної будови, спектр об єктів геоспадщини та геотуристичний потенціал. На прикладі ключової території Заліщицького Придністер я, охопленої новоствореним національним природним парком «Дністровський каньйон», апробовано методики оцінки георізноманітності геоморфосайтів каньйонів приток Дністра та травертинових скель на основі закордонних розробок з оцінки геосайтів GAM [4] та їх геотуристичного потенціалу. Бальні оцінки науково-освітньої, естетиної, захисної, функціональної, туристичної цінності дали змогу визначити пріоритетні кроки у захисті та туристичному використанні каньйонів подільських приток Дністра і травертинових скель досліджуваного району. Здійснено інвентаризаційно-паспортизовані описи опорних розрізів лесових товщ, геологічних пам яток природи гіпсових печер і травертинових скель. Ці об єкти обґрунтовано як перспективні документаційні осередки. Для унікальних поєднань геоморфологічної та історико-культурної спадщини Заліщицького Придністер я обґрунтовано новий статус заповідності краєзнаво-ландшафтні комплекси. Такий статус рекомендовано надати скельно-замковим комплексам у Кудринцях, Чорнокозинцях та ін. Для новоствореного національного природного парку «Дністровський каньйон» розроблено стратегію та менеджмент-план формування національного геопарку «Каньйон Дністра» із перспективним входженням до його складу територій національних парків «Подільські Товтри» та «Хотинський». На основі результатів проведених досліджень георізноманітності та геоспадщини Верхнього і Середнього Придністер я опрацьовано і підготовлено «Стратегію збереження і використання регіонів України з визначною геоспадщиною» для впровадження природоохоронними установами і місцевими органами управління. Ця Стратегія може стати базовим програмним документом для впровадження політики геоохорони, геотуризму та геореставрації на регіональному рівні. У прикладному аспекті концепція георізноманітності передбачає широке використання об єктів геоспадщини для потреб геотуризму і геоосвіти. Для досліджуваного регіону на базі існуючих і проектованих об єктів геоспадщини обґрунтовано потенційну мережу геотуристичних об єктів та складено їх каталог. ~150~
151 Розроблено мережу локальних (національні парки Придністер я), регіональних (Дністерська геострада) та національних (Бурштиновий шлях) геотуристичних маршрутів. Представлені науково-методичні підходи з оцінки георізноманітності, апробовані на прикладі регіону Верхнього і Середнього Придністер я, можна успішно застосовувати до інших регіонів України. Це дасть змогу підвищити наукове, природоохоронне і геотуристичне значення геоспадщини цих регіонів, привернути увагу до існуючих і потенційних загроз у разі її нераціонального використання та розробити регіональні стратегії геоконсервації та менеджменту георізноманітності. 1. Зінько Ю.В. Геоконсерванція: методологічні засади та світова практика // Фіз. географія та геоморфологія Вип. 4 (61). С Geomorphosites / [ed. by E. Reynard, P. Corata, G. Regolini- Bissig]. München : Verlag F. Pfeil, p. 3. Gray M. Geodiversyty: valuing and conserving abiotic nature. John Wiley & Sons, Ltd., р. 4. Vujičić M., Vasiljević Dj., Marković S. and all Preliminary geosite assessment model (GAM) and its application on Fruška Gora Mountain, potential geotourism destination of Serbia // Acta Geographica Slovenica Р КРИВЕЦЬ Ольга Київський відділ ГЕНДЕРНІ СПІВВІДНОШЕННЯ В ПОЛІТИЧНІЙ СФЕРІ УКРАЇНИ Метою дослідження було оцінити гендерне представництво жінок в українському політикумі, виявити гендерні відміни електоральних вподобань в регіонах України та на основі проведених досліджень розглянути чинники, що визначають представництво жінок у політиці та сформулювати пропозиції у подоланні гендерної нерівності в політичній сфері України. Для України все ще залишається актуальною проблема низького рівня участі жінок у виборчому процесі. Зокрема питання гендерних квот у партійних списках є дуже чутливим. Згідно з даними Державної служби статистики України, станом на вересень 2013 року в Україні налічувалось 24,4 мільйона жінок та 20,9 мільйона чоловіків. При цьому у складі Верховної Ради сьомого скликання було лише 9,4% жінок-депутатів. Згідно зі ст.8.10 Закону України «Про політичні партії в Україні» статут політичної партії має містити розмір квоти, що становить не менше 30% загальної кількості кандидатів у виборчому списку, як мінімальний рівень представництва жінок і чоловіків у виборчому списку кандидатів у народні депутати України від партії у загальнодержавному окрузі. На парламентських виборах 2014 року найменша частка жінок у партійному списку кандидатів від партій становила 7,78% (партія «Відродження»). Найбільша частка жінок у партійному списку кандидатів становить 74,19% («Солідарність жінок України»). Серед політичних партій, що перемогли на виборах у 2014 році у чотирьох партій представництво жінок становило близько 30%, лише в партії «Самопоміч» та блоці П. Порошенка представництво жінок становило 21,3% та 17,5% відповідно. В провідних партіях лише «Опозиційний блок» набрав 30,77%, «Радикальна Партія Ляшка» - 29,15%, «Батьківщина» та «Народний фронт» 26,46% та 26,67% відповідно, об єднання «Самопоміч» - 21,31%, блок Порошенка 17,5%. Це є найвищий рівень представництва жінок в складі політичних партій за всі роки незалежності України. На парламентських виборах 2002 р. за партійними списками балотувалося близько 24 % жінок, у 2007 р. 17,8 %, а у 2012 р. 19,78 %, окрім того, на виборах 2012 р. виборчі списки лише 2 партій містили більше 30 % жінок (Рис. 1). Аналізуючи результати виборів до Верховної Ради 2014 року, можна зробити висновок, що політична активність жінок зросла. Серед партій переможців дві партії очолюють жінки. ~151~
