Історія Ігоря Коваля - підприємця українського походження з США, який мобілізував у США на допомогу Україні тисячі людей (2022)

Версия для печати

Історія Ігоря Коваля - підприємця українського походження з США, який мобілізував у США на допомогу Україні тисячі людей (2)

"Я зобов`язаний цим хлопцям на фронті". Потужна історія Ігоря Коваля - американського підприємця українського походження, який разом із сім`єю мобілізував у США на допомогу Україні тисячі людей.

Її опублікував Цензор. нет.

…Я розмовляв з Ігорем Ковалем і подумки запитував себе: звідки в успішного американського бізнесмена, який залишив рідний Львів 30 років тому, стільки віри в свою історичну Батьківщину? Стільки бажання допомагати своїм?

Аж потім зрозумів: частина Ігоревої душі залишилася тут, в Україні. А він, часто відвідуючи рідну землю, підтримував з цією своєю частиною безперервний зв‘язок. І, щиро люблячи Сполучені Штати, багато в чому залишився українцем.

Саме тому 58-річний Коваль є зараз настільки корисним Україні. Завдяки йому і його дітям тисячі американців отримали змогу фахово допомогти далекій країні, яку більшість із них ніколи не бачили і навряд чи побачать.

Однієї людини з прагматичним розумом і гарячим серцем вистачило для того, щоб на передову прийшли тисячі броніків і касок, десятки тепловізорів, безліч речей і приладів, з якими нашим бійцям стало легше бити російських окупантів.

А ще Ігор із черговим вантажем сам їздить на фронт, спілкується з різними родами військ, щоб на власні очі побачити потреби українських військових. І підготувати черговий, ще більш ефективний, "транш".

Йому було про що розповісти; за місяці війни Коваль накопичив величезний досвід. Але почали ми нашу з ним бесіду зі спогадів про перші воєнні дні лютого-2022.

Історія Ігоря Коваля - підприємця українського походження з США, який мобілізував у США на допомогу Україні тисячі людей (3)

-Пане Ігорю, про початок війни ви дізналися у себе вдома в Клівленді? Якою була перша реакція у вас, вашої сім`ї?

-Так, дізнався у Клівленді. А от донька моя була у Стамбулі: хотіла роздивитися університет, до якого збиралася вступати. І от у Клівленді була 10-11 вечора, коли дочка мені подзвонила і сказала: "Тату, почалася війна". Страшенно тривожне повідомлення; я одразу став читати новини. А дружина моя від початку лютого була у Львові, бо в неї батьки хворі. Я їй подзвонив, сказав, що війна, і що через день-два буду вилітати – після того, як дочка прилетить зі Стамбулу в Клівленд.

Коли ж дочка прилетіла, я одразу сів, написав заповіт, у якому все проговорив.

-Тобто ідея летіти у Львів і допомагати Україні, яка воює, виникла у перші години після початку війни?

-Так. Тут була моя дружина, тут живе моя 81-річна мама. І перша думка була такою: треба збиратися – і їхати. Єдине що – за день треба було вирішити усі справи з заповітом. Окрім усього іншого, я делегував своєму сину ведення трьох діючих бізнесів, і також синові і доньці - право приймати за мене всі рішення, якщо я буду неспроможний зробити це у лікарні. А вже наступного ранку вилетів на Варшаву. Там мене підібрали волонтери – і за шість годин ми вже перетнули кордон.

-Коли виникла ідея створення фонду для допомоги Україні?

-Через тиждень після того, як я сюди прилетів. Одразу побачив, що є моменти, які не перекриваються на місцевому рівні. Для цього були потрібні гроші. Я одразу став використовувати свої власні гроші (зарплату я досі отримую від фірм, які в мене залишились у Штатах). Але побачив, що цього мало.

-На що саме були потрібні гроші?

-Насамперед ішлося про бронежилети, каски і будь-які засоби зв`язку. Найперше, на що мене настрополили знайомі з різних напрямків – це сателітарні види зв`язку. Я одразу скомпонувався з американцями, які вже мали свій офіс в одному зі львівських готелів. З`ясувалося, що в перші дні у великій кількості були подібні запити від військових. Зустрічався я і з Командувачем ССО, і з багатьма військовими ЗСУ, спілкувався з Командувачем Сухопутних Військ ЗСУ. Це вже не кажучи про своїх давніх знайомих з двох інших ОМБр, де у мене є хороший друг, завдяки знайомству з яким я у 2015 і почав їздити і знайомитися з цими людьми.