152 Рис. 1 Відсоток жінок у списках кандидатів партій Ми проаналізували кількість жінок, що балотувалися у регіонах на позачергових виборах до Верховної Ради України 2014 року за партійними списками від партії «Батьківщина», «блок Петра Порошенка», «Народний фронт». Утворилось 5 груп регіонів: І група регіони з найвищим рівнем представництва жінок у партійних списках (Дніпропетровська та Львівська області), ІІ група регіони з високим рівнем представництва жінок у партійних списках (Київська область), ІІІ група регіони з середнім рівнем представництва жінок у партійних списках (Миколаївська, Сумська, Харківська та Донецька області), IV група регіони з низьким рівнем представництва жінок у партійних списках (Рівненська, Чернівецька, Вінницька, Одеська, Кіровоградська, Херсонська та Івано-Франківська області), V група регіони з відсутністю представництва жінок у партійних списках (Закарпатська, Житомирська, Хмельницька, Тернопільська, Житомирська, Чернігівська, Черкаська та Полтавська області). Отже, найнижчий показник у центральних областях (Черкаська, Полтавська, Чернігівська), а у Закарпатській та Луганській областях жодна жінка не балотувалась. Загальна тенденція на збільшення прослідковується із північного заходу до південного сходу. Так, найбільший показник у Дніпропетровській та у Львівській областях 4 жінки. Трохи менший показник 3 жінки у Київській та Запорізькій областях. Частка жінок, що отримали місце у Верховній Раді України є меншою ніж частка жінок, що балотувались (Рис. 2). Суттєва невідповідність помітна у «Опозиційному блоці», частка жінок, маючи прохідний відсоток при балотуванні, не пройшла до Верховної ради. Різниця у відсотках жінок, що балотувались та пройшли, у «Блоці Петра Порошенка» менша, ніж у «Опозиційного блоку». У партії «Батьківщина» майже без відсоткових змін пройшла заявлена частка жінок до Верховної Ради. Найкращі результати у об єднання «Самопоміч»: з усіх партійців, що отримали місце у Раді, 40% - жінки. Нами було досліджено гендерні співвідношення серед кандидатів в президенти. Отже, жінка жодного разу не вигравала на президентських виборах, хоча представництво жінок серед кандидатів, що балотувались на посаду президента було завжди. Так на виборах президента у 1999 році частка жінок серед кандидатів становила 6,2% (Наталія Вітренко), у 2004 році 4,1% (Наталія Вітренко), у 2010 році 16,6% (Інна Богословська, Людмила Супрун, Юлія Тимошенко), та у 2014 році 9,5% (Інна Богословська, Юлія Тимошенко). Така критично низька частка жінок серед кандидатів в президенти, показує нам, що існує гендерна асиметрія. Вона спричинена саме гендерною нерівністю в державних органах влади та у великому бізнесі. Велика політика є майже недоступною для жінок в Україні. Дуже важливо, щоб жінки були більш активними і приймали участь в політичній сфері. ~152~
153 45,0% 40,0% 40,6% 35,0% 30,0% 25,0% 30,8% 26,3% 26,5% 21,3% 20,0% 17,5% 15,0% 10,0% 7,5% 10,7% 5,0% 0,0% Опозиційний блок Об'єднання "Самопоміч" Блок Петра Порошенка Батьківщина - пройшло - балотувались Рис 2 Різниця між відсотком жінок, що балотувались та отримали місце у Верховній Раді Розглянемо електоральні вподобання виборців України та їх регіональні відміни на президентських виборах 2014 року. Нами були оброблені дані результатів голосування виборців за жінок кандидатів в президенти на позачергових виборах президента України в 2014 році. За результатами аналізу виділено такі групи регіонів: І група регіони з найвищим рівнем електоральної підтримки жінки кандидата в презитенти (Кіровоградська область), ІІ група регіони з високим рівнем електоральної підтримки жінки кандидата в президенти (Чернігівська, Хмельницька та Чернівецька області), ІІІ група регіони з середнім рівнем електоральної підтримки жінки кандидата в президенти (Волинська, Рівненська, Полтавська, Черкаська, Київська, Житомирська, Вінницька, Тернопільська, Івано-Франківська та Закарпатська області), IV група регіони з низьким рівнем електоральної підтримки жінки кандидата в президенти (Одеська, Миколаївська, Львівська, Запорізька та Харківська області), V група регіони з дуже низьким рівнем електоральної підтримки жінки кандидата в президенти (Сумська, Дніпропетровська, Харківська, Луганська та Донецька області). Отже, у східних областях найменший відсоток виборців підтримали жінок, що балотувались (наприклад, в Сумській області 7,5%), у той час, як з півдня на захід цей показник збільшується (до 16%-19%), на заході та у центрі України середній показник найвищий (Кіровоградська область 46,4%, Чернігівська, Хмельницька області 21,5%) : Кількість людей, що голосували за жінку кандидата на позачергових виборах Президента України 2014 року в областях (округах). КРУЛЬ Володимир, ДОБИНДА Ірина Чернівецький відділ ГЕОГРАФІЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ АРХЕОЛОГІЧНОГО ТУРИЗМУ У ВОЛИНСЬКІЙ ОБЛАСТІ На нинішньому етапі розвитку рекреаційно-туристичної галузі варто залучати до її традиційних об'єктів нові. Саме до таких слід віднести історико-культурні рекреаційні ресурси, з-поміж яких пам'ятки археології (надалі ПА) виділяються своєю особливістю, бо вони є основою для розвитку археологічного туризму. Останній є тим видом туризму, який потребує від туриста не лише інтересу, але й спеціальних знань, тому через це обмежує коло зацікавлених у ньому осіб. Принагідно відзначимо, що ПА можна використовувати і в ~153~
154 комплексних туристичних маршрутах, особливо для школярів, які пізнають розвиток людського суспільства. Археологічний туризм - це вузькоспеціалізований, для незначного кола людей, вид туризму. На нашу думку, його варто популяризовувати, особливо серед молоді, адже він полягає не лише у пасивному спогляданні об'єкта та слуханні екскурсовода, але й у безпосередній участі рекреанта у розкопках, проте під чітким контролем. На відміну від європейських країн, у нашій державі цей вид туризму лише розвивається. Волинська область, у свою чергу, має всі можливості для розвитку археологічного туризму, адже на її території відомі поселення, стоянки, городища, захоронення різних археологічних культур. Даний вид туризму може бути притаманний для території всієї області, проте найбільша кількість таких об'єктів, причому у найдоступнішому вигляді, знаходиться на півдні області. У Волинській області налічується 150 ПА, з них 16 національного значення, які й є найціннішими для піднесення туристичної галузі з історико-культурним спрямуванням. До їхнього числа відносяться городище «Вали» ІХ ХІІІст. у м. Володимирі-Волинському, ранньосередньовічне городище V IXст. у с. Зимне Володимир-Волинського, городища у сс. Журавники і Перемиль Горохівського (відповідно, ХІV ХVІІ та ІХ ХІІІст.), городище «Замок» у с.литовеж та у с.лежниця ІХ ХІІІст. Іваничівського, городища у с.затурці ІХ ХІІІ ст. та м-ку Локачі ХІ ХІІІ ст. однойменного району, городища ІХ ХІІІ ст. у сс. Шепель, Коршів, Усичі та Горзвин Луцького, Ветли Любешівського, Гуща Любомльського, Сокіл Рожищанського та Новий Двір Турійського районів. На території Волинської області представлені об єкти різних часових епох та найціннішими будуть знахідки часів появи людини. Зокрема, з-поміж 150 зареєстрованих ПА жодна не відноситься до палеолітичних та енеолітичних старожитностей, пам'яток мезоліту тут є 2, неоліту - 1, доби бронзи - 4, ранньозалізного віку - 3, давньослов янського та ранньосередньовічного періодів - 8, часів Київської Русі та Волинського князівства Серед археологічних пам'яток останні репрезентовані найбільшою кількістю, ймовірно, через те, що вони є "наймолодшими", а, отже, найкраще збереженими. Проте на території області є чимало археологічних об єктів, які мають багатошарові поселення (52 од.), а також таких, які ідентифікуються як археологічні знахідки невизначеного часу (11 од.). Всі ці пам ятки мають значущість для розвитку рекреації, проте з-поміж них слід виокремити городище Х-ХІст. у с.городище Луцького району, де розкопали садибу волинського феодала, що була зразком європейського рицарського замку. Також цікавими для туриста будуть такі археологічні пам'ятки, як давньоруські міста. До них можна зарахувати Володимир-Волинський, який має чотирикутний дитинець із заокругленими кутами, що оточений валом 6-8м із ровом і окольне місто довжиною 1 км і шириною 800м. Цінність для шанувальників археологічних артефактів має м.любомль, де давньоруські міста зафіксовані 2 городищами. Одне із них зустрічається у літописах як княже місто Любомль і знаходиться в урочищі Фосія. Натомість, інше, яке знаходиться в урочищі Шопи навіть не має назви, хоча з розкопок видно, що це було велике місто, яке складалося з двох частин. На території сучасного Камінь-Каширська, на підвищенні правого берега р.цир, в урочищі Гірка, знаходилося древнє місто ХІІст. Камінець. Вигляд міста вказує на те, що до його основи пізніше спорудили нову фортецю. На середину ХІІст. припадає утворення м. Коршів, яке знаходилося на лівому березі р.чорногузки. Нині це городище під назвою "Замчище", що розміщене навпроти с.коршів. Давньоруське місто Шеполь, залишки якого знайдені у вигляді городища у с.шепель, розташовувалося на підвищенні над заболоченою рівниною. Залишки давнього м.кошер можна відвідати у с.старі Кошари, в урочищі "Замчисько". Окрім ПА національного значення у Зимному Володимир-Волинського району можна побачити курган ХІІІст. і комплекс печей для обпалювання цегли XIV-XVст. Варто звернути увагу й на те, що даний вид пам'яток доволі нерівномірно роззосереджений по території, яка досліджується. Переважна більшість адміністративних районів має малу їхню кількість, а саме до 10 одиниць. До таких районів слід віднести Ратнівський та Турійський (по 1), Любешівський (2), Локачинський та Старовижівський (по 3), ~154~
155 Ковельський та Рожищенський (4 і 5, відповідно), Володимир-Волинський (6), Луцький та Любомльський (по 7) й Іваничівський (8). 11 пам'яток є на території Камінь-Каширського району, 14 - Ківерцівського та 23 - Маневицького. Найбільшу кількість ПА, що охороняються державою, має Горохівський район - 55 одиниць. Відзначимо також, що на теренах Шацького району, окрім м-ка, не має цінних для туризму археологічних об'єктів. Для з ясування територіальних особливостей розміщення ПА на території Волинської області доцільно запропонувати показник кількості ПА (П п.ар. ) на одиницю площі (у нас на 100км 2 ) у межах адміністративних районів та міст обласного значення (окрім Нововолинська, на теренах якого не виявлені ПА, що охороняються державою). Пересічною величиною насиченості пам'ятками археології у Волинській області є значення П п.ар., що сягнуло 0,47 од./100км 2. Виходячи з цього, пересічним інтервалом П п.ар. для регіону буде той, величини якого коливаються від 0,41 до 1,0 од./100км 2. У його межах знаходяться 5 районів Ківерцівський, Локачинський, Луцький, Любомльський та Рожищанський, П п.ар. яких складав, відповідно, 1,0, 0,42, 0,72, 0,47 та 0,54. Причому, за своїм розміщенням вони займають південно-центральне (Луцький та Рожищанський), південне (Локачинський), південно-східне (Ківерцівський) і крайнє західне (Любомльський) положення. Показники, що нижчі за пересічне значення П п.ар., мають 7 районів області, які розміщуються за 2 інтервалами. Значення показника П п.ар. нижче середнього (від 0,16 до 0,4 од./100 км 2 ) притаманні Володимир-Волинському (0,38), Ковельському (0,23) та Старовижівському (0,27) районам і просторово вони знаходяться на заході, у центрі та на внутрішній півночі, відповідно. Дуже низькі значення від 0 до 0,15 од./100 км 2 мають 4 районів, а саме - Любешівський (0,14), Камінь-Каширський (0,06), Ратнівський (0,07) та Турійський (0,08). Територіально вони займають північ (Камінь-Каширський та Ратнівський), північний схід (Любешівський) та центр (Турійський) області. Показники, що вищі пересічного значення П п.ар., мають лише 3 адміністративних райони. Їхні величини доцільно згрупувати також у 2 інтервалах. Так, у першому об'єднується переважна більшість із цих районів зі значенням П п.ар. від 1,01 до 2,0 од./км 2. Зокрема, такими є Іваничівський (1,2) та Маневицький (1,02), що розміщуються, відповідно, на південному сході та сході Волинської області. З-поміж усіх районів виділяється найпівденніший Горохівський район та м.володимир-волинський, значення П п.