І всі ці люди говорили мені те саме: бронежилети, каски і засоби зв’язку. Я зрозумів, що обов’язково треба налагоджувати контакти в Сполучених Штатах для того, щоб купувати потрібні речі. І що треба формувати свій фонд – тому що грошей, які я отримую на свою зарплату, мені не вистачить, щоб усе це зробити.

-Розкажіть, як вам вдалося "підняти хвилю" у Сполучених Штатах.

-Моїй доньці вдалося вийти на контакт з Fox News. Після цього мені почали дзвонити з CNN, Fox News, інших каналів і просити дати інтерв’ю.

Один із сюжетів американських каналів про Фонд Ігоря та його дітей

Пам’ятаю, що дав перше інтерв`ю Fox News Digital. Вони надрукували невеличку статтю – і після цієї статті почався потік дзвінків зі Сполучених Штатів. Телефонували і організації, і прості люди…

Серед них був один чоловік з армії, з Department of Emergency and Military Affairs в Аризоні. І він мені сказав: у мене є дуже велика кількість бронежилетів, касок і всякого військового спорядження, які я міг би віддати на ваш благодійний фонд.

-Тобто від самого початку головним джерелом надходжень до вашого Фонду була Північна Америка?

-Звісно. І це зараз це все стало більш впорядковано – а тоді все було дуже сумбурно. У нашої організації не було ніяких дозволів, аби вивозити певні речі. Але я сказав, що ми це обов`язково візьмемо, доставимо в Європу (Польщу), а звідти перевеземо в Україну.

Дуже багато всіляких пропозицій про допомогу було від української громади у Сполучених Штатах і Канаді. Розумієте, на той час людей зі США в Україні було дуже мало. Мені телефонували і казали: "Ми чули, що ви цим займаєтесь. От у нас є 3 тисячі броніків, ми їх не можемо вивезти…". "У нас є 500 броніків, ми їх не можемо вивезти…".

Я почав вивчати цю тему – і зрозумів, що для того, щоб вивезти, треба мати, по-перше, дозвіл на вивезення (воно має бути ліцензоване регуляціями); і, по-друге, мають бути відношення з якоюсь із військових частин в Україні, яка це все приймає.

-А Сполучені Штати як держава вашій роботі сприяли?

-В Аризоні все відбувалось на рівні губернатора штату. Він оголосив про збір додаткових фондів; участь у цьому брали 17 поліцейських дільниць, різне спорядження привозили автентичні корінні індіанці з індіанських резервацій…

-Скажіть, а чому саме Аризона? Для цього були якісь причини – чи саме так карта лягла?

-Карта лягла – Fox News Digital спрацював. Пізніше до мене почали додзвонюватись CNN; вони мене виставили в живе 7-хвилинне інтерв`ю. Після цього дзвінків ще побільшало: ми те хочемо дати, ми – те. У Фініксі (столиця штату Аризона, – ред.) була велика акція, губернатор приїхав на місцеве телебачення і розказував, що от, ми все це зібрали для громадської організації, де в раді директорів – діти чоловіка, який все залишив і поїхав у Львів відразу на другий день війни. Вони це все зняли на відео, пустили на телебачення.

Діти мої те все почали збирати; все, що привезли з Аризони, ми у Клівленді перепакували. За деякий час отримали ліцензію на перевезення 10 тисяч броніків, 10 тисяч касок, 10 тисяч протигазів, 10 тисяч розгрузок…Ліцензію отримано – і тепер, коли ми роздали перший вантаж, я збираю другий.

Історія Ігоря Коваля - підприємця українського походження з США, який мобілізував у США на допомогу Україні тисячі людей (4)

-Ми проговорили першу частину вашої справи – збір і транспортування необхідного до України. Але ж то все ще треба довезти до бійців. І ви самі тим усім займаєтеся!

-Так.

-Розкажіть про вашу першу поїздку.