ар. яких складають 4,9 та 11,8 од./км 2, відповідно, і входить у проміжок 2,01 од./км 2. Загалом, слід відзначити, що на території Волинської області налічується 69 АП, що відносяться до часів Київської Русі і Галицько-Волинського князівства, включно та мають цінність і привабливість для розвитку тут археологічного туризму. Адже на теренах області представлені артефакти багатьох археологічних культур, що дозволяє розкрити картину розвитку і становлення населення Волині, його побуту і звичаїв. Насамкінець, відзначимо, що за ПА доцільно прокладати рекреаційно-туристичні маршрути, які не повинні включати великої кількості об'єктів і не простягатися на значні відстані, бо вони розраховані не для пасивного перегляду. Такі маршрути можуть пролягати, насамперед, територією Горохівського району, де розміщується, про що уже йшлося вище, найбільша кількість археологічних об'єктів, які охороняються державою 55, з яких 2 мають національне значення. З-поміж інших районів для археологічного маршрутування варто залучити об єкти Маневицького, Луцького та Локачинського районів. Причому, два останніх хоча й не виділяються великою кількість археологічних пам'яток, проте, із 10 наявних на їхніх землях, 6 мають національне значення. До числа вищезазначених районів зачислимо ще й Ківерцівський, археологічні рекреаційні об'єкти якого, за умови вдалого використання, можуть виступати також туристичними атракціями. Виходячи з усього вище висловленого наголосимо, що, південна та східна частини області мають найбільші перспективи для розвитку археологічного туризму. 1. Конопля В. Старожитності Волині. Львів : Укр. технології, с. 2. Круль В.П., Ковальчук І. П. Культурно-історичні рекреаційні ресурси Волинської області // Рекреаційний потенціал Прикарпаття: історія, сучасний стан, перспективи: матеріали міжнародної наукової конференції Туризм і розвиток регіону (Івано- ~155~
156 Франківськ - Яремче, жовтня 2011 р.). ІФ : Фоліант, Т. 3. С Кучинко М. Археологія Волині. Луцьк : Видавництво обласної друкарні, с. КРУЛЬ Галина, ПАЛАМАРЮК Марія Чернівецький відділ ТЕРИТОРІЇ ПРІОРИТЕТНОГО РОЗВИТКУ РЕКРЕАЦІЇ Й ТУРИЗМУ В БУКОВИНСЬКИХ КАРПАТАХ Територія Буковинських Карпат є унікальною і потенційно-перспективною для активного використання в туристичній галузі. Її рекреаційно-туристичну привабливість творять особливі й різноманітні орографічні форми, багаті водні, мінеральні, бальнеологічні ресурси, сприятливі кліматичні умови і ресурси, унікальні об єкти флори і фауни загальнодержавного значення, недостатньо розвинута поселенська мережа з її самобутніми добре збереженими звичаями і традиціями, численні історико-культурні пам ятки тощо. Проте потужний потенціал даного регіону використовується в галузі рекреації й туризму, на жаль, не повною мірою. Опираючись на результати проведеного рейтингово-матричного аналізу, для якого були залучені 15 параметрів природних, історико-культурних та інфраструктурних рекреаційно-туристичних ресурсів, і на основі відповідних обчислень (див. табл. 1), на території Буковинських Карпат варто виділити 5 територій пріоритетного розвитку рекреаційно-туристичної справи [2, 3]. Підґрунтям їхнього виокремлення стала сумарна кількість рейтингових балів показників ЗП ртв (загальний показник рекреаційно-туристичної ваги), К п.в. (коефіцієнт переважання «позитивних» рейтингових величин) та К п.м. (коефіцієнт переважання «позитивних» рейтингових місць). За їхніми величинами визначено, що територіями першочергового (І рівня) пріоритетного розвитку рекреаційнотуристичної діяльності є ті селищні і сільські ради, що в сумі набрали <10 балів (табл. 1). Вони мають не суцільне поширення, а представлені осередками концентрації природних, історико-культурних та інфраструктурних рекреаційно-туристичних ресурсів. Це дозволяє вести мову про формування в межах територій пріоритетного розвитку рекреації й туризму (І, ІІ та ін. рівнів) кластерної (зонально-кущової) форми територіальної організації. У даному випадку кластер не є математичним результатом застосування кластерного аналізу, а виступає географічно близькою групою природних й історико-культурних об єктів і технологічно пов язаних між собою компаній та інституцій, що взаємодіють у певній специфічній галузі людської діяльності, маючи багато спільного та такого, що доповнює одна одну [1]. Території пріоритетного розвитку рекреації й туризму І рівня мають сприятливі природні й історико-культурні передумови розвитку туризму, відносно розвинуту туристичну та транспортну інфраструктуру. Головним чинником формування і розвитку цих територій виступає яскраво виражена «ресурсна орієнтація». Тут виділяють Розтоківський і Берегометський туристичні кластери, придатні для потреб пізнавального та науково-пізнавального туризму, спелеотуризму, екстремального та сільського зеленого туризму. Території ІІ рівня характеризуються відносно сприятливими природними та історико-культурними передумовами, розвинутою транспортною інфраструктурою або близьким розташуванням до наявних шляхів сполучення, але недостатнім розвитком туристичної інфраструктури. За результатами матричного аналізу до них відносяться ті селищні і сільські ради, де рівень забезпеченості рекреаційно-туристичним потенціалом (РТП) сягав балів, тобто в межах Буковинських Карпат виділяються Мариничівський, Путильський, Підзахаричівський і Усть-Путильський кластери (див. табл. 1), де доцільно розвивати пізнавальний, науково-пізнавальний, етнографічний, екстремальний (сплави по р. Черемош) туризм. Недостатньо використовуються ресурси для сільського зеленого туризму, чому не сприяє малорозвинена дорожня мережа, яка часто потерпає від повеней на гірських річках. ~156~