-Найперша поїздка була до мого товариша – через Покровськ на передню лінію. Я туди повіз тепловізор, прилади нічного бачення, броніки, які просто чемоданами мені передали зі Сполучених Штатів. Звичайні люди їдуть – і везуть. На той час у Польщі ще не було таких проблем, це все можна було везти прямо в чемодані…

-Хто був за кермом?

-Я. У нас всього одна машина – "Форд Транзит".

-Проблеми з пересуванням були? Вас часто гальмували?

-Так. Перший місяць війни на кожному блокпості ми обов`язково мусили показувати, хто ми такі, куди їдемо. Я, приїхавши до Львова, в перші ж дні сконтактувався з місцевим Фондом "Рабів до раю не пускають". І ми з ними зробили дуже гарний кооперативний договір про співпрацю під однією парасолькою. Домовилися, що мій з дітьми Фонд все в Америці збирає, висилає на Фонд "Рабів до раю не пускають" - і цей Фонд як приймач подокументах тут все розподіляє.

Історія Ігоря Коваля - підприємця українського походження з США, який мобілізував у США на допомогу Україні тисячі людей (5)

Відповідно, двоє людей з цього Фонду поїхали зі мною у першу поїздку. Як вони мені призналися пару днів тому, їм тоді було досить страшно.

-А вам страшно не було?

-Звичайно, було страшно. Але це не були мої перші поїздки у зону військових дій. Бо я їздив у 2015-16 роках. Пізніше ти якось звикаєш. І ще…ну, от їдеш ти по цьому полю, "на нулі", як кажуть військові, зі швидкістю 100 кілометрів на годину – і ти розумієш, що, в принципі, ймовірність того, що в тебе зараз влучить міна або снаряд, є дуже маленька. І коли це з часом якось зрозумілося, стало спокійніше. Я навіть інколи каску знімав. А мій товариш каже: "Слухай, каску не знімай. Ти для мене цінний чоловік, багато в чому мені допомагаєш. Я б не хотів, щоб з тобою щось сталося. Тим більше, міни будуть падати з твого боку". (Посміхається, – ред.).

-Тобто ви як цінний чоловік своїм життям відповідаєте не тільки за себе.

-Так. Але я кожного разу дивувався, як він ганяє по тих дорогах! Я головою в тій касці бив стелю автомобіля!

І ще один важливий момент грає мені в голові. От я 30 років живу в Штатах. Переїхав туди у 1992, шлях до створення бізнесів був довгим, і це довга історія…Але сенс ситуації у тому, що коли я переїхав до США, ці хлопці, які здебільшого воюють на передовій, ще навіть не народились! І я відчуваю, що я зобов`язаний цим хлопцям, які не знають того життя, яким я жив у Штатах і, по суті справи, ще не жили. Вони народилися і виросли в Україні, більшість ще навіть сім’ї не створили – і вони воюють! І англійською це дуже гарно звучить: I owe these guys…

-Це доводить одну річ: проживши 30 років у Сполучених Штатах, ви залишаєтеся українцем.

-Тут є ще один момент. Моя дружина взагалі-то була проти того, щоб я їхав в Україну. Казала: "Ну, навіщо ти маєш їхати, ти ж роботу маєш тут…".

-І друзі, мабуть, казали: "Ну, нафіга ти їдеш, там же смерть, і Київ візьмуть за 3 дні…".

-Саме так. Це казали всі поголовно! Я їм відповідав: я вам це не можу пояснити! А своїй дружині я казав: "Я їду до твого двоюрідного брата – і я везу бронік, якого він не має. Навіть на всю батарею, у якій вони стріляють з гармати, у них всього один бронік! Він там воює, йому це потрібно. Що ти можеш мені забороняти?" І вона просто промовчала – бо не мала що сказати. А я до того ще й привіз бронік американської категорії 3-А. Це досить висока категорія, яка витримує 7,62 і 5,45 бронепробивний, і звичайний 5,45. Він такий легесенький, тонесенький, 2 кг максимум, я показував хлопцям, вони не могли повірити: "Йолкі-палкі, що це, витримує?" – "Да, - кажу – витримує, ми ж їх прострілювали в Штатах …".

-От я вам, людині, яка 30 років живе в США, поставлю запитання, яке маю ставити керівництву нашої держави, нинішньому і минулому: ну, як так може бути, 8 років – і у війську не вистачає броніків?

-Дивіться, залазити в політично-економічні питання я зараз не дуже хочу. Я дуже близько і дуже уважно стежив за усіма політичними подіями у нас в країні. Щодня читав новини, на "Цензорі", до речі, - з 2004 року…Є, звичайно, багато мінусів, які ми зараз можемо ставити дуже багатьом політикам і урядовцям. Але на той момент я від усіх цих політичних дискусійних клубів старався відсторонюватися. Бо сам собі казав: я на це не впливаю. І я мовчав про це 3,5 місяці – аж поки тут один раз не висловився з цього приводу в "міжнародному" кавовому клубі, де люди "вирішують" питання, які їх абсолютно не стосуються. На мою ж думку, про ці питання можна почитати, зафіксувати в голові – і забути про деякі з них. На таке витрачати час не можна, бо я розумію, що я - одиниця, яка приїхала зі Сполучених Штатів; яка має зв`язки у Сполучених Штатах і доступ до фінансів, до армії. Тому я себе повністю відгородив від того зайвого і сконцентрувався на тому, яка від мене як бізнесмена, який створив багато бізнесів, може бути користь.

-А який бізнес у вас, так би мовити, кореневий?

-Будівельний бізнес, яким я займаюся у Сполучених Штатах з 2010 року. Це є будівництво великих комерційних покрівель. Університети, заводи, медичні заклади, хмарочоси.

Історія Ігоря Коваля - підприємця українського походження з США, який мобілізував у США на допомогу Україні тисячі людей (6)

Одна з притаманних мені рис – прагматизм. Цього мене дуже добре навчили Сполучені Штати. А мій тренер по плаванню Георгій Прокопенко навчив мене не відступати. Він казав: "Ти завжди маєш гнути свою лінію, Ігорю. Завжди! Подивись на мене! Я в 14 років плавати не вмів!". А в 28 став срібним призером Олімпійських Ігор у Токіо.

І от оці дві характеристики – гни свою лінію і відсторонюй все непотрібне в руслі прагматики – я намагався застосувати тут. Бо приїхав і побачив, як все розрізнене, розбовтане; як це важко – привезти зі Сполучених Штатів оптику, бо можеш отримати реальний строк. І люди отримували строк: в Америці вже півтора року сидить чоловік, який віз тепловізори третього покоління. Посадили! Бо це не можна вивозити зі Сполучених Штатів. На це треба отримати спеціальний документ; ці тепловізори не можна перепродавати; і якщо ти його загубиш, ти мусиш заявити про це у поліцію.

-Жорстко.

-Так і я свого часу – у 2014-16 роках – возив ці тепловізори. Поки FBI не занесло мене у якийсь чорний список, і тепер я в Америці не можу купити жодного тепловізора! Ніхто мені навіть не продасть користований!

-Нічого собі!

-І були сайти, які спочатку згоджувалися мені продавати, але потім, дізнавшись моє ім`я, казали: "Ми тобі нічого не можемо продавати". Я кажу: "Чому? В чому річ?" – "Все, до побачення, будьте здорові".

І я тоді зрозумів, що це треба інакше якось робити. Це треба зорганізувати так, щоб, по-перше, не наражати на небезпеку людей, які усе це везуть і можуть отримати реальний строк. Більше того, все потрібно знаходити десь в Європі.

-Ну, і як ви викрутилися з цієї ситуації?

-Прийшла до мене продюсер каналу АВС. Вони хотіли взяти у мене інтерв`ю. Я кажу: "Я згоден, але в мене є одна умова. Я це роблю не для медійності чи зірковості, а для того, щоб мої діти, Анастасія і Роман, які заснували цей Фонд у Сполучених Штатах, могли зібрати ресурси". Вона каже: "Ну, добре, ми про це ще поговоримо". І пішла.

А з нею був охоронець з Англії. Колишній військовий, який зі мною ані слова не проговорив – але вийшовши з офісу, через годину мені передзвонив. Він каже: "Я маю можливість доставляти броніки і каски. У мене є канали" - і так далі.