157 значення рейтинг значення рейтинг значення рейтинг рейтинг Таблиця 1 Результати матричного аналізу природних, історико-культурних та інфраструктурних ресурсів Буковинських Карпат [4] Загальний показник Коефіцієнт Коефіцієнт рекреаційнотуристичної переважання переважання величин, К п.в. місць, К п.м. ваги, ЗП ртв Назва сільської чи селищної ради ~157~ Рівень забезпеченості рекреаційнотуристичним потенціалом рейтингових величин 1. Берегометська +90,5 1 9, , Багненська 60,5 19 0, , Виженська +35,5 8 2,43 8 0, , Долішньошепітська 11,5 13 0, , , Лукавецька 150, Мигівська +39,5 6 2, Черешенська , , , Путильська +64,5 3 4, , Дихтинецька 35,5 17 0, , Довгопільська +14,5 9 1, , Киселицька 76,5 20 0, , , Конятинська 27, , , , Мариничівська +47, , Підзахаричівська +59,5 4 5, , Плосківська 1,5 11 1, , , Розтоківська +79, Селятинська 2,5 12 1, , , Сергіївська +7,5 10 2,07 9 1, Усть-Путильська +37,5 7 4,21 6 2, Шепітська 20,5 14 0, , Яблуницька 27, , , , Бан.-Підгірнівська 39,5 18 0, , Ст.Красношорська , , До територій пріоритетного розвитку рекреації і туризму ІІІ рівня відносяться ті кластери, рівень забезпеченості РТП яких сягав балів, з-поміж них Мигівський, Сергіївський, Виженський і Довгопільський кластери. Це території з більш-менш сприятливими природними (Сергіївський) та історико-культурними (Мигівський) або дуже сприятливими історико-культурними (Виженський) передумовами розвитку туризму. В їхніх межах може відзначатися або доволі значний (Мигівський і Виженський), або недостатній (Сергіївський), або незадовільний (Довгопільський) розвиток туристської інфраструктури. Тут є можливості для розвитку гірськолижного, пізнавального, пізнавально-наукового, санаторно-оздоровчого, екологічного, релігійного й екстремального видів туризму. Не повністю використовуються резерви територій для сільського зеленого туризму. Території пріоритетного (краще умовно пріоритетного) розвитку туризму ІV рівня це території із відносно сприятливими природними та історико-культурними передумовами розвитку рекреації і туризму, але переважно недостатньо розвиненою готельно-ресторанною і транспортною інфраструктурою. До них віднесемо кластери із рівнем забезпеченості РТП у діапазоні балів: Плосківський, Селятинський і Долішньошепітський кластери. У їхніх межах можна розвивати пізнавальний, науковопізнавальний, екологічний, спелеологічний види туризму. На цих територіях є значні
158 можливості для зеленого туризму. Не повністю використовуються резерви для рибальства і збору грибів та пішохідного і велосипедного туризму. На підставі здійсненої просторової диференціації територій перспективного розвитку рекреаційно-туристичної діяльності на теренах Буковинських Карпат і виділених нами територіальних утворень І-IV рівня та, беручи до уваги план дій, запропонований у «Стратегії розвитку туризму в Чернівецькій області» [5] й адаптовуючи його до регіону дослідження, доцільно запропонувати низку заходів щодо розвитку рекреації й туризму для осередків кожного рівня пріоритету. Умовно їх можна поділити на три групи: короткострокові, середньострокові та довгострокові заходи. Їх запровадження дозволить використовувати наявний рекреаційно-туристичний потенціал для туристичних потреб і перетворити Буковинські Карпати в один із центрів розвитку туризму й рекреації не тільки в Україні, але й запропонувати якісний туристичний продукт вибагливому європейському споживачеві. 1. Коржик В.П., Чорней І. І., Буджак В. В., Скільський І. В. Розширення території національного природного парку «Вижницький» за кластерним принципом: доцільність, необхідність, модельність (на прикладі регіону Буковинських Карпат) // Заповідна справа в Україні Вип.7. С Паламарюк М. Визначення територій пріоритетного розвитку туризму в Буковинських Карпатах // Географія та туризм. 2012, Вип.20. С Паламарюк М. Розвиток туристичних кластерів в Буковинських Карпатах // Географія і туризм : національний та міжнародний досвід : Матер. VI міжн. конф. Львів: ВЦ ЛНУ ім. Ів. Франка, С Паламарюк М. Ю. Суспільно-географічний аналіз рекреаційнотуристичних ресурсів Буковинських Карпат. Автореф. дис. к.г.н. Чернівці, с. 5. Стратегія розвитку туризму в Чернівецькій області. [Електронний ресурс]. Чернівці 2011р. Режим доступу: КУЗИШИН Андрій Тернопільський відділ ЕЛЕКТОРАЛЬНИЙ ЗРІЗ ІДЕОЛОГІЧНИХ УПОДОБАНЬ НАСЕЛЕННЯ В ОБЛАСТЯХ КАРПАТСЬКО-ПОДІЛЬСЬКОГО РЕГІОНУ В СВІТЛІ ПАРЛАМЕНСЬКИХ ВИБОРІВ 2014 РОКУ Електоральна культура формується через призму виборчої активності та ідеологічної прихильності, котра в свою чергу виконує аксіологічну функцію детермінує оцінку ситуації та визначає вибір лінії поведінки людини в певних умовах. Таке груповооціночне відображення дійсності викристалізовуєтесь в ході консолідованих результатів виборчого процесу. Сьогодні викликає інтерес оцінка територіальної прихильності населення на мезорівні обласного регіону або кількох територіально близьких областей України. Саме парламентські вибори традиційно формують уявлення про регіональні політичні уподобання населення та шляхом волевиявлення представляють прихильність до певної ідеологічної лінії. З цих позиції досліджувана проблематика є цікавою та актуальною. На думку Г. Алмонда, вибори належать до тих небагатьох демократичних механізмів, які дозволяють оцінити інтерес виборців в регіональному вимірі шляхом голосування і внаслідок агрегації цих голосів може бути прийнято рішення, яке відображає думку більшості [5]. Соціальне значення виборів полягає в тому, що вони відображають групові та індивідуальні преференції виборців і орієнтуються у діяльності на основні групові соціальні інтереси, визначають рівень політичної підтримки виборцями політичних партій на момент виборів [5]. Виборчий процес покликаний здійснити об єктивне і всебічне відображення геопросторової впорядкованості політичної сфери на певному територіальному рівні. В областях Карпатсько-Подільського регіону (територією дослідження були обрані Вінницька, Хмельницька, Тернопільська, Івано-Франківська, Львівська, Закарпатська, Чернівецька області) підсумки голосування підвередили пануючу громадську думку, яка здебільшого має консолідований характер. ~158~
159 Вибори-2014 стали менш успішними для партій ультраправого ідеологічного напрямку в усіх областях Карпатсько-Подільського регіону, що можна обґрунтувати деяким розчаруванням населення в діяльності обраних на попередніх виборах депутатів цього ідеологічного спрямування. Найвищу підтримку партії цього ідеологічного спрямування мали в Івано-Франківській області (насамперед в обласному центрі 11 %). Малопопулярними ці партії були в найсхіднішій області досліджуваного регіону Вінницькій, де підтримка даної ідеології була лише в 4 % виборців. Таку загальну тенденцію електоральних уподобань і відповідної підтримки політичних угруповань та партій можна пояснити ймовірним ростом прагматизму в населення України загалом і досліджуваної території зокрема його насамперед цікавить добробут і матеріальне благополуччя. Соціальною опорою цих партій була національно налаштована інтелігенція та молодь, які очікували економічного зростання на національному ґрунті. А результати голосування демонструють, що ключовою тезою у формування уподобань місцевого населення виступає стабільність в широкому сенсі цього слова, так як проблем духовно-ментального характеру (мова, віра, історія тощо) практично немає і на них не загострюється непотрібна увага. Парламентські вибори 2014 року показали загальну згуртованість електоральної прихильності населення досліджуваного регіону, як і України загалом, навколо ідеї націонал-патріотизму без явних ознак «крайної правизни». Партії цього спрямування мали найбільшу прихильність електорату і коливання уподобань були мінімальними. Львівська область традиційно згуртовано підтримала націонал-патріотичні партії та показала найвищий показник серед досліджуваних областей 80 % в середньому. Навіть традиційно поліетнічна Закарпатська область продемонструвала на останніх виборах досить високий показник згуртованості електорату навколо ідеї націонал-патріотизму в межах 70 % (це був найнижчий поріг в досліджуваному регіоні, але його варто оцінювати як прогресивний для даної території). Об єднуючою рисою всіх областей варто вважати наступну окраїнні за розташуванням адміністративні райони продемонстрували нижчу підтримку цього ідеологічного напрямку у порівнянні з адміністративними районами, що відіграють «серцевинну» чи «серединну» роль в своїх областях. Підтримка націоналпатріотичних партій однозначно пов язана і з наявністю харизматичних лідерів, особисті якості яких були одним з важливих чинників прихильності до очолюваних ними партій та блоків. Тому не в усіх випадках таку масову підтримку можна пояснювати виключно ідеологічною прихильністю. В окрему групу в ході виборів 2014 року варто виділити партії право-центриського спрямування. Усереднений показник підтримки цього ідеологічного напрямку коливався від 16 % в Хмельницькій області до 10 % в Львівській області. Загалом варто відмітити, що не зважаючи на ліберальні, справді центриські позиції, підтримка цих партій на досліджуваних територіях може бути виявом деякого тихого протесту та зневіри до традиційних ідей націонал-патріотизму. Області Карпатсько-Подільського регіону ніколи не відзначались підтримкою лівих ідеологій і вибори 2014 року в черговий раз підтвердили цю тенденцію. В розрізі областей показник підтримки цього ідеологічного напрямку коливався від 0,35 % голосів виборців в Тернопільській та Івано-Франківській областях до 1,8 % в Хмельницькій області. Традиційно дещо вищою була підтримка в обласних центрах. Підсумки. Геопросторові результати голосування на парламентських виборах 2014 року варто вважати одними з найбільш реалістичних та незаангажованих в сучасній Україні. Зважаючи на це є можливість оцінки за їх результатами геопросторових проявів уречевлення громадської думки через електоральну прихильність населення відповідних територій. Основну підтримку населення досліджуваних регіонів надало партіям націонал-патріотичного спрямування (від 80 % у Львівській області до 70 % у Закарпатській області). Ідеологічно близькими до цього напрямку є правоцентриські партії, котрі підтримувало від 16 % в Хмельницькій області до 10 % в Закарпатській та ~159~
160 Івано-Франківській областях. Інші ідеологічні течії суттєво не відобразили прихильність громадської думки, що конслідованою позицією мешканців досліджуваних територій. Варто відзначити одностайність населення досліджуваної території у ставленні до крайніх ідеологій традиційно низька підтримка ультралівих сил та загальне зменшення підтримки крайньо правих політичних об єднань. Такі результати є правомірними та реалістичними для досліджуваних територій та відображають різні політичні, соціальнокультурні та економічні підходи до розуміння регіональних співвідношень. Населення Карпатсько-Подільського регіону виступає структурованим електоратом, виборче рішення якого є результатом тривалої партійної ідентифікації, обумовленої структурою існуючих соціально-політичних поділів. 1. Дністрянський М. С. Політична географія України. Львів : ЛНУ ім. Ів. Франка, с. 2. Дністрянський М. С. Політична географія та геополітика України. Тернопіль : Навчальна книга. Богдан, Електоральні процеси в Україні в регіональному вимірі: Буковина і Закарпаття / Під. ред. А. Круглашова і М. Токаря ; НДІ політичної регіоналістики, НДІ європейської інтеграції та регіональних досліджень. Ужгород : Ліра, с. 4. Кузишин А.В. Геопросторовий аналіз громадської думки через призму парламентських виборів в областях Карпатсько-Подільського регіону // Наукові записки ТНПУ. Серія: Географія (38). С Шведа Ю.Р. Політичні партії у виборах: теорія та практика виборчої кампанії. К. : Знання, с. КУЛІНІЧ Марина Київський відділ ЛАНДШАФТНА СТРУКТУРА СЕРЕДНЬОГО ПОДНІПРОВ Я Всі ландшафти регіону Середнього Подніпров я належать до класу рівнинних, тому головні закономірності ландшафтної структури території простежуються на рівні типів і підкласів. Типологічна приналежність видів ландшафтів визначена за біокліматичними властивостями: співвідношення тепла і вологи, якими обумовлюються диференціація ґрунтово-рослинного покриву, особливості гідрологічного режиму та хід екзогенних процесів. Регіон Середнього Подніпров я характеризується поширенням наступних типів ландшафтів: хвойно-широколистяні лісові, лісостепові, степові, заплавні. На рівні підкласів ландшафти Середнього Подніпров я розрізняються за ярусами рельєфу височинні та низовинні. Разом з ознаками підкласів розглядаються і родові ознаки ландшафтів: генезис (денудаційні) та літологія (лесові, супіщані, піщані). Види ландшафтів, згруповані за перерахованими ознаками, розрізняються за характером поверхні (слабонахилені, сильно розчленовані), структурою ґрунтового покриву та рослинністю. Хвойно-широколистяні лісові ландшафти займають близько 3% території досліджуваного регіону і представлені на правобережжі Дніпра в основному видами низовинних моренно-зандрових рівнин з піщаними та супіщаними дерново-підзолистими ґрунтами під боровою і суборовою рослинністю, а на лівобережжі надзаплавнотерасовими низовинами з піщаними дерново-підзолистими ґрунтами під острівними борами та суборами і низинними болотами. На моренно-зандрових низовинах ппоширені водно-льодовикові піски, на поверхні зустрічаються блюдцеподібні зниження з оглеєними ґрунтами. На зандрових ділянках ліси складаються переважно із сосни, а на моренних ростуть дуб і граб. Найбільші масиви ландшафтів цього типу знаходяться в північній частині регіону Середнього Подніпров я: лівобережжя і правобережжя р. Ірпінь в районі смт. Корнин; вздовж правого берега р. Унава на ділянці від с. Бровки-1 до с. Квітневе; лівобережжя р. Ірпінь в районі с. Соснівка; межиріччя р. Ірпінь та р. Стугна; вздовж лівого берега Дніпра на ділянці від м. Бровари до с. Кийлів. ~160~