Я кажу: "Так давай тоді будемо працювати!". І в мене з’явилася думка: "Стоп, так давай я все це буду робити не з Америки, а з Європи!"

Історія Ігоря Коваля - підприємця українського походження з США, який мобілізував у США на допомогу Україні тисячі людей (7)

І в той же час мені один знайомий з Сполучених Штатів, менеджер великого підприємства, зробив пропозицію. Він служив у американському війську – і от він каже: "Ігорю, я маю гарний прилад нічного бачення, але не маю що з ним робити. Як би його тобі передати?" Я кажу: "Нема питань, давай передавати чемоданом, який летить з якоюсь людиною". (тоді не думалось, що це може бути серйозна небезпека, бо за вікном війна). Кажу: "Ви цей прилад заховайте в чемодан – і так воно пройде". І воно пройшло.

Тоді він мені каже: "Послухай, у мене є знайомий, який знає власника фірми, яка виробляє оптику одного відомого бренду."

-Отакої!

-А цей бренд це є величезна компанія по виробництву оптики, приладів нічного і тепловізорного бачення. Я кажу: "Давай мені цей контакт!" Передзвонив цій людині у Техас, він каже: "Да, мій товариш - президент цього бренду, давай я тобі допоможу, настрою так, щоб ти все брав через Європу". І я отримав 30% знижку і можливість купляти без маржі зі складів у Болгарії!..

-Знаєте, це схоже на голівудський фільм.

-…І ми це купляємо в Болгарії, висилаємо в Польщу, а там все для мене забирають волонтери. А потім з Польші все це забирає і привозить моя двоюрідна сестра.

-Тобто у вас сім`я зараз працює як величезна бізнес-машина – тільки для благодійний цілей, для України.

-Да. Тому що це все для мене є спорідненим. Я займаюся міжнародною торгівлею – і уся ця логістика для мене є знайомою. І я це так все поліпив, що воно все працює дуже ефективно і прагматично. Без всяких зайвих людей.

Історія Ігоря Коваля - підприємця українського походження з США, який мобілізував у США на допомогу Україні тисячі людей (8)

Ігор Коваль з дружиною і дітьми

-Ну, і це полегшує справу людям, які не мають вашого бізнесового хисту, але хочуть щось передати для України.

-Так. У Штатах є люди, які купували для України якісь речі. Одного разу я їм написав: "Ви не купляйте ті речі, ви купляйте оці речі". Вони такі: "А, чекай, Ігорю, ти ж з Клівленду, а що конкретно треба?" Я кажу: "Отаке, таке і таке". І вони почали купляти і передавати мені це такими великими сумками. Дівчата з церкви Покрови у Клівленді, де ми з моєю дружиною були колись прихожанами, приліпилися до мене – бо знали, що я розумію, які конкретно речі потрібні. Я пояснював дуже чітко, чому ця розгрузка, а не інша; чому такі черевики, а не інші; чому таке обладнання, а не інше. І я безмежно вдячний всім українцям в Клівленді які долучаються до закупок дуже необхідних речей для наших військових. А організує їх всіх Ольга Чіпак, за що я їй також безмежно вдячний.

-Роз`яснювали їм деталі?

-Так. Тому що інший матеріал, по-іншому розстібається. І, наприклад, для того, щоб зняти бронік, який є на липучках, треба 15 секунд, а на пластмасових защіпках – 2 секунди…І тому подібні речі.

-Але для того, щоб це розуміти, треба їздити на фронт. Що ви і робили. Я неодноразово чув розповіді про те, як у бою такі деталі рятують бійцям життя.

-Розкажу вам таку історію. Якось на нульовій лінії ми сиділи, розмовляли. І приходить мій товариш: "Хочу познайомити тебе з одним дуже адекватним чоловіком, він є в радіорозвідці. Хочу, щоб ти його просто послухав".

Чоловік сам з Дніпра; ми з ним сіли і говорили десь 2-3 години. Він мені розповів, як вони прийшли на цю закинуту шахту; як радіорозвідка і відеорозвідка тут все організовували. Коли він прийшов, не було ані антен, ані інших першочергових речей. Що робити? Ну, він – радіоінженер: зайшов у якусь кладовку, знайшов стару антену, кабелю якогось телевізійного нарізав тут і там; щось ізолентою зліпив, якимись шурупами прикріпив…

- І воно запрацювало?