161 Також невеличкі «острівці» ландшафтів цього типу фрагментарно поширені в північно-західній частині регіону Середнього Подніпров я. Лісостеповий тип ландшафтів займає більшу частину території регіону дослідження (близько 77%). Ландшафти лісостепового типу на лівобережжі Дніпра в межах Середнього Подніпров я приурочені в основному до Придніпровської низовини, що відповідає Дніпровській терасовій рівнині. Дніпровська терасова рівнина являє собою акумулятивну низовину, складену товщею алювіальних відкладів. Основними видами ландшафтів Дніпровської терасової рівнини в межах Середнього Подніпров я є терасові малодреновані лесові низовини з чорноземами глибокими малогумусними, лучно-чорноземними ґрунтами, плямами солонців і солончаків. Лісостепові ландшафти Дніпровської терасової рівнини урізноманітнюють борові комплекси першої надзаплавної тераси у вигляді піщаних, горбисто-хвилястих терасових височин з дюнами та кучугурами з дерново-підзолистими, дерновими піщаними і дерновими оглеєними ґрунтами. Даний вид ландшафтів зустрічається і на правобережжі Дніпра в районі гирла р. Стугна, а також вздовж русла Дніпра на ділянках від гирла р. Рось до гирла р. Тясмин і від гирла р. Цибульник вздовж правого берега Дніпродзержинського водосховища. В південно-східній і центрально-східній частині регіону Середнього Подніпров я ландшафти лісостепового типу приурочені до західних відрогів Полтавської рівнини. Фоновими ландшафтами тут є розчленовані лесові низовини з чорноземами глибокими малогумусними та сірими опідзоленими ґрунтами під лучними степами та дубовими і грабово-дубовими лісами. Сьогодні ландшафти лісостепового типу на лівобережжі Дніпра в межах Середнього Подніпров я є майже суцільно розораними. На правобережжі Дніпра в межах Середнього Подніпров я ландшафти лісостепового типу приурочені до Придніпровської височини. Частину Придніпровської височини на ділянці від Києва до гирла р. Рось займає Київське плато. Переважаючим видом ландшафтів лісостепового типу в межах Київського плато є розчленовані лесові височини з чорноземами типовими та опідзоленими під острівними дубовими та дубово-грабовими лісами. В своїй південній частині Київське плато переходить в іншу частину Придніпровської височини Канівські гори. В ландшафтній структурі Канівські гори та район гирла річок Рось і Вільшанка представлені горбисто-хвилястими структурноденудованими (гляціодислокованими) сильно розчленованими ярами та балками лесовими височинами на юрсько-крейдовій основі зі зсувами та останцями з сірими і темно-сірими опідзоленими ґрунтами під грабовими та дубово-грабовими лісами в чергуванні з остепненими луками. Центральна частина правобережжя Дніпра в межах Середнього Подніпров я представлена розчленованими горбистими лесовими височинами з чорноземами типовими та сірими опідзоленими ґрунтами майже суцільно розораними зі збереженими острівними дібровами та дубово-грабовими лісами. Північно-західна частина Середнього Подніпров я репрезентована горбистохвилястими лесовими височинами з чорноземами типовими малогумусними вилугуваними під дубово-грабовими і грабовими лісами в чергуванні із остепненими луками. На заході і південному заході Середнього Подніпров я переважають горбистоувалисті розчленовані лесові височини з чорноземами типовими, реградованими та опідзоленими під грабовими та дубово-грабовими лісами. В ландшафтній структурі південної частини Середнього Подніпров я в основному зустрічаються слабонахилені хвилясті розчленовані лесові височини з чорноземами типовими малогумусними та середньогумусними під дібровними лісами в чергуванні з різнотравними остепненими луками. ~161~
162 Лісостеповий тип ландшафтів характеризується значною строкатістю ґрунтів, характерними рисами генезису яких є зміна в просторі і за часом складних рослинних угруповань (перехід від широколистяних до лучно-степових) в результаті кліматичних змін, впливу антропогенного фактору і саморозвитку. Степовий тип ландшафтів займає близько 1% території регіону Середнього Подніпров я і знаходиться в його південній частині в межах правобережжя Дніпра. Даний тип ландшафтів представлений низовинними терасовими сильно розчленованими крутосхилими рівнинами з чорноземами звичайними під байрачними лісами та різнотравно-типчаково-ковиловою північностеповою рослинністю. Заплавний тип ландшафтів займає близько 14% території регіону дослідження та представлений заплавами великих і середніх річок Середнього Подніпров я, а також долинами малих річок цього регіону. Ландшафти заплавного типу в Середньому Подніпров ї виступають у вигляді широких та вузьких, високих та низьких заплав і долин малих річок з лучними, лучно-болотними, болотними, торфово-болотними та торфовими ґрунтами під різнотравною лучною рослинністю та вологотравними луками. В ландшафтній структурі регіону дослідження на рівні видів повсемістно зустрічаються яружно-балкові ландшафти, що займають близько 4% території Середнього Подніпров я. Яружно-балкові ландшафти представлені видовженими, розгалуженими, іноді широкими та глибокими, ярами і балками з чорноземними та сірими опідзоленими ґрунтами. Все ж більша частина яружно-балкових ландшафтів Середнього Подніпров я знаходиться на правобережжі