- Вони мені включали, як розмовляють російські пілоти, які літають десь поруч. Він каже: "Це десь тут, у радіусі 30 км. Але мені треба нормальну антену. Ти розумієш, я це все на коліні зліпив – і на своєму телефоні все це слухаю". Я питаю: "А тобі нічого не дають?". – "Не дають взагалі нічого! Я і оце все зліпив, щоб показати; може, щось дадуть?"

Я кажу: "Давай, малюй, показуй, що тобі потрібне". Все у нього вияснив, прийшов у Львові на радіоринок, купив ці антени, розкодовувач ніде не міг знайти – ані в Польщі, ані в решті Європи, в Україні взагалі нічого немає. Почав шукати в Штатах, зараз цей розкодовувач привезла моя дочка…

І я оце все познаходив, оці антени йому завіз, купив йому комп`ютер, лептоп; своєму другу на відеорозвідку купив тепловізор, ноутбук, телевізор. Розумієте, це все обов`язково має бути для того, аби зліпити докупи радіо- і відеорозвідку.

-І як зараз, ця вся апаратура дає користь?

-Він це все поставив, користується; зараз я ще Starlink купив. Особисто став у чергу як нормальний громадянин 3 місяці тому. Зараз він прийшов до мене – і я маю його туди теж завезти.

Але найголовніше – він мені каже: "Ти навіть не уявляєш, як мені розкодовувач потрібен". А це такий розкодовувач; коли ти знаходиш частоту, яка тобі потрібна, ти не мусиш потім, як на комп’ютері чи телефоні, кожний раз її знову відшукувати. Воно хапає цю частоту і зберігає в пам’яті. І от, власне, цей прибор разом з кабелем я днями везу на передову. Купив його користований у Штатах.

-Супер! Але наведіть читачеві приклад ефективності радіорозвідки і цих приладів.

-Добре. Володимир мені ще в мій перший приїзд розповів таку історію. Каже: "Ігорю, слухай. Вибили нас якось з одного села. А я оцю, зліплену "на колєнє" антену якраз тоді виставив – і чую, як руські між собою говорять: "Мы выходим щас на час-другой; они не вернутся, потому что мы их только что выбили. Сделаем ротацию – и быстренько вернемся".

-Так,і що далі?

-Він каже: "Я як це почув – одразу до командування. І ми втретє забрали село! Без жодного пострілу і жодного втраченого життя!"

І я тоді зрозумів: бляха-муха, наскільки це важливо! Бронік – це кльово, але радіорозвідка – це взагалі…

-…стратегічна річ!

-Так! І я сказав собі: "Ігорьоня, ти повинен зорієнтуватися на таких речах, які допомагають більш стратегічно! І роби все, що можеш! І я на всі бабки, які тоді мав, накупив для них антен, рацій нових, інших речей. Зараз от їду до них, купив йому ще один лептоп, бо йому потрібно. І зараз везу йому розкодовувач з кабелем, лептоп. І тепер відео і вуха матимуть і відеорозвідка, і радіорозвідка! І так два вийськових підрозділи будуть співпрацювати разом!

-Очманіти. Дуже радий і за вас, і за хлопців. Знаю, наскільки зараз важливі обидва типи розвідки.

-Ще й як важливі! Але треба щоб вони були добре оснащені і співпрацювали. Розкажу про відеорозвідку. От захожу я до них; стоять телевізори. Нічого не чути. Він каже: "От що ми знаємо з даних від нашої відеокамери з тисячократним наближенням. Спочатку бачимо на тій стороні лише якусь посадочку – і більше нічого. А тепер приблизимо – і ти бачиш, де стоять військові машини. І от якби ми чули, що вони говорять між собою, то ми би одразу підготували своїх, і вони б попередньо вдарили туди, звідки вони хочуть стріляти! Розумієш, наскільки це важливо?"

-Тут, мені здається, важко не зрозуміти.

-І от ця допомога їм, і їхня ефективність, яка зростає від цієї допомоги, додає мені зараз такої сатисфакції!