Дніпра. Інтенсивний розвиток сучасних ерозійних процесів пов'язаний з наявністю антропогенових відкладів, що легко розмиваються. Це зумовлює значну глибину сучасного ерозійного врізу (до 160м.) і густоту горизонтального розчленування. На крутих схилах балок і ярів відбувається площинний змив. Ерозійне розчленування надає рівнинній території хвилястого характеру. Природні ландшафти Середнього Подніпров я в значній мірі трансформовані господарською діяльністю людини, так тут ми маємо сільськогосподарські ландшафти, лісогосподарські ландшафти, селитебні ландшафти тощо, хоча є й невеличкі території Середнього Подніпров я, де знаходяться відносно збережені природні ландшафти або ландшафти у стані відновлення, це території природно-заповідного фонду. Аналіз ландшафтної структури регіону Середнього Подніпров я буде корисним і значно полегшить роботу при вирішенні деяких проблем регіонального розвитку. Так, ландшафтна структура регіону є незамінним джерелом інформації під час проведення оцінки рекреаційної придатності певних територій, а також полегшує роботу над укладанням схем при вирішенні практичних питань планування і зонування території для різних цілей (як проекти житлової забудови, так і організація місць рекреації, тощо). ЛАКОМОВА Олена, КАЛІНІЧЕНКО Ольга Криворізький відділ ГЕОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЗЛОЧИННОСТІ КРИВОРІЗЬКОГО РЕГІОНУ Злочинність небезпечний варіант віктимізації поведінки людей. Вона сприяє збільшенню нестабільності в суспільстві, створюючи передумови для поглиблення кризових явищ у виробничій і морально-етичної сферах Численні кримінологічні дослідження підтверджують, що в регіонах з високою злочинністю чітко проявляються неузгодженість економічного і соціального розвитку. Значну роль в боротьбі зі злочинністю могли б зіграти дослідження, що проводяться в рамках соціальної географії. Географія злочинності, як окремий напрямок географічної думки знаходиться на стику соціальної географії та кримінології. Однак огляд географічного вивчення злочинності показує, що цією проблемою займалися, в основному, кримінологи і, в значно меншій мірі географи. ~162~
163 Кримінально-географічні дослідження проводили А.-М. Геррі, А.-Ж. Кетле, Г. Шнайдер, Т. Морріс, Г. Феліс, Р. Уайт, К. Шмід, С. Лотьє, Б. Лендер, С. Квінсі, А. А. Габіані і Р. Г. Гачечиладзе, В. І. Гладких, Л. В. Кондратюк, А. А. Матвєєвої, С. С. Овчінскій і ін. Географічні дослідження регіональних проявів злочинності в Україні досить обмежені. Тим часом, злочинність в українському суспільстві несе в собі відбиток не тільки епохи первісного нагромадження капіталу з її відомими соціальними негараздами безробіттям, різким майновим розшаруванням населення, падінням моралі, криміналізацією політичної еліти, зневажливим ставленням до антикримінальних інститутів суспільства, правовим нігілізмом і вседозволеністю, але і посиленим впливом регіональних особливостей країни. У радянський період в Україні виник принципово новий тип міського поселення т. зв. «Індустріальний» місто, місто-завод, місто, вся соціальна, економічна, так і культурна сфера якого «прив'язувалася» до одного найбільшому підприємству або ряду таких. У числі подібних міст Кривий Ріг. Місто розташоване на південному заході Дніпропетровської області, визнаний в 2010 р, найбільш криміногенним регіоном України. Разом з обласним центром містом Дніпропетровськом Кривий Ріг очолює «рейтинг найнебезпечніших» поселень Дніпропетровщини. Особливістю Кривого Рогу є його значна протяжність з півночі на південь понад 120 км, а в ширину до 20 км. Кривий Ріг є одним з найбільших промислових центрів України, де на гірничо-металургійне виробництво припадає 86% загального обсягу виробництва. Відповідно, соціально-економічна ситуація в місті практично повністю залежить від діяльності підприємств цього комплексу, так як більша частина працездатного населення працює саме в цій сфері. Разом з тим, сучасна кримінальна ситуація в Кривому Розі історично визначена. Гірничо-металургійний комплекс цього регіону створювався в 1960-ті роки головним чином руками так званих «хіміків» або ув'язнених, які замінили перебування в таборах суспільно корисною працею на шкідливих виробництвах. Після закінчення терміну ув'язнення багато з добровільно-примусових будівельників розвиненого соціалізму осідали в Кривому Розі, на покоління їхніх дітей довівся час «бігунів» що, звичайно, не сприяло поліпшенню показників злочинності в місті. У середині 1990-х років чорну металургію Кривбасу представники злочинного світу перетворили в вкрай прибутковий бізнес. У той час в Кривому Розі співіснували з півтора десятка злочинних угруповань, «годувалися» нелегальною торгівлею металовиробами біля металургійних підприємств міста. Втім, боротьба за гірничо-збагачувальні комбінати і металургійний комбінат є рушійною пружиною багатьох політичних і кримінальних процесів не тільки Кривого Рогу та Дніпропетровської області, а й всієї сучасної України. Нами проведено моніторинг стану злочинності в Кривому Розі в період з 1995 по 2015 рр. Зазначений період має вектор спаду (2008 р.) і зростання (до 2015 р.) загального числа злочинів. Проте, за вказаний період постійно відзначалося зростання таких видів злочинності, як крадіжки, шахрайство, грабежі, злочини пов'язані з виготовленням та зберіганням наркотиків, економічні злочини, в тому числі розкрадання державного майна в особливо великих розмірах, хабарництво і т.п. Кількість заяв и повідомлень на кожні 10 тисяч населення в м. Кривий Ріг більша, ніж в Україні та області в цілому. У середньому на території міста що доби реєструється більше 270 заяв та повідомлень про злочини, тобто 11 заяв за годину. У 2015 році зареєстровано кримінальних правопорушення, що збільшилось порівняно з попереднім роком на 9%. Серед злочинів переважають крадіжки, шахрайство, грабежі. За останні два роки збільшилась кількість злочинів з використанням вогнепальної зброї. Треба зазначити, що рівень злочинності (кількість злочинів на 10 тис. осіб) на 2015 рік по Україні сягає 127.5, регіонами підвищення криміногенної ситуації є м.київ, Запо