Історія Ігоря Коваля - підприємця українського походження з США, який мобілізував у США на допомогу Україні тисячі людей (9)

-І я розумію ваші почуття. Ви зараз різними шляхами дуже допомагаєте своїй історичній батьківщині.

-Ви знаєте, ти мусиш жити цією країною; мусиш любити місто, де ти народився. Я завжди дуже сильно любив Львів. Пам’ятаю, як тяжко переживав, коли, виїхавши до Сполучених Штатів, не міг ходити його вулицями.

Я люблю цю країну. Люблю своїх предків – і всіх знаю аж до російсько-турецької війни.

-Відчуваєте себе елементом цього великого родинного ланцюга?

-Так, відчуваю! Особливо по маминій стороні. Мені це зайшло, коли я почув розповідь про те, як вони у селі Нараївка на Вінничині на межі з Черкащиною пережили голодомор. Як це мені перевернуло світогляд! Я був на цій братській могилі, де поховано масу людей, і на цьому ж цвинтарі – мій дядько, якого москалі в Севастополі (а він служив у Чорноморському флоті) піддали знущанням.

-Яким?

-"Давай покажем хохлу, что такое Морфлот". І запхали його в барокамеру, дали тиск, а потім його різко випустили звідти. Далі - кесонна хвороба, він попав у лікарню і помер. Я ніколи не забуду оці слова: "Давай покажем хохлу, что такое Морфлот". Це ж наскільки треба бути неадекватним, наскільки не любити українців, щоб таке зробити людині?!

Я був на похороні свого дядька, Толіка Балуха. Щоправда, деталей не пам’ятаю, є тільки фотографія. І я цю частину України дуже люблю, бо дуже багато часу там провів як дитина. І не раз я був на могилі свого дядька Толіка – і бачив його на фото у формі Чорноморського флоту. І не знав нічого – аж поки багато років пізніше мій дядько розповідав мені те, що йому розповідав прапрадід, як вони пережили голод. Як в калюжах, де річка розлилася, опинились карасі. І з тієї частини села, що в річку, всі завдяки цим карасям вижили. А всі ті, що через дорогу були в поле, померли.

Є і багато інших історій, які за кілька віків трапилися з моєю родиною. Про них мені розповідали мої рідні. І вони у багато слоїв лягають на мене. Я і обізлений, і мушу дивитися на те, з ким ми воюємо, як вони з моєю родиною поступали; і те, що вони роблять з країною . А з іншого боку, оці хлопчики, які виросли у незалежній Україні і зараз воюють; коли я приїжджаю і дивлюся на них, то розумію: я їм зобов`язаний. I owe these guys!

Для охочих допомогти - ось дані фонду, заснованого дітьми Ігоря Коваля - Романом і Анастасією:

ПриватБанк

5168 7554 7426 3130

Детальна інформація: EVIL CANNOT ENTER HEAVEN: IN SUPPORT OF UKRAINE

supportUAnow.org

Адреса для контактів і пропозицій:[emailprotected]

«Аргумент»

На цю тему:

  • Павло Петриченко: "Україна розвалила Радянський Союз, і вона ж розвалить російську федерацію"
  • "Тепер московського тут не буде нічого": як живе село Лукашівка через два місяці після звільнення
  • Тарас Чмут: «Держава, яка не готувалася до війни, вимушена виходити з пріоритетів. Спочатку арта, потім — «броники»»

You might also like

Latest Posts

Article information

Author: Ms. Lucile Johns

Last Updated: 10/03/2022

Views: 5867

Rating: 4 / 5 (41 voted)

Reviews: 80% of readers found this page helpful

Author information

Name: Ms. Lucile Johns

Birthday: 1999-11-16

Address: Suite 237 56046 Walsh Coves, West Enid, VT 46557

Phone: +59115435987187

Job: Education Supervisor

Hobby: Genealogy, Stone skipping, Skydiving, Nordic skating, Couponing, Coloring, Gardening

Introduction: My name is Ms. Lucile Johns, I am a successful, friendly, friendly, homely, adventurous, handsome, delightful person who loves writing and wants to share my knowledge and understanding